Саша Боровик: Довга Дорога Додому. Чому Я Вирішив Повернутися в Україну

Розповідаючи правду про втілення економічних реформ, ми демонструватимемо повагу до нашої країни

www.facebook.com

Автор:

Розповідаючи правду про втілення економічних реформ, ми демонструватимемо повагу до нашої країни. Смілива й чесна розмова про труднощі і шляхи досягнення кращого майбутнього також збільшує шанси на політичний та економічний успіх, якщо ці реформи будуть розроблені так, щоб забезпечити можливості для теперішнього та наступних поколінь українського суспільства. 

Нещодавно я повернувся в Україну з надією допомогти в її постреволюційній боротьбі за зміни. Я народився у Львові. Залишив свою батьківщину 25 років тому і рідко згадував про минуле. Коли я оглядався назад, то майже завжди мене охоплювали не дуже приємні спогади.

Від Радянського Союзу Україна успадкувала збанкрутілу соціальну державу. Совковий менталітет глибоко засів у ній, а разом з ним – надзвичайна неефективність. У пострадянські роки країна мало робила для того, щоб поставити на ноги цю слабку соціальну державу, й ніколи кардинально не втілювала економічних реформ. Поки росла національна гордість та етнічна ідентичність українського населення, економіка неухильно занепадала, поступаючись інтригам, рентоздирництву, а відтак олігархії та державному капіталізму. В результаті новонароджена нація втратила довіру до свого уряду. Ось чому я ніколи серйозно не задумувався про повернення на батьківщину. Я розумів, що для мене немає місця у такій економічній системі.

Отож професійну кар’єру я розпочав у Празі, працюючи у великий юридичній фірмі, яка допомагала урядові Чехії ухвалювати закони ЄС та рухатися в напрямку до цієї спільноти.  То був дивовижний динамічний процес для нації, яка швидкими темпами піднімалася з руїн комунізму. Я був свідком драматичних змін у Чехії та вражаючої швидкості реформ на чолі з прем’єр-міністром Вацлавом Клаусом. Щосуботи він виступав перед народом для обговорення реформ і нового напрямку розвитку країни. Були важкі часи: середня зарплатня становила лише 100 доларів на місяць. Але людям обіцяли краще майбутнє. Тоді мені хотілося, щоб і мої співвітчизники отримали таку обіцянку.

Закінчивши юридичний факультет Гарвардського університету, я переїхав до Кремнієвої долини. Інтернет не був таким поширеним, як зараз. Спочатку я працював юристом. Потім разом зі своїм давнім другом, провідним ученим і професором Центру нейробіології Нью-Йоркського університету, ми заснували стартап-компанію, де вперше розробили вдосконалену бездротову, багатоканальну, портативну цифрову систему, призначену для запису біоелектричних сигналів, які передаються в людському мозку, задля подальшої медичної діагностики. Коротше кажучи, ми оцифровували сигнали мозку і створили компанію з виробництва медичних пристроїв на базі цієї технології. Було дуже цікаво. Потім я приєднався до компанії Microsoft, а в 2014 році залишив світового гіганта США з виробництва програмного забезпечення, звільнившись із посади головного юриста по роботі з державним сектором у Microsoft. На цій посаді я проводив переговори з національними урядами та міжнародними організаціями – починаючи від ООН, ЄС і закінчуючи НАТО. Згодом я приєднався до компанії Akamai Technologies і працював головним юрисконсультом з питань країн Європи, Близького Сходу та Африки.  Дехто вважає Akamai Technologies кістяком інтернет-технологій. Величезна частка світового інтернет-трафіку проходить саме через її сервери, розташовані по всьому світу. Це був такий насичений період у моєму житті.

І все ж я ніколи так не хвилювався, як цього року, коли повернувся в Україну, щоб приєднатися до нового уряду. Доти я жив у Празі, Мюнхені, Пало-Альто, Сієтлі, Вашингтоні, Барселоні та Лондоні. Я бачив світ і скрізь інтегрувався. Але настав час повернутися туди, звідки все це почалося, і віддати щось навзамін Україні.

У січні 2014 року міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус запросив мене до своєї команди. Я залишив Лондон і на початку лютого взявся до роботи.

Після 20 років у сфері новітніх технологій я відчув, що отримав можливість застосувати знання й досвід на користь країни, котра мене зростила. Період адаптації був нелегким. Я черпав сили та наснагу від колег-волонтерів, які теж віддавали свій вільний час і вміння. Саме тоді я зустрів Івана Міклоша, видатного реформатора зі Словаччини. Він дав мені книжку «Велике відродження» (він її співавтор) і порадив ознайомитися з моделями реформування інших посткомуністичних країн. Тоді ж він сказав мені, що ризикований план набагато кращий, ніж безнадійний. І я поставив собі за мету досягти успіху в нашій ризикованій спробі реформування, замість того, щоб триматися безнадійного економічного шляху, який нам дістався у спадок.

Усе було новим для мене, й минуло декілька тижнів, поки я збагнув суть справи. Згодом стало зрозуміло, що масштаби державного втручання в українську економіку були величезними, затратними і всеохоплюючими. Ба більше, країні не вистачало комплексної стратегії з утілення економічних реформ. Розроблялися численні підходи й заходи для полегшення ведення бізнесу в країні. Проте було незрозуміло, який тип економіки ми будуємо в Україні.

В ідеалі, щоб досягти успіху, спочатку треба кардинально реформувати кадрову політику державного сектора. Ми досі виконуємо багато старих функцій, ще з часів державного планування. Багато в чому наша стара система управління залишається без змін, абсорбуючи та поглинаючи енергійних волонтерів, які відвідують «звичні для колишньої системи» засідання або годинами ганяються за численними підписами для затвердження, й увічнюючи процедури застарілої адміністративної машини. Вдихнути нове життя насправді дуже важко.

Крім того, я переконаний, Україна мусить стати на сміливий, ліберальний, економічний шлях. Держава повинна розкрити потенціал приватного сектора й відмовитися від своєї домінуючої ролі в економіці. Цей процес не завжди буде безболісним, але це вкрай потрібно для нашого успіху. У нас зараз нестійка фінансова ситуація. Це дає нам унікальну можливість розпочати стрімкі, сміливі, амбітні економічні реформи, які будуть протидіяти корупції в країні. Держава повинна якнайшвидше відійти від майнових прав, обтяжливих правил і протекціонізму. Приватизація української економіки має ґрунтуватися на мінімізації витрат, а не на максимізації доходів. І передбачати підвищення ефективності економіки в цілому, а не окремих підприємств.

Україна також повинна розкрити творчий потенціал своїх підприємців, малого бізнесу, молодих людей і експатів, забезпечивши найсприятливіші умови для втілення їхніх ідей, ідеалів та енергії на користь країни. Також це передбачає спрощення процедури залучення волонтерів для роботи в уряді. В умовах жорсткої боротьби на ринку приватних інвестицій серед інших країн ми повинні зробити Україну надзвичайно привабливою на світовому рівні для приватних інвесторів, не віддаючи перевагу певній групі інвесторів. А ще треба вселити впевненість у наше економічне бачення майбутнього, будуючи ліберальне економічне середовище з податковими та інвестиційними режимами, що належали б до найпрозоріших у Європі.

Нам слід систематично боротися проти олігархії та корупції і реформувати нашу зародкову соціальну державу. Цього можна досягнути тільки шляхом утілення стрімких, рішучих реформ і лібералізації ринків. Хочу зазначити, що лібералізація – це не те саме, що дерегулювання – те слово, яке я так часто чую в уряді. Лібералізація – це економічна доктрина, тоді як дерегулювання є лише інструментом, який може бути використаний для побудови економічної системи. Як нація, ми повинні проводити амбітну політику, щоб повністю приватизувати нинішні державні установи та активи, які більше стосуються приватного сектора. Якщо перерахувати декілька важливих кроків, то першочерговими завданнями будуть забезпечення кращої гнучкості ринку праці; ринку землі; зменшення кількості та зниження податкових ставок; мінімальні обмеження вітчизняного та іноземного капіталів; і відкриті ринки. Урешті-решт, треба перетворити Україну на сучасну, цифрову економіку ХХІ століття; всю інфраструктуру, яку можна, слід оцифрувати.

Дехто стверджує, що такі заходи змусять Україну рухатися швидше, ніж вона готова. Мовляв, на сході війна, і популісти можуть скористатися скрутним становищем, що пов’язане з втіленням таких сміливих реформ, щоб підірвати позиції політичних партій зі складу коаліції під час проведення місцевих виборів. Моя відповідь така – економічна ситуація в нашій країні є критичною, і ми просто не виживемо, якщо залишимо все без змін. Наші зарубіжні партнери також закликають нас активніше рухатися вперед. Якщо нічого не робити або робити дуже повільно, то це тільки погіршить ситуацію як в економічному, так і політичному сенсі. Дехто може все ще наполягати на тому, що це занадто швидкий темп для українського суспільства. Особисто я так не вважаю. Українське суспільство багато в чому розвивається значно швидше, ніж політична система країни. Нація готова швидше рухатися в напрямку до фундаментальних економічних реформ, якщо ці реформи супроводжуватимуться активним процесом деолігархізації та серйозною протидією корупції.

Розповідаючи правду про втілення економічних реформ, ми демонструватимемо повагу до нашої країни. Смілива й чесна розмова про труднощі і шляхи досягнення кращого майбутнього також збільшує шанси на політичний та економічний успіх, якщо ці реформи будуть розроблені так, щоб забезпечити можливості для теперішнього та наступних поколінь українського суспільства. Якщо чесно та об’єктивно обговорювати всі поставлені перед нами цілі, це може послужити таким собі пропускним пунктом для всіх українців, які проживають як в Україні, так і за її межами, хто хоче засукати рукава й допомогти нам будувати світле та економічно стійке майбутнє для нашої країни.

Моє ставлення до цих економічних реформ таке саме, як колись до оцифрування сигналів людського мозку або будь-якого іншого складного проекту: оптимізм, віра в те, що разом ми знайдемо всі потрібні рішення, а головне – не боятися невідомого. Я повернувся, щоб служити Україні вірою та правдою, щоб допомогти, щойно вона буде готова. Але здається, моя батьківщина була готова до цього ще вчора.

Стаття була також опублікована на сайті “Українська правда”.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний