Довіра та упередження

Добре налагоджена правова система є абсолютно необхідною умовою успішності економічних реформ

Shaw Academy

Автор:

Героїня Нонни Мордюкової у відомій радянській комедії казала: «Я гадаю, що людям слід вірити лише у крайньому випадку». Таким чином автори фільму сформулювали один із головних принципів Радянської держави, що контролювала і пригнічувала своїх громадян замість того, аби служити їм та захищати їх. Складається враження, що така думка досі побутує серед української владної «еліти», яка вважає «простих» людей своїми супротивниками, а не союзниками, і тому не довіряє суспільству, а подеколи й боїться його.

За таких умов важко сподіватися на довіру людей до уряду. Нині відсутність взаємної довіри між громадянами та урядом особливо небезпечна, оскільки внутрішнє протистояння підсилює негативний ефект зовнішніх впливів. У той же час економічні дослідження показують, що рівень довіри у суспільстві позитивно впливає на добробут. Декілька простих змін у політиці уряду можуть допомогти відновити довіру.

Трохи історії

У багатьох аспектах Російська імперія (у різних її іпостасях), колонією якої довгий час була Україна, є антиподом західної цивілізації. Так, вона визнає верховенство держави над громадянами (влада жорстко контролює людей, в той час як уряд непідзвітний народові), практикує презумпцію провини, вважає, що перемога одного мусить означати поразку іншого, і цінує лояльність більше за професіоналізм.

Протягом радянських часів такі особливості Російської імперії були непропорційно розвинуті. З того часу як комуністи захопили владу за допомогою збройного перевороту 1917 року, вони завжди боялися, що люди скинуть їхній нелегітимний уряд, і тому утримували владу брехнею і терором. Через це мільйони людей в СРСР було вбито чи ув’язнено, а десяткам мільйонів обдурених і заляканих навіть серед близьких родичів та друзів ввижалися чи то «іноземні шпигуни й вороги», чи то агенти КДБ. Усе це призвело до падіння як горизонтальної, так і вертикальної довіри в суспільстві.

Іншими словами, злочинці, що правили в СРСР, намагалися замінити «старомодні» моральні принципи своїм питомим: «не вір, не бійся, не проси». На жаль, їм це значною мірою вдалося. Проте, оптимальний для злочинного світу, де ніхто не знає, чи доживе до завтра, цей принцип не придатний для побудови довгострокових соціальних відносин, таких як держава. Тому не дивно, що Радянський Союз зазнав краху.

Після його розпаду одним із найважчих завдань для людей пострадянського суспільства було заново повірити один одному. В Україні народні рухи 1989-1991, 2002-2004 та 2013-2014 років сприятливо вплинули на довіру між людьми, тоді як довіра до влади залишилася на низькому рівні. Це показано на рис.1.

Постановка проблеми

Рисунок 1.

trust

 Джерело: дані опитування «Соціологічний моніторинг» Інституту Соціології НАНУ. Баланс довіри сформовано як різницю між частками людей, які відповіли «повністю довіряю» плюс «переважно довіряю» та «повністю не довіряю» плюс «переважно не довіряю» на питання «Чи довіряєте Ви [певним людям чи інститутам]?»

Сьогодні в Україні є дві головні проблеми з довірою:

  • Відсутність довіри всередині уряду. Це відчувається на всіх рівнях. Візьміть, наприклад, необхідність погоджувати з прем’єр-міністром призначення заступників міністрів. Або необхідність отримання згоди райвідділу освіти на те, щоб найняти до школи вчителя. Такі процедури й міністрові, і директорові школи дають зрозуміти – вам не довіряють. Це зумовлює безвідповідальність та безініціативність посадовців, а також значно уповільнює процес прийняття рішень. Більше того, чиновники високого рангу виявляються перевантаженими перевіркою того, як їхні підлеглі виконують свою роботу, отже, у них не залишається часу на стратегічне осмислення проблеми;
  • Відсутність довіри уряду до людей. Здається, що чиновники досі вважають себе вищим класом, а решту людей – своїми опонентами, а не союзниками, в той же час побоюючись наступного Майдану. Тоді як українці довели, що є громадянами, уряд все ще ставиться до них як до електорату, обіцяючи неможливе, приховуючи або спотворюючи важливу інформацію.

Ці дві проблеми перешкоджають зростанню довіри людей до уряду, і справді можуть призвести до вуличних протестів.

Пропозиції щодо політики

Вирішення цих проблем – дуже просте й зрозуміле:

Максимальна прозорість. В ідеалі, усім державним органам потрібно публікувати проекти своїх рішень, і загалом надавати якомога більше інформації про свою роботу. Якщо певна інформація становить державну таємницю, це повинно бути чітко зазначено. Замість того, щоб говорити «Вірте нам, ми знаємо, що робимо», чиновникам слід пояснювати логіку своїх рішень, щоб не провокувати різноманітні чутки і пошуки прихованих причин тих чи інших вчинків.

Лише правда. У сучасному інформатизованому світі виявити брехню можна за лічені години, якщо не хвилини; а кожна брехня можновладця підриває довіру людей до уряду.

Призначення кадрів за критерієм професіоналізму. Уряд та президент мають призначати на посади людей, що турбуються про свою репутацію, і дозволяти їм нести відповідальність за якість виконаної роботи замість того, щоб контролювати кожен їхній крок. Дозвольте міністру наймати собі заступників. Дозвольте директору школи наймати вчителів. Проте, швидко прощайтеся з непрофесіоналами чи людьми, які себе скомпрометували. Тут виникає природне запитання – як за таких умов контролювати якість роботи чиновників? Мабуть, найкраще – дозволити це робити споживачам їхньої продукції. Наприклад, учні та їхні батьки можуть оцінювати роботу директора школи та вчителів. Робота міністра може бути оцінена споживачами та підприємствами певної галузі. Без сумніву, це вимагає високої прозорості роботи уряду.

Зворотній зв’язок. Майдан – це крайній спосіб донести свою думку до можновладців, коли інші системи зворотного зв’язку не працюють. Отже, ризик народних заворушень знижується при встановленні таких систем. Наприклад, це можуть бути публічні обговорення проектів урядових рішень, регулярне спілкування урядовців із представниками бізнесу, профспілок, неурядових організацій та інших зацікавлених сторін. І, звісно, чесні вибори.

Я гадаю, що переважна більшість людей усвідомлюють небезпеку третього Майдану і не хочуть його повторення. Не так вже й весело мерзнути на вулиці замість того, щоб працювати. Проте, метою першого та другого Майданів була побудова держави, що керується законом, а не «поняттями». Якщо ми побачимо відновлення старої системи, то у нас просто не буде іншого вибору.

Далі наведено короткий огляд економічних досліджень, що стосуються довіри, тому якщо Ви не маєте часу, то можете пропустити цю частину. У ній показано, що вищий рівень довіри між людьми сприяє процвітанню країни.

Дані економічних досліджень: довіра позитивно впливає на добробут

Хоча її складно виміряти, довіра є важливим економічним чинником. Як сформулював Кеннет Ерроу (1972): “Можна досить впевнено стверджувати, що економічна відсталість у світі значною мірою зумовлена відсутністю взаємної довіри”.

Тому довіра отримує значну увагу економістів (наприклад, див. огляд Algan and Cahuc (2013), Ebert (2007) або Jordahl (2007)). На рівні країн довіра оцінюється за допомогою опитувань, наприклад, відповідей на запитання: «Як Ви думаєте, більшості людей можна довіряти чи Вам слід бути вкрай обережним?» На індивідуальному рівні, довіру вимірюють за допомогою як опитувань, так і лабораторних експериментів.

Основні результати економічних досліджень, присвячених довірі, такі:

  • на індивідуальному рівні, довіра [до інших людей] позитивно пов’язана з освітою і рівнем доходу, і негативно – з нещодавнім травматичним досвідом;
  • на рівні країни, на довіру значною мірою впливають географічні та історичні чинники;
  • на рівні країни, довіра позитивно пов’язана з:
  • доходом (ВВП) на душу населення й економічним зростанням (Рис. 2, верхня частина);
  • соціальною рівністю (Рис. 2, нижня частина);
  • загальною продуктивністю факторів виробництва, інтенсивністю науково-дослідної роботи та інновацій;
  • розвитком фінансових ринків;
  • рівнем децентралізованості підприємств та взаєморозуміння між працівниками та менеджментом;
  • якістю правової системи.

Рис. 2 Кореляція довіри з ВВП на душу населення та матеріальною нерівністю

gdp_trust

gini_trust

Джерело: дані щодо довіри World Values Survey, ВВП та коефіцієнт нерівності – дані Світового банку.

Звісно, кореляція не свідчить про обов’язкову наявність причинно-наслідкових зв’язків. Скоріше за все, вплив довіри на доходи й нерівність є взаємним. Однак, з урахуванням ендогенності, чимало досліджень показали, що довіра позитивно впливає на економічне зростання та зайнятість населення (наприклад, Dincer&Uslaner, 2007). Деякі автори зазначають, що дуже бідні країни можуть потрапити до “пастки низької довіри”, і в цих країнах вищий рівень суспільної довіри не обов’язково приведе до економічного зростання. Результати іншого дослідження (Bjonskov&Meon, 2010) пропонують пояснення цього факту. Дослідники переконані, що довіра підвищує загальну продуктивність факторів (ЗПФ) та темпи росту ЗПФ через захист прав власності (тобто, через справедливу правоохоронну та судову системи).

Інші дослідження також наголошують на важливості суспільних інститутів для збільшення довіри (наприклад, Bidner&Jackson, 2012). Отже, причинно-наслідковий зв’язок виглядає таким чином :

inst-trust-wel

Цей факт знову підтверджує те, що добре налагоджена правова система є абсолютно необхідною умовою успішності економічних реформ.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний