Між Лі Куан Ю та Пол Потом: коли диктатори приводять країни до економічного процвітання

Чому деякі диктатори досягають економічних успіхів, в той час, як більшість “твердих рук” скочують свої країни у прірву. І чому це знання важливо для демократів

Автори:

Тім Беслі, Масаюкі Кудамацу

Переклад і адаптація: Віталій Проценко

Автократії – це погано. Демократичні країни значно частіше досягають успіхів і створюють простір, де хочеться жити. Але іноді автократії стають економічно успішними, що спантеличує економістів. Видатний інституційний економіст Тім Беслі пояснює, чому це стається. Що відрізняє диктаторів, які перетворили свою країну на територію процвітання від тих, що принесли лише занепад і страждання. І чому стагнуючі демократії можуть навчитися у зростаючих диктатур.

Вперше ця стаття була опублікована на VoxEU.

Одне з найяскравіших економічних явищ минулих двадцяти років – зростання та розвиток  комуністичного Китаю. Зростання доходів на душу населення біля 10% на рік створило одну з наймасштабніших історій скорочення бідності, яку коли-небудь бачив світ. І хоча Китай втілив багато аспектів ринкової економіки, він рішуче відкинув більшість аспектів демократії.

Існують і інші картини автократії. Такі як недавній досвід Зімбабве, де деспотичний лідер Роберт Мугабе, задоволений своєю владою і контролем над економічним хаосом, холоднокровно спостерігав, як мільйони людей спускаються у злидні. Практично не існує можливості позбутися від диктатора, який здатен контролювати виборчий процес і знищувати опозицію щоб залишитися при владі.

Дані показують, що темпи економічного зростання серед автократій значно більше різняться, ніж серед демократій. Успішні автократії можуть зростати навіть швидше, ніж демократії. Але автократії значно рідше досягають успіху. Не успішних диктатур значно більше, ніж неуспішних демократій. І почуваються не успішні диктатури в середньому значно гірше, ніж не успішні демократії.

Графік 1: Розподіл економічного зростання між демократіями та автократіями

Постає питання, чи можна розібратися, чому деякі автократії розвиваються краще, ніж інші. На перший погляд, ми об’єднуємо широкий спектр різноманітних режимів під заголовком «автократія». Сюди можуть входити як військові диктатори, так і колишні демократи, яким вдалося зруйнувати інститут виборів.

Відповідаючи на це питання, ми розглядаємо, як політичні інститути роблять політичних лідерів підзвітними і ставлять їх кар’єрне виживання в залежність від їх ефективності. Центральна роль демократичних виборів – створити зворотній зв’язок між ефективністю правителів і їх перебуванням у владі. Цей зв’язок – те, чого не вистачає автократичним режимам.

Влада автократів як правило тримається на підтримці певних впливових груп. Це можуть бути: партійна структура, армія або наближена група могутніх союзників. Воля і злагоджені дії цієї групи можуть як підняти диктатора, так і змістити. Ми називаємо цю групу «селекторат» – на відміну від електорату у демократіях.

Центральна роль демократичних виборів – створити зворотній зв’язок між ефективністю правителів і їх перебуванням у владі. Цей зв’язок – те, чого не вистачає автократичним режимам.

При відсутності виборів, які стимули може мати ця група, щоб підтримувати автократичних лідерів, які проводять хорошу для усього суспільства політику? Для цього впливова еліта, як і всі громадяни повинна отримувати вигоди від економічного зростання. В той же час, ці впливові особи повинні отримувати певні вигоди від співпраці з політичним лідером. Якщо зміщення лідера з посади буде позбавляти їх цих переваг, вони не будуть цього робити.

Можна очікувати, що впливові групи які мають міцну позицію і виграють від економічного зростання, будуть стимулювати лідера бути ефективним. І скинуть його, якщо він не працює належним чином. Селекторат, чий вплив залежить від позиції конкретного політичного лідера, мотивовані слідкувати за його діями і політикою. Але щоб усунути диктатора від влади, селекторат повинен залишатися достатньо сильним, щоб могти запобігти будь-яким спробам репресій з його боку. Історія автократичних режимів сповнена прикладами, коли деспотичні диктатори знищували навіть найближчих союзників. Очевидно, що найближче коло прибічників несе найбільшу загрозу для диктатора.

Ця логіка також відповідає на питання, чому демократіям також не завжди вдається досягати найкращих результатів. Ефективна демократія потребує, щоб найважливіші питання, які постають на виборах, відповідали інтересам усього суспільства. Демократії неефективні, коли інтереси вузьких груп, а не інтереси усього суспільства перемагають на виборах. Хороший приклад – сучасний Ірак. Автократія може бути підзвітною суспільству, якщо існує впливова група, яка у правильному напрямку дисциплінує поганих лідерів.

Ефективна демократія потребує, щоб найважливіші питання, які постають на виборах, відповідали інтересам усього суспільства. Демократії неефективні, коли інтереси вузьких груп, а не інтереси усього суспільства перемагають на виборах.

Наш аргумент базується на трьох аспектах, які спостерігаються на практиці:

1. Інтереси впливових груп збігаються з інтересами усього суспільства. Успішні автократії – це режими, у яких впливові групи (селекторат) дисциплінують неефективних політичних лідерів. Коли впливові групи, як і все суспільство, виграють від економічного зростання, вони мотивують диктатора проводити хорошу політику.

У комуністичному Китаї селекторат складається з близько 20 членів Політбюро Комуністичної партії. Коли Ху Цзіньтао у 2002 році став генеральним секретарем, він намагався переконати своїх колег у Політбюро залишити його при владі. Але зазнав невдачі. Мабуть тому, що селекторат був стурбований, що зростання нерівності доходів у Китаї за правління Цзіньтао підірве економічне зростання.

Інший приклад – бразильське економічне «диво» наприкінці 1960-х – початку 1970-х років в часи військової диктатури. Зміни у 1967 році призвели до приходу нового президента. Його попередник намагався перешкодити йому отримати посаду. Питання, хто буде президентом було вирішене військовими, які були незадоволені економічною політикою попереднього президента. Тому вони обрали нового, чий прихід призвів до швидкого економічного зростання.

2. Змінність влади. У автократіях з високими темпами економічного зростання політичні лідери змінюються частіше, ніж у занепадаючих. Ймовірність зміни лідера у зростаючих автократіях – 13%, у неуспішних – 7%.

3. Економічно успішні автократії відрізняються тим, що раптова смерть правителя не підриває владу їх керівної еліти. Не успішні автократії при смерті диктатора переживають зміну правлячої еліти.

Ми можемо поглянути на «натуральні експерименти», коли диктатори помирають під час періоду свого правління. Недієздатність португальського диктатора Олівейра Салазара в 1968 році – один з таких «експериментів». За правління Салазара Португалія отримала швидке економічне зростання. Наступний диктатор Марчелло Кетано був призначений військовими та цивільними прибічниками Салазара. Каетано зумів залишитися при владі до 1974 року без сповільнення темпів економічного зростання. Подібна стабільність режиму спостерігалася і після смерті тайського військового диктатора Саріта Танарата у 1963 році, за час правління якого економіка Тайланду швидко зростала.

Економічно успішні автократії відрізняються тим, що раптова смерть правителя не підриває владу їх керівної еліти. Не успішні автократії при смерті диктатора переживають зміну правлячої еліти.

З іншого боку, смерть Ахмеда Секу Тура – цивільного диктатора Гвінеї у 1984 році одразу ж вилилася у військовий переворот, який змістив режим. За правління Секу Туре економіка Гвінеї падала. Гвінейська еліта мабуть побоювалася, що зміщення Секу Туре призведе до втрати власної влади. Військова еліта нинішнього Зімбабве, напевно, боялася того ж (і почала діяти лише, коли диктатор сам став загрозою).

Мета цього дослідження – не підкреслити переваги диктатури. Воно містить уроки, як інституціоналізувати хороший уряд в будь-якому контексті, незалежно від форми влади. Розглянемо недавній досвід Великобританії, коли Гордон Браун замінив Тоні Блера без виборів. Селекторат у цьому випадку – правляча Лейбористська партія. Партія бажала встановити найкращого лідера з доступних на той момент і проголосувала за Брауна, з огляду на його попередні результати.

Це показує, що навіть у зрілій демократії питання підзвітності відіграє важливішу роль, ніж вибори. З часом, звичайно, відбуваються вибори, на яких новий прем’єр отримує новий мандат. Проте процес вибору лідера членами партії – важлива доповнююча сила, яка забезпечує підзвітність і є характеристикою парламентських систем. Аналіз успішних автократій показує, що підзвітність, яку забезпечують інсайдери системи стає ще важливішою при відсутності відкритих виборів. Це також є викликом для однопартійних демократій, таких як сучасна ПАР.

Урок економічно успішних автократій в тому, що створення ефективних і підзвітних урядів вимагає відповідних інституційних механізмів. Для створення ефективного уряду, який діє в інтересах усього суспільства потрібно визначити, які саме інституційні зміни допоможуть цього досягнути.

Головне фото: depositphotos.comlucidwaters

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний