Мова за мову: як державна мовна політика впливає на попит учнів на освіту

Немає жодних сумнівів, що необхідно підтримувати українську мову – єдину державну мову країни. Але у вього є економічна ціна…

itsforeducation.com

Автори:

Вперше ця стаття була опублікована на VoxUkraine більш трьох років тому, але дискусія навколо «мовної частини» Закону про освіту зробила її дуже актуальною зараз.  Радимо прочитати. Для України, територія якої більша за європейську територію Франції, а населення перевищує 45 мільйонів, властиве значне етнічне розмаїття. Українці безперечно є найбільшою етнічною групою, що складає 77,8% населення. Росіяни – друга за чисельністю етнічна група, що складає 17,3% населення. Серед інших чисельних меншин – білоруси, молдовани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки та євреї. Цікавою особливістю країни є диспропорційне використання російської мови етнічними українцями та іншими етнічними меншинами, що є спадком явної та прихованої русифікації, що відбувалася впродовж більшої частини XIX та XX століть.

Зокрема численні опитування в Україні на початку 2000-х показали, що лише половина етнічних українців обрали українську як мову інтерв’ю, 17,9% було байдуже, українською чи російською мовою відповідати, а 32% віддали перевагу російській мові. Рішучий вибір на користь російської мови зафіксований також серед інших етнічних груп.

Майдан незалежності в Києві, студентський протест

Independence Square, Kiev, students protesting

фото Дмитра Ткачука

За таких обставин популяризація української мови в урядових установах, освіті, науці та культурі була основною складовою державної мовної політики з часу здобуття незалежності в 1991 році. Її вважали найважливішим елементом розбудови національної держави. Дійсно, з 1991 до 1995 року, на ранньому етапі незалежності України та під час президентства Леоніда Кравчука (що обіймав посаду в 1991-1994 рр.), уряд проводив політику «стрімкої українізації», що пізніше була визнана помилковою. За ним слідував поетапний підхід (при президенті Леоніді Кучмі, що перебував на посаді у 1994-2005 рр.), спрямований на еволюційний розвиток на користь української мови.

Перше десятиліття популяризації української мови дало помітні результати, такі як кардинальні зміни міського мовного ландшафту та значне збільшення частки шкіл з українською мовою навчання. Проте хитка рівновага між двома основними мовами значною мірою лишилася незмінною.

Під час президентства Віктора Ющенка, що став наступником Леоніда Кучми після Помаранчевої революції 2004 року, у мовній політиці відбулося зрушення в бік українізації. Серед радикальних рішень, прийнятих новим урядом, була вимога проводити мовлення виключно українською, кінотеатрам заборонили показувати фільми іноземними мовами (включаючи російську) без українського дубляжу або субтитрів, у школах впроваджувалася жорсткіша мовна політика. Що стосується останнього, уряд, наприклад, намагався зобов’язати шкільних вчителів використовувати українську мову поза школою в усіх бюджетних освітніх установах. Офіційна політика 2005-2009 років полягала в тому, що українська мова перебуває в небезпеці та потребує захисту.

У 2010 році, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, маятник знову хитнувся в інший бік. Зокрема 3 липня 2012 року Верховна Рада прийняла новий закон «Про засади державної мовної політики», що дозволяв використовувати мови національних меншин в урядових та освітніх установах тих регіонів, де відповідні етнічні групи складали щонайменше 10% населення. Зважаючи на етнічний склад країни, цей закон де-факто запровадив російську мову як другу державну в низці південних та східних регіонів країни, без надання їй національного статусу. Ідеальна рівновага? Не зовсім, як показали нещодавні події. За два дні після втечі Віктора Януковича з Києва (23.02.2014) та сама Верховна рада, що прийняла закон у 2012 році, відмінила його маргінальним голосуванням. Цей крок викликав протести на сході та півдні, внаслідок чого 28.02.2014 в.о. президента Олександр Турчинов наклав вето на рішення парламенту.

Ці різкі рухи у мовній політиці навряд чи ведуть до стабілізації у розділеному суспільстві й можуть спричинити економічні витрати. Наприклад, у нещодавно опублікованій статті ми досліджуємо, як зміни у мовній політиці впливають на результати навчання випускників середньої школи. Зокрема ми вивчаємо, як суворіші вимоги до володіння державною мовою, впроваджені за президента Ющенка, вплинули на попит на освіту серед учнів мовних меншин. Реформа була запланована на 2009/2010 академічний рік і зобов’язувала всіх учнів меншин, включно з тими, що навчалися в державних школах з повним циклом навчання мовою національної меншини, складати стандартизований шкільний випускний іспит (що водночас є вступним іспитом) державною мовою – українською, таким чином не надавши їм доступу до перекладених версій іспиту. Якщо коротко: учні, що 11 років навчалися угорською (чи румунською, російською тощо) мовою, мали складати випускні шкільні іспити українською. Як вони на це відреагували?

Наш емпіричний аналіз ґрунтується на шкільних даних за результатами стандартизованих випускних шкільних іспитів 2009 та 2010 років і використовує принцип «відмінність відмінностей», за яким школи з угорською та румунською/молдовською мовами навчання складають експериментальну групу,  а школи з українською мовою навчання – контрольну групу. Основні результати можна підсумувати наступним чином.

Є доволі переконливі докази того, що зміна мовної політики призвела до скорочення кількості предметів, які учні меншин обирають для складання на випускному шкільному іспиті. Також є помітне відхилення у виборі окремих предметів: учні меншин складають менше іспитів з предметів, що потребують кращого знання мови, таких як історія та біологія, і складають більше іспитів з математики.

Це має безпосередні наслідки для доступу учнів меншин до подальшої освіти на рівні університету, оскільки вступ до різних університетів та різних галузей навчання вимагає іспитів з різних предметів. Наприклад, учень, здібний до біології, може побоятися складати іспит з біології українською мовою і обере математику, що менш вимоглива до володіння мовою. Внаслідок цього країна ризикує втратити хорошого біолога і отримати поганого математика. Ми також бачимо докази того, що учні меншин покращили своє володіння українською мовою у 2009-2010 роках, проте цей результат може відображати, принаймні частково, загальну тенденцію до підвищення рівня володіння українською мовою мовною меншиною внаслідок заходів з «українізації» протягом 2005-2010 років. У цілому, основні висновки вказують на погіршення накопичення людського капіталу за рахунок учнів мовних меншин, що зумовлені жорсткішими вимогами до володіння державною мовою.

Немає жодних сумнівів, що необхідно підтримувати українська мову – єдину державну мову країни. Однак законотворці, що виступають за агресивну популяризацію державних мов серед мовних меншин повинні також враховувати можливі негативні короткотривалі наслідки, пов’язані з реакцією мовних меншин на подібну політику.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний