Монопольно-Олігархічне Українське Танго

В даній роботі вказано на негативний вплив монополізованості певних секторів вітчизняної економіки на її загальну конкурентоспроможність

Фото: monopoly-game.ru

Автор:

В даній роботі вказано на негативний вплив монополізованості певних секторів вітчизняної економіки на її загальну конкурентоспроможність. Проаналізовано основні наслідки поєднання монопольного та олігархічного становищ для пересічних громадян та країни в цілому. Запропоновано необхідні кроки, для їх найшвидшого подолання.

Не так давно закінчився Всесвітній економічний форум в Давосі. Всі, хто має більш-менш вагомий вплив, обговорювали там проблеми, що будуть впливати на економічне і політичне життя планети в найближчому майбутньому. В рамках цього ж таки форуму складається славнозвісний глобальний рейтинг конкурентоспроможності країн, в якому Україна займає скромну 76 позицію. Безумовно кожен з нас може назвати головні причини такого невисокого результату: корупція, політична нестабільність, забюрократизованість, важкий доступ до фінансових ресурсів, інфляція, податкове навантаження та багато інших чинників. Це ж визнають і самі експерти, що складають цей рейтинг.

Однак, окрім проблем з глобальною конкурентоспроможністю у нас є проблеми з внутрішнім рівнем конкуренції взагалі. Вищезгаданий рейтинг ставить Україну на 136 місце зі 144[1] країн за показником ефективності антимонопольного регулювання. Досягнення м’яко кажучи сумнівне, але пересічному читачу на фоні вище названих проблем, остання може здатися не такою вже й важливою, мовляв – ще одна сфера, де ми аутсайдери. Це далеко не так і недооцінка тісноти взаємозв’язку між монополізованістю української економіки та її низькою конкурентоспроможністю в глобальному масштабі є набагато небезпечнішою, ніж просто прорахунок у факторному аналізі. Це одна з основних перешкод в розвитку країни, давайте розберемося чому.

Що таке монополія? В ідеалі – це становище, коли один суб’єкт забезпечує всю пропозицію певного товару або послуги на ринку. В реальному житті таке зустрічається вкрай рідко і зазвичай монопольною вважається домінуюча позиція певної фірми, коли вона може суттєво впливати на ціну чи обсяг товарів на ринку. В кожній країні ця позиція оцінюється по різному у відсотках до загального обсягу ринку, в Україні вона становить 35%.

Що таке монополія по-українськи? Це димна суміш економіки, політики, корупції і тяжкого криміналу, де ринкова позиція фірми залежить не від ефективності виробничих чи управлінських процесів, а від сили політичного лобі яке за нею стоїть і глибини корупційних каналів, які покривають порушення господарського, а іноді і кримінального кодексів.

А тепер нагадаймо собі в яких сферах ми можемо бачити ознаки явного домінування певного суб’єкта[2]:

  • Факсимільний і мобільний зв’язок;
  • Хімічна промисловість;
  • Металургія;
  • Внутрішні авіаперевезення;
  • Регіональні енергоринки;
  • Виробництво курятини та регіональне посередництво на агроринку.

Також відзначимо так звані «природні» монополії, які поки що знаходяться в руках держави:

  • Енергоатом;
  • Укренерго;
  • Укрзалізниця;
  • Нафтогаз;
  • Укрпошта;
  • Укрспирт.

Зрозуміло, що монополістів у нас хоч відбавляй, але що поганого в цьому для пересічного українця?

Спробуємо показати це на різних рівнях і почнемо з найнижчого. Ось наприклад, в Україні багато регіональних монополістів. Уявімо собі містечко де є всього один кінотеатр. Спочатку новозбудований кінозал повністю задовольняє потреби споживачів і все здавалося б добре. Але час іде, і хочемо ми того чи ні, а приміщення та обладнання зношуються і потребують оновлення. Однак власник не спішить втрачати прибутки закладу на закупку нових крісел чи придбання більш сучасної проектувальної системи. В нього просто немає на це нагальної потреби, адже відвідувачі не мають альтернативи його закладу на найближчі кількадесят кілометрів. Суботнім вечором вони не підуть до іншого кінотеатру, бо в місті його просто нема. Можливо комусь і не сподобається якість послуг нашого монополіста і він перестане ходити в кіно, але зменшення прибутків від незначної втрати клієнтів навряд чи дорівняється до рівня можливих затрат на оновлення залу.

Суть цієї сумної історії не лише в тому, що житель нашого містечка побачить нову частину очікуваного голівудського блокбастера не в 3D, а в 2D форматі. Наслідки слабо розвиненої ринкової інфраструктури і монополії, яка не має стимулів до розвитку виробництва можуть бути дуже широкими. Варто замислитись, як вплине низька якість послуг кінотеатру на ставлення тої частки людей, які все ж відмовились від його послуг, до споживання піратської кінопродукції? Завжди треба враховувати екстерналії, вони можуть крити в собі неочікувані соціальні наслідки.

Прикладів коли вітчизняні споживачі страждають від маніпуляцій монополістів дуже багато і на національному рівні:

  • Ціна роумінгу для українців майже в 2,5 рази перевищує вартість відповідної послуги для європейців;
  • Якість і особливо ціна бензину на протязі останніх років з заданою періодичністю є предметом маніпуляцій і погано прикритого здирництва з вітчизняних водіїв і пасажирів;
  • Ціна і якість внутрішніх авіаперевезень не йде в ніяке порівняння з європейським повітряним транспортом, де переліт на лаукостах іноді буває за ціною таксі.

Те ж саме, але в менших масштабах на ринку курятини, цукру та інших секторах агроринку.

Які ж наслідки має діяльність монополій для України в цілому?

Економіка нашої держави постійно потерпає від різного роду криз і 2014 рік був ще одним віражем у цьому крутому піке. Проте, як і в попередні періоди загострення, монопольний бізнес завдяки політичному впливу і «сірим» схемам оптимізовує свій податковий тягар. Зокрема, за словами експертів, у 2012 році металургія і хімія отримали 11,3 % всіх доходів в економіці, а сплатили лише 2,1% податку на прибуток.[3] В основному причина цього не зростання збитків у промисловості, а регіональний розподіл сплати податку на прибуток в результаті якого значна частка податку сплачується в офшорах. Наслідком є неспіврозмірність сплачених податків частці виробництва у ВВП і додатковий тиск на немонополізовані сектори економіки. Додайте до цього субсидії, які від самого здобуття незалежності в більшій чи меншій мірі надавалися монополізованим секторам економіки і отримаєте наростаючий бюджетний дефіцит.

Варто згадати про якість менеджменту монополізованого сектору економіки. Згідно тих скупих даних Держстату України, які можна знайти у відкритому доступі, до галузей промисловості з найменшою питомою вагою рентабельних підприємств належать: на рівні великих підприємств – добувна, переробна промисловість, виробництво хімічних речовин, гумових і пластмасових виробів, виробів з деревини та паперу, металургія, машинобудування, виробництво транспортних засобів; на рівні середніх підприємств – електро-, газо- і водопостачання.[4] А тепер давайте згадаємо, які сектори промисловості є найбільш монополізовані, скільки облгазів є у власності Фірташа, кому належить компанія DTEC, яка контролює регіональні ринки електропостачання і яка якість послуг таких регіональних монополістів як водоканали?

Захисники монопольного бізнесу часто приводять за аргумент їх наявність і в розвинених країнах. Та на жаль у нас не було вітчизняної версії компанії Microsoft зразка 90-х років у галузі програмного забезпечення. Як і нема сучасного аналогу компанії Monsanto – світового лідера біотехнологій у рослинництві, що вкладає мільярдні інвестиції у розвиток генної інженерії, або Amazon – світовий лідер електронної комерції та ринку хмарних технологій, що зараз розробляє технологію доставки за допомогою самокерованих дронів куплених онлайн товарів. З українськими монополіями ось як: приблизно 61% промисловості України це паливно-енергетичний комплекс, добувна, хімічна промисловість і металургія. Більшість монополістів сконцентрована в сировинних або ж вкрай енергозатратних галузях. Від початку 90-х питома вага цих галузей в економіці, по мірі їх монополізації, тільки зростала. Звідси і неефективна структура експорту і імпорту що веде до від’ємного торговельного сальдо, девальвація, нестача бюджетних коштів, а ще політична залежність, екологічно шкідливе та неефективне виробництво і багато інших факторів, які і зумовлюють нашу конкурентну позицію в світі. Що нам ще потрібно при таких тенденціях, так це розробляти свій аналог годинника апокаліпсиса, який буде відраховувати скільки умовного часу лишилось до дня Д – дефолту.

Олігархічний монополізм обмежує розвиток малого і середнього бізнесу, як своїх конкурентів, що можуть порушити їх становище на ринку. І тут зовсім не дивно, що коефіцієнт Джині у нас один з найвищих у світі – 0,9 станом на кінець 2013 р.[5] Відсутність можливостей вдовольнити свій економічний інтерес породжує потребу змінити існуючий суспільний лад, наслідок – нестабільність політична. Це створює серйозну загрозу державному устрою. Не дарма уряд США вважає, що ситуація коли 1% американців володіють 40% багатства країни є загрозою стабільного розвитку. В Україні той же 1% володіє 70% багатств країни, а 6 олігархів володіють активами більшими ніж решта 94 багатіїв із списку Форбс. Наслідком такого обмеження малого і середнього бізнесу та майнової диференціації є найбільша серед проблем породжених олігархічним монополізмом – масова бідність населення. Дуже часто прибравши ідеологічні ширми з причин повстань і революцій ми можемо знайти тверде економічне підґрунтя.

Чи зміниться лад в українському монопольно-олігархічному танго після революції можна буде побачити по динаміці прибутків і ринковій долі корпорації «Рошен» чи наприклад структурі активів групи «Приват». Невиконання обіцянок стосовно «солодкого» бізнесу вже певною мірою підфарбували цей лакмусовий папірець української влади, однак найцікавіше ще попереду…

Висновки

Наведені вище факти свідчать не про те що монополії це погано взагалі, а про те що українські їх аналоги привносять мало хорошого в економіку країни. Олігархічна економіка перестає бути частиною національної економіки оскільки у випадку України має пагубний вплив на немонополізовані її сектори. Це давно стало системною перешкодою у розвитку економіки країни, і стабільно підтримує такі проблеми як корупція, політична нестійкість та сировинна орієнтованість економіки. Дана проблема надто складна, щоб можна було сходу запропонувати конкретні шляхи її вирішення не вдавшись до загальних банальних порад щодо боротьби з корупцією і олігархами, однак ми спробуємо назвати декілька кроків, які в принципі дозволять відкрити перспективу для вирішення питання монополій в Україні:

  • Ліквідація Антимонопольного комітету в тому вигляді в якому він зараз є, оскільки ця структура вперто не помічає реальних монополістів і створення докорінно нового органу, який буде стояти на захисті конкурентних засад, інтересах середнього і малого бізнесу та слідкуватиме за оптимальною взаємодією монополістів, держави та споживачів. Для цього стануть в нагоді напрацювання в цій галузі нобелівського лауреата Жана Тіроля та його колег.
  • Ліквідація державних монополій таких як Нафтогаз, Укрспирт, Укрпошта та інші, оскільки вони показують ще меншу ефективність аніж приватні монополії і чинять сильний тиск на бюджет країни. Ресурси, які щорічно затрачаються на підтримку таких держпідприємств принесуть більшу віддачу, якщо будуть використані на розбудову ринкової інфраструктури та конкурентної політики у відповідних галузях.

Розмежування політики і бізнесу має бути зумовлено відповідним суспільним запитом. Але оскільки у нашій країні такий запит в силу різних причин чітко не сформульований, він має бути реалізований інституційно шляхом законодавчих і правових ініціатив. А це є доволі проблематично враховуючи, що майже на залишилось інституцій, які б не суміщали владні повноваження з бізнесом. Даний факт є ще однією причиною для оновлення владних структур, потреба в якому не задоволена навіть через рік після Революції Гідності.

Стаття-переможець січневого етапу конкурсу MindSketch від аналітичного порталу VoxUkraine

Примітки

[1] Professor Klaus Schwab.World Economic Forum.Insight Report.The Global Competitiveness Report 2014–2015: Full Data Edition.

[2] Господарі економіки України. Газета Тиждень. Інфографіка

[3] Любомир Шавалюк – Олігархічний бізнес стає тягарем для економіки

[4] Державна Служба Статистики України – Фінансові результати великих та середніх підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності за січень-вересень 2014 року

[5] Іван Компан – Знаки рівності: Україна не захотіла бути схожою на Індію.


Застереження