KSE Voice: Низькі зарплати та антикорупційний суд



Українці, особливо політики, люблять гарні слова. У 2014-2015 роках дуже модними були «деолігархізація» та «деофшоризація». Зараз більше говорять про відновлення кредитування та залучення інвестицій. Але фактично йдеться про те саме – про гру за правилами (fair play). Дотримання правил могло б зробити всіх нас багатшими. Але не зробить, оскільки більшості воно не потрібне.

Правилом №1 в економіці є виконання контрактів  (дотримання обіцянок). Воно випливає з дуже простої концепції – “повторюваної гри”. Вона полягає в тому, що якщо взаємодія триває один період, кожному з учасників вигідно обдурити інших та збільшити свій зиск (наприклад, отримати передоплату та не поставити товар). Однак, якщо гра триває довше, тому, хто один раз збрехав, більше не повірять і не будуть із ним взаємодіяти – відповідно, він позбавляється можливості виграти (із ним більше не будуть торгувати). Тому в довгостроковій грі оптимальна стратегія – поводитися чесно й здобути довіру інших учасників. Коли всі учасники поводяться чесно й довіряють один одному, загальний зиск зростає.

Втім, це лише теорія. На практиці люди не володіють повною інформацією про поведінку один одного, тому нечесний гравець може знайти й обдурити наступну жертву. До того ж, люди схильні прощати нечесну поведінку, якщо самі не завжди вчиняють чесно.

Щоб наблизити реальне життя до ідеалу, суспільства створюють загальні правила гри та інституції, покликані забезпечити дотримання цих правил. Правила – це закони та контракти. А  дотримання і тих, і інших має забезпечити судова система. Коли суди працюють як слід (тобто коли судді є незалежними, чесними та компетентними), той, хто не виконає контракт добровільно, зробить це примусово, і до того ж щонайменше оплатить судові витрати. Отже, чесність стає вигіднішою за обман.

Правила – це закони та контракти. А  дотримання і тих, і інших має забезпечити судова система. Коли суди працюють як слід (тобто коли судді є незалежними, чесними та компетентними), той, хто не виконає контракт добровільно, зробить це примусово, і до того ж щонайменше оплатить судові витрати.

На жаль, в Україні все навпаки.

Думаю, кожен зможе пригадати не один і не два випадки, коли правоохоронні органи та суди були залучені до знищення конкурентів, “віджимання” власності, в тому числі в іноземних інвесторів, “відбілювання” корупціонерів та повернення їх на посади та ін. Неповага до правил та невиконання обіцянок є домінуючою моделлю поведінки в нашому суспільстві. Уряди відмовляються виконувати зобов’язання «попередників». «Бізнесмени» за рішеннями “кишенькових” судів захоплюють чужу власність. Продавці намагаються збути неякісний товар. Водії їздять на червоне світло.

Чи слід у такому випадку дивуватися, що на українському кордоні немає черги з інвесторів? Натомість, український бізнес «переїжджає» до інших держав – і не обов’язково до офшорів. Наприклад, великою популярністю користується сусідня Польща – оскільки там чесний підприємець може не боятися раптово втратити бізнес (та й смертність на дорогах значно нижча).

Коли немає інвестицій у новий бізнес – не зростає й кількість робочих місць. За відсутності нових технологій продуктивність праці залишається низькою. А коли мало робочих місць та низька продуктивність праці – годі сподіватися високих зарплат. Отже, (не)дотримання правил переважною більшістю прямо впливає на добробут кожного.

За відсутності нових технологій продуктивність праці залишається низькою. А коли мало робочих місць та низька продуктивність праці – годі сподіватися високих зарплат.

Не можна сказати, що українські політики (policy-makers) не розуміють важливості судової системи – закон «Про відновлення довіри до судової влади» став одним із перших, прийнятих після Революції гідності. Приблизно в той самий час були переобрані голови всіх судів первинної ланки (втім, у 80% випадків вони зберегли свої позиції).

Судова реформа, проведена 2016 року, підвищила як політичну, так і економічну незалежність суддів. Однак проблема з їх чесністю залишається (щодо компетентності у нас немає даних).  Вирішенням такої проблеми стало б проведення відкритих конкурсів на посади суддів, із якомога ширшим залученням «позасистемних» людей, та одночасне звільнення суддів, у доброчесності яких є сумніви (наприклад, тих, які не можуть обґрунтувати походження своїх активів).

Однак, на сьогодні звільнено лише 10% «суддів Майдану». Чверть новообраного складу  Верховного суду є недоброчесними. А ситуація навколо створення антикорупційного суду, який міг би стати взірцем для інших судів та першим кроком на шляху до того, щоб кожен суд в Україні став антикорупційним, є просто ганебною.

Це – сигнал суспільству про те, що політики не зацікавлені у створенні нормальної судової системи, оскільки й далі не збираються грати за правилами. Отже – всім іншим також можна порушувати закони та контрактні зобов’язання. Це також сигнал інвесторам, що слід зачекати з розвитком бізнесу в Україні. Простіше найняти українців у тій самій Польщі.

Це – сигнал суспільству про те, що політики не зацікавлені у створенні нормальної судової системи, оскільки й далі не збираються грати за правилами.

Поки більшість суспільства вважає, що антикорупційний суд – це забаганки “грантоїдів” та міжнародних організацій, що правила виконують лише дурні та голосує за корупціонерів, які «хоча б щось зробили для людей» (наприклад, збудували дитячий майданчик) – не слід очікувати ані «деолігархізації», ні відновлення кредитування та приплив інвестицій, ані сподіватися на зростання доходів.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний