Перезавантаження Місцевої Влади: Reset чи Reload

У статті досліджується питання, наскільки місцеві вибори 2015 року «перезавантажили» місцеву владу в Україні

Olafur Eliasson

Автори:

Моніторингово-Аналітична група “ЦИФРА” є українською громадською організацією, яка функціонує у форматі data/think tank

У статті досліджується питання, наскільки місцеві вибори 2015 року «перезавантажили» місцеву владу в Україні. На підставі опрацювання результатів виборів депутатів, а також моніторингу обрання голів районних рад, МАГ «ЦИФРА» проаналізувала рівень кадрового «оновлення» відповідних рад у порівнянні з місцевим виборами 2010 року.

Після місцевих виборів Президент України Петро Порошенко у своїх публічних виступах неодноразово говорив про перезавантаження влади.

Цими виборами завершується процес перезавантаження влади, який був початий президентськими виборами, продовжений достроковими парламентськими виборами і завершений місцевими виборами, – наголосив президент, звертаючись до новообраних мерів міст.

Важливо зауважити, що у своїх заявах Президент України пов’язує перезавантаження влади не із результатами, а, власне, зі самим фактом проведення виборів. Можливо, ефектний у вимірі громадської комунікації, такий підхід, однак, має обмежений потенціал у вимірі політичного аналізу. Адже будь-які вибори так чи інакше є перезавантаженням влади.

Моніторингово-аналітична група «ЦИФРА» вирішила розглянути перезавантаження місцевої влади з позицій кадрового оновлення місцевих рад та їхнього керівництва. Об’єктом аналізу стали ті новообрані депутати районних рад, які поновили свій представницький мандат. Тобто ті, які були депутатами відповідних райрад у 2010-2015рр. Ми вирішили перевірити, чи змінилась їхня політична афіліація за п’ять років. Під політичною афіліацією ми розуміємо суб’єкта виборчого процесу (політичну партію), який офіційно номінував кандидата у депутати – за партійним списком чи у мажоритарному виборчому окрузі (2010 рік) або у територіальному виборчому окрузі (2015 рік). Також ми відстежили політичну афіліацію новообраних голів районних рад. Запропонований підхід не претендує на вичерпність в аналізі перезавантаження місцевої влади після минулорічних місцевих виборів. Проте, він пропонує вимірювані показники, які дозволяють: (1) відстежити обрані політичними партіями моделі поведінки щодо включення до своїх списків кандидатів із попереднім досвідом представництва; (2) оцінити рівень кадрового оновлення депутатських корпусів районних рад; (3) прослідкувати, наскільки у кожному конкретному випадку переможцям виборів удалося конвертувати свій результат у такий інструмент контролю як голова районної ради.

За п’ять років політичний контекст і пропозиція на партійному ринку суттєво змінились. Попередні місцеві вибори відбулись 31 жовтня 2010 року – через вісім з половиною місяців після оголошення результатів чергових виборів Президента України, на яких переміг Віктор Янукович. У середині березня 2010 року внаслідок внесення змін до Регламенту ВРУ у парламенті сформувалась нова коаліція «Стабільність і реформи», до якої увійшли фракції Партії Регіонів, Комуністичної Партії України, «Блоку Литвина» (Народна Партія, Трудова Партія України), а також окремі народні депутати. Внаслідок чергових парламентських виборів 2012 року більшість у ВРУ сформували фракції Партії Регіонів, Комуністичної Партії України та позафракційні депутати. Серед останніх був Володимир Литвин – лідер Народної Партії, який переміг в одномандатному виборчому окрузі. Відповідно, «провладними» на часовому відрізку між жовтнем 2010 і лютим 2014 ми означаємо тих депутатів районних рад, які обиралися за партійними списками чи в одномандатних виборчих округах від Партії Регіонів, Комуністичної Партії України, Народної Партії. Звісно, цей перелік не є вичерпним, оскільки «провладність» у даному контексті детермінується виключно тим, які політичні сили формували парламентську коаліцію або більшість протягом згаданої часової рамки. Однак для цілей, визначених на початку статті, цього цілком достатньо.

Участь у виборах до 462 районних рад взяла 81 політична партія, номінувавши загалом 97 102 кандидати. В результаті від 69 партій до районних рад було обрано 15 052 депутати.

ts_ua_1

Майже кожен третій депутат районної ради, обраний у 2015 році, був депутатом попереднього скликання (4 597 із 15 052). Нижче на карті відображений рівень кадрового оновлення кожної районної ради. Чим темніший відтінок на карті, тим вищий відсоток присутності у раді депутатів, які обирались до цієї ж ради у 2010 році.

Перезавантаження Місцевої Влади: Reset чи Reload

Із 4 597 депутатів, які на виборах 2015 року поновили представницький мандат, 4087 (майже 90%) у 2010 році обирались від десяти політичних партій: Партія Регіонів (1668), ВО «Батьківщина» (843), Народна Партія (422), «Сильна Україна» (228), «Фронт Змін» (218), «Наша Україна» (213), ВО «Свобода» (145), Соціалістична Партія України (124), «Єдиний Центр» (119), Українська Народна Партія (107).

946 депутатів (20.5%) із 4 597 за п’ять років не змінили своєї політичної афіліації. Найбільше таких депутатів виявилось у ВО «Батьківщина» (625) та ВО «Свобода» (118). Інших 3 651депутата на виборах 2010 і 2015 років номінували різні суб’єкти виборчого процесу. Частина таких змін ґрунтується на зрозумілих політичних зв’язках. Наприклад, коли депутати від Партії Регіонів переобираються від «Опозиційного Блоку», а «ударівці» і «народні фронтовики» – від БПП «Солідарність». У першому випадку це пояснюється політичною спадкоємністю, у другому – координацією між політичними силами напередодні виборів. До того ж, така передвиборча координація відбувалась у публічній площині.

Решту змін кандидатами своєї політичної афіліації неможливо проінтерпретувати настільки однозначно. По-перше, це стосується тих випадків, коли один і той самий кандидат у 2010 і 2015 році балотувався від політичних сил, між якими відсутні зв’язки правонаступництва, так само, як і публічні міжпартійні домовленості про співпрацю. До таких пар можна віднести Народну Партію і БПП «Солідарність» (132 «спільні» депутати), «Сильна Україна» і БПП «Солідарність» (79), Народну Партію і ВО «Батьківщина» (40). По-друге, це стосується до випадків, коли одні й ті самі депутати обираються від політичних партій, які знаходились на різних кінцях владно-опозиційної шкали. До таких належать Партія Регіонів і БПП «Солідарність» (330 «спільних» депутатів), Партія Регіонів і ВО «Батьківщина» (73), Партія Регіонів і Радикальна партія Олега Ляшка (66). Загалом, колишні депутати-регіонали переобрались за партійними списками 48 політичних партій, що брали участь у виборах 2015 року. Окрім згаданих «Опозиційного Блоку» і БПП «Солідарність» суттєве число екс-регіоналів поновили представницькі мандати за списками Аграрної Партії України (229), «Нашого Краю» (205), «Відродження» (138).

Політичні партії, які одержали значну кількість мандатів на рівні районних рад, використовували різні стратегії щодо залучення до своїх списків кандидатів із попереднім досвідом представництва. Частина партій номінувала здебільшого тих кандидатів, які п’ять років тому вигравали вибори під прапорами, власне, цих політичних сил (ВО «Батьківщина», ВО «Свобода»). Інші, в тому числі новостворені або реанімованi під вибори партійні проекти, залучали до своїх списків кандидатів із різних партійних середовищ (БПП «Солідарність», «УКРОП», Революційна Партія Олега Ляшка та ін). Однак, незважаючи на згадані відмінності, у списках чи не кожної політичної сили певною мірою знайшлося місце для представників колишніх провладних партій. Результати виборів продемонстрували не лише готовність політичних сил надавати можливість таким кандидатам балотуватись, але й готовність виборців за таких кандидатів голосувати.

Протягом двох наступних місяців після виборів районні ради обирали своє керівництво. На момент завершення моніторингу – 20 грудня 2015 року – було обрано 462 голови райрад від 35 політичних партій.

ts_ua-3

Загалом кількісний розподіл голів райрад між політичними партіям, окрім «Опозиційного Блоку», здебільшого відповідає кількості районів, у яких відповідні партії перемогли на виборах. Втім, представники «Опозиційного Блоку» здобули лише 30 посад голів районних рад, перемігши у 59 районах.

Серед новообраних голів районних рад 231 (50%) обирались депутатами відповідних рад у 2010 році. Найбільше таких голів у БПП «Солідарність» – 72, «Батьківщині» – 34, Аграрній Партії України – 27, «Опозиційному Блоці» – 18, «Нашому Краї» – 16.

Серед голів райрад із досвідом представництва у радах попереднього скликання найбільше колишніх регіоналів. Загальна їх кількість – 92 із 230. На другому місці – представники «Батьківщини» із 41 головами районних рад, які перемагали на виборах 2010 року. Від Народної Партії та «Нашої України» – 24 і 18 відповідно. На візуалізації нижче продемонстрована політична афіліація усіх голів райрад, які обирались у ради в 2010 році, а також їхня політична приналежність на виборах 2015 року. Натисніть сюди, щоб перейти до інтерактивної візуалізації.

Перезавантаження Місцевої Влади: Reset чи Reload

Колишні регіонали обіймають сьогодні посади голів районних рад від 18 політичних партій. Найбільше – від БПП «Солідарність» (22), «Опозиційного Блоку» (17), Аграрної Партії України – 13, «Нашого Краю» – 12.

Загалом, кожна п’ята районна рада в Україні сьогодні очолюється депутатом, який у 2010 році перемагав на місцевих виборах під прапорами Партії Регіонів. Цей показник є досить високим, враховуючи що лише кожен десятий новообраний депутат належав до біло-голубої команди п’ять років тому. Також екс-регіонали набагато краще представлені у порівнянні з «колишніми» від інших політичних партій.

Проведений аналіз і порівняння дозволяють зробити певні узагальнення та висновки

По-перше, в результаті останніх місцевих виборів відбулося суттєве оновлення депутатських корпусів районних рад. Переобратись вдалось лише 30.5% депутатів.

По-друге, кардинально змінилось політичне представництво районних рад у порівнянні з виборами 2010 року. Зміни, що відбулись у партійній системі на національному рівні, відбилися й на місцевому рівні. За результатами виборів жодна політична партія не одержала такої безумовної переваги у представництві, як це було п’ять років тому.

По-третє, незважаючи на згадані зміни, політичні сили, представлені у владній системі сьогоднішнього режиму, виявились готовими до політичної інтеграції частини депутатів – представників режиму колишнього. Така інтеграція цілком природна для «Опозиційного Блоку» як спадкоємця, в тому числі і кадрового, Партії Регіонів. Присутність екс-регіоналів у списках Аграрної Партії України, «Нашого Краю», «Відродження» та дрібніших локальних регіональних проектів також має своє пояснення. Ці політсили – реанімовані або створені під вибори – від самого початку сприймались як «уламки» Партії Регіонів. Інша справа – парламентські партії Блок Петра Порошенка «Солідарність», ВО «Батьківщина», Радикальна Партія Олега Ляшка. Їхнє позиціонування і публічна риторика дозволяють ставити питання про те, чим зумовлена поява у їхніх списках представників Партії Регіонів та Народної Партії. Адже ані під час виборчої кампанії, ані після оголошення результатів виборів згадані партії не пояснили свою позицію з приводу цього питання.

По-четверте, політична інтеграція представників старої влади відбулась не лише на рівні партійних списків, але й на рівні керівництва районних рад. Важливішим від цього факту є, власне, сам сигнал, що представники колишнього режиму можуть претендувати не лише на представництво, але й на перші ролі в органах місцевого самоврядування.

По-п’яте, попередні пункти актуалізують дві проблеми, з якими можуть зіткнутись партії, які прийняли до своїх лав представників колишньої влади. З одного боку, виникає питання щодо лояльності політичних неофітів до нових партій. З іншого боку, їхня присутність і подальша інтеграція до партійних структур створює ризики виникнення внутрішньопартійних конфліктів.

По-шосте, політичні партії, особливо новостворені, повинні приділяти значну увагу кадровій політиці та рекрутації. Без виконання такого «домашнього завдання» ці партії можуть потрапити у пастку, коли рейтинг партійної підтримки перевищує організаційний і кадровий потенціал партії. У такому випадку доведеться або втрачати на результатах, зберігаючи «чистоту» партійних рядів, або залучати організаційно-кадровий потенціал зі сторони, «розбавляючи» партійні лави варягами.

Загалом, проведений аналіз не дозволяє говорити про повне перезавантаження влади. Принаймні, місцевої, на рівні районних рад. На даному етапі адекватним є більш стримане визначення, а саме – суттєве кадрове оновлення, яке, однак, не виключає присутності в райрадах представників старої влади, що знайшли політичний притулок чи не у всіх партійних списках. Відповідно, це все ж таки Reload, а не Reset.

З повними результатами дослідження та візуалізаціями можна ознайомитись тут.


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний