Німецько-українські культурні відносини після Євромайдану

Вона покликана не тільки доповнити ці дві галузі, але й цілеспрямовано сформувати третій стовп стратегії зовнішньополітичної діяльності. ЗКОП фокусується на взаєморозумінні, культурних обмінах і освіті в транснаціональних рамках і з 1970-х років, починаючи зі своєї основної концептуальної орієнтації, сприяє культурному співробітництву по всьому спектру духовних цінностей. 

Україна є однією з пріоритетних країн ЗКОП з 2014 року. Цього року стартувала програма підтримки «Розширення співпраці з громадянським суспільством країн Східного партнерства та Росії», яка з 2016 року постійно інтенсифікується і включає в себе сім цільових країн (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Росія, Україна). Із загального бюджету, який виріс з початкових 4,75 млн євро до 17 млн євро в 2018 р., на частку двосторонніх і багатосторонніх проектів з українськими партнерами або в Україні припадало від 46% до 65%. Серед проектів розпочатих за 2015-2017рр., найбільшу питому вагу мають проекти в Україні — від 48% до 77%.

План дій для України на 2015 рік заклав «оперативний внесок федерального уряду в реконструкцію і стійку стабілізацію України». У плані дій названі п’ять пріоритетних сфер співпраці, серед яких громадянське суспільство, освіта, наука і засоби інформації утворюють єдиний блок. Конкретними цілями в цій сфері є посилення обміну між організаціями громадянського суспільства, розширення мовної і культурної роботи, просування російськомовних і україномовних ЗМІ, проведення тренінгів для журналістів. 

Посередницькі організації ЗКОП працюють в Україні послідовно з моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році. Тому зміни пов’язані зі статусом України як пріоритетної країни з 2014 року потрібно розглядати не стільки з точки зору структури, скільки з точки зору змісту. З 2014 року культурна арена розширилася тематично, ставши більш диференційованою і політичною. Крім того, такі теми, як міський розвиток, екологія, фемінізм або участь у громадському житті на місцях дедалі частіше знаходять відображення в мистецтві та культурі. Нове розмаїття тем і дійових осіб відбивається на роботі німецьких культурних медіаторів.

Німецькі культурні та освітні проекти в Україні

Гете-Інститут (Goethe-Institut, GI), який відкрив свій офіс у Києві 1993 року, працює в галузі викладання німецької мови, міжнародної культурної співпраці та підтримки українського культурного громадянського суспільства. Через культурні центри, школи вивчення німецької, читальні зали та центри навчальних матеріалів, пов’язані з Гете-Інститутом, а також у рамках партнерства з трьома німецько-українськими культурними товариствами — «Баварський дім» в Одесі, «Нюрнберзький дім» у Харкові та «Центр Gedankendach» (дослівно: дах думок) в Чернівцях — GI також присутній у регіонах України і співпрацює з місцевими діячами культури — особливо з представниками нового покоління. GI регулярно бере участь в українських книжкових ярмарках, таких як львівський «Форум видавців» і київський «Книжковий Арсенал». 

Німецька служба академічних обмінів (Deutscher Akademischer Austausch Dienst, DAAD) має інформаційний центр в Україні з 1998 року. Шістнадцять доцентів, викладачів і асистентів одночасно викладали німецьку мову і германістику в українських університетах в 2019 році. DAAD також співфінансує спільну магістерську програму німецьких та європейських студій кафедри політології Києво-Могилянської академії та Інституту політичних наук Йенського університету ім. Фрідріха Шиллера в Тюрінгії, а також викладання права німецькою мовою в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Фінансування низки інших проектів співробітництва в німецько-українській вищій освіті здійснюється, зокрема, в рамках програм DAAD «Діалог Схід-Захід» (з 2016 року) і «Східне партнерство». Крім того, DAAD заохочує короткострокові міжнародні академічні обміни за програмами мобільності. 

Штутгартський Інститут міжнародних відносин (Institut für Auslandsbeziehungen, IFA), заснований 1917 року, займається зокрема й розвитком німецьких меншин у Центральній, Східній і Південно-Східній Європі, включаючи Україну. З 15 програм IFA принаймні шість пов’язані з Україною. Телерадіостанція «Німецька хвиля» (Deutsche Welle, DW) посилила свою роботу в Україні з 2014 року. Вона має постійний офіс у Києві та українську редакцію в Бонні. Академія «Німецької хвилі» (Deutsche Welle Akademie, DWA) сприяє розвитку журналістики і свободи преси в Україні та підвищує кваліфікацію журналістів у Києві у співпраці з Незалежною асоціацією телерадіомовників (НАТ).

Вивчення України в Німеччині

У коаліційній угоді уряду Німеччини 2013 року, ще до початку кризи в Україні, було передбачено посилення наукової експертизи щодо Східної Європи. Непідготовленість багатьох європейських країн до історичних подій, що відбуваються в Україні з 2014 року, ще раз підкреслила брак достатньої компетенції щодо східноєвропейських питань в Німеччині та інших країнах. На фоні цього в Берліні в жовтні 2016 року було засновано Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень (Zentrum für Osteuropa- und internationale Studien, ZOiS), у тематичних напрямках якого — зміна суспільства, динаміка конфліктів, міграція, молодь, політична економіка та інтеграція — Україна відіграє важливу роль.

Однак в більшості німецьких університетів досі бракує професорсько-викладацького складу з принаймні частковою спеціалізацією з України. Багатий традиціями Український вільний університет (Ukrainische Freie Universität, UFU) в Мюнхені є невеликим україномовним закладом вищої освіти. Хоча UFU вийшов останніми роками з багаторічної ізоляції, він залишився на периферії німецького академічного та громадського дискурсів. 

Сьогодні у ФРН немає жодної установи, публічний профіль якої був би хоча б частково близький до профілю Українського наукового інституту Гарвардського університету в Кембриджі або Канадського інституту українознавства при Університеті Альберти в Едмонтоні. Німецька асоціація україністів (Deutsche Assoziation der Ukrainisten, DAU) і Німецько-українська комісія істориків (Deutsch-Ukrainische Historikerkommission, DUHK), створена в 2015 році, виступають як платформи для проведення академічних досліджень і надання наукової інформації, але рідко стають видимими для широкої німецької громадськості. 

Втім, Україна з 2014 року стала набагато популярнішим об’єктом досліджень і привертає дедалі більше уваги в рамках східноєвропейських студій. Інституційними координаторами таких академічних проектів, що включають Україну є, наприклад, Інститут історичних досліджень Центральної та Східної Європи ім. Гердера в Марбурзі, Гіссенський науковий центр «Східна Європа» (GiZo) або Інститут дослідження Східної і Південно-Східної Європи ім. Лейбніца в Регенсбурзі. Європейський університет Віадріна у Франкфурті-на-Одері проводить щорічну літню школу, присвячену Україні, а Дослідницький центр зі Східної Європи при Бременському університеті у співпраці з різними партнерськими установами публікує аналітичний бюлетень «Аналіз України» (“Ukraine-Analysen”). 

Однак закриття деяких інших установ, таких як Науковий центр «Схід-Захід» (OWWZ) при Кассельському університеті або кафедр історії Східної Європи при Кельнському університеті і Католицькому університеті м. Айхштетт в Баварії, свідчить про те, що падіння німецької компетенції щодо Східної Європи, яке почалася до подій 2014 року, частково триває. Досі в Німеччині немає систематичних українських досліджень і викладання, як в Канаді або США. 

Поки що немає ні помітного україністичного інституту в Німеччині, ні гідного уваги німецького суспільствознавчого та гуманітарного центру в Україні. У свою чергу в Києві немає ані німецькомовного університету, як, наприклад, в Будапешті (Andrássy Universität) або Алмати (Deutsch-Kasachische Universität), ні Німецького історичного інституту, як у Варшаві (DHI Warschau) або Москві (DHI Moskau), ні Німецько-європейського дослідницького центру, як у Вроцлаві (Willy Brandt Zentrum für Deutschland- und Europastudien) або в Санкт-Петербурзі (Zentrum für Deutschland- und Europastudien). Громадська вага «Київських діалогів» (“Kyjiwer Gespräche”) і Німецько-українського форуму (Deutsch-Ukrainisches Forum, DUF) помітно менша, ніж, наприклад, Санкт-Петербурзького діалогу або Німецько-російського форуму (Deutsch-Russisches Forum).

Джерела інформації про Україну в Німеччині

Натомість актуальну аналітичну інформацію про Україну надають переважно такі неуніверситетські установи як Інститут європейської політики (Institut für Europäische Politik, IEP), Центр ліберальної сучасності (Zentrum Liberale Moderne, LibMod) і ZOiS в Берліні, а також політичні фонди, Німецьке товариство зовнішньої політики (Deutsche Gesellschaft für Auswärtige Politik, DGAP) і Фонд науки і політики (Stiftung Wissenschaft und Politik, SWP). Наприклад, IEP проводить нерегулярні так звані Українські сніданки (Ukraine-Frühstücke) в Берліні, а також, починаючи з 2019 року, створив Німецько-українську дослідницьку мережу (German-Ukrainian Researchers Network, GURN). LibMod підтримує серед іншого авторитетний сайт «Зрозуміти Україну» (“Ukraine verstehen”). 

Тільки згаданий Університет Віадріна у Франкфурті-на-Одері останніми роками помітно розвиває академічну україністику. Сьогодні в ньому діє кілька взаємопов’язаних ініціатив, що стосуються України, таких як «Український професор» і «Літня школа», а також програма стипендій для українців. Уже кілька років при університеті реалізується проект додаткової професійної освіти “Ukraine Calling”, спонсором якого був донедавна Фонд ім. Роберта Боша.

Громадянське суспільство і міста-побратими

Численні німецько-українські спільноти дружби і допомоги, що мають коріння в 1990-х роках, а іноді й раніше, а також культурні та соціально-політичні організації та ініціативи підтримують різноманітну транснаціональну мережу. Наразі в Німеччині існує 21 українське культурне об’єднання. Вони були засновані українцями в Німеччині для нетворкінгу і культурної роботи. Ці асоціації часто надають гуманітарну та — особливо після Євромайдану — політичну підтримку Україні. 

Такі об’єднання, як MitOst e.V., засноване 1996 року колишніми східноєвропейськими лекторами Фонду ім. Роберта Боша, або НУО «Європейський обмін» (Europäischer Austausch), обидва в Берліні, підтримують німецько-український діалог з різними ініціативами, серед яких особливо помітна згадана нова організація «Київські діалоги». Впродовж останніх років в рамках вищезгаданої програми Федерального міністерства закордонних справ «Розширення співпраці з громадянським суспільством країн Східного партнерства та Росії» було профінансовано низку нових проектів. У 2014-2017 роках в рамках цієї програми було реалізовано в цілому 116 проектів з бюджетом не менше 50 тисяч євро. 

Українсько-німецьке побратимство міст часто підтримується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини. Наразі між Україною і Німеччиною існує 37 офіційних угод про побратимство міст, вісім із яких існують з 1980-х років. У рамках цих партнерських відносин багато українських міст, лікарні і дитячі будинки були оснащені обладнанням. З початку 2000-х років також розширився культурний, студентський і мовний обмін. 

З 2001 року напівдержавне агентство «Громади в єдиному світі» (Servicestelle Kommunen in der Einen Welt, SKEW) в Бонні відповідає за консультування та підтримку місцевих органів влади, а з 2012 року є частиною некомерційного товариства Engagement Global gGmbH. В рамках проекту «Муніципальне партнерство з Україною», заснованого 2015 року, SKEW підтримало існуючі та нові проекти з побратимства міст з бюджетом, який виріс з 17,5 тис. євро в 2015 році до 760 тис. євро в 2017 році. Запропонований SKEW «Швидкий стартовий пакет Україна» в 2017 і 2018 роках допоміг німецько-українським міжмуніципальним відносинам на початковому етапі. З 2008 року німецько-українські міські конференції міст-побратимів також проводилися спочатку представниками громадянського суспільства, а з 2016 року в основному SKEW. Конференції не лише слугують для обміну досвідом, а й сприяють прямій співпраці і міжособистісними відносинами. 

Водночас на окупованих територіях на сході України і в Криму виникає амбівалентність побратимства міст як культурного інструменту. Переважно воно спрямоване на встановлення контактів з громадянським суспільством, що виходять за рамки дипломатичних або адміністративних відносин. Ці відносини мають не тільки дедалі асиметричніший характер, оскільки з 2014 року гуманітарна допомога українським містам, що безпосередньо постраждали від війни на Донбасі, набуває дедалі важливішого значення. У деяких партнерських відносинах Німеччини з містами в Криму міжособистісні контакти іноді пережили наслідки зсуву кордонів, які суперечать міжнародному праву. Партнерство між Ялтою і Баден-Баденом, наприклад, було продовжено громадянським суспільством — внаслідок чого з 2014 року взаємні візити і спільні проекти почали здійснюватися частково нелегально і вже без підтримки SKEW.

Висновки

Відносно сприятлива ситуація у сфері культурного обміну контрастує зі стагнацією в академічних українських дослідженнях і браком оновленої концепції ЗКОП та її ролі в трансформаційному процесі України. Щоправда, в німецько-українській науковій співпраці з 2014 року зростає кількість спільних дослідницьких проектів, збільшується академічна мобільність. В інституціональному плані, однак, мало що змінилося. 

Можливо, значно вищий ступінь інституціоналізації, видимості та впливу різних німецьких установ з і в Росії — порівняно з небагатьма значущими організаціями ФРН, які спеціалізуються на Україні — призвів до недостатнього коригування старої німецької так званої «Східної політики» після історичних подій 2014 року. Така інерція відноситься не лише до «Північного потоку — 2», а й до низки інших ключових питань, таких як статус Росії в Раді Європи або перспектива членства України в ЄС, де — принаймні з точки зору Києва — Берлін скоріше гальмує, ніж допомагає просувати українські інтереси. 

З іншого боку, динамічний розвиток німецько-українського культурного і громадянського обміну з 1991 року і особливо з 2014 року свідчить про високий потенціал існуючих відносин. Після Євромайдану україно-німецькі відносини стали значно більш диференційовані. У німецькому політичному дискурсі історія і доля України відтепер є відносно важливими темами. До початку 2021 року не відбулося і того, чого багато хто побоювався з 2014 року: Німеччина не втомилася і не відвернулася від України після багатьох років даремних спроб вирішення конфлікту з Росією. 

Посилення німецької уваги до України в майбутньому має привести до інституціоналізації існуючих експертних знань, ідей і мереж. Це може статися, наприклад, за допомогою заснування українського інституту в Берліні і німецького центру гуманітарних і суспільних наук в Києві. Такі установи забезпечили б україно-німецьким відносинам більш довгострокову основу і підвищили б їхнє сприйняття громадськістю. Така інституціоналізація також з часом вплинула б на німецьку політику і дипломатію щодо України. 

В результаті історичних подій з 2014 року та їх активних публічних обговорень Україна вже не є «білою плямою» на німецькій ментальній карті. Тим не менш громадський вплив солідних знань про Україну все ще занадто слабкий, щоб протистояти деяким глибоко вкоріненим стереотипам про Східну Європу і нинішньому панівному іміджу України як усього лише кризової країни, що перебуває в стані війни.

Примітки