Несправжня медреформа. Частина 2. В унісон

У попередньому матеріалі ми розібрали маніпуляції міністра охорони здоров’я Максима Степанова. У цій статті нові герої: інфекціоністка та один із головних критиків медреформи Ольга Голубовська та лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко.

Обидві спікерки говорили в унісон з міністром. Наприклад, про закриття лікарень і звільнення лікарів та несертифіковані захисні костюми. У той же час, і Тимошенко, і Голубовська однаково критикували ліквідацію санітарно-епідеміологічної служби. Але в унісон – не означає, що вони говорили правду. Зовсім навпаки. 

Юлія Тимошенко цього разу відзначилась і маніпуляціями про реформу первинної ланки медицини та результатів соцопитувань.

Відрізняти засоби індивідуального захисту «на око» справді неможливо. Саме тому до них додаються сертифікати (а не «етикетки»). 

Сертифікат – це юридичний документ, який підтверджує відповідність товарів або технології виробництва державним чи міжнародним стандартам. Підставою для видачі сертифіката є в тому числі висновки лабораторних досліджень.  

Насправді, ще у 2014 році було ухвалено рішення про утворення Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. До цієї служби мали передати в тому числі й функції  Держсанепідслужби.

Але внаслідок рішення суду в 2017 році Уряд скасував рішення про цю реорганізацію та вирішив ліквідувати Держсанепідслужбу, оскільки її функції забезпечували МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужба. Зараз функції по боротьбі з епідеміями покладено на Центр громадського здоров’я. 

Крім того, Держсанепідслужбу ліквідували не просто так. Її функції і раніше, і зараз виконували інші організації і, що не менш важливо, ця служба була неефективною та корумпованою, що підтверджується спалахами хвороб в ті роки, коли вона ще функціонувала.

Лабораторії санепідемслужби не закривали, а перепідпорядкували, – вони й надалі функціонують. А у Концепції реформування громадського здоров’я, де зокрема визначені зміни і Держепідемслужби, не йде мова про створення лише 5 міжрегіональних лабораторій. 

У Концепції наголошується, що наявні лабораторії обладнані застарілим обладнанням, не мають чіткої системи контролю якості досліджень і недостатньо забезпечуються витратними матеріалами. Тож проблема насправді не у кількості лабораторій, а у їх потужності та якості роботи. 

Пандемія та карантин важко проходять майже в кожній країні світу. І це не наслідок наявності чи відсутності сандепідемслужби. Це наслідок непідготовленості всього світу до подібних епідемій.

Майже 30 мільйонів українців уклали декларації з сімейними лікарями. І ці лікарі отримують гроші за лікування кожного пацієнта, з яким укладено договір. Це і означає, що принцип «гроші йдуть за пацієнтом» працює. 

Що Тимошенко має на увазі під стратегічним і запланованим у реформі дефіцитом – незрозуміло. Але брак фінансування медицини – це, зокрема, відповідальність народних депутатів, які приймають такий бюджет.

Сімейні лікарі не зобов’язані ходити до хворих додому, але за необхідності лікаря, як і раніше, можна викликати безкоштовно і без «приватних каналів». Місцева ж влада може забезпечити їх транспортом. Однак, у більшості випадків пацієнт може отримати консультацію телефоном чи прийти до поліклініки. У важких випадках можна викликати екстрену допомогу.

Аналогічну тезу ми вже двічі перевіряли у словах міністра Степанова. І це маніпуляція.

За розрахунками Liga.net, фінансування менше 50% отримали 224 лікарні, а не 332. З них третина – стоматологічні. Ці заклади можуть самостійно забезпечувати свою діяльність. 

До того ж, на фінансування малопотужних лікарень перерозподілили понад 900 млн грн, які пішли в регіони як субвенція. А за законом про державні медичні гарантії органи місцевого самоврядування, як і раніше, можуть фінансувати комунальні заклади охорони здоров’я, зокрема в частині оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в охороні здоров’я (ст. 4).

До того ж, спікерка замовчує частину даних. Адже 961 медзаклад (майже 60% від усіх) отримає більше грошей ніж в 2019 році – це результат другого етапу медичної реформи. 

Незважаючи на це, навіть якщо місцева влада все ж вирішить закрити частину лікарень, це не означає, що всі 50-70 тисяч медичних працівників залишаться без роботи. Адже у багатьох закладах відчувається брак кадрів. Отже, частина лікарів та медсестер зможуть знайти роботу в інших медичних закладах. 

Уряд разом з місцевою владою мають розробити програми підтримки лікарів, які залишаться без роботи – наприклад, допомогти з переїздом чи підвищенням кваліфікації. Але підтримка неефективних закладів лише заради збереження робочих місць – це «покарання» для ефективних закладів, які не отримають додаткових коштів, а також для пацієнтів, які не отримають якісної медичної допомоги.

Попри правильно наведені дані, все ж це – яскрава маніпуляція результатами соціологічних опитувань.

По-перше, говорячи про позитивні оцінки спікерка використовує лише частку відповідей «позитивно», але не говорить про тих, хто відповів «переважно позитивно». А говорячи про негативне ставлення до реформи – наводить оцінки і «негативно», і «переважно негативно». 

По-друге, маніпуляції присутні і в самому опитуванні. Зокрема, у наведеному спікеркою питанні з опитування: «Як ви ставитеся до старту проведення реформи вторинної ланки медичної допомоги саме під час карантину, яке розпочалось 1 квітня?».

Старт медреформи був запланований набагато раніше, ніж почався карантин, і лікарі та лікарні мали змогу до нього підготуватися. До того ж незрозуміло, чому карантин мав би впливати на медреформу. У питанні медреформу безпідставно прив’язують до чогось негативного (карантину) й таким чином отримують негативні відповіді.