Дорого і погано, але для кожного: скільки для України насправді коштує вища освіта

Шляхетна ідея безкоштовної «державної» освіти на практиці часто обертається неефективним витрачанням коштів

Автор:

Чи гарна ідея підняти держзамовлення для ВНЗ? Непопулярна, але чесна відповідь – ні.  Шляхетна ідея безкоштовної «державної» освіти на практиці часто обертається неефективним витрачанням коштів. За даними Рахункової палати, якщо в 2012 році поза державним замовленням до вищих навчальних закладів вступало близько 41% учнів, то вже в 2015 році ця кількість склала лише 26%. Тобто, 3/4 абітурієнтів мали можливість вступити на бюджет, що повністю нівелює поняття «конкурсного відбору» і негативно впливає на якість освіти.

Нещодавно Кабінет міністрів України прийняв рішення про збільшення державного замовлення у ВНЗ у 2016 році. Крім рішення про 14%-ве підвищення замовлення на молодших спеціалістів (це останній рік, коли можна вступити до ВНЗ за такою кваліфікацією, рішення про його підвищення було прийнято багато в чому під впливом ситуації із фінансуванням ПТУ), на 6,4% знизили прийом бакалаврів, на 22% та 50% збільшили прийом спеціалістів та магістрів відповідно. Не заглиблюючись в деталі конкретного року, коли вища освіта перебуває на піку реформування, зросла потреба у військових кадрах, а вступна кампанія ускладнена через АТО, ситуацію в Криму та на непідконтрольних територіях на Сході, у цій статті ми хотіли б сконцентруватись на більш довгострокових закономірностях.

На наш погляд, у довгостроковій перспективі нібито чудова ідея про «безкоштовну» вищу освіту від держави насправді обертається неефективним витрачанням державних коштів та створює спотворенняна ринку праці, з якими українцям вже доводиться жити зараз, і доведеться жити іще багато років. Поставимо кілька питань щодо ролі вищої освіти в Україні, і спробуємо надати на них відповіді.

Чи відповідає обсяг державного замовлення демографічній ситуації?

Суттєвий спад нарождуваності кінця 90-х – початку 2000-х зараз обернувся тим, що кількість людей, які за віком можуть поступати в ВУЗи суттєво нижча, ніж у попередні роки.

Рисунок 1. Кількість дітей різних вікових категорій

0006

Джерело: Державна служба статистики, Інститут демографії та соціальних досліджень

Рахункова палата у своєму звіті за 2015 рік пише наступне: «У той же час скорочення кількості випускників шкіл через негативну демографічну ситуацію в країні випереджає скорочення держзамовлення. Так, кількість учнів, які закінчили школу III ступеня та одержали атестат про повну загальну середню освіту (що надає їм право вступу до ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації), настільки наблизилась до показників прийому за державним замовленням, що наразі нівелюється саме поняття «конкурсний відбір».

За даними рахункової палати, якщо у 2012/13 роках поза межами державного замовлення до ВНЗ вступало приблизно 41% осіб, то вже 2015 року ця кількість склала лише 26%. Тобто, якщо користуватися цифрами рахункової палати, 74% осіб мали можливість вступити на бюджет.

Щоб зняти питання щодо коректності цих розрахунків, та одночасно не заглиблюватись у кількість бюджетних місць за кожним освітнім рівнем, подивимось на демографічну динаміку більш широкого співвідношення – загальної кількості 17-річних підлітків за даними Держстату та загальної кількості місць державного замовлення на денній формі навчання на всі освітньо-кваліфікаційні рівні за винятком аспірантів та докторантів. Співвідношення не дасть уявлення про конкурс на одне бюджетне місце чи відсоток дітей, які можуть вчитись на бюджеті (не всі 17-річні є абітурієнтами, і не всі місця держзамовлення передбачені для 17-річних), але приблизно покаже динаміку поведінки державного замовлення стосовно демографічної картини за останні 10 років.

Рисунок 2. Співвідношення загальних обсягів державного замовлення та загальної кількості підлітків у віці 17 років

Джерело: держстат, CEDOS

Джерело: держстат, CEDOS

Чи відповідає державне замовлення реальним потребам ринку праці?

Індекс складності економіки, який можна вважати якісним показником загального рівня технологій в країні, та, відповідно, можна припустити, що він матиме кореляцію із потребою в високоосвічених кадрах, демонструє нисхідну динаміку, а основним експортним товаром України багато років залишається сировина. Можна було б аргументувати, що зростання кількості людей із вищою освітою потенційно може вивести країну на новий технологічний рівень, якби чотири з ТОП-5 позицій у державному замовленні не займали економіка, гуманітарні науки, правознавство та педагогічна освіта. П’ята спеціальність у ТОП-5 –  «Інформатика та обчислювальна техніка» – знаходиться на на третьому місці.

Залишивши профессіоналам детальніше дослідження потреб за спеціальностями, подивимось на більш широке співвідношення. Доцент кафедри економічної теорії, НаУКМА Ольга Купець у своєму дослідженні з’ясувала, що 30% українців вже зараз відчувають, що мають вищий рівень освіти, ніж потрібують для виконання їхньої роботи. (Kupets, O. Education in Transition and Job Mismatch: Evidence from the Skills Survey in Non-EU Transition Economies. Kyoto Institute of Economic Research Discussion Paper No. 915, 2015).

Тобто, простими словами, люди з вищою освітою можуть роками працювати перукарями чи операторами кол-центрів, або через завищену ринкову пропозицію спеціалістів з вищою освітою отримувати низькі зарплати на посадах спеціалістів. У той самий час серйозною виглядає проблема із робітничими спеціальностями. Українські виробники у приватних розмовах жаліються на те, що важко знайти якісні матеріали українського виробництва – від тканини до пляшок. Щоб знайти дійсно професійну кравчиню для свого невеликого військово-орієнтованого виробництва, моїй знайомій довелося серйозно потрудитися. За небагатьма дійсно кваліфікованими побутовими майстрами електриками та сантехніками шикуються черги, оплата їхньої праці, особливо у великих містах, може перевищувати оплату праці викладачів університетів. Так проявляється дефіцит кадрів робітничих спеціальностей. Це, однак, вибіркові емпіричні спостереження, які потребують підтвердження або спростування під час досліджень.

Чи доцільно фінансувати саме безкоштовну вищу освіту для кожного за державний кошт?

Україна багато років має бюджетний дефіцит, позичає кредитні кошти на ринку та у донорів. Крім того, за підрахунками Центру Економічної стратегії, перерозподіл ВВП через бюджет для прискорення економічного зростання варто зменшити до 37% ВВП, знизивши податковий тягар.

Сукупні витрати держави на освіту протягом 2007-2014 років становили 6,2% – 7,4% ВВП (в середньому 6,8% – Рисунок 13), у 2015 році цей показник знизився до 5,4% і на 2016 планується довести його до рівня 5,3% ВВП. І, навіть після скорочення, це досить високий показник, у порівнянні із іншими країнами, де середній рівень витрат на освіту за цей період становить близько 4,7% від ВВП. У той самий час, надзвичайно недофінансованими залишались капітальні видатки, видатки на медицину, та, зважаючи на геополітичні події – видатки на оборону.

Рисунок 3. Структура державних видатків за функціональною класифікацією в Україні та в середньому за країнами ЄС

0005

Джерело: Міністерство фінансів, МВФ, Держстат, оцінка ЦЕС. *без урахування квазі-фіскальних видатків (зокрема, на підтримку НАК «Нафтогаз України»)

Рисунок 4. Середні витрати держави на освіту по відношенню до ВВП на душу населення

0004

Джерело: UNESCO Institute for Statistics

У складі фінансування окремо освітньої галузі, в Україні зависокою є саме частка фінансування вищої освіти. Так, частка видатків на вищу освіту в півтора рази перевищує середній рівень для країн-нових членів ЄС.

Рисунок 5. Видатки на освіту в Україні та країнах-нових членах Євросоюзу, останні наявні дані (Україна – 2015), % від ВВП

0007

Джерело: Світовий банк, Державне казначейство України

Середня ж освіта за демографічними показниками – той сектор, який найбільше потребуватиме ресурсів найближчим часом, адже кількість дітей молодшого шкільного віку з 2010 року до 2018 року за прогнозами зросте майже вдвічі, як майже вдвічі зросте кількість підлітків 10-14 років у 2014-2022 роки. Рівень оплати праці вчителів, перевантажені класи у містах, погані дороги та відсутність шкільних автобусів у селах, відсутність лабораторного обладнання, комп’терів тощо – це все проблеми середньої освіти, які потрібно вирішувати, і це потребує ресурсів.

Київ як приклад негнучкості системи середньої освіти

Якщо в сільських школах дітей у класах небагато, але школи не закриваються та продовжують функціонувати, то великі міста стикаються з протилежною проблемою. В Києві, наприклад, збільшення кількості дітей не супроводжується будівництвом шкіл (див. рис 6). Середня кількість учнів на одну школу становить 537 осіб проти 466 осіб в середньому по містах України, для густонаселених кварталів ситуація є набагато гіршою.

Рисунок 6. Деякі показники розвитку середньої освіти в м. Київ

0001

 Джерело: Держстат

Чи були ці видатки ефективними? З цього приводу Рахункова палата у згаданому вище звіті пише наступне:

«У 2015 році, незважаючи на законодавчо визначений новий порядок фінансування ВНЗ, їх фінансування здійснювалось, як і у попередні роки, відповідно до доведених лімітів, виходячи не із вартості навчання на одного студента, аспіранта, докторанта тощо, а з потреби закладу в цілому шляхом складання і подання до головного розпорядника бюджетних коштів бюджетної пропозиції в цілому по ВНЗ із врахуванням нормативів чисельності студентів (курсантів), аспірантів (ад’юнктів), докторантів, здобувачів, слухачів, інтернів, клінічних ординаторів на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника … Тобто кошти на підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням фактично плануються і використовуються як кошти на утримання бюджетної установи».

Але краще, на нашу думку, додатково подивитися на об’єктивні якісні показники.

Чи є сучасна українська вища освіта якісною?

Зважаючи на те, що фінансові ресурси розпорошені між багатьма студентами та на високий рівень корупції у ВНЗ, навіть такої значної частки ВВП Україні не вистачає, щоб забезпечити високу якість освіти. Приблизно 32% коштів [5]. іде при цьому не на забезпечення якісної освіти, а на стипендії студентам-бюджетникам, незалежно від фінансово-майнового стану родин. Якщо брати до уваги рівень функціональної грамотності та продуктивність праці в Україні (рис. 14 та 15) – навряд чи можна зробити висновок про те, що вища освіта є якісною.

Рисунок 7. Частка студентів серед осіб відповідного віку* в Україні та країнах – нових членах Євросоюзу

0003

Джерело: UNESCO. *Gross enrollment ratio in tertiary education – відношення кількості студентів (незалежно від віку) до чисельності населення у 5-річному віковому інтервалі від офіційного віку випуску зі школи

Рисунок 8. ВВП на одну працюючу людину (constant 1990$ PPP)

0002

Джерело: World Bank

Серед 288 українських університетів немає жодного, який би піднявся вище 400 сходинки у глобальному рейтингу QS, а в розрахунку на чисельність населення Україна має в середньому 6,35 університетів на 1 млн. осіб. Така кількість університетів виглядає надмірною у порівнянні з європейськими країнами. У Британії, де 48 університетів належать до світового рейтингу ТОП400, акредитовано всього 160 університетів, що відносно до чисельності населення складає 2,48 університетів на 1 млн. осіб. Швеція та Німеччина мають відповідно 4,95 та 5,28 університетів на 1 млн. осіб.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні кількість місць державного замовлення перевищує і потреби ринку праці, і фінансові можливості країни, а освіта при цьому не є якісною. Чому могла виникнути така ситуація?

Станом на 2015/16 рік, більше 70% ВНЗ в Україні утримується за бюджетний кошт. З 2010 року по 2015 рік кількість студентів скоротилась на 31%, а кількість державних ВНЗ – лише на 10%. Кількість студентів на одного викладача (беручи до уваги і денну, і вечірню, і заочну форми навчання) становила близько 11,7 осіб у 2015 р. (середній показник для країн Європи у 2013 р. – 15,4 осіб, у 2010 році показник для України становив 15,3 особи). Таким чином, невпинне зростання державного замовлення вирішує основну проблему освітніх закладів, які не хочуть скорочувати своїх співробітників. І застаріла система фінансування ВНЗ їм у цьому лише допомагає.

Вже зараз через те, що Україна багато років перебувала на периферії світового розвитку, існує суттєвий розрив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. У глобальному світі падіння ресурсних ринків із високою ймовірністю призведе до подальшого тиску на економіки усіх сировинних країн, у тому числі України, і протягом наступних 10 років може посилитися розрив між багатими та бідними країнами не лише у термінах доходу на душу населення, але й у термінах вимог до кваліфікації робочої сили. Для України це позначатиме стрімке розширення кваліфікаційного розриву між вимогами ринку та станом робочої сили, і, відповідно, поглиблення падіння, якщо ситуація докорінно не зміниться.

Примечания

[1] Фактичні витрати – за даними Держказначейства про виконання бюджету за січень-грудень 2015. ВВП у 2015 році за Інфляційним звітом НБУ становить 1 937 млрд. грн.

[2] Посилання

[3] Країни, що нещодавно приєднались до ЄС: Болгарія, Хорватія , Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія. Литву було виключено, як країну з дуже великим показником витрат на освіту (17,4%), задля уникнення деформації результатів статистичного аналізу.

[4] На вищу освіту в Україні витрачається 1,63% від ВВП; в середньому нові члени ЄС витрачають 1,07% від ВВП

[5] Посилання

[6] QS World University Rankings (topuniversities.com). Київський національний університет імені Тараса Шевченка – 421-430 місце

[7] Чисельність населення тут і далі – за даними Світового банку

[8] Посилання

[9] Посилання, ст. 67

[10] Посилання


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний