Корупційний газопровід: загроза «Північного потоку-2» для безпеки та демократії в ЄС. Дослідження

Фонд «Вільна Росія» продовжує серію публікацій про підривну діяльність Кремля в Європі. Ділимось найцікавішими висновками нового дослідження.

Автор:

Ця стаття є скороченим варіантом дослідження Загроза «Північного потоку-2» для безпеки та демократії в ЄС, яке продовжує серію підготовлених Фондом «Вільна Росія» публікацій про підривну діяльність Кремля в Європі. У першій публікації – «Газові ігри Кремля в Європі» – досліджується нинішня загальна тактика «Газпрому» в Європі, включаючи плани щодо трубопроводів, енергетичну пропаганду та інші види політики [1]. Проте після наших презентацій, що відбулись у Європі раніше цього року [2], нам стало зрозуміло, що потрібна окрема розвідка конкретно щодо певних аспектів «Північного потоку-2».

«Газпром» і його західні партнери, які розраховують на зиск від «Північного потоку-2», агресивно пропагують газопровід як суто комерційний проект, від якого Європі буде сама лише користь. Однак насправді саме Кремль є головним рушієм і фінансовим спонсором плану будівництва газопроводу «Газпрому» – найбільшого російського монополіста, який має довгу історію корупції та використовується як політичний інструмент у Європі.

У цьому дослідженні також доводиться, що в Росії цей проект, як і «Північний потік-1», принесе користь головним чином поплічникам президента Путіна, а не російському бюджетові чи звичайним споживачам. У Європі, як ми показали в «Газових іграх Кремля в Європі», проект призведе до реалізації принципу «розділяй і володарюй» у політичній та безпековій сферах, коли інтереси великих німецьких та інших енергетичних корпорацій переважать інтереси кількох східноєвропейських країн, підриваючи нещодавно виниклі енергетичні принципи ЄС та існуючу архітектуру трансатлантичної безпеки. Цей керований Москвою газопровід, що вочевидь позиціонується як безкоштовний і прибутковий дарунок європейським енергетичним корпораціям, у реальності реалізується за рахунок платників податків та шкоди розумному довготерміновому розвиткові газових ресурсів у Росії. «Північні потоки 1 і 2» вже почали нести до Європи кремлівську бізнесову практику та політичну кооптацію, а це дедалі сильніше перешкоджатиме здійсненню сподівань ЄС на вдосконалення управління, демократичних інституцій та безпеки.

Щоб зрозуміти, чому такий хід подій є прийнятим для Німеччини, а в ЄС зустрічає слабкий та непевний спротив, важливо поглянути на корені дружби між великими західними енергетичними компаніями та радянськими й пострадянськими виробниками газу. Це дослідження також показує, що крім прямих партнерів «Газпрому» існує ще й група західних поплічників – лобістів, PR-агенцій, кооптованих сановників та аналітиків, які допомагають Кремлю просувати дискурс щодо «Північного потоку-2» способами, які доповнюють путінський порядок денний. Деякі пропагандистські теми, порушені цими групами, сягають коренями часів холодної війни, інші ж є цілковито новими.

Наприкінці цього дослідження наведено політичні рекомендації європейським політикам і регуляторам, що ведуть переговори стосовно «Північного потоку-2», а також активістам громадянського суспільства, що мають справу з енергетичною пропагандою «Газпрому» та його поплічників у Європі.

Фактичні результати «Північного потоку-1»

За офіційною версією, «Північний потік-1» виник як реакція на потребу в збільшенні обсягів поставок газу до Європи та підвищенні їх надійності. Крім того, європейські газові компанії розраховували на подальші угоди з Росією, аналогічні сподівання плекала й інша сторона. Путін, схоже, вірив, що підводний газопровід до Німеччини створить більш вигідні можливості, ніж наземний. «Газпрому» в 2001 році було запропоновано інший, дешевший варіант побудови газопроводу – через Білорусь, але він відмовився від цієї пропозиції та ніколи більше не розглядав її серйозно [3]. У 2013 році Путін попросив «Газпром» знову розглянути можливість використання шляху від Ямалу до Європи через Білорусь [4], але й досі ця ідея не стала пріоритетною для монополії.

З метою гарантування довготермінових поставок та задоволення попиту шляхом укладення взаємозобов’язуючих угод та обмінів активами було організовано енергетичний діалог між Росією та Європою [5]. Крім того, новий газопровід мав на меті зробити Росію важливим посередником між Європою та Центральною Азією. «Газпром» ніколи не бажав дозволити середньоазійським виробникам постачати їхній газ до Європи, проте він прагнув використовувати газ з цього регіону для виконання значної частини своїх зобов’язань всередині Росії та перед своїми сусідами, зокрема Україною, водночас збільшуючи постачання власного газу на більш вигідні ринки в Європі.

Угода також мала на меті зекономити російські гроші завдяки скороченню витрат на транспортування. У той час, у середині 2000-х, приблизно 10-15% експорту «Газпрому» до Європи йшло через Білорусь, а близько 70-75% – через Україну [6]. Чиновники «Газпрому» часто називали шлях через Україну дорогим і невигідним, але ці заяви ніколи нічим не обґрунтовувались. Володимир Мілов, колишній заступник міністра енергетики, зазначає, що «Газпром» ніколи не наводив жодного комплексного порівняння витрат на транзит через існуючі наземні експортні маршрути та через нові морські газопроводи, такі як «Північний потік-1» [7].

На практиці «Північний потік-1» так і не забезпечив реалізації жодної з офіційно проголошених цілей. На той час, коли його було введено в експлуатацію (першу лінію в 2011 році, другу – через рік), заявлені підстави втратили обґрунтування. Хоча впродовж 2012 року «Газпром» продовжив використовувати свої прогнози зростання попиту на газ, уже на кінець 2008 року було ясно, що економічна криза зробила їх некоректними. З тих пір попит на природний газ в Європі залишався незмінним; лише в останні два роки він почав потроху зростати [8]. Попит ЄС на газ усе ще набагато нижчий за додаткові 100-200 млрд куб. м на рік (порівняно з 400 – 450 млрд куб. м на рік в останні кілька років), що їх запланували чиновники «Газпрому» на період 2015-25 років. Ще недавно, попри те, що передбачення щодо попиту ЄС на газ та майбутні потреби в імпорті залишалися в останні кілька років мінливими й непереконливими [9], «Газпром» і його корпоративної друзі продовжували говорити про те, що розраховують на великий попит на російський газ до 2035 р. [10].

У той же час чимало обіцяних російсько-європейських угод не було реалізовано. Спочатку Путін не цілком відкидав ідею Енергетичної Хартії, яка гарантувала б взаємні інвестиції, але Кремль не хотів підірвати монополію «Газпрому» на транспортування газу та його здатність визначати обсяги поставок і рівень цін у Східній Європі. Таким чином, Енергетична Хартія не була належним чином ратифікована, і ще задовго до фінансової кризи 2008 року у стосунках між Брюсселем та Москвою почала назрівати напруженість.

Обіцянку збільшити транзит середньоазійського газу також не було виконано. У 2009 році, відразу після початку фінансової кризи, «Газпром» оголосив дефолт за своїми зобов’язаннями в рамках угоди про щорічний імпорт 40 млрд куб. м газу з Туркменістану. З тих пір він утримує споживання середньоазійського газу на низькому рівні.

Справа в тому, що історія функціонування «Північного потоку-1» негативно позначається на сприйнятті «Північного потоку-2». «Північний потік-1» усе ще далекий від прибутковості; обсяги постачання на найближчі 10-15 років залишаються невизначеними. «Газпром» гарантував своїм європейським партнерам повернення 12 млрд євро інвестицій, навіть якщо газопровід узагалі припинить функціонувати; це обіцянка, здатна завдати ще більшої шкоди російському бюджетові та розвиткові газового сектора. Навіть якщо будівництво «Північного потоку-1» окупиться в якийсь момент середини 2020-х років, це не принесе жодних додаткових прибутків ні «Газпрому», ні російському бюджету, оскільки ті ж обсяги газу, що й раніше, транспортуватимуться до тих самих споживачів у рамках того ж самого контракту, але через новий, дорожчий експортний маршрут лише для того, щоб обійти Україну та Білорусь [11]. Як і раніше, єдина справжня причина будівництва ще одного газопроводу на 55 млрд куб. м на рік залишається політичною: повністю обійти українську газотранспортну систему та цілком виключити цю країну з газпромівських маршрутів до Європи й Туреччини.

Висновки: наслідки для політичних керівників на Заході

Тест для європейського права, принципів та цінностей

«Північний потік-2» матиме довгострокові моральні, політичні й стратегічні наслідки для Росії та Європи. Як і його попередник, цей проект висмоктуватиме величезні ресурси російських платників податків упродовж багатьох років та ще більше посилюватиме корупцію в «Газпромі» й за його межами, яка й без того вже зашкалює. Фінансовий зиск гарантований лише для тих, хто у Кремлі, та для підрядників «Газпрому». Чи ж європейські регулятори, політики та ділові люди й справді хочуть змовитись і увійти до проекту, який спрямує більше грошей корупціонерам, відданим ідеї підриву верховенства права в Європі? У час, коли віра в Європейський Союз та в чесність його регуляторів на історично найнижчому рівні, оборудка щодо «Північного потоку-2» стане катастрофічним сигналом. Якщо німецьким промисловцям буде дозволено скористатись їхніми особливими відносинами з Росією значною мірою за рахунок решти Європи та ЄС як об’єднання, тоді, звичайно, інші національні бізнес-еліти в Європі також спробують укласти зручні для них угоди з «Газпромом» та Кремлем.

На мій погляд, у Кремлі поки що не приймали жодних рішень про те, чи припинить він у 2019 році або пізніше транзит через Україну. На даний момент політичні та економічні втрати, як і раніше, більші за переваги [12]. Однак якщо подальше протистояння Європі та ескалація конфлікту видаватимуться економічно доцільними у 2019 чи на початку 2020-х років, Росія може спробувати зробити це [13]. Якщо Кремль пішов на розв’язання війни в Україні, він може піти й на «відключення» Європи, коли й якщо його лідери вирішать, що зацікавлені в цьому і мають відповідні засоби. Є вагомі підстави вважати, що, покінчивши з залежністю від транзиту газу через Україну, Путін набагато ймовірніше знову розпалить полум’я повномасштабної агресії проти України [14].

З цих причин співпрацю з путінським «Газпромом» не слід розглядати як просто ще одне торгове рішення або як випадок звичайного ведення бізнесу. Як відомо, великі видобувні корпорації та інфраструктурні компанії ще з радянських часів заявляють, що двостороння торгівля з корумпованими й авторитарними державами змінюватиме на краще їх політичний характер і наблизить їх до ліберальної ринкової економіки. Проте дані, що надходили впродовж останніх двох десятиліть не лише з Росії, а й з прикаспійських та інших держав, беззаперечно доводять коректність протилежного за змістом висновку: валютні доходи від експорту вуглеводнів взагалі не ведуть до перетворень в авторитарних країнах.

Натомість доходи від нафти й газу дозволяють диктаторським режимам та клептократіям посилювати свою владу, вдосконалювати стеження за опонентами, придбавати більше військового та поліцейського знаряддя, а також брати участь у регіональних війнах і вдаватись до внутрішніх репресій. У часи холодної війни торгівля нафтою й газом між Європою та Росією підривала ліберальний капіталізм і демократію; у нинішній час вона має той самий ефект.

Рекомендації політичним керівникам на Заході [15]

  • Якщо Єврокомісія отримає мандат на переговори щодо нової нормативно-правової бази для «Північного потоку-2», її керівників необхідно забезпечити детальною інформацією про корупцію в «Газпромі» та проінформувати про всі наслідки проектів «Північних потоків» для політичних інституцій, економіки, безпеки та демократичних цінностей Європи.
  • Для західних аудиторій та корпорацій слід перекласти й розповсюдити результати проведених журналістами й активістами в Росії розслідувань щодо корупції в «Газпромі» та справжніх наслідків «Північного потоку-1» для всіх пов’язаних з ним сторін.
  • Слід зажадати від правоохоронних органів Заходу, що володіють викривальною інформацією про коло друзів Путіна та їх корупційну діяльність у «Газпромі», щоб вони почали використовувати цю інформацію та оприлюднили вичерпні звіти щодо неї.
  • Слід зажадати від урядових органів, щоб вони почали протидіяти пропаганді «Газпрому» щодо європейського попиту на газ та потреб в імпорті, ринкових реалій та обґрунтованих перспектив на майбутнє.

Рекомендації західним групам громадянського суспільства

  • Слід примусити партнерів «Газпрому» в Європі – основні корпорації, які отримають зиск від «Північних потоків 1 і 2», – розповісти громадянам про те, що вони знають про повсюдну корупцію в російській газовій промисловості, й зажадати від них дотримання проголошених ними ж самими стандартів управління та цінностей корпоративної соціальної відповідальності. Необхідно довести до їхньої свідомості, що «безкоштовний обід» від «Газпрому» пропонується їм за рахунок російських платників податків, а також довготермінової демократії та безпеки в Європі.
  • Треба добиватись у Європі частішого проведення громадських заходів та публікації більшої кількості матеріалів, де звучатиме думка звичайних споживачів та опозиції в Росії щодо політичних рішень стосовно «Північного потоку-2». На даний момент баланс виразно зміщено в бік поплічників та симпатиків «Газпрому». Слід заохочувати менш поверхове, більш детальне обговорення проблеми, з частішими посиланнями на історичні дані та конкретні факти.
  • Необхідно наполягати на вжитті заходів, що примусять дослідницькі центри та наукові кола, які агітують за реалізацію проекту, повністю розкрити свої потенційні конфлікти інтересів та будь-які зв’язки з «Газпромом» чи його партнерами.

Про Фонд «Вільна Росія»

Фонд «Вільна Росія» – неприбуткова, непартійна, неурядова організація зі статусом 501 (c) 3, зареєстрована в США, яка інформує політичних лідерів Заходу про події в Росії в реальному часі і підтримує вироблення ефективної та сталої політики стосовно Росії в США і Європі.

 

Примітки

[1] http://www.atlanticcouncil.org/publications/issue-briefs/the-kremlin-s-gas-games-in-europe-implications-for-policy-makers
[2] http://www.4freerussia.org/conclusions-exposing-security-threats-nord-stream-2-post-soviet-corruption-west/
[3]Михаил Корчемкин, 13 травня 2014 р., сайт EEGA, дата ознайомлення – 10 серпня 2016 р.
[4]Денис Лавникевич, «Газпром готов терять деньги, но не иметь дела с Украиной [Gazprom is ready to lose money but avoid Ukraine]», BDG, 15 квітня 2015 р., дата ознайомлення – 21 вересня 2016 р.
[5] Європа хотіла інвестувати у російські резерви та інфраструктуру, побоюючись, що Росія в довготривалій перспективі не зможе задовольнити зрослий попит. Кремль був щасливий надати обмежений доступ до російського енергетичного сектора окремим провідним європейським компаніям, але в обмін на це він хотів отримати доступ до ланцюга постачання газу в ЄС, а також укладення довгострокових контрактів (ДСК), пов’язаних з нафтою. Ця позиція була озвучена в багатьох російських джерелах, у тому числі в: Stanislav Zhiznin, Energy Diplomacy of Russia (Москва: East Brook, 2005), стор. 285-324. Жизнін очолює Центр енергетичної дипломатії і геополітики, близький до Міністерства закордонних справ.
[6]У цьому контексті під Європою ми маємо на увазі всіх західних клієнтів «Газпрому», крім тих, що перебувають у «близькому зарубіжжі», тобто включаючи балканські країни, які не є членами ЄС, а також Швейцарію та Туреччину. Домінування України та Білорусі в сфері експорту до Європейського Союзу було приблизно таким самим або й ще більшим; проте є сенс вести мову про всіх західних клієнтів, оскільки вони, з точки зору Кремля, як джерело валютних надходжень становлять одне ціле.
[7] В інтерв’ю з автором.
[8] У 2016 році він зріс приблизно на 4% у ЄС-28, до 447 млрд куб. м на рік, у порівнянні з 2015 роком. Втім, це зростання не має вирішального значення, оскільки воно починається з низької бази і не ясно, наскільки сталим буде це зростання попиту в довгостроковій перспективі, з огляду на прогрес у сфері відновлюваної енергетики та заходи з енергоефективності, до яких вдається Європа.
[9] Наприклад, на початку 2014 року Тетяна Мітрова з Російської академії наук стверджувала, що перспективи попиту на російський газ поліпшуються і що Європейська Комісія схильна до того, щоб затвердити російські плани експорту до Європи. Татьяна Митрова, «Почему у Газпрома не все так плохо, как вам могло показаться [Why Gazprom is doing not as badly as you might have thought]», Republic, 20 лютого 2014 р., дата ознайомлення – 4 листопада 2016 р. Наприкінці 2014 року Мітрова змінила свою думку і висловила песимістичний погляд на зростання попиту на ринках, на які націлився «Газпром». У 2015 році агентство «Platts» висловило припущення, що європейський попит на газ перевищує попередні очікування, тимчасом як Jonathan Stern з Оксфордського інституту енергетичних досліджень, прихильник поглядів «Газпрому» на нові проекти газопроводів, попередив про брак додаткових обсягів для постачання на тлі зрослої потреби ЄС в імпорті. Однак Михайло Крутихін з «Русенергії» підкреслив, що Європа перебуває на шляху до підвищення енергоефективності та до зменшення імпорту з Росії на 45 млрд куб. м до 2020 року. Михаил Крутихин, «Незваные гости: оправданно ли строительство Турецкого потока [Unwanted guests: is Turkish Stream construction justified?]», RBC, 11 червня 2015 р., дата ознайомлення – 3 жовтня 2016 р. Його думку поділяє італійська компанія «Snam». Thierry Bros, відомий експерт з питань газової промисловості, заявив, що європейський попит на газ залишається невизначеним, попри стремління до зростання.
[10] Philippe Vedrenne, керівник «Engie Global Markets», заявив, що Європі, ймовірно, буде потрібно додатково імпортувати щороку 114 млрд куб. м до 2035 року, оскільки внутрішнє виробництво газу впало, а попит відновився.
[11]Онлайн-конференція з Михайлом Корчемкіним на «Lenta», 14 листопада 2011 р., дата ознайомлення – 15 серпня 2016 р.
[12]Корчемкін стверджує, що США застосують до «Газпрому» положення Закону про підтримку свободи України, якщо він відріже Європу в 2019 році, що завдасть Росії серйозної шкоди. Михаил Корчемкин, 7 травня 2015 р., сайт EEGA, дата ознайомлення – 13 жовтня 2016 р.
[13]Власне, як зазначає Kristine Berzina з Фонду Маршалла «Німеччина-США», минулорічний інцидент з російськими військовими кораблями, які пошкодили електрокабель «NordBalt» у Балтійському морі, може бути ознакою того, що Росія переходить до нових, агресивних методів у взаєминах з тими, кого вона вважає противниками в енергетичному секторі, зокрема з Литвою.
[14] https://www.the-american-interest.com/2017/09/05/gas-attack
[15] Конкретніші рекомендації запропоновано на стор. 12-14 нашого першого звіту .

Головне фото: depositphotos.com / fanjianhua

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний