Онлайн vs офлайн. Яка освіта потрібна у 21-му сторіччі

Хто переможе в освітній битві: класичні університети чи масові онлайн-курси

Автори:

Кажуть, що все нове – це добре забуте старе. Але чи стосується це твердження сфери освіти і її методів? Розвиток технологій впливає не тільки на політику ведення бізнесу великими корпораціями чи маленькими компаніями. Новаторські ідеї проникають в усі сфери життя, в тому числі, змінюють підхід до системи освіти. 

Нарівні з класичними університетами, все більшу популярність набувають онлайн-курси, після яких ви можете не тільки розвинути критичне мислення, а й отримати сертифікат спеціаліста Data Science.

Чи залишиться університет місцем отримання класичної освіти чи його замінять курси на кшталт Coursera чи Prometheus, яким чином повинна розвиватися система освіти в Україні та чи має вища освіта давати практичні навички? На ці та інші питання намагалися відповісти почесний президент Київської школи економіки Тимофій Милованов і співзасновник платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus Іван Примаченко на дискусії в рамках Ukraine Economy Week.

скрін з відео Ukraine Economy Week

Модератором зустрічі виступила Інна Совсун, віце-президент Київської школи економіки та колишній заступник міністра освіти і науки України.

Інна Совсун: Якщо говорити про освіту в Україні, дуже часто можна почути дві радикальних позиції: або у нас все погано, або у нас все добре. А ще краще, – “давайте нічого не міняти, а то гірше буде”. Але чи так це?

Давайте подивимося на статистику, особливо на дані, які стосуються сприйняття української освіти на міжнародній арені і безпосередньо населенням країни. Наприклад, на індекс глобальної конкурентоспроможності Global Competitiveness Index, який в тому числі вимірює рівень сприйняття якості освіти в країні. В цілому, серед міжнародного співтовариства, в України один з найкращих результатів за рівнем охоплення населення вищою освітою. У 2011 році в глобальному індексі конкурентоспроможності за станом вищої освіти, Україна посідала 46-е місце, а в 2016 році – піднялася на 34-е місце. За даними Держстату, до 80% випускників українських шкіл вступають до університетів.

У той же час Україна показує найгірші показники за рівнем освіти в сфері менеджменту, бізнесу та управління. Але може похвалитися непоганим результатом з математики і природничих дисциплін. І це зрозуміло: тут залишилася стара школа.

Як розвивати українську систему вищої освіти в майбутньому? Якщо подивитися на українську статистку, то показник сприйняття якості вищої освіти населенням країни дещо відрізняється від міжнародного. За даними соціологічних опитувань, в 2011 році майже 40% українських студентів вважали, що якість освіти в Україні швидше за все високе. А в 2015 році таких було лише 17%. З чим це пов’язано? В першу чергу, – це може бути пов’язано зі збільшенням запиту на якісну освіту. Дуже важливо, що зараз розширився доступ до інших джерел знань. Ми розуміємо, наскільки різноманітною може бути вища освіта.

Крім того, рівень оцінки вищої освіти серед українських викладачів в цілому по Україні та в своєму університеті кардинально відрізняється. За даними опитувань, і студенти, і викладачі краще оцінюють рівень освіти в своєму рідному університеті, ніж по Україні в цілому. Часто ми не в змозі оцінити проблему на рівні кафедр, факультетів, університетів і так далі. Фактично, така відсутність критичності по відношенню до того, що нас оточує, дуже ускладнює будь-які зміни. А зміни повинні проводитися саме з низів.

Іван Примаченко: Я почну з прогнозів на майбутнє. Думаю, що офлайн освіта вмирає, і класичних університетів не буде вже через якихось 20 років. Якщо вони і залишаться, то будуть сприйматися, як зараз сприймається навчальний процес з використанням друкованих книг. Але перспектива в іншому: найбільший потенціал онлайн навчання – це змішаний формат. Онлайн освіта стане фундаментом для розвитку інших освітніх інновацій на базі масових відкритих онлайн курсів. Змішане навчання – це вже і є інновація.

Другий аспект. Всі чули про проект Minerva project. Це новий університет в США. Його мета – стати прямим конкурентом Гарварду або Стенфорду. Чи стане, – це питання майбутнього. Але в цьому році конкурс в Minerva school вже на одне місце більше, ніж у вищезгаданих знаменитих університетах. Навчальний процес в цій школі проходить в основному в онлайн-режимі. Перевага – у студентів є прямий доступ до кращих викладачів країни і всього світу.

Тимофій Милованов: Онлайн-освіта в сьогоднішній формі – це шарлатанство. Класична освіта змушує людину змінюватися. Ми вчимося чомусь новому, намагаємося вирішити поточні проблеми, і, врешті-решт, стаємо зовсім іншими людьми. Освіта – це не означає, що ви повинні вивчити мову кодування, математику або економіку. Коли ви вчитеся, ви перш за все змінюєтеся всередині, починаєте жити по-іншому. В Україні я не отримав справжньої освіти. Її я отримав вже в США, коли навчався на PhD на докторській програмі.

Щоб стати Олімпійським чемпіоном, потрібно кожен день старанно тренуватися. Крім того, у вас повинен бути тренер, мета якого – кожен день вас ламати. Не заперечую, є самородки, які після перегляду поєдинку на YouTube, стають чемпіонами. Думаю, всі розуміють, що буде дуже важко домогтися високих результатів, навіть якщо ви будете ретельно повторювати техніку і удари спортсмена на відео. Це стосується всіх видів діяльності.

У будь-якій справі важлива кооперація з людьми, які відбирають вас серед сотень інших. Це ваші ментори.

Не виключаю, онлайн курси дають знання, але поверхові. Справжні знання виникають тільки під час серйозної конкуренції з вам подібними. Коли ви боретеся за місце під Сонцем в реальному світі.

Я дуже сподіваюся, що в майбутньому, ми зможемо концептуально інтегрувати нові методи онлайн освіти в систему класичної освіти. Але для цього потрібно знайти механізм, який змусить людей серйозно конкурувати один з одним.

Я частково згоден з Іваном в тому твердженні, що невдовзі зникне більшість університетів, особливо в Україні. На даний момент вони не мають ніякої цінності для країни, і більшість з них вчать, як вирішувати проблеми, а не якимось реальним знанням. Ще одна проблема онлайн освіти – фінансування. Чому Гарвард або Пенсільванський університет не зацікавлені в онлайн освіті? Тому що вони підтримують свою репутацію. Так, вони випустять не 2000 чоловік, а 20, але будуть знати, що це інтелектуальна еліта.

Як офлайн або онлайн формат освіти впливає на викладачів? Як розвивається викладач, якщо він постійно не працює над підготовкою до лекцій і занять. І яка у них мотивація вдосконалюватися і розвиватися, якщо ти працюєш, як модератор, і фактично допомагаєш пояснити той факт, який пояснює інший викладач?

Примаченко: На мій погляд, навпаки – онлайн і змішане навчання відкриває для викладачів можливості позбутися рутинної роботи. За великим рахунком, це ті ж самі лекції, тільки онлайн. Інтегровані онлайн курси звільняють лектора від рутинної начитки матеріалу і дають багато додаткового часу на роботу зі студентами.

Хотів би коротко відповісти на деякі тези Тимофія. Людям дуже важливо міняти парадигму сприйняття освіти. Конкуренція і наставник – дуже важливі складові класичного навчання. Але з іншого боку, – це найбільша його проблема. Коли ви вступаєте до звичайної школи або університету, за вас давно вже все вирішила система. Це дуже зручно: вас постійно контролюють, спрямовують і змушують вчитися. Але що відбувається, коли ви закінчуєте навчання? У реальному житті немає людини, який буде за вас все вирішувати. Ніхто крім вас не розробить план вашого життя. Ви повинні це робити самостійно. А школа і ВНЗ вас вже привчили до того, що хтось за вас це робить.

Сьогодні одна з найважливіших ідей освіти – автономія учнів і студентів. Саме вони повинні вирішувати, як і де їм здобувати освіту. Коли вони вийдуть в реальне життя, – цього вже не навчишся. Саме онлайн курси дають можливість змінити формат освіти. Тому комбінація – це шлях в майбутнє.

І коротко про фінанси. З питань фінансів та ж Coursera вийшла в досить значний прибуток, Udacity стала стартапом. Її капіталізація перевищила $ 1 млрд. Насправді це вже не масові відкриті онлайн-курси, а скоріше масові закриті онлайн-курси. За доступ потрібно платити. Принаймні, на Заході фінансовий бік справи як раз досить стабільний.

Тепер уявіть собі стандартний український ВНЗ. Ви приносите роботодавцю диплом державного зразка. Але що він розповість йому про вас? Нічого. За великим рахунком, можливо, ви вчилися, а можливо, ви купили цей диплом. Це така темна чорна скринька, в яку неможливо зазирнути.

Милованов: Я зараз спростую всі ці чотири тези. Перша теза, що вартість диплома офлайн університету нічого не варта. Вона нульова, а онлайнова буде тільки зростати.

Примаченко: В Україні.

Милованов: Заждіть говорити про Україну. Це проблема, але вона не має ніякого відношення до нашої розмови про офлайн освіту. Наприклад, у вас в Prometheus хороший онлайн, а я зараз зроблю поганий онлайн. Значить, вартість диплома вашого онлайну нічого не буде коштувати. В Україні є університети, такі як НаУКМА, Київська школа економіки, ім. Шевченко, деякі департаменти в КПІ, Харківські, Донецькі, Одеські університети, чиї дипломи чогось та коштують. А є Урюпинський університет або The School of Obscure Economics, чиї дипломи, можливо, нічого не варті.

Друга теза про те, що сучасний університет повністю обирає за студента його навчальну програму. Це помилкове твердження. У сучасних американських або європейських університетах, студенти самі вибирають освітні курси. В онлайн-курсах ви так само вказуєте людям, що робити. Наприклад, якщо ви захочете отримати сертифікат Data Science і пройти курс на Сoursera, ви повинні будете пройти конкретні завдання.

Стосовно того, що лекції, – це рутина. Це не так. Університети отримують високі рейтинги, якщо у них працюють професійні викладачі. Вони в буквальному сенсі ганяються за якісними кадрами. Їх зарплати можуть бути в 10-20 разів вищі, ніж у непрофесійних викладачів, тому що викладання – це артистичний перформанс. З приводу фінансування. Висока капіталізація не означає, стійку бізнес модель.

Сьогоднішнє завдання університету – навчити людину конкурувати саму з собою. Мені не зовсім зрозуміло, як можна навчити її цій навичці онлайн? Мені також не зовсім зрозуміло, як цьому навчити в офлайні. Ми не зовсім правильно дивимося на речі. Я не думаю, що в найближчі 10-20 або навіть 50 років, диплом Сoursera буде кращий за диплом UPenn.

Чому ж онлайн-курси так популярні в Україні? Можливо тому, що у більшості українців немає доступу до якісної освіти в університетах. Тому онлайн освіта нам потрібна для того, щоб у них так само, як і у жителів Києва або інших великих міст, був шанс влаштуватися на гарну роботу.

Якою має бути освіта в Україні? Чи потрібні спеціалізовані ліцеї або гімназії, в які будуть зараховувати лише найталановитіших дітей і вкладатимуть в них усі ресурси? Або нам важливіше середня, хороша, якісна школа для всіх дітей?

Милованов: Хто яку позицію має? Давайте поділимося. Або монетку кинемо. Щоб було цікаво.

Іван Примаченко: Я – за загальну.

Милованов: Добре, я тоді за елітну. І так, чому потрібно фокусуватися на елітній освіті.

Совсун: Та з якого віку починати відбір дітей?

Милованов: З першого року життя. Як народився, – вже елітний дитсадок, елітна коляска і памперси. Якщо серйозно – ресурсів немає. Україна – бідна країна. Але у нас 80% людей йдуть здобувати вищу освіту. Середня школа дає дуже високий результат на вкладений долар. Тобто, в Україні середня освіта перебуває на якісному рівні і це класна інвестиція в суспільство. Вища освіта на всіх – погана інвестиція в суспільство.

Чому? Тому що люди здобувають вищу освіту, а потім йдуть працювати в МакДональдс. Всі 80% не зможуть влаштуватися на роботу за фахом, розвивати науку. В країні демографічна криза. У нас і так немає робітничого класу, достатньої кількості сплачених податків, щоб платити пенсії. А ми беремо і на 4-6 років витягаємо 80% молодого населення з життєвого кругообігу, і змушуємо їх навчатися в неякісних університетах. Замість того, щоб працювати, вони там тупіють. Ми повинні зрозуміти, що освіта – це привілей, а не даність. Людина повинна інвестувати в цю освіту, тому що суспільство, по суті, платить за цю людину. Особливо в Україні. Ми бідне суспільство, ми платимо своїми податками за освіту кожного студента і через податки ми затискаємо свій бізнес.

Примаченко: Дуже швидко еліта перестане бути елітою. Або взагалі перестане існувати, як клас. Інше питання, – справедливість. Справедливо чи несправедливо давати людям якісну шкільну або вищу освіту.

Ми повинні розуміти, що зараз відбувається певна освітня інфляція. В тому сенсі, що ми, як цивілізація, накопичуємо все більше і більше знань. І природним чином ми повинні все більше і більше вчитися. Ми можемо оптимізувати швидкість, з якою ми навчаємо людей, але не можемо це робити нескінченно. В середні віки люди за кілька років могли вивчити майже все, що до цього часу винайшло людство. Сьогодні, як би ти не вчився, як би тебе не вчили – це неможливо. Проте, наше завдання – дати високий рівень освіти практично всім.

Ми не повинні відмовляти в освіті навіть найслабшим дітям. Найслабші учні завжди підтягнуться до сильних, їх потрібно лише спрямовувати.

Скрін з відео Ukraine Economy Week

Чи повинна вища освіта надавати практичні знання і навички? Або все ж таки треба вчити теорії? Це питання, яке, мабуть, постійно зачіпають в дискусіях про українську вищу освіту. Особливо, коли мова заходить про роботодавців. Абсолютно всі скаржаться, що вища освіта не дає практичних навичок і студентів вчать тільки теорії.

Примаченко: Що таке практика і що таке теорія? Якщо говорити про практичні знання, як про якісь конкретні навички, то я не впевнений, що їм потрібно приділяти багато і уваги. З однієї дуже простої причини: швидкий розвиток штучного інтелекту, який вже вміє вирішувати більшість алгоритмів і завдань за нас. Відповідно, якщо ми будемо вчити дітей або студентів таким навичкам і алгоритмам, то ми їх автоматично женемо на бійню. Вони закінчать університет і залишаться безробітними. Якщо говорити про практику, ми обов’язково повинні вчити дітей критичного мислення.

Совсун: Я лише уточню. Здатність до адаптації – це практична навичка?

Примаченко: Від здатності адаптуватися залежить існування виду. Відповідно, я думаю це дуже практичниа навичка.

Милованов: Складно апелювати проти позицій, які стверджують, що потрібно вчити дітей критичного мислення і адаптації. Але я спробую. Чому критичне мислення не важливо? Тому що в сучасному світі потрібні важливі зв’язки і емоційні навички. Навіщо вам критичне мислення, якщо ви можете просто написати пост в Фейсбуці, який емоційно сподобається людям з некритичним мисленням. Після нього вас навіть можуть призначити заступником міністра. Давайте краще введемо курси правильного написання постів в Фейсбуці. Думаю, в сьогоднішніх українських реаліях ця навичка набагато важливіша, ніж критичне мислення.

Матеріал вперше опублікований на Ліга.Бізнес

Головне фото: depositphotos.com / bloomua

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний