Майбутнє – в розумінні громадянами відповідальності за своє здоров’я та свій добробут

Троє визнаних фахівців з бізнесу, академії та громадського сектору діляться своїми думками про те, як пандемія змінила управління, що потрібно для стійкості, та чи взагалі є сенс щось планувати, коли довкола такий рівень невизначеності. 

Анна Білоус, докторка філософії (Development Studies), Кембриджський університет, дослідниця Школи управління Блаватнік

Як пандемія змінить державне управління? Сьогодні немає однозначної відповіді. Реагуючи на пандемію, всі держави намагаються більш ефективно провадити свою політику, спонукати громадян дотримуватися правил встановлених у відповідь на пандемію. Деякі держави роблять це через зміцнення вертикалі влади та посилення комунікації – так, щоб рішення ухвалені урядом, більш ефективно виконувалися на місцях. Інші країни намагаються відродити поліцейську державу.

Пандемія посилила використання наукового підґрунтя при ухвалені рішень. З одного боку це добре – адже країни, що розвиваються, чекали що будуть робити розвинуті країни, а тоді запроваджували схожі політики. Отже, політики країн, що розвиваються, теж отримали наукове підґрунтя. Однак, не для всіх це спрацювало – адже однакові політики в різних контекстах дають різні результати. Наприклад, в Латинській Америці та центральній Африці запровадження суворих карантинних обмежень було надто швидким (фактично на випередження), тому принесло менше користі, ніж у розвинених країнах. До того ж, у країнах, де вищий рівень бідності, де люди мають працювати щодня, щоб не голодувати, складніше імплементувати радикальні політики щодо ковіду, такі як загальний карантин. У цих країнах заборона виходити на вулиці спричиняє більше проблем, ніж дає відповідей. Тобто запозичення досвіду інших без його адаптації до умов конкретної країни – не дуже вдала ідея. 

Відповіді держав на пандемію відрізняються за кількома параметрами – жорсткість обмежувальних заходів, швидкість, з якою ці заходи були запроваджені, та пакет економічної допомоги, яку держави надавали громадянам та бізнесу. За першими двома параметрами політика різних держав доволі схожа. Однак, пакети економічної допомоги дуже відрізняються залежно від можливостей держави та структури економіки (частка в економіці галузей, що постраждали від локдауну, ступінь розвитку тіньової економіки та ін.). Такі фактори значно збільшують нерівність у спроможності держав адекватно реагувати на кризу. 

Ось тут можна подивитись огляд політик, які застосовували різні країни у відповідь на пандемію, від Школи державного управління Блаватнік. 

В управлінні державами ситуація позитивніша. Дистанційна робота показала управлінцям, як оптимізувати менеджмент великих команд, як стати ефективнішими. До того ж, дистанційна робота знижує витрати на управління.

Стратегія держави має базуватися на тому, щоб рішення ухвалювались якомога ближче до споживача і до проблеми. Навряд чи хтось не хоче бути стійким до кризи. Але для стійкості мають бути два фактори. 

По-перше, розумні системи – щоб люди мали змогу приймати адекватні рішення майже в реальному часі. У державі відбувається надто багато процесів одночасно, і центральний уряд не може ухвалити адекватні рішення про всі ці процеси. Тому має сенс перенести певні рішення на більш локальний рівень. Це підвищує стійкість, тому що регіони не чекають на рішення «згори», які б підходили всім одночасно. 

По-друге, для того, щоб розвивати стійкість, держава повинна мати відповідну стратегію. Ця стратегія має бути правильно прокомунікована. Окрім того, держава має накопичувати дані потрібні для ухвалення рішень та будувати розумні системи. Адже у «розумних громад» мають бути відповідні ресурси. 

Єгор Григоренко, член Наглядової ради VoxUkraine, голова Ради директорів Kyiv School of Economics, керівник департаменту консалтингу «Делойт» в Україні

Ми вступили в часи підвищеної волатильності. Якщо дивитися лише на фінансові ринки, то ситуація здається оптимістичною [через значну підтримку цих ринків урядами розвинених країн – ред.]. Проте якщо дивитися на різні галузі та різні ринки – там ситуація дуже неоднорідна. Зрозуміло, що навіть без повторних локдаунів (а вони дуже імовірні) на нас очікує значна волатильність у найближчі 2-3 роки. Це означає, що горизонт інвестування стає коротшим, а деякі амбітні інвестиційні плани доведеться відкласти. Це також означає, що споживання, особливо товарів тривалого використання, буде й надалі пригнічене. 

Під час локдауну громадяни виживають за рахунок заощаджень. І тут Східна Європа, зокрема, Україна, у найбільш невигідній ситуації. В багатих країнах «середня» людина має заощадження десь на півтора роки – цей час вона може більш-менш нормально прожити без роботи та без значної державної підтримки. В країнах, що розвиваються, наприклад, в Індії, люди мають низькі доходи, але це компенсується значними родинними зв’язками. Заощаджень такої «розширеної» родини вистачить, за нашими розрахунками, на 2-3 роки. У цьому плані Східна Європа знаходиться у своєрідній «ямі» – тут немає ні доходів, ні заощаджень: більше половини українців мають «запас» коштів не більш як на півроку. За іронією долі, в одній з найбагатших країн регіону – Росії – ситуація ще гірша. Медіанний мешканець РФ може прожити без роботи (на заощадження) 4 місяці. В такій ситуації споживання буде відкладатися. Традиційні індустрії (виробництво металів, хімічна промисловість) теж будуть в депресивному стані наступні 2-3 роки.

Але є і позитив: діджиталізація відкриває великі можливості для розвитку в наступні 5-10 років. Ми бачимо, що керівники підприємств, які ще півроку тому ставилися до цього дуже скептично, активно долучились до процесу. Інша позитивна тенденція – підвищення культури управління операційними ризиками. Рік-два тому поза фінансовою галуззю про це не замислювались. Але зараз керівники підприємств дуже серйозно до цього ставляться, і це важливо для стабільного розвитку. 

Що буде післязавтра? Звісно, ми бачимо екзистенційну кризу таких галузей як розваги, туризм, товари розкоші (luxury) – їм потрібно буде перевинайти себе. 

На наступні 10-20 років я бачу три фундаментальні тренди. Про них уже думає великий бізнес, а середньому варто над ними замислитися. 

1. Автоматизація/роботизація – у наступні 5-10 років вона значно пришвидшиться. Це матиме як позитивні, так і спірні наслідки. Спірний наслідок зрозумілий – це криза робочої сили. Гігантська кількість людей у світі не знайдуть себе там, де вони зараз працюють. І для того, щоб знайти нову роботу, їм потрібно буде докласти дуже значних зусиль. Частково це компенсується демографічними тенденціями. Якщо останні 200-300 років робоча сила швидко зростала, то зараз у розвинених країнах через зменшення та старіння населення вона зростати не буде. Тому криза із «зайвою» робочою силою триватиме не надто довго – 10-15 років. Проте, звісно, тим, хто буде її проживати, від цього не легше. Тому соціальна і політична напруга зростатимуть. Позитивні наслідки автоматизації – вища продуктивність праці та стрімке зростання економіки (можливо, навіть вище, ніж у попередні 20 років). Другий позитивний наслідок – це вищі процентні ставки.
2. Вищі процентні ставки. Останні 10-12 років після кризи весь світ жив у парадигмі низьких процентних ставок. Ми спостерігаємо глобальний надлишок капіталу, брак проектів, до яких звикли інвестори. Якщо в 1990-х-2000-х для приватних інвестиційних фондів нормальна дохідність на горизонтів 5-7 років становила 30%, то зараз 15% – це дуже добре. А середній клас інвестує свої заощадження практично під нульову процентну ставку. Ця епоха закінчується. Далі буде епоха відносно високих процентних ставок, і це добре для подолання нинішньої кризи. Фундаментально ця криза визрівала вже кілька років, ковід її лише пришвидшив. Зростання процентних ставок та зростання інвестицій завдяки автоматизації – це те, на що я сподіваюся в наступні 10-15 років. 
3. Глобалізація. На жаль, тут я скептик. Якщо раніше вона була під питанням, далі буде ще під більшим питанням. Я не радий цьому. Будь-яка людина з економічною освітою є прихильником глобалізації – адже економічні вигоди глобалізації беззаперечні. Проте, на жаль, її соціальні та політичні виклики людство сьогодні вирішити не в змозі. І враховуючи ті тренди, які я вже назвав, ці виклики в наступні 10-15 років лише зростатимуть.

Це не означає, що ми повернемось до «натурального господарства», але, мабуть, буде тісніша регіоналізація. Це буде схоже на світ в 1960х-70х років, а може й на світ XIX століття – буде «нова індустріалізація» та віра в технологічно-інформаційний прогрес, але разом із тим у політиці буде менше глобалізації, більше впливовості окремих держав, більше нестабільності, нездорового інтриганства. Це все негативно впливатиме на економіку. 

Для великого і середнього бізнесу це будуть з одного боку великі можливості – адже це буде світ, у якому інвестиції знову затребувані. Проте з іншого боку це буде світ, в якому невизначеність вийде на новий рівень. 

Що це означатиме для Східної Європи та України? З одного боку, світ, у якому занепадатимуть «традиційні» галузі та створюватимуться регіональні альянси, для нас не дуже комфортний. Але з іншого боку, для нас у цьому світі відкриваються можливості. Адже у нас є сектори, які стрімко розвиваються – IT, продовольчий сектор (в сільському господарстві в останні роки розвиваються нові технології). Це дозволить збільшити свій вплив у регіоналізованому світі. Адже малі держави не завжди програвали. Наприклад, Бельгії чи Норвегії на початку ХІХ ст. ще не існувало, а наприкінця століття вони стали розвинутими територіями. Чому б і Україні не пройти цей шлях? 

Чи сприятиме карантин розвитку внутрішнього ринку? Ми це вже бачимо. Незважаючи на зниження ВВП і кризу, внутрішній попит частково компенсував ці втрати, у споживчих секторах відбулася переорієнтація на внутрішнього споживача. Але я не вірю, що це може бути для нас достатньої базою для розвитку через брак внутрішнього капіталу. У нас немає достатньо капіталу та заощаджень аби зберігати сталий розвиток в наступні 10 років без зовнішніх ринків. Без інтеграції в Європу нам буде важко розвиватись. І в цьому плані для нас теж відкрилися нові можливості. Адже ковідна криза змусила європейських виробників переглянути технологічні ланцюжки, які вони побудували в Азії, та диверсифікуватись. Зараз з боку європейських інвесторів є значний інтерес до Східної Європи. Якщо ми вирішимо наші традиційні проблеми з безпекою і особливо верховенством права, ці інвестиції прийдуть в Україну. 

Чи є користь від формулювання стратегій для бізнесу? Як людина, яка фактично цим заробляє, я можу відповісти лише ствердно. Взагалі стратегічне планування виросло не з бізнесу, а з військових потреб. І, мабуть, немає більш хаотичної царини, ніж військова. Один із найвідоміших військових стратегів Гельмут фон Мольтке казав, що будь-який план живе до моменту першого зіткнення з ворогом. Це сказала людина, яка розписувала свої стратегічні та операційні плани до найменших дрібниць. Завдяки цим детальним планам Пруссія виграла три війни підряд, коли цього ніхто не очікував, і стала відомою нам сьогодні Німеччиною. Тому будь-яка стратегія корисна, але вона мусить бути адаптивна. Стратегія має змінюватись у відповідь на обставини та нові факти. 

Орися Луцевич, аналітикиня британського дослідницького центру Chatham House.

В України є великий потенціал регіонального лідерства та інтеграції – і їй варто розвивати цей потенціал.

І Єгор, і Анна говорили про більшу волатильність та невизначеність. Суспільство під час ковіду гостріше переживає ті процеси, що існували до того, і вони дуже комплексні. Світ став складнішим – і невеликі зміни в одному місці мають великий вплив на розвиток подій в інших місцях (так званий «ефект крилець метелика»). Ми маємо розуміти, що ця невизначеність буде з нами довгий час. Адже сьогодні ми маємо про ковід лише 50% інформації, яку повинні мати. Тобто половина інформації про цей вірус наразі відсутня. І ми – суспільство, держави, громадські організації – повинні у цій невизначеності існувати. 

Ми з колегами оцінили стійкість України в контексті російської агресії. Адже цілі Кремля залишаються незмінними – це розхитування ситуації в Україні. І ми можемо сказати, що ковід – це теж певне глобальне розхитування суспільств, яке скоро не зникне. 

Стійкість дуже важлива і для організацій, і для суспільств. Дослідження свідчать, що більш стійкими є децентралізовані та гнучкі системи, які можна описати як «команди команд». В рамках децентралізації, яка зараз відбувається, можна організувати країну як команду команд. Для такої організації та для стійкості важливо налагодження інформаційних процесів. Ковід нам ще раз показав, наскільки важливо тримати руку на пульсі інформації. Цікавий приклад Тайваню, де був створений Epidemic Command Centre, який збирає всю інформацію про вірус та публікує її у відкритому доступі. Це дозволяє пригасити страхи розвитку «поліцейської держави». 

У Західній Європі у зв’язку з пандемією відбувається активна дискусія про захист особистого простору, прав і свобод людини. В Україні теж помалу йде обговорення цих проблем – додатку «Дія», витоків даних та ін.

Також у зв’язку з ковід активізувалася дискусія про те, що краще – демократія чи автократія? Яка система краще впоралася з кризою? Якщо виходити з принципів стійкості, то відповідь очевидна – хоча у короткостроковій перспективі автократія може краще примусити суспільство виконувати обмеження, у довгій перспективі демократії є більш гнучкими й тому стійкими. Наприклад, концепція уряду Тайваню може бути сформульована так: «якщо громадяни не довіряють нам, то ми почнемо довіряти громадянам. І ми зі свого боку будемо відкривати всі дані». Адже основою демократії є розуміння громадянами власної відповідальності за своє здоров’я, за добробут своїх громад та компаній. Держава просто не може запровадити все «згори», тому потрібно перебудовувати державне управління на основі концепції стійкості як на національному, так і на регіональному рівні. 

Тема ковіду також актуалізувала питання жіночого лідерства. Чи країни, де керують жінки, краще впоралися з ситуацією? На прикладах Норвегії та Нової Зеландії ми бачимо більшу відкритість жінок-лідерів до думки іншого, до консультацій. Тому й рішення, які вони ухвалювали, були ефективнішими. Жінки також обережніші стосовно ризиків. І ведуть більш відкриту комунікацію, що особливо важливо в умовах таких викликів як ковід. Наприклад, у Норвегії прем’єр-міністр організувала зустріч тільки для дітей, без журналістів. На цій зустрічі діти могли їй поставити питання, пов’язані з ковідом. Це може здатися незрозумілим витрачанням часу. Але діти – це майбутнє країни, тому якщо вони ростимуть в умовах напруженості та тривожності, їхня травма буде дорого коштувати суспільству в майбутньому. 

Як ми вже говорили, пандемія загострила існуючі проблеми. Світ стає складнішим. А популісти пропонують прості рішення, які зрозумілі людям, хоча й часто нереальні. Довкола простих рішень відбувається мобілізація виборців. І часто поляризація суспільств відбувається за лінією «ми проти еліт». Часто це протистояння мешканців великих міст, які виграли від глобалізації та останніх змін в економіці, та мешканців маленьких містечок або сіл, які від них програли Ми бачимо таке протистояння на прикладі Брекзіту чи виборів у Польщі. Ще одна лінія поділу – це ті, хто має вищу освіту, та ті, хто має лише середню освіту. Ми живемо в економіці знань та технологій, у якій перші мають значно більше можливостей, ніж другі. Освітня нерівність – це теж ресурс для поляризації. 

Ще один тренд майбутнього, який зараз пришвидшився – це розвиток індустрії Well-Tech (від слів Wellness – здоров’я – та Technology – технологія). Це трильйонна індустрія, яка зараз стрімко розвивається. І нинішня криза загострила бажання людей піклуватися про своє здоров’я. У майбутньому буде дуже затребувана професія медсестер у зв’язку зі старінням населення.

В чому складність підготовки до кризи? Адже всі розуміють, що для того, щоб запобігти повені, потрібно будувати дамби. Але політичне життя настільки коротке, що політики шукають швидких дивідендів. Дуже важливо, щоб громадяни і виборці розуміли, що потрібні ті політики, які пропонують «грати в довгу» та втілювати принципи стійкості. Громадяни теж мають розвивати у собі стійкість. Потрібні не лише розумні системи, а й розумні громадяни (smart citizens). Хотілося б, щоб у політичних дискусіях піднімалися питання про те, як зробити стійкі системи на рівні організації, громади, міста чи країни. 

Також на тему стійкості радимо почитати це дослідження і цю книгу.