Криза і ЗМІ: як політичний клінч в Україні гальмує конкретні реформи

Україна живе в перманентній кризі, яка ризикує прийняти катастрофічний характер, якщо в ситуацію не втрутяться об’єктивні ЗМІ

www.comindware.com

Автор:

Німецький політолог Олександр Вайнберг вважає, що Україна живе в перманентній кризі, яка ризикує прийняти катастрофічний характер. Одним з необхідних елементів стабілізації є об’єктивні ЗМІ. В українських реаліях цю роль могло б зіграти громадське телебачення (Перший національний). Але його реформування загальмувала політична криза і протистояння прокуратури і МВС. Як вирватися з порочного кола?

Впродовж останніх трьох років слово “криза” було повсюдним в Україні. Незалежно від того, скільки допомоги отримує країна та наскільки швидко пристосовується її політична система – стан справ майже не змінюється. Для того, щоб зрозуміти, як різні кризи підсилюють одна одну, ця стаття розглядає один окремий конфлікт. Він відбувається в секторі державних ЗМІ, і у ньому беруть участь Міністерство внутрішніх справ, тобто поліція, та Генеральна прокуратура. В результаті конфлікту загальмувався процес створення суспільного телебачення. Цей епізод підкреслює те, як політичні – і частково особисті – конфлікти можуть призводити до криз, що розвіюють надію на політичні зміни. Справа не в тому, кому довіряти місію розвитку демократичного процесу: популістам чи технократам. Такі кризи показують, що збалансована медіа-система має вирішальне значення для забезпечення здатності громадян самим змінювати щось у державі.

Криза, політична адаптація та фінансова підтримка

З точки зору Західної Європи, розмови про кризу перетворилися на повсякденність. Чим більше ми чуємо це слово, тим більше ми звикаємо до нього. Але чи ми звикаємо до слова “криза”, чи звикаємо до самого явища, чим би воно насправді не було? Незважаючи на те, що розмови про кризи зазвичай містять невизначеність, такі розмови також містять заклик до дій. Кризи роблять дійових осіб здатними змінювати політичні, економічні або соціальні системи у способи, що раніше вважались неможливими. Звичайно, перш за все можна поставити питання, як з’явилась сучасна версія терміну. В контексті нинішніх подій в Україні, очевидно, що поштовхом стала відмова тодішньої влади від Угоди про асоціацію з Європою наприкінці 2013 року. Вона призвела до протестів, насильства з боку режиму, анексії Криму та військового конфлікту на сході України.

Водночас відбулась адаптація політичної системи – частково шляхом демократичного процесу, а частково завдяки міжнародній підтримці. Було обрано новий парламент, призначено новий уряд, обрано нового президента. Після Революції гідності на політичній сцені з’явилось багато нових політичних діячів. Наприклад, федеральний уряд Німеччини постійно розширював свою – і раніше інтенсивну – співпрацю з Україною. У 2015 році пряма фінансова підтримка з боку Німеччини зросла більш ніж на 50% до близько 200 млн євро. Її доповнили кредитні гарантії обсягом до 500 млн євро (рис. 1). Така підтримка надається на основі Плану дій щодо України (Ukraine Action Plan). Він передбачає декілька короткострокових заходів щодо подолання надзвичайних ситуацій, а також середньо- та довгострокові проекти, спрямовані на усунення структурних суперечностей всередині політико-економічної системи.

Рис. 1. Фінансова підтримка України з боку Німеччини у 2015 році (млн. )

pk_ua_1

План створено вже давно, а кошти передані. Здавалось би, що тепер Німеччина та Західна Європа можуть дозволити собі присвятити увагу більш нагальним питанням: терористичній загрозі, хиткому стану Монетарного союзу та перш за все, міграційній хвилі, що поставила під удар європейську солідарність. Незважаючи на ці епіцентри конфлікту, політичні колеса України продовжують обертатися, спричиняючи одну кризу за іншою. Але що зробило ці кризи настільки менш вартими потрапляння до новин за інші значні проблеми континенту – континенту, про свою належність до якого так переконує Україна?

Це абстрактність зв’язку терміну «криза» зі щоденним життям українців. Дискусії про розкол коаліції або парламентську кризу поки привели лише до політичної безвиході. Всі очікують на децентралізацію, судову реформу, мирні місцеві вибори на сході та, звичайно, візову лібералізацію з Європою. Навіть внесок Німеччини у реформи в сферах енергоефективності, економічного розвитку, інфраструктури, верховенства закону, боротьби з корупцією, громадянського суспільства та освіти, здається, просто відбивається від образу постійної кризи, що існує в свідомості громадян. В чому причина?

Термін “криза” на рівні медіа-реформ

Мабуть, час вдихнути життя в цей термін, зосередившись на специфічному його прояві в окремому секторі. Одна надзвичайно важлива реформа спрямована на медіа-систему України. Німеччина підтримує ці починання, співпрацюючи у різних сферах. Заохочується навчання журналістів, а також активність блогерів та неурядових організацій в царинах свободи слова та моніторингу ЗМІ. Ґрунтуючись на власному досвіді, Німеччина розглядає створення суспільного телерадіомовлення як один із пріоритетів. 5 серпня 2015 року Кабінет Міністрів України опублікував постанову про реорганізацію суспільного мовлення до квітня 2016 року. Незважаючи на деякі беззаперечні успіхи (наприклад, збільшення покриття Першого національного), Національна телекомпанія України (НТКУ) зіткнулася зі значною проблемою, яка є втіленням нинішньої політичної кризи на практичному рівні.

Критично важливим кроком на шляху реформування цього інституту є його правова форма. НТКУ має стати акціонерною компанією під контролем наглядової ради, яка в певний момент призначить керівника. Наприклад, у Німеччина поширена саме ця юридична форма. Три із п’яти найбільших медіа-корпорацій є акціонерними компаніями, включно з лідером європейського медіа-ринку Акціонерною компанією Bertelsmann. Але перед тим, як НТКУ зможе змінити свою правову форму, всі підлеглі медіа-інститути та особливо їхні активи необхідно перевести у власність материнської компанії. Однією з підлеглих компаній є “Укртелефільм”, колишня радянська студія (з усіма інституційними побічними ефектами та наслідками, що з цього витікають). Однак вона відмовляється інтегруватись в НТКУ, послідовно характеризуючи процедуру як “вороже поглинання”. Незалежно від підозр про те, що така поведінка може слугувати прикриттям корупції, для вирішення проблеми можна просто позбавити студію майна.

Але дві інституції, що могли б уможливити розв’язання проблеми, опинились по різні боки барикад політичного конфлікту. З одного боку є виконавча служба Міністерства внутрішніх справ – поліція, що відповідає за фізичне здійснення конфіскації. З іншого боку є юридична частина – прокуратура, що не надає поліції прав негайного доступу. Це наочна ілюстрація того, як криза на найвищому рівні політичної системи знищує реформу, що має дуже значний практичний вплив. Конфлікт між Міністерством внутрішніх справ та Генеральною прокуратурою перешкоджає поповненню сектора ЗМІ нейтральними постачальниками інформації. Під загрозою опинилося збалансування медіа системи, в якій домінують кілька приватних медіа-холдингів.

Якщо “Укртелефільм” не підкориться закону і залишиться незалежним, це створить прецедент. Він зашкодить розвитку більш вартого довіри сектору телерадіомовлення, який більше за інших впливає на щоденне життя кожного громадянина України. Згідно з недавніми опитуваннями GfK Ukraine та Ukraine Confidence Building Initiative, телебачення має медіа-покриття на рівні близькому до 95%, тоді як до 83% громадян України отримує інформацію з теленовин. Проблема з НТКУ не є “лише однією із багатьох” невдалих реформ. Провал цієї реформи поставить під сумнів важливе завдання – надавати всім українським регіонам збалансовану інформацію та виконувати освітню функцію щодо населення.

Технократи чи популісти?

Багато хто говорить, що більш ймовірно, що такі кризи можуть подолати технократи. Експерти можуть де-політизувати рішення, замінити їх науковими розрахунками та забезпечити зважені рішення. В той же час кризи знецінюють спеціалізовані знання: набирають сили голосні та популістичні рухи і в Верховній Раді, і в областях. Оскільки вони уникають аргументованого обміну поглядами, як де-політизація, так і популізм можуть загрожувати демократичним процесам. Але що ще можна зробити?

Щоденне обговорення кризи не повинне призвести до вибору між технократами або популістами. Суспільне та політичне подолання кризи повинні отримати підтримку у вигляді збалансованих новин. Це безпечний шлях зробити абстрактні та складні ситуації більш зрозумілими людям. Структурні суперечності політичної системи можна усунути лише тоді, коли громадяни матимуть надійний доступ до об’єктивних новин. Внесок Німеччини у сфері структурних реформ в секторі ЗМІ підкреслює цю точку зору. У світлі значних викликів, перед якими стоїть Україна, Захід не уникатиме відповідальності та залишатиметься поруч із партнером задля тривалої стабілізації країни. І для уникнення перетворення кризи на катастрофу.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний