Історичні Претензії на Територію Криму

Етнокультурні та соціокультурні зв’язки між Кримом та Україною значно сильніші, ніж зв’язки між Кримом та територією сучасної Росії

www.caraimica.org

Автори:

Автор: Йосип Казас; редагували Катерина Дронова та Олександр Жолудь (VoxUkraine)

Етнокультурні та соціокультурні зв’язки між Кримом та Україною значно сильніші, ніж зв’язки між Кримом та територією сучасної Росії. Втіленням єдності материка та півострова є караїми – автохтонний народ Криму, який сповідає караїмізм та говорить мовою, яка належить до кипчацько-огузької підгрупи тюркських мов. 

Таврія, Скіфська держава, півострів Готія[i] – ширше відомий як Крим – є гарячою темою обговорень сьогодення. Кому належить Крим? Якою має бути його подальша доля? Хто такі корінні кримчани? Їхня думка береться до уваги? Найефективніша політика – це та, яка засновується на чіткому розумінні історичного контексту навколо будь-якого питання. У цій статті ми спробуємо відповісти на питання, чи пов’язані кримські суспільно-політичні, етнічні, культурно-історичні зв’язки з Росією або ж Західною Україною, і пояснимо, як відповідь на це питання впливає на міркування щодо законності претензій на кримську територію.

Назва Кримського півострова має тюркське походження й виникла більш ніж тисячу років тому. Вона означає «фортеця» і споріднена з такими словами, як захищати/оберігати. Відома легенда оповідає, що півострів дістав таку назву після одного перевороту, коли хозарський воєначальник Сабріель-бек, за кілька десятиліть до проголошення юдаїзму державною релігією 861 року нашої ери, переміг кагана кара-хозарів у громадянській війні на Донбасі, яку до цього розпочали правитель хан Омуртаг та його копан (воєначальник) Окорсіс. Кара-хозарські «бунтівники» (тюркською – хавари), зокрема мадяри та можливо печеніги, відступили від Східного Приазов’я, а «караїмські» загони їхнього кагана відійшли з Таманського півострова на захід через Керченську протоку прямо до гунської «фортеці». Це були перші «кримчани», які передислокувалися, щоб захистити басейн Дніпра.

Dnipro_Don_Volga

Залишаючи ак-хозарів, кара-хозари (хавари) убезпечили себе в Криму та на Копиревому кінці на Дніпрі. Київ став прямим продовженням Хаварської держави на Дніпрі[ii]. Тим часом Волзька держава ак-хозарів, а не тільки Київ, стала одною з можливих основ утворення Московської держави – дослідження цього державного утворення в радянські часи заборонялося, оскільки не відповідало класичній доктрині. Донбас став такою собі буферною зоною між обома державами.

Степ уже був заселений християнами вірменської міафізитської течії, які мали вплив на себоменоїв та їхніх караїмів[iii] Одещини і Таврії. Самі вони донині надихають рух християн-суботників[iv] (яких також називали «караїмствуючими»). Хан Кубрат прийняв християнство в Константинополі ще до існування Хозарського каганату, задовго до арабських завоювань. І все ж Хішам ібн Абд аль-Малік 737 року нашої ери запровадив у Хозарії іслам, який тоді, на відносно ранній стадії, ще не втратив свого «юдейсько-християнського» характеру. Хоч у «Посланні до народу Ісаврів» й згадують єпископа оногурів у Криму в середині VIII століття[v], караїми прийняли і згодом після цього зберегли ананітсько-ханафітську традицію, тому що Аль-Масуді та Ха-Леві обидва притримувалися думки, що хозари жили як герім (іврит: הגרים/gerim) до кінця VIII століття[vi]. Герім – це не євреї, але «друзі» (іврит: хавар; караїмською: Dostlar), які жили за законами Тори, що стосувалися «не-євреїв», тому рішення ак-хозарів про остаточне прийняття рабинського юдаїзму в наступному столітті здається цілком природним.

Від Редколегії: Серед наших редакторів немає професійних істориків, тож ми не можемо повною мірою відповідати за всі факти, наведені у статті (ми також знаємо, що деякі твердження автора не збігаються із загальноприйнятою офіційною історіографією). Однак ми думаємо, що ідеї автора є цікавими та заслуговують на публікацію.

Після відходу з Таманського півострова хавари (бунтівники чи друзі в залежності від релігійних чи політичних визначень) вижили на території Криму та сучасної України поза межами впливу ак-хозарів. Відносини між юдеїзованими ак-хозарами басейну Волги та юдейсько-«хрисламськими» кара-хозарськими хаварами басейну Дніпра разом з їхньою обопільною боротьбою за Донбас, здається, стали етнічним підґрунтям для тривалої боротьби між Москвою та Києвом до цього дня.

Після розпаду Хозарського каганату (Хозарії) кримська половецька держава Георгія Цули згодом стала Куманією (1061 рік), яка простягнулася далеко за межі півострова, аж доки її не захопили татари під орудою ханів Бату і Мунке в XIII столітті. У 1428 році ця держава стала незалежною за правління караїтів (кара-татарів/карайларів/гіреїв), які завжди відігравали важливу роль у політичному житті монголів[vii]. Маючи подібне походження до хаварів, які згодом переважали в лінгвістичному плані, церква східних караїтів-татар стала «караїмствуючою», і вони залишилися на півострові.

Black Sea region

Як і їхні хозарські попередники, «караїмствуючі» далі втрачали своїх послідовників, що переходили в юдаїзм, та еволюціонували як чуфут-кримчаки (караїтські євреї), перебуваючи водночас під впливом генуезьких колоній у Криму та у союзі з Чингізидами. З 1428 року вони були під впливом Польсько-Литовської держави, а з 1475 року – під владою Османської імперії. До речі, відомим юдейським теологом був караїт Ісаак Трокський, який мав вплив на єврейський рух «Хаскала». Тим часом кримська династія караїтів (османська турецька мова: كرايلر / карайлар, помилково перекладено як “гіреї”‎) наблизилася до османського ісламу. Будучи під протекторатом Османської імперії, територія півдня України стала Кримським каганатом, який існував між Польщею та Московією, а також був повністю незалежним від Великої Ногайської Орди.

Тільки цариці Катерині вдалося захопити Крим у 1784 році, після чого молоканська караїтсько-татарська церква «караїмствуючих» була перейменована на ананіто-ханафську церкву караїмів. Їх захищали як «не-євреїв» та переховували їх від влади. Хоча подібні методи були дієвими в часи нацизму, з більшовиками таке не проходило. Два століття перебування «караїмствуючих» серед євреїв, що перейменовували свої синагоги на кенаси, щоб здобути права, якими послуговувалися «караїми», також залишили свій помітний відбиток у караїмській громаді, яка все ще визнається прадавньою церквою Сходу.

У грудні 1917 року кримськотатарський Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, але на початку 1918-го владу на півострові захопили більшовики, яких звідти з допомогою німців потім витіснила Українська Народна Республіка. Це була автономна область УНР та гетьманської Української держави у 1918–1919 роках (де-факто влада на півострові зосереджувалася в руках Кримського крайового уряду, який вів переговори щодо федерації в складі України). Повернувся до України півострів 1954 року (у 2014-му Крим анексувала Росія).

Шістдесят років у складі України не так вже й багато, щоб сперечатися. Але беручи до уваги минуле, кримські зв’язки з українською батьківщиною є беззаперечними. Столітні культурні та етнічні зв’язки із Західною Україною (Галичиною) нещодавно були унаочнені, коли безцінний вівтар (кехаль) із караїмської кенаси в місті Галич караїмські караїти перевезли до комплексу кенас у Євпаторії. Це була спроба збереження караїмської спадщини Західної України.

Повернімося назад у минуле. На початку 890 років «бунтівні» кара-хозари Кримського «гунського царства» допомогли мадярам на Закарпатті підкорити території між землями словаків та балканських болгар. Пізніше 100 сімей перших молоканських караїтів осіли на Галичині (особливо у Львові) згідно з домовленістю щодо заручників між Данилом Галицьким та ханом Бату в 1246 році. Саме караїти із Західної України і Тракая заручилися підтримкою Литви в заснуванні Кримського каганату під орудою хана Хаджі І Гірея (Мелека) та його караїтської династії.

Навіть у часи, коли караїми були територіально розділені між Австрійською та Російською імперіями, «кримчани» Галичини, Криму й Литви діяли як одна нероздільна нація під управлінням Караїмського духовного управління Таврії та Одеси. Нині, все ще практикуючи вчення Тори у поєднанні з віковими віруваннями в Ісуса Христа та Магомета, більшість «караїмів» – це слов’яномовні українці, які на відміну від інших українців, не забули про свої болгарсько-гунські корені.

Kenasas

У світлі всіх цих подій не дивно, що Росія вирішила не визнавати тривалого існування караїмів як етнічної групи, яка суттєво відрізняється від російських євреїв[viii]. Насправді радянська влада за часів Сталіна депортувала їх із території Західної України до Архангельська та Воркути, а кримських татар – до Казахстану. І все-таки караїми та українці мали спільне походження ще задовго до заснування Київської Русі, адже ставка хана Кубрата, правителя Великої Болгарії, була приблизно на місці Полтави. Українці можуть отримати певну користь від кращої обізнаності про дослов’янські напівкочові релігійні народи, від яких ми походимо, та від поширення цих цінностей і спадщини серед тих, хто піддає сумніву, що наші національні претензії на Крим – це дещо більше, ніж 60 років управління.

Між Кримом і Західною Україною є істотні етнічно-культурні та соціально-історичні зв’язки. Тільки у VIII, XIV та XIX століттях Крим потрапляв під волзьке панування. Поки що важко точно дослідити походження пращурів наших українських козаків – світловолосих, білолицих та блакитнооких половців, які ворогували з Києвом упродовж 175 років, але, можливо, це були сармати/кара-хозари – і точно не московити. Кримські татари у XV та XXI століттях намагалися заручитися підтримкою Заходу. Тому твердження, що ця територія історично належить Російській Федерації, базується на руйнівному подвійному стандарті. Якщо ця територія має входити до складу Росії, тому що там проживають переселенці з Росії, тоді Лутон має входити до складу Бангладеш. Якщо аргументувати, ніби російська анексія Криму відображає волю населення півострова, то Курили мають відійти до складу Японії, а Калмикія й Бурятія – мабуть, до Монголії. Чи вдасться росіянам краще усвідомити, що переживають українці, якщо, наприклад, Оренбурзька область «з-під палиці» проведе референдум щодо приєднанню до Казахстану, спостерігаючи, до чого це все приведе в республіках Башкортостан і Татарстан?

У ретроспективі історія Таврійського півострова демонструє величезну різноманітність незаперечних доказів, які свідчать на користь справді тісного зв’язку між територію та населенням сучасних України та Криму, аніж Криму й сучасною територією Росії. Таким чином, російські претензії щодо «спільної історії» та «невіддільності» Криму як «частини території РФ» не можуть виступати єдиним обґрунтуванням для брутального захоплення території.

Примітки

[i] Ашкеназ – назва Готії на івриті, походить від семітського слова на позначення Скіфії.

[ii] http://en.wikipedia.org/wiki/Rus%27_Khaganate#cite_note-magocsi62-2.

[iii] Караїми вважають, що походять від провідників десяти втрачених колін Ізраїлевих, яких ассирійці вислали на узбережжя Каспію у 720 роках до нашої ери (потім до них приєдналися інші вигнанці, вислані вавилонянами у 605 році до нашої ери). Їх завоював скіфський цар, і вони поступово перебралися до Криму.

[iv] Вважають, що Караїмський лекціонарій – такий самий, який був в Ісуса Христа (описаний у Євангелії від Луки 24:26-7 та 44-8). Він дотепер залишається головною священною книгою для караїмів.

[v] Gyula Moravcsik, ‘Zur Geschichte der Onoguren,’ Ungarische Jahrbiicher, X (Berlin and Leipzig, 1930), 64-65, 81. Also A. A. Vasiliev, The Goths in the Crimea (Cambridge, Massachusetts, 1936), pp. 97, 98, 100

[vi] Constantine Zukerman, “On the Date of the Khazars’ Conversion to Judaism and the Chronology of the Kings of the Rus Oleg and Igor.” Revue des Etudes Byzantines 53, 237-270. 1995.

[vii] Douglas Morton Dunlop, “The Karaits of East Asia”, in Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, 1944.

[viii] http://nazaccent.ru/column/61/

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний