Перевірка фейків у рамках партнерства з Facebook
У мережі поширюється інформація, що існування нового коронавірусу не підтверджується науковими дослідженнями. Автори деяких публікацій аргументують свої тези тим, що вірус не виділили з дотриманням постулатів Коха.
Проте, це не так.
Постулати Коха – це критерії встановлення причинних зв’язків між мікроорганізмом та хворобою, які Роберт Кох і Фрідріх Лефлер сформували у 19 столітті. Спочатку вони були такими:
- Мікроорганізм повинні виявити у хворих, а не здорових осіб.
- Мікроорганізм можна виростити в чистій культурі (популяції клітин, які походять від єдиної клітини).
- Зараження здорової особи мікроорганізмом, вирощеного в чистій культурі, спричиняє захворювання з подібними ознаками.
- Мікроорганізм має бути повторно виділений від експериментально заражених та співпадати з початковим мікроорганізмом.
Але згодом їх модифікували. Наприклад, Кох змінив перший постулат через те, що мікроорганізм можна виділити від безсимптомних носіїв. Із розвитком науки змін зазнали й інші постулати, а критерії для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між мікроорганізмом та хворобою розширилися.
Дослідження, у яких SARS-Cov-2 виділяють згідно з постулатами Коха, є.
Наприклад, у цьому дослідженні автори описують процес виділення вірусу відповідно до критеріїв Коха, але змінених Ріверсом.
У іншому дослідженні вчені виділяли вірус SARS-CoV-2 із зразків пацієнтів з COVID-19, розмножували його в лабораторії та інфікували приматів вірусом. У приматів розвивались ті самі ознаки захворювання, що й в людей. Таким чином, дослідникам вдалось виявити вірус у заражених тварин та продемонструвати існування SARS-Cov-2 та його зв’язок з захворюванням COVID-19 відповідно до постулатів Коха.
Аналогічним способом працювали вчені над двома схожими дослідженнями: тут і тут.
Крім того, постулати Коха мають певні обмеження для дослідження вірусів.
На думку професора Колумбійського університету, сам Кох розумів, що його постулати мають серйозні обмеження. Наприклад, перший постулат не застосовується до визначення збудника холери.
Інші вчені також говорили про необхідність змінити постулати Коха, щоб адаптувати їх до дослідження вірусних захворювань.
Детальніше про виділення вірусу та постулати Коха писали незалежні фактчекери з Science Feedback.
Винахідник ПЛР-тестів Кері Мулліс не «застерігав не використовувати ці тести для визначення вірусів».
Походження цього фейку прослідковується із неточного, вибіркового цитування статті про ВІЛ та СНІД 1996 року, яку написав навіть не Мулліс, а Джон Лаурітсен. Утім, Лаурітсен не стверджує, що ПЛР-тести не можуть виявляти віруси.
Натомість Лаурітсен уточнює, що ПЛР-тест ідентифікує речовини якісно, а не визначає їхню кількість: «ПЛР-тести можуть виявляти генетичну послідовність вірусів, а не самі віруси». Йдеться про те, що тести на вірусне навантаження не підраховують кількість вірусів у крові, а виявляють лише білки вірусів.
Про це ми вже писали тут.
ПЛР-тест визначає наявність ДНК або РНК конкретного вірусу, тобто його генетичний матеріал. Саме це дозволяє відрізнити SARS-CoV-2 від інших вірусів.
Детально про те, як працює метод полімеразної ланцюгової реакції ми розповідали у цьому відео.
Національний інститут алергії та інфекційних хвороб США публікував світлини з-під мікроскопу із зображенням нового коронавірусу SARS-CoV-2. Наразі вони у відкритому доступі.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
