Чи міг НБУ витягнути українську економіку з дна

Благими намірами: п’ять причин не змушувати НБУ друкувати гроші для стимулювання української економіки

Автори:

Благими намірами: п’ять причин не змушувати НБУ друкувати гроші для стимулювання української економіки

Україна перебуває в дуже складній економічній ситуації, що природньо змушує нас думати над тим, як стимулювати економічне зростання, знизити безробіття та підвищити доходи. Ми шукаємо відповідей у відомих економістів та прикладах історії. З огляду на різноманітність думок та прецедентів, не дивно, що з’являється так багато різних пропозицій. Одна з таких пропозицій полягає в тому, щоби дати Національному Банкові України вказівку розпочати так звану «продуктивну емісію». Суть цієї інтервенції в тому, що центральний банк повинен надавати українським підприємствам — або й цілим секторам — позики для відновлення економічного зростання в короткостроковій перспективі та економічного розвитку в довгостроковій. Ми переконані, що така політика буде контр-продуктивною, або, навіть диструктивною, для досягнення обох цілей. Цьому є низка причин.

По-перше, згідно до недвозначного формулювання українського законодавства, завданням НБУ є підтримка стабільної купівельної спроможності гривні (тобто інфляція повинна бути низькою та передбачуваною). З огляду на активну роботу НБУ над зниженням інфляції, монетарна емісія на даному етапі підірве так важко зароблену центральним банком довіру до того, що інфляція буде продовжувати знижуваться. Очевидно, як може НБУ говорити про приборкування інфляції водночас, як він друкує гроші для кількох підприємств, чи секторів української економіки? Конфлікт між цими політиками очевидний. Оскільки у НБУ простір для помилки такий малий (резерви не такі високі, як нам би хотілось, а банківський сектор досі бореться з низкою викликів), результатом «продуктивної» емісії стане девальвація гривні та, як наслідок, інфляційний тиск на гривню та високий ризик зменшення доходів працівників.

По-друге, адвокати цієї концепції запевняють, що «продуктивні» емісії спрацьвують у Новій Кейнсіанській макроекономіці. Проте знавці цієї теорії знають, що експансіоністська грошово-кредитна політика, у кращому випадку, має тимчасовий ефект. Справді, з часів публікації відомого аналізу Мілтона Фрідмана та Едмунда Фелпса (обидва отпмали Нобелівську Премію в Економіці), ми знаємо, що уряд може дурити споживачів емісією (що значить, інфляцією) тільки в короткостроковій перспективі. Проте в довгостроковій перспективі зв’язок між емісією та рівнем зайнятості не зберігається: емісія має нульовий вплив на зайнятість. Навіть інтуітивно: не можна створити щось реальне (зайнятість) з віртуального (паперові гроші).

По-третє, одне з ключових припущень концепції «продуктивної» емісії полягає в тому, що уряд знає краще за приватних інвесторів, які сектори економіки є більш продуктивними. Проте глобальне економічне середовище дуже динамічне. Хто знав десять років тому, що планшети витіснять ноутбуки, чи що електромобілі зможуть набрати таку популярність? Щоби відповідати мінливому попиту спождивачів, економіка має бути гнучкою та спритною. Навряд чи будь-який уряд відповідає цим вимогам. Дійсно, експеримент Радянського Союзу переконливо показав, що це припущення абсолютно хибне.

По-четверте, Україна відома своєю корумпованістю. Значною мірою, джерелом високого рівня корупції є повсюдне втручання уряду в економіку (зарегульованість, державні підприємства тощо), що створює простір для хабарів, зловживання службовим становищем та інших форм корупції. Стратегічним курсом уряду епохи пост-Януковича є зниження втручання держави в економіку задля усунення можливостей для корупції. Тепер уявімо, що НБУ видає мільярди гривень кредитів. В українських реаліях це означає створення величезних можливостей для корупції — і тому може зруйнувати не лише незалежність та репутацію центрального бунку, але і взагалі можливості проведення будь-якої розумної монетарної політики. Нам слід пам’ятати, що, навіть у найгірші часи, авторитетні центральні банки (Федеральна резервна система, Банк Англії, Банк Канади, Європейський центральний банк і т.ін.) не дають прямі позики нефінансовим установам.

Врешті-решт, Україна могла б вчитися на власному досвіді «продуктивної» емісії. Ми всі пам’ятаємо, як на початку 90-х уряд не мав ресурсів для врятування економіки, яка безнадійно обвалювалась. Було прийнято рішення запросити центральний банк надавати позики підприємствам. Тільки-но цей процес почався, як його стало дуже важко стримувати: черга директорів та бізнесменів, які очікували на спеціальні умови, була нескінченною. Суть продуктивної емісії гостро відчули на собі мільйони українців: гіперінфляція і крах економіки.

Отже, «продуктивна» емісія не є панацеєю для України. Розміщувати кредити повинні приватні банки й робити це так, аби гарантувати, що їх отримують підприємства з найкращим потенціалом. Рішення про будь-яку державну підтримку має проходити через Парламент та Кабінет Міністрів, щоби кожен зрозумів вартість, джерело фінансування та реципієнта цієї підтримки. Будь-які вигоди від такої емісії короткотермінові, у той час, як втрати можуть бути руйнівними. НБУ не є правильним інструментом для підтримки «стратегічно важливих підприємств».


Застереження: Погляди і думки, висловлені в цій статті, належать авторам і не обов’язково відображають офіційну політику або позицію будь-якого органу української влади, в тому числі Національного банку України, або Ради Національного банку України, або будь-якої організації, у якій працюють автори. Припущення, зроблені в рамках аналізу, не відображають позицію будь-якого українського державного органу або організації.


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний