Недержавні пенсійні фонди. Покарати не можна помилувати

Поточний стан добровільного недержавного забезпечення, на думку експертів, потребує перегляду існуючої моделі. Резюме звіту стосовно недержавних пенсійних фондів уміститься в три слова: закрити, гроші роздати.

Що ж могло статися такого за п’ятнадцять років з моменту запуску системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні, щоб один з ініціаторів її створення закликав убити своє дітище?

Слова, які є передмовою до звіту, добре демонструють, як вибірка дослідження може істотно спотворити результати. Розуміння не лише загальної картини, але й причин, що призвели до нинішнього стану системи, допоможуть зробити правильні висновки. 

Експерти називають такі основні аргументи для припинення невдалого, на їхню думку, експерименту із запуску системи недержавного пенсійного забезпечення:

• система не сприяє залученню нових учасників і не дістала широкого поширення. Станом на початок року учасниками системи були 855,3 тисяч осіб або лише 5% від офіційно працевлаштованого населення;
• населення не довіряє вкладенням у недержавні фонди. Дослідження, проведене проектом у 2017 році, показало, що понад половина опитаних (54%) не хотіли б бути учасниками недержавних пенсійних фондів;
• недержавні пенсійні фонди надто дорогі й не забезпечують необхідний рівень доходності. Гранична планка витрат, встановлена регулятором (Нацкомфінпослуг) на рівні 7%, дуже висока, а реальна дохідність системи за останні п’ять років нижча за інфляцію.

Автори переконані, що використання пенсійної системи в існуючому вигляді як основи для запуску обов’язкової накопичувальної системи недоцільне й призведе до повторення помилок країн Східної Європи, таких як Польща та Угорщина. 

Водночас звіт не містить причин перегляду реформ у східноєвропейських країнах. Насправді реальними причинами згортання реформ у цих країнах була не низька реальна прибутковість систем [2], а політичні та економічні фактори, зокрема зростання дефіциту бюджету. 

Проект Закону України «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» враховує ряд чинників, які спричинили перегляд параметрів пенсійних систем в інших країнах (адекватність внесків, децентралізація системи управління, зниження рівня витрат і можливість інвестування за межі України). Однак це не робить майбутню систему більш стійкою до системних криз або політичного впливу. Потрібно дивитися глибше.

Чому НПФ не дістали поширення?

Побачивши оголошення про відсутність води в під’їзді, ми насамперед біжимо до магазину, аби поповнити запаси на період її відсутності. Ви нікуди не побіжите в Україні, щоб подбати про свою пенсію, тому що вам кажуть, що бігти нема чого. 

Більшість проведених реформ у галузі пенсійного забезпечення відбувалися або на хвилі загальних соціально-політичних змін, до яких можна віднести реформи у Східній Європі й країнах Балтії, або в результаті проблем фінансування існуючих пенсійних систем, що характерно для країн Латинської Америки і пострадянських держав. 

Основою змін були органи влади, які формують соціальну політику. Однією з причин успішного реформування пенсійної системи у Великобританії, що висвітлена у звіті проекту, була правильна комунікація з громадськістю щодо необхідності змін пенсійної системи, яка зіткнулася з ризиком колапсу. Висловлена публічна позиція уряду Девіда Камерона надала необхідну підтримку позитивному сприйняттю реформ.

Якщо дослухатися до запевнень українських політиків, вам не потрібно піклуватися про своє майбутнє в Україні. «Солідарна система пройшла всі випробування і гарантуватиме виплату пенсій за будь-яких обставин», — це те, що ми чуємо з екранів телевізорів і читаємо в газетах від керівників соціальної сфери.

Складно звинувачувати недержавні пенсійні фонди у відсутності до них довіри в країні з украй низьким рівнем довіри до фінансового сектору. Особливо, якщо самі політики підривають довіру до цього інструменту.

Низькі результати?

У звіті проекту «Трансформація фінансового сектору» показано, що з 2013 по 2018 рік реальна дохідність НПФ була негативною: -8,09% за 5 років, -3,51% за три роки та -2,29% за останній (2018) рік. 

Потрібно відзначити, що на період 2013-2018 років припадає період найвищих показників інфляції за весь період існування пенсійних фондів в Україні (графік 1).

Якщо подивитися на результати діяльності фондів за більш тривалий період, то результати виглядають таким чином.

Звіт проекту демонструє, що лише один фонд (що включає 2% активів на ринку НПФ) за період 2014-2018 років спромігся випередити інфляцію. Водночас, наприклад, на інтервалі в 3 роки (2016-2018) частка таких фондів становить 29% від загальної кількості й покривають вони понад 85% активів у системі. 

Який висновок можна зробити? Вимірювання «середньої температури по палаті» не допомагає нам побачити реальну картину ринку НПФ. Система недержавних пенсійних фондів надто неоднорідна. Вона включає діючі фонди і фонди в стані очікування кращих часів, фонди, що тимчасово заморозили свою діяльність, фонди, створені для власних співробітників і для подальшого продажу. Дуже складно зробити висновок про ефективність системи як єдиного цілого. 

Можливим способом більш реалістичної оцінки дохідності, на нашу точки зору, є вибірковий аналіз діяльності відкритих публічних фондів з активами не менше 10 млн грн (див. графік 2).

Одним із головних негативних чинників, що впливають на результати діяльності НПФ, є обмеженість інструментарію для інвестування активів пенсійних фондів. Наразі НПФ інвестують переважно в інструменти з фіксованою прибутковістю — депозити та облігації становлять 92,8% портфелів українських НПФ (на початок 2019 року). 

Така ситуація швидше характеризує не низьку ефективність управління НПФ, а нерозвиненість українського ринку капіталу. Крім цього, до лютого 2019 року діяли обмеження валютного законодавства, що не дозволяли інвестувати активи пенсійних фондів за межі України. 

Попри це, результати діяльності ТОП 10 фондів за розміром активів виглядають досить пристойно. З детальною інформацією про дохідність усіх пенсійних фондів можна ознайомитися в таблиці за посиланням.

Чому дорого?

Згідно зі звітом Нацкомфінпослуг, у 2018 році витрати НПФ склали 55,7 млн ​​грн (у середньому 2,14% від активів НПФ за рік). Без урахування пенсійного фонду НБУ [3], витрати решти в середньому складають близько 4% від активів на рік. 

Тарифи на обслуговування пенсійних фондів істотно різняться, що викликає питання в експертів проекту «Трансформація фінансового сектору» щодо логіки їх застосування. Так, наприклад, витрати тільки на адміністрування (обслуговування учасників, ведення бухгалтерського та податкового обліку) серед досліджуваних фондів у 2017 році коливалися від 0,36% до 3,46%.

Важливо розуміти, як на тарифікацію впливає тип фонду (відкритий, корпоративний чи професійний). 

У відкритих фондах все просто — внески здійснює сам учасник фонду як фізична особа. З огляду на зацікавленість у залученні широкого кола учасників, основним завданням відкритих НПФ є отримання більш високого рівня дохідності порівняно з іншими альтернативними інструментами інвестування, в основному — банківськими депозитами.

До досягнення рівня беззбитковості обслуговуючих компаній витрати системи будуть прагнути до максимального законодавчого обмеження — 7% (див. Графік 3). Це пов’язано з (1) високими ліцензійними вимогами до професійних учасників — компаній з управління активами, адміністраторів і банків-зберігачів, і (2) невеликими розмірами активів НПФ в Україні. Сукупні активи всіх недержавних фондів на початок 2019 року становили лише 2 745,2 млн грн або близько $100 млн. Як демонструє графік 3, витрати НПФ концентруються в діапазоні від 3 до 7%. Зниження тарифів нижче рівня 3% з урахуванням умовних фіксованих витрат у розмірі 3 млн гривень можливе після досягнення фондом розміру активів понад 100 млн гривень, що підтверджується переглядом тарифів у 2019 році фондами, які досягли цього показника. В Україні таких фондів лише 6 із 62 наявних у реєстрі. 

В корпоративних і професійних фондах, створених роботодавцями або профспілками, внески і обслуговування здійснює сам роботодавець або пов’язані з ним компанії. Це дає роботодавцю можливість визначати будь-яку ставку винагороди обслуговуючих компаній у рамках обмеження в 7%, передбаченого регулятором. Він може покривати частину витрат за рахунок інших своїх доходів, або навпаки фінансувати за рахунок доходів НПФ інші напрями своєї діяльності. 

Наприклад, витрати на обслуговування корпоративного пенсійного фонду Укрексімбанку в 2018 році склали 1,89 млн грн, або 0,84% від активів, а НПФ профспілки енергетиків України — 5,31 млн грн, або 6% від активів фонду. Серед чотирьох НПФ в Україні, що мають показник витрат менше 1%, є три корпоративні фонди, які здійснюють послуги з управління та адміністрування повністю або частково за рахунок засновника-роботодавця (НПФ НБУ, Укрексімбанку, Українська Пенсійна Фундація) й один фонд, що практично не здійснює активної діяльності (НПФ Перший Нафтогазовий). Для учасників таких фондів основним критерієм ефективності пенсійних програм є не прибутковість НПФ, а розмір відрахувань їхнього роботодавця.

Чому «все погано»?

Поширення НПФ, довіру до них і результати їхньої роботи є не дефектом НПФ як інструменту, а відображенням економічних і політичних умов функціонування фондів. А відсутність гучних скандалів і дефолтів [4], на відміну від банківського сектора, говорить про стабільність такого фінансового інституту. У чому ж тоді реальна причина критики і пропозицій «закрити, гроші роздати»? 

Можливо, причина в тому, що існуючі недержавні пенсійні фонди не вкладаються в нову концепцію пенсійної реформи, яку розглядає Світовий банк. Модель, взята за основу пенсійного законопроекту, передбачає створення державного пенсійного фонду. Ефект масштабу дозволяє знизити витрати на адміністрування і управління такого фонду. Плановані законопроектом витрати державного фонду в 0,6% непорівнянні з рівнем 3,5% [5], який передбачений для недержавних пенсійних фондів, що беруть участь у накопичувальній системі. 

Безумовно, обмеження в розмірі 3,5% занадто високе. При запуску обов’язкового другого рівня пенсійних накопичень, активи накопичувальної частини пенсійної системи виростуть у десятки разів, оскільки в систему фактично буде залучене все працююче населення країни. Висока планка допустимих витрат створює загрозу для ефективної діяльності пенсійних фондів, зменшуючи відповідно дохідність заощаджень. 

Водночас створення монопольних державних інститутів у країнах зі слабко розвинутою демократією та економікою несе в собі набагато більший ризик неефективного використання коштів та корупції.

Один зі свіжих прикладів — Казахстан. Для підвищення ефективності управління десять недержавних пенсійних фондів у 2013 році були об’єднані з державним. Прихильники цієї політики також стверджували, що це дозволить заощадити на адміністративних витратах. У новій моделі Національному банку Казахстану (НБК) відводилася роль банка-зберігача, а самому фонду — роль компанії з управління активами. Пізніше і цю функцію перебрав на себе НБК, незважаючи на попередження про конфлікт інтересів. На початку 2017 року сума активів накопичувальної системи досягла $20 млрд. або 15% ВВП. Цього ж року екс-голову державного накопичувального пенсійного фонду та його заступника, крім розтрати майна, звинуватили в отриманні хабара. Виявилося, що 23% активів були вкладені в сміттєві цінні папери (з рейтингом нижче інвестиційного). Не кажучи вже про збитки в розмірі $250 млн від вкладення в облігації переддефолтного банку Азербайджану. 

В умовах українських реалій надійнішим варіантом реалізації пенсійної реформи було б збереження децентралізованої пенсійної системи з допуском на ринок існуючих і нових пенсійних фондів, зокрема зарубіжних. Водночас потрібно обмежувати поріг комісій для участі в системі. Так, для країн, що розвиваються на початковому етапі запуску реформи орієнтиром може бути тариф 1,5%, що відповідає рівню країн Східної Європи, що мають порівнянні за розміром активи з майбутньою накопичувальною системою України (графік 4).

Примітки

[1] За межами ВВП: Вимірювання того, від чого залежать економічні та соціальні показники, Джозеф Стігліц, лауреат Нобелівської премії, професор Колумбійського університету, Жан-Поль Фітусcі, професор Інституту політичних досліджень Вільного міжнародного університету соціальних наук, Рим, Мартін Дюран, начальник відділу статистики ОЕСР, опубліковано ОЕСР 27 листопада 2018 р. 

[2] Bielawska K., Chłoń-Domińczak A., Stańko D. (2017). Retreat from mandatory pension funds in countries of the Eastern and Central Europe in result of financial and fiscal crisis: Causes, effects and recommendations for fiscal rules. Презентация Dariusz Stańko, UFF, 2018

[3] Розмір активів фонду НБУ складає практично половину всіх активів недержавної пенсійної системи (48,5 % на початок року й несе витрати на управління й адміністрування фонду за свій рахунок.

[4] Окрім НБУ, що пов’язано з іншою моделлю функціонування їхнього фонду

[5] Стаття 3 п.3 Проекту Закону України «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» (допрацьований)