Вугільний пласт корупції, або Хибне ціноутворення на вугілля

Імпорт вугілля з непідконтрольних Україні територій Донбасу знову поставив Україну в залежність від російських політичних рішень

kodda/depositphotos

Автор:

Усім добре відома історія корупції й хибного ціноутворення на природний газ в Україні. Наразі, після того як газові ринки були значною мірою відрегульовані, корупція та хибне ціноутворення перекинулися на вугілля, що використовується для виробництва електроенергії. Україна позбавилася залежності від імпорту російського газу, уклавши  договори на постачання газу з Європи. Проте імпорт вугілля з непідконтрольних Україні територій Донбасу знову поставив Україну в залежність від російських політичних рішень. До того ж, введення регулюючим органом ціни на вугілля, що використовується в енергетиці, у розмірі ціни у порту Роттердаму плюс витрат на перевезення – це викривлення ринкової вартості вугілля, що принесло додаткові прибутки власникам вугільних шахт Донбасу.

Щоб зрозуміти хибність політики щодо вугілля, необхідно розглянути основні факти, що стосуються міжнародного ринку вугілля. Світовий ринок енергетичного вугілля – великий і висококонкурентний. Ринок конкретно антрацитового вугілля, що наразі частково використовується для виробництва електроенергії в Україні, є більш обмеженим, але функціональним. Тоді як транспортні витрати мають важливе значення для утворення кінцевої ціни, вугілля продають на міжнародних ринках і перевозять морським транспортом на великі відстані. На відміну від природного газу, в Україну можуть поставляти вугілля, що видобувається великими експортерами, зокрема Індонезією, Південною Африкою, США, Канадою та Австралією. жерела саме антрацитового вугілля наразі обмежуються переважно основним постачальником – Південною Африкою. У світі існують великі запаси вугілля, що забезпечують сучасний рівень видобутку на термін понад 100 років. В останні роки ціна на вугілля різко впала, хоч і дещо відновилася в 2017 році.  «Роттердамська» ціна на енергетичне вугілля опустилася від своєї найвищої позначки у більше ніж $200 за тонну в 2008 році до близько $40 в 2016 році й наразі складає $90. Частково це сталося внаслідок падіння цін на нафту, але також через негативний вплив вугілля на забруднення навколишнього середовища та вплив стратегії зі скорочення викидів вуглецю, впровадженої у багатьох країнах.

Тоді як Україна має порти в Одесі та Маріуполі, що мають потужності для перевалки вугілля й використовувалися для експорту вугілля в минулому, виробнича потужність портового обладнання може потребувати розширення, щоб повною мірою обслуговувати необхідні обсяги імпорту. Другий чинник, що ускладнює ширше використання імпортного вугілля – це технічні обмеження існуючого електрогенеруючого обладнання. Близько половини теплоелектростанцій не спроможні спалювати енергетичне вугілля (газової групи), що є найбільш широко використовуваним і доступним джерелом для вироблення електроенергії. Тоді як ці обидва чинники можуть потребувати капіталовкладень, у майбутньому проблему нестачі вугілля можна буде вирішити за рахунок міжнародних імпортерів.

Коли з початком військових дій поставляти вугілля з окупованих територій Донбасу стало неможливо, Україна домовилася про міжнародний імпорт. Ці домовленості були одразу розкритиковані сторонами, чиї інтереси вони не задовольняли. Звучали два звинувачення: ціни були нібито занадто високими, а якість вугілля – незадовільною. Обидві проблеми, за умови доречності звинувачень, можна легко виправити ​​шляхом конкурентного та прозорого проведення торгів і пошуку постачальників вугілля належної якості. Насправді, до сьогодні продовжують використовуватися певні обсяги імпорту з міжнародних родовищ (не враховуючи Росії). Укладення подальших договорів на імпорт має здійснюватися за прийнятною вартістю і без політичного ризику.

Коли з початком військових дій поставляти вугілля з окупованих територій Донбасу стало неможливо, Україна домовилася про міжнародний імпорт. Ці домовленості були одразу розкритиковані сторонами, чиї інтереси вони не задовольняли.

Стосовно формули ціноутворення, яку регулюючий орган застосував для ціноутворення на вугілля, що використовується в енергетиці – «роттердамська» ціна плюс транспортування – то вона не є виправданою. Належна ціна має складатися з фактичної вартості імпортованого вугілля в умовах конкуренції з внутрішніми поставками. Безперечно, такі ціни мають бути нижчими за «роттердамську» ціну плюс транспортування.  Наприклад, витрати донбаських шахт істотно нижчі за міжнародний рівень цін. Крім того, їхня продукція фактично не має ринку збуту за межами України. Відповідно, на відкритому ринку ці поставки безперечно були б доступними за значно нижчою ціною порівняно з ціною імпортованого вугілля, розрахованою за «роттердамською» формулою. Крім того, якість донбаського антрациту (що має високий відсоток сірки і золи) – нижча за стандарти для вугілля, що торгується у світі. Відповідно, ціна на вугілля, що наразі відбивається на ціні на електроенергію для споживачів, перевищує реальну вартість, якої можна було б досягнути.

«Роттердамська» ціна плюс транспортування –  не є виправданою. Належна ціна має складатися з фактичної вартості імпортованого вугілля в умовах конкуренції з внутрішніми поставками. Безперечно, такі ціни мають бути нижчими за «роттердамську» ціну плюс транспортування.

Як формула ціноутворення, обрана регулюючим органом, так і поставки з непідконтрольних Україні територій Донбасу можуть бути пояснені лише корупцією та змовою проти інтересів і безпеки України. Очевидно, що власники вугільних шахт непідконтрольної частини Донбасу, які також контролюють значну частину потужностей з виробництва електроенергії, зацікавлені в надмірно високих цінах на продукцію та організації поставок з їхніх шахт. Цього можна досягти завдяки співпраці з урядовим регулюючим органом, що, здається, перебуває під їхнім контролем. Внаслідок цього український споживач сплачує завищену ціну на електроенергію, а також наражається на ризик того, що поставки можуть бути зупинені через політичні причини.

Іноді звучить виправдання, що шахти забезпечують роботою «наших людей» – мешканців непідконтрольних територій Донбасу. Хоча такий аргумент на перший погляд заслуговує на увагу, на практиці доходи від продажу вугілля приносять прибуток окупаційним силам Донбасу та зменшують витрати Росії зі збереження сепаратистського режиму. Окрім того, значна частина виручки стає надприбутками олігархів-власників шахт. Таким чином, виручка, що надходить, служить інтересам сторін, чия відданість Україні вкрай сумнівна, і навіть може сприяти продовженню самого конфлікту. Визнання цього патріотичними силами призвело до блокади торгівлі з непідконтрольними територіями і оголило стратегічний ризик, який несе така торгівля.

Слід максимально уникати будь-якої торгівлі вугіллям з непідконтрольними територіями Донбасу, поки ці території не повернуться під контроль України.

Належний підхід до ситуації з вугіллям в Україні досить очевидний. Слід максимально уникати будь-якої торгівлі вугіллям з непідконтрольними територіями Донбасу, поки ці території не повернуться під контроль України. За нестачі внутрішніх поставок переговори щодо імпорту необхідно проводити на міжнародному ринку вугілля. Ціноутворення на вугілля може ґрунтуватися на фактичній вартості, встановленій в умовах прозорості, а не довільної прив’язки до біржових цін. У середньостроковій перспективі Україні варто дослідити можливості модернізації енергетичних потужностей, щоб мати можливість спалювати більше стандартного енергетичного вугілля, що передбачає нижчі витрати та більшу гнучкість поставок. Водночас необхідно провести розширення портових потужностей, що уможливлює перевезення, аби забезпечити диверсифікацію поставок. Цілком імовірно, що ринкове ціноутворення простимулює внутрішнє виробництво, що призведе до скорочення обсягу необхідного імпорту. Також необхідно впровадити стратегію зі зменшення споживання електроенергії (у пікові періоди). Такий підхід має знизити витрати споживачів електроенергії та водночас прибрати політичні ризики, пов’язані з поставками. Врешті решт, корумповані прибутки, що поступають до донбаських власників шахт, а також підконтрольних Росії сепаратистських сил будуть ліквідовані.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний