Глобальна криза медіа та нові можливості

Дослідження Центру вдосконалення економічної журналістики при Київській школі економіки

Автор:

Медіабізнес у всьому світі переживає не найкращі часи. До вже традиційних загроз, серед яких цензура, погрози журналістам та нестача коштів на виготовлення якісного контенту, додалися нові виклики у вигляді витончених фейків та буму соціальних мереж. В Україні, де тільки у 2019 році припинили вихід на папері два загальнонаціональних видання – «Сьогодні» та «Дзеркало тижня», – є своя специфіка, пов’язана із молодістю ринку медіа та олігархами, які контролюють найбільші ЗМІ. Але трансформація медіабізнесу – це не тільки криза, це також і можливості для нових проєктів.

Поширення інтернету змусило класичні медіа освоювати віртуальний простір. Сьогодні в Україні, за даними дослідження Factum Group, 71% громадян регулярно користуються інтернетом, а у віковій групі до 35 років цей відсоток перевищує 96% [1]. Проникнення інтернету зростає як у містах, так і в селах. У гонитві за новою цифровою аудиторією велика частина періодичних друкованих видань почала викладати свої матеріали в інтернет безкоштовно. Але з часом стало зрозуміло, що доходів від цифрової реклами не вистачатиме на утримання редакцій, оскільки конкуренція за ці гроші занадто велика. Раніше виданням доводилося конкурувати за рекламні бюджети між собою, тепер у боротьбу вступили міжнародні цифрові корпорації, такі як Google або Facebook. Завдяки інструментам таргетування ці корпорації перетворилися на загрозу не тільки для національних, але й для локальних редакцій.

Іншою загрозою виявилися глобальні комунікативні війни та поширення фейкових новин або навіть створення цілих фейкових редакцій чи медіахолдингів. Згадаймо лише російську медіагрупу «Патріот» наближеного до Володимира Путіна бізнесмена Євгена Пригожина, більш відому як «фабрика тролів». Або українські конвейєри контенту Znaj.ua або Politeca, чиї сторінки у Facebook були видалені у 2019 році за неодноразове поширення недостовірної інформації. 

Політичні технології стали більш витонченими, а деякі політики свідомо підривають довіру до якісних ЗМІ, щоб доносити свої пропагандистські меседжі через соціальні мережі напряму розгубленим в океані інформації виборцям.

Все це призводить до падіння довіри до медіа. У США повністю або переважно довіряють національним медіа 31%, локальним – 45% респондентів, і довіра громадян до медіа залежить від їхніх політичних уподобань (демократи довіряють медіа більше), як свідчить опитування Gallup. [2] В Україні довіра до медіа також невисока. За даними опитування USAID-Internews «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа у 2019 році» довіра до українських ЗМІ лежить між 19% для регіонального радіо чи загальнонаціональної преси та 49% та 51% для національного ТБ та національних інтернет-медіа відповідно. [3] 

В Україні ситуація ускладнюється особливостями молодого українського медіаринку, який фактично почав формуватися лише 28 років тому. В нас немає медіабрендів, які б існували сотні років. Перший номер авторитетного «Дзеркала тижня» вийшов у 1994 році, впливова «Українська правда» існує з 2000-го. Для порівняння, британський The Economist заснований у 1843 році, американська The New York Times – у 1851 році.

В більшості українців не сформувалася звичка передплачувати газети або платити за цифровий контент. Численні видання, які тривалий час дотувалися з бюджету за радянських часів та у перші роки незалежності України, тільки вчаться залучати гроші рекламодавців. Одиниці з тисяч українських видань запровадили платний доступ до свого контенту в мережі. [4] Для порівняння, у дослідженні Reuters Institute 2019 року про платні моделі онлайн-видань у країнах Європи та США серед 212 найважливіших новинних видань 69% певним чином використовують платний доступ до матеріалів. [5]

Ще одна особливість українського ринку – олігополія, яка заважає появі нових медіапроєктів та спотворює ринок. За словами головної редакторки «Української правди» Севгіль Мусаєвої, яка півроку досліджувала питання довіри до медіа у Reuters Institute, 76% українського медіаринку належить олігархічним групам. «Вони використовують медіаресурс як інструмент політичної боротьби. На жаль, медіа в Україні стали частиною системи політичної корупції», – казала пані Севгіль під час свого виступу в Центрі журналістики при Київській школі економіки у червні 2019 року. [6]

Олігархи контролюють не лише найбільші телевізійні групи – у мережі вони також достатньо впливові. Серед п’яти найбільш популярних суспільно-політичних сайтів України за вересень 2019 року [7] два належать одним із найбагатших людей країни Рінату Ахметову та Ігорю Коломойському, ще два – колишнім або діючим чиновникам та депутатам Михайлу Бродському та Андрію Садовому. Тільки одного з власників топ-5 українських сайтів суспільно-політичної тематики можна віднести до бізнесменів, які системно працюють у медіабізнесі – йдеться про Йосипа Пінтуса.

Трансформація ринку медіа у світі та в Україні – це загроза для одних, але й великі можливості для інших. 

Ще ніколи поріг виходу на ринок медіа не був настільки низким, ще ніколи масштабувати свій медіабізнес не було так просто. Наприклад, аматорська платна розсилка HotPod американця Ніка Куа (Nick Quah) про подкасти перетворилася на справді велике явище лише за кілька років. А доходи самого Ніка помітно зросли. Річний дохід Куа у 2013-2014 роки як співробітника таких видань як Business Insider, BuzzFeed, Panoply складав $57 тис., а нині сягає в середньому $150 тис. І це тільки монетизація розсилки, без доходів від івентів, які також відбуваються під прапором HotPod. [8] Ми віримо у те, що застосування найкращого іноземного досвіду дозволить українському малому та середньому медіабізнесу заробляти більше.

Читайте повну версію дослідження «Бізнес-моделі медіа на прикладі українських онлайн-видань суспільно-політичної та економічної тематики. Частина 1» за посиланням.

Примітки

[1] Проникнення інтернету в Україні, жовтень 2019 р. Factum Group на замовлення Інтернет-Асоціації України.

[2] State of Public Trust in Local News. October 2019. Knight Foundation’s Trust, Media and Democracy initiative with Gallup.

[3] Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа у 2019 році, жовтень 2019 р. InMind на замовлення USAID-Internews

[4] Піонери пейволу, 12.06.2019. MediaLab.online, Андрій Яніцький

[5] Pay Models for Online News in the US and Europe: 2019 Update. 23 May 2019. Reuters Institute. Dr Lukas Graves, Felix Simon

[6] Як медіа можуть повернути довіру аудиторії, 01.07.2019. MediaLab.online, Андрій Яніцький

[7] ТОП-100 новинних сайтів суспільно-політичної тематики за вересень 2019. Інтернет Асоціація України.

[8] The media industry might be healthier than you realize, 25.10.2019. What’s New in Publishing. By Simon Owens

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Sorry, Comments are closed!

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний