Чому у пострадянській Україні так важко підвищити рівень верховенства права?

Минуле ніколи не вмирає. Воно навіть не минає — Вільям Фолкнер

depositphotos / missbobbit

Автор:

Держава, у правовій системі котрої правила, норми, механізми та процедури дають результат, який більшість мешканців країни вважають справедливим, тобто чесним, є державою з високим рівнем верховенства права. Держави, яким пощастило менше – держави з низьким рівнем верховенства права. Україна потрапляє до другої категорії, що, наприклад, показує її слабка позиція за показником верховенства права у World Justice Project. Що є причиною цього? 

Це може здатися несподіваним, але перша частина відповіді на це питання криється у доволі далекому минулому, а саме у середині ХІХ сторіччя, коли Карл Маркс проголосив, що існуючі правові системи Європи – це фальшивка, яка захищає не справедливість, а класові інтереси. Не дивно, що пізніше, у 1917 році, ортодоксальні марксисти Ленін та Троцький повністю знесли правову систему, яка на той час існувала у Російській Імперії. 

Це було іронічно та трагічно водночас. Іронічно, оскільки Маркс прожив останні тридцять з гаком років свого життя в Англії – країні, що попри численні недоліки своєї правової системи створювала правила, норми та механізми для забезпечення верховенства права протягом століть. Іронічним є і те, що російський цар Олександр ІІ у 1864 році провів цілий ряд реформ правової системи – реформ, запозичених переважно з Англії та деяких – із Франції. Ці реформи включали використання судів присяжних у кримінальних справах, створення відносно незалежної судової системи, відкриті змагальні судові процеси з представництвом тощо. 

Неймовірно, що менш ніж за п’ять років до знищення тодішньої правової системи більшовиками, ця правова система дала досить несподіваний результат суду у Києві, який тоді входив до Російської імперії. У 1911 році у Києві вбили тринадцятирічного українського хлопчика. Царистська влада не лише помилково звинуватила у вбивстві єврея на ім’я Мендель Бейліс, але й проголосила, що Бейліс нібито вбив хлопчика для єврейського ритуалу, що потребував людської крові. 

Суд відбувся у 1913 році, тривав шість тижнів і був дуже резонансним. Цар отримував регулярні доповіді про його перебіг; Бейліса захищала команда адвокатів із різних країн; на суд приїхала іноземна преса. Врешті решт, на превеликий подив багатьох з огляду на сильні антисемітські настрої у царистській Росії, Бейліса визнали невинним. Чому? Тому що запроваджені за півстоліття до того реформи заклали основу для справедливого вироку: вісьмом українським селянам, запрошеним до суду присяжних, наказали винести рішення на основі наявних доказів. Саме це вони і зробили.  

Будь-яка справжня правова система, тобто система з верховенством права, намагається здійснювати і забезпечувати правосуддя. Для цього вона має бути незалежною від уряду, партії влади, могутньої чи багатої групи або особи, інакше ця система буде нездатною забезпечувати правосуддя, яке має базуватися виключно на доказах та застосуванні правил та процедур, розроблених для досягнення правосуддя.  

Першим злочином Леніна та більшовиків було те, що вони відділили законність від справедливості та створили «правову систему», яка була придатком Радянської держави та Комуністичної партії і повністю від них залежала. Замість того, щоб бути інструментом досягнення справжньої справедливості, радянська «правова система» перетворилася на інструмент у руках своїх власників, який ті могли використовувати у власних цілях – для показових судів, фальсифікацій, маніпуляцій та інших постійних відступів від справжніх законності та правосуддя. Видатний гарвардський історик Річард Пайпс назвав радянське правосуддя системою «законного беззаконня». 

Що ж відбулося з правовими системами пострадянських країн, включаючи Україну, після розпаду СРСР у 1991 році? Ті, хто керував системою, і надалі вважали її інструментом – хіба що тепер у певному сенсі приватизованим – тобто таким, що слугував уже не партії, а інтересам того, хто більше заплатить, або ж наймогутнішим членам місцевої чи національної еліти.

Здається, що такий стан речей створив недостатньо труднощів для пострадянських реформаторів? Виявляється, СРСР забезпечив своїй правовій системі ще одну особливість, яка робить її виправлення ще більш складним. Радянський Союз, відомий своїм талантом до брехні, вдавав, що на його території діє не ручна система легалізованого беззаконня, а підвид романо-германської правової системи, і досі характерної для континентальної Європи. 

Це було брехнею або, точніше, прикриттям, оскільки справжні цивільно-правові системи романо-германської сім’ї, як у Франції чи Німеччині, намагаються впроваджувати справжнє правосуддя, а не слугувати, як радянська система, СРСР, Комуністичній партії чи, що більш актуально, тим, хто має політичну владу чи гроші.

І хоч радянська, а наразі пострадянська правова система в Україні на поверхні має деякі спільні риси зі справжніми цивільно-правовими системами, ці спільні риси повторюють найгірші риси цих систем, а зовсім не найкращі. 

Все починається з юридичної освіти у відповідних навчальних закладах України. Замість того, щоб навчати студентів аналізувати та мислити стратегічно, або відрізняти, що є справедливим і чому, професори надто часто повторюють ті самі лекції, що читали і десятиліття тому, про різні підвиди законів, а на іспитах очікують, що студенти просто перекажуть те, що завчили. Українські юридичні університети готують студентів бути глухими та сліпими, бути гвинтиками у системі, яка працює навиворіт, але студента навчають, що якщо він знайшов закон, яким можна виправдати чергове викривлення, то він виконав свою роботу – яким би гротескним з точки зору справедливості не був результат. Все це посипається різноманітними фразами латиною для солідності. Саме це робить можливим так зване «рейдерство», тобто часто легально санкціоновану крадіжку майна або бізнесу. Саме це зробило можливим політично вмотивовані вироки и подальше ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценко, а також інші правові злочини часів Януковича.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний