Дві проблеми в одній статті антимонопольного закону

Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 № 2210-III містить норму, яка фактично обмежує доступ осіб до суду

Автор:

Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 № 2210-III містить норму, яка фактично обмежує доступ осіб до суду. Неузгодженість законодавства породжує ситуації, коли суб’єкти господарювання позбавлені права довести свою невинуватість у скоєнні правопорушення. Вказані обставини порушують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Чи можна швидко подолати ці проблеми?

Неузгодженність антимонопольного законодавства

Проблема перша – присічні строки

В 2001 році Верховною Радою був прийнятий Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 № 2210-III (далі – Закон № 2210-III), яким одразу ж було порушено право на суд. В 2001 році Держава Україна не прагнула вступити до Європейського Союзу (далі – ЄС), і тому могла скромно прикривати очі на порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Зараз обставини змінилися, але дискусійна норма все ще залишається.

Так, у п.1 ст.60 Закону № 2210-III вказується, що заявник (мається на увазі позивач), відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України (далі – АМКУ) повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Що це означає? Це означає, що не важливо чи поважні причини пропуску даного строку (наприклад, підприємець щодо якого прийнято рішення органу АМКУ зараз знаходиться в АТО і фізично не може оформити нотаріальну довіреність на представлення його інтересів у суді. Або керівник юридичної особи отримав рішення на пошті, а по дорозі до офісу, його ограбили), суд все одно відмовить позивачу у розгляді справи, бо “строк не може бути відновлено”.

Пункт 1 статті 6 Розділу 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд) право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі “Мельник проти України” від 28.03.2006 № 23436/03).

Отже, хоча законодавство країни може встановлювати розумні строки для подачі скарг (позовів) до суду, такі строки не можуть бути присічним.

Разом із тим, Рішення органів АМКУ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу є втручанням у матеріальне право особи, захист якого гарантовано частиною першою ст.1 Першого протоколу до Конвенції, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою. Тобто винесення органом АМКУ Рішення становить втручання у мирне володіння майном суб’єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. А неможливість поновити строки звернення до суду за поважних причин порушує право особи на доступ до суду.

Без рішення суду визнати винним у вчиненні правопорушення

Крім того, у ст. 60 Закону № 2210-III вказується, що позивач, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду.

20 листопада 2007 року Верховний суд України у своїй Постанові http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1602602 дуже чітко пояснив, чому справи щодо оскарження Рішень органів АМКУ слід розглядати за Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) в адміністративному суді.

Посилаючись на ст. 1 Закону України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ “Про Антимонопольний комітет України”, Верховний суд пояснив, що АМКУ є державним органом зі спеціальним статусом, мета діяльності якого полягає в забезпеченні державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, що у розумінні положень ст. 3 КАСУ відповідає ознакам суб’єкта владних повноважень.

А публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції.

Оскільки Закон № 2210-III, який дозволяє оскаржити Рішення органу АМКУ лише до господарського суду, введено у дію раніше за КАСУ, то звертатися по спірних правовідносинах, які виникають із приписів Закону №2210-III, необхідно до адміністративного суду, в порядку КАСУ. Це вбачається з принципу пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

І все було добре, допоки Верховний суд України у Постанові від 13 жовтня 2015 року раптово не переглянув свою позицію на 180 градусів і не вказав, що “справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу Україниhttp://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53778691

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАСУ, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Таким чином, всі суб’єкти господарювання, які подали позови до адміністративного суду, справи яких знаходяться в першій, апеляційні та касаційній інстанціях автоматично позбавляються права на доступ до суду. Лише у квітні 2016 року у Вищому адміністративному суді України розглядатимуться три подібні справи, які мають позбавити суб’єктів господарювання права на справедливий суд, у відповідності до Постанови Верховного суду України від 13.10.2015 року. Адже, відповідно до ч.1 ст.244-2 КАСУ адміністративні суди мають залишити подібні справи без розгляду, а звернутися до господарського суду суб’єкти господарювання не зможуть, бо вже давно пройшли ті 2 місяці, які неможливо поновити.

Отже, внаслідок неузгодженості законодавства (яке за 10 років із моменту набрання чинності КАСУ так і не було приведене до ладу), порушується право осіб на доступ до справедливого суду та на мирне володіння своїм майном.

Спробуйте довести, що біле є білим

an_pic_2
Джерело малюнку: http://sumyjust.gov.ua/2015/12/03/, текст авторський

Разом з тим, необхідно зазначити, що згідно ст.33 Господарського процесуально кодексу України (далі – ГПКУ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а згідно ч.2 ст.71 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, за усталеною практикою, Рішення органу АМКУ господарськими судами занадто часто розглядається, як встановлений факт, тоді як адміністративні суди розглядають таке Рішення, як припущення органів АМКУ, які слід довести й іншими фатами та обставинами.

Іншими словами, орган АМКУ може напитати у своєму Рішенні будь-які припущення, а суб’єкту господарювання необхідно довести що біле є білим, а спростувати плітки завжди важче, ніж просто бути чесною особою.

Розв’язання суперечностей

Дуже легко відновити справедливість та поновити право на доступ до суду, необхідно лише, щоб 226 народних обранців згадали, що головною цінністю є права особи і проголосували зміни до п.1 ст.60 Закону № 2210-III у такій редакції: “1. Позивач, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до адміністративного суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк може бути поновлено. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений законом, за клопотанням позивача у разі його пропущення з поважних причин”.

Таким чином, буде врахована вина позивача. Іншими словами буде визначено, чи міг позивач звернутися до суду і не скористався своїми правами, чи були об’єктивні причини, які перешкоджали позивачу використати своє право на доступ до суду.

Крім того, щоб усунути всі неузгодженості в законодавстві, необхідно внести зміни в текст

Закону № 2210-III і слова “господарський суд” у всіх відмінках, замінити словами: “адміністративний суд”, у відповідному відмінку.

Разом із тим, щоб не порушувати прав осіб, чиї справи вже знаходяться у судах, необхідно встановити Перехідні положення, в Законі № 2210-III, якими встановити наступне: “Справи, які на момент набуття чинності змін до цього Закону знаходяться у судах, підлягають розгляду за тим судочинством, за яким почали розглядатися до набуття чинності цих змін”. Щодо справ, у спорах, що виникають у зв’язку із регулюванням господарських взаємовідносин між суб’єктом господарювання та органом АМКУ, то за ст.12 Господарського процесуального кодексу України, вони розглядаються господарськими судами, що не суперечить положенням ст.3 КАСУ.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний