Підсумки реформ від «старої влади»

Протягом липня-серпня 2019 року ми просили представників міністерств розповісти, як кожне з них за останні п’ять років вплинуло на життя кожного з нас.

depositphotos / e.kryzhanivsky

Ми ставили три таких питання: головна ціль (або до 3 цілей) політики вашого міністерства, що було зроблено для досягнення цієї цілі/цілей, що насправді змінилося для зацікавлених сторін (та хто вони)? Відповіді ми отримували або в письмовому вигляді, або записували інтерв’ю з представниками міністерств.

Ми запрошуємо (екс)представників інших органів влади долучитися до цієї ініціативи та розповісти про свій вплив на життя українців. Для цього можна зв’язатися з Ксенією Алеканкіною [email protected] 

Більше про прогрес у структурних реформах, що закладають основи для сталого розвитку, та необхідні наступні кроки читайте у «Білій книзі реформ» від VoxUkraine та KSE (англійською) за посиланням.

Зміст

  1. Міністерство економіки
  2. Міністерство охорони здоров’я
  3. Міністерство ветеранів: централізація та діджиталізація
  4. Міністерство юстиції: ближче до людей
  5. Міністерство інфраструктури
  6. Міністерство регіонального розвитку та будівництва
  7. Міністерство освіти

Міністерство економіки

Степан Кубів

Головна ціль (або до 3 цілей) політики вашого міністерства

З 2016 року Мінекономрозвитку виділило для себе низку пріоритетів для стабілізації економіки та прискорення подальшого економічного зростання, щоб в результаті це дозволило підвищити рівень та якість життя громадян.

Інструментами (вони ж цілі або напрямки) є:

  • Підтримка та просування експорту;
  • Дерегуляція, розвиток системи підтримки малого та середнього бізнесу
  • Цифрова економіка та інноваційна екосистема;
  • Розвиток промисловості, зокрема модернізація оборонно-промислового комплексу;
  • Реформа в державних закупівлях;

Що було зроблено для досягнення цієї цілі/цілей?

У міжнародній торгівлі (підтримка та просування експорту)

За 3 роки ми переорієнтували експорт з російського ринку на ринки ЄС, Близького Сходу, Азії, Африки та Америки. 

Частка ЄС в експорті товарів України за 5 місяців 2019 року становить майже 42%, а частка РФ складає 6,4% і зменшується. Для порівняння у 2013 році на РФ припадало 23,7% усього експорту товарів, і майже третина продукції промисловості (28,4%) збувалася на російському ринку. 

До Азії лише за 2018 рік Україна експортувала продукції на $13,7 млрд, а це майже 30% усього експорту, до Африки на $4,1 млрд.

За три роки ми уклали дві нові угоди про вільну торгівлю: з Канадою у 2016 році (як результат, з 2016 року експорт українських товарів і послуг до Канади зріс на майже 75%) та з Ізраїлем (підписали в Єрусалимі у січні 2019 року. Після ратифікації у Кнесеті та певних юридичних процедур Угода набуде чинності. Певен, що уже зовсім скоро.)

Іще одна важлива деталь: з 1 січня 2019 року між Україною та ЄС у двосторонній торгівлі почали застосовуватися положення Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (Пан-Євро-Мед). Це працює так, що експортер може купувати сировину, приміром, у Грузії чи Ізраїлі, переробити в Україні та постачати таку продукцію до ЄС з нульовою ставкою мита. З точки зору міжнародної торгівлі це дуже вигідний інструмент підвищення доданої вартості виробництва продукції і додатковий аргумент для інвесторів про переваги відкриття заводів саме в Україні.

Дерегуляція, розвиток системи підтримки малого та середнього бізнесу, цифрова економіка та інноваційна екосистема

Для зменшення адміністративного тиску на бізнес проведено 8 дерегуляційних Кабмінів. На них скасували майже 1300 застарілих, неефективних або незаконних регуляторних актів.

Майже одразу, як я очолив Мінекономрозвитку (у серпні 2016 року), підписав доручення на 5 міністерств про так званий системний перегляд (англ. Rolling Review) регулювання у сферах сільського господарства та безпеки харчових продуктів, будівництва, енергетики, транспорту та інфраструктури, інформаційних технологій і телекомунікацій. 

В результаті ми підготували і провели:

  • «очищення» регуляторного поля від надмірного регуляторного тиску, який не відповідає принципам доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, законності. Після цього запроваджуються більш ефективні практики на основі найкращого світового досвіду;
  • підготовку рекомендацій щодо системного вдосконалення регулювання (створення запобіжників для виникнення нових неефективних регуляторних практик);
  • налагодження ефективної взаємодії держави (регуляторів), бізнесу та суспільства, щоб підвищити рівень залученості бізнесу до процесу регулювання його діяльності.

Ми також створили Офіс розвитку малого та середнього підприємства, запустили в роботу портал, де можна в онлайн-режимі побачили план та результати проведених перевірок. 

Це частина роботи над формуванням сприятливого бізнес-клімату в Україні.

А ще ми багато чого перевели в онлайн, зокрема адміністративні послуги. Зараз в онлайні доступні понад 30% усіх адміністративних послуг. 

Ми також розширили і вдосконалили мережу Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП). Це 778 ЦНАПів по усій Україні, які уже встигли надати 15 млн послуг (близько 53 тисяч послуг за день).

Цифрова економіка та інноваційна екосистема

У 2017 році за нашою ініціативою Уряд схвалив Концепцію розвитку цифрової економіки та суспільства України, а зараз ми майже завершили роботу над проектом закону про цифрову економіку. Він має стати важливим системним документом для цифрового розвитку України. Це не лише +5-7% до ВВП України щорічно, але й нові можливості для електронної комерції та інших напрямків. Як результат наших зусиль тільки у 2018 році електронна комерція в Україні зросла на 25%. Україна уже посідає друге місце за темпами зростання електронної комерції в Європі.

Крім того 30 січня 2019 року Уряд встановив обов’язковий цифровий формат державної політики, тобто принцип «цифровий за замовчуванням» (digital by default). Це означає, що органи державної влади повинні в першу чергу працювати у digital-форматі для документів. Тим більше, що завдяки системі електронної взаємодії державних інформресурсів «Трембіта» уже майже 5500 документів щодня пересилаються в електронній формі.

Розвиток промисловості, зокрема модернізація оборонно-промислового комплексу

За три роки роботи ми домоглися збільшення фінансування ОПК в 100 разів – з 30 млн грн в 2015 році до 3,1 млрд грн в 2018 році!

Завдяки цим коштам впродовж 2016-2018 років впроваджені у виробництво більше 200 розробок новітнього озброєння та військової техніки, поставлені на озброєння 22,8 тис одиниць військової техніки та більше 792 тисячі ракет і боєприпасів. Наразі в ОПК використовується 670 стандартів НАТО та 975 українських стандартів. Щороку на потреби безпеки і оборони виділяється $6 млрд, або 5% ВВП.

В результаті:

  • Створили лінію з виробництва високоточного озброєння «Вільха».
  • Запустили лінії з виробництва набоїв для стрілецької зброї калібрів 9х18 і 9х19 – усе це відповідно до стандартів НАТО.
  • Підписали контракт на створення потужностей для виробництва крилатої ракети «Нептун» після успішного випробування (промисловий зразок)
  • Запустили в роботу программу державної підтримки виробництва критичних для оборони зразків озброєння та військової техніки. Це частина роботи по зменшенню залежності від імпорту, яка визначена у Стратегії розвитку ОПК України до 2028 року. Через активізацію участі української промисловості у державних програмах подолання залежності від імпорту ми розпочали розширення кооперації між підприємствами внутрішнього ринку. У разі належного державного фінансування та продовження виконання розпочатих нами заході можна сподіватися, що рівень залежності від імпорту знизиться на майже 100%
  • Забезпечили ЗСУ новітніми та відремонтованими зразками техніки: винищувачі МІГ-29, гвинтокрили МІ-8, танки Т-64, БТР-3 і БТР-4, зенітно-ракетний комплекс «Оса», артилерійські комплекси «Гвоздика»– та багато інших. 
  • Схвалили Стратегію відродження українського авіабудування на період до 2022 року та План заходів з її виконання. Наприклад за інформацією ДП «Антонов» на сьогодні у світі експлуатуються 1,5 тисяч літаків його виробництва. При цьому потреба світового ринку до 2030 року сягатиме 400 одиниць літаків на 50-60 місць і 650 літаків на 70-90 місць (типи літаків АН-148, АН-158), а також військово-транспортних літаків 450-500 одиниць до 2025 року. Виходячи з цього, лише «Антонов» може до 2035 року збільшити кількість своїх літаків на 1,5 тисяч одиниць. Отже, Стратегія передбачає подальше зменшення імпортозалежності для української авіасфери, створення тисяч нових робочих місць у галузі та суміжних сферах, а також плани з виробництва та обслуговування української авіатехніки для вантажних та пасажирських перевезень, включаючи гуманітарно-військові місії тощо. 

Реформа в державних закупівлях

Мало хто знає, але проект ProZorro офіційно стартував через 3,5 місяці після мого призначення на посаду міністра. Тоді Парламент підтримав наш законопроект, який зробив ProZorro обов’язковим для використання по усій країні. За 3 роки кількість компаній, які продають державі через платформу ProZorro, зросла більше ніж удвічі: з 65 тисяч до 148 тисяч. Загалом проведено 2,2 млн публічних закупівель загальною вартістю 1,251 трлн грн. Кумулятивний позитивний ефект склав 62,9 млрд грн. 

Ми застосували досвід ProZorro для потреб оренди державного майна та малої приватизації, завдяки чому Фонд державного майна України з початку 2019 року перерахував до бюджету країни 925,7 млн гривень від оренди держмайна. Також за за 8 місяців мала приватизація принесла державі 870 млн грн, відбулось 748 успішних аукціонів.

Наразі створений і працює портал онлайн-аналітики державних підприємств ProZvit, а також з веб-портал для проведення моніторингу закупівель – DoZorro.org. 

Що насправді змінилося для зацікавлених сторін? (та хто вони)

За 3 роки сукупне зростання ВВП становило 8,4%. Для порівняння у І кварталі 2016 року (в момент призначення Уряду у квітні 2016) зростання ВВП склало +0,1%, а перед тим мало від’ємне значення (від -1,2% ВВП у І кварталі 2014 року і до -16% ВВП у І кварталі 2015 року)

Ми домоглися скорочення тіньової економіки з 40% ВВП до 32%, зупинили інфляцію на рівні 8,8%, відновили співпрацю з Міжнародним Валютним Фондом, золотовалютні резерви зростають і склали 20,8 млрд грн на кінець 2018 року. Це найвище значення за 5 років.

Ці позитивні тенденції вплинули середній показник доходу українських родин. 

За два роки мінімальна зарплата зросла в 3 рази: станом на 01.01.2016 вона становила 1378 грн, а вже 01 січня 2019 склала 4173 грн. Середня зарплата зросла в 2 рази: в грудні 2015 року становила 5230 грн, в аналогічному періоді 2018 склала 2018 склала 10573 грн .

Завдяки капітальній модернізації оборонно промислового комплексу українська армія увійшла до десятки найсильніших армій в Європі. 

Але найголовніше – ми заклали міцний фундамент для подальшого економічного зростання, адже позитивний ефект не є миттєвим і стає очевидним через 2-3 роки, а інколи й більше. Певен, що зміцнення гривні, зростання середньої зарплати та інші позитивні тенденції є результатом нашої роботи у 2016-2019 роках. Приємно, що команда новообраного Президента декларує продовження ключових наших ініціатив: цифровізацію, спрощення бізнес-клімату, продовження співпраці з міжнародними партнерами, розвиток експорту та інші. Цю роботу слід продовжувати і посилювати, бо наступний крок – перетворення сухих цифр економічної статистики на цілком зрозумілі позитивні зміни у добробуті українських родин.

Міністерство охорони здоров’я

Павло Ковтонюк, Олександр Лінчевський

Реформа системи охорони здоров’я: від «робити вигляд» до «робити»

Протягом 2014-2015 року українськими та іноземними експертами за підтримки міжнародних організацій було розроблено стратегію реформування охорони здоров’я. У листопаді 2016 року уряд схвалив Концепцію реформування охорони здоров’я. Іще рік знадобився на ухвалення відповідного закону. Цим законом змінено принцип фінансування охорони здоров’я – замість фінансування ліжко-місць та квадратних метрів держава (тобто платники податків) платитимуть за послуги. Тобто гроші йтимуть за пацієнтом. Перехід до такого принципу фінансування – без перебільшення цивілізаційний стрибок для України.

Перед реформуванням системи фінансування охорони здоров’я потрібно було вирішити такі питання:

  1. звідки отримувати кошти? У світі існує два головні джерела коштів на медицину – податок на працю (у нас це ЄСВ та ПДФО) та загальні податкові надходження (Держбюджет). Звісно, ці два джерела певною мірою доповнюються приватними коштами. В Україні медицина фінансується з загальних податків, які акумулюються у Держбюджеті, бо сьогодні підвищення ЄСВ не є політично можливим. До того ж, велика частина зарплат виплачується «у конвертах».
  2. яким чином розподіляти кошти? Тобто хто «проводитиме» кошти від бюджету до медичного закладу. У світі це роблять як централізовані державні агенції, так і децентралізовано лікарняні каси або страхові компанії різних форм власності. Однак в останньому випадку значно вищі витрати на адміністрування платежів. А також виникають інші проблеми — такі як «відбір» страховими компаніями лише здорових пацієнтів, призначення лікарями непотрібних ліків та процедур для збільшення рахунків, монополізація страхового ринку. Отже, потрібне серйозне регулювання провайдерів. Тому Україна обрала централізовану модель — у нас адмініструє кошти Національна служба здоров’я України (НСЗУ).
  3. які послуги включити до програми медичних гарантій та яким чином розрахувати їхню вартість? Програма медичних гарантій формується з урахуванням можливостей Державного бюджету й може змінюватися щороку. Для визначення вартості медичних послуг поступово буде запроваджуватися система діагностично-споріднених груп — це класифікатор медичних випадків за вартістю їх лікування.

Для реалізації нової для України моделі фінансування, яка працює за принципом «гроші ходять за пацієнтом», було створено незалежні інституції які забезпечували роботу цієї системи. В першу чергу це Національно служба здоров’я України та державне підприємство «Електронне здоров’я»

НСЗУ було створено 1 березня 2018 року, і вже в липні Служба почала укладати контракти з медичними закладами первинної ланки, приватними закладами та лікарями приватної практики (лікарі-ФОП), які надають послуги «первинки». Контрактування, створення реєстрів медичних закладів і лікарів первинної ланки відбувається в електронній системі охорони здоров’я. В цій же системі відбувається підписання декларації між пацієнтом та сімейним лікарем, терапевтом та педіатром. 

Зміна моделі фінансування була б неможливою без впровадження електронної системи охорони здоров’я (e-Health). Електронна система охорони здоров’я – загальнонаціональна інформаційна система, яка в перспективі об’єднає всю інформацію про сферу охорони здоров’я в єдиному форматі та єдиному просторі, а також надає електронні сервіси для використання цієї інформації. Водночас система дозволяє Національній службі здоров’я України (НСЗУ) забезпечувати прозорі оплати медичних послуг закладам і мінімізує можливість маніпуляції даними. Державі належить Центральна база даних. Наразі вона містить дані про 

  • медичні заклади, які надають первинну медичну допомогу; 
  • медичний персонал – медичних працівників та спеціалістів, аптечних працівників, працівників лабораторій, менеджменту закладів, які надають первинну медичну допомогу; 
  • пацієнтів – декларації про вибір лікаря, виписані рецепти; 
  • договори про медичні послуги з НСЗУ – дані про надані медичні послуги населенню, їх кількість та якість. 

Ці дані завжди містяться в центральному компоненті і не можуть бути втрачені. Це відповідальність держави. 

Сервіси для користувачів, щоб дані могли бути передані до центрального компоненту, надають медичним та аптечним закладам приватні медичні інформаційні системи (МІС). МІС мають відповідати певним вимогам, щоб підключитися до електронної системи охорони здоров’я. За схожим принципом працює Prozorro.

Створення НСЗУ та ДП «Електронне здоров’я» і дало старт реформі фінансування медичної системи, яка розпочалась 2018 року з первинної ланки медицини, а 2020 року буде поширена на всі рівні медичної допомоги. 

Нова модель працює таким чином: заклади, які мають контракт з НСЗУ, отримують кошти за надані пацієнтам послуги та ліки. Перелік цих безоплатних для пацієнта послуг та ліків формує програма медичних гарантій, яка пронизує всі рівні медичної допомоги: первинної, спеціалізованої амбулаторної, стаціонарної медичної допомоги, а також екстреної, паліативної та реабілітаційної допомоги. 

Станом на середину 2019 року трансформація системи триває на первинній ланці. У випадку первинної ланки заклад отримує гроші з застосуванням вікового коефіцієнта за кожного пацієнта, який підписав з лікарем закладу декларацію. Також НСЗУ адмініструє програму «Доступні ліки», яка є частиною програми медичних гарантій та важливою складовою лікування на первинному рівні – зокрема, контролю за хронічними захворюваннями. 

На спеціалізованому амбулаторному та стаціонарному медичному рівні оплата буде здійснюватися за пролікований випадок. Ліки закуповуватимуться в рамках Національного переліку лікарських засобів. Дороговартісні ліки (наприклад, для лікування онкології чи орфанних захворювань) закуповуватимуться через міжнародні організації та ДП «Медичні закупівлі»

Зміни в екстреній медицині, які розпочалися 2019 року, мають на меті оснащення її в першу чергу диспетчерськими системами та запровадження західних протоколів диспетчеризації. Цей процес відбувається по всій країни. Крім того, в п’яти областях та Києві почався пілотний проект з навчання бригад екстреної медичної допомоги й закупівлі автомобілів та обладнання. 

Екстрена служба не буде отримувати оплату за кожну окрему послугу – для неї буде виділено певний обсяг фінансування (так званий глобальний бюджет) достатній для виконання її функцій. 

Таким чином з 2020 року в повному обсязі запрацює новий суспільний договір: якщо пацієнт виконує певні правила – має декларацію зі своїм сімейним лікарем, терапевтом чи педіатром, звертається до нього при перших ознаках проблем зі здоров’я або по профілактичний огляд, йде до вузькопрофільного лікаря за направленням свого сімейного лікаря (терапевта, педіатра) – він безоплатно отримає послугу та ліки за програмою медичних гарантій. Раніше (а подекуди й зараз) діяли радше правила неформальні – треба було знайти через знайомих телефон хорошого лікаря, домовитися з ним, купити ліки, заплатити йому готівкою тощо. Тепер усе буде офіційно та прозоро. Ми переходимо на нові, чесні, стосунки між лікарями та пацієнтами. Якщо раніше медицина на папері була безкоштовною, а насправді платною, то зараз безкоштовним буде визначений перелік послуг та ліків який увійде до програми медичних гарантій. 

Якість надання медичних послуг зміниться, в першу чергу, завдяки змінам в освіті та мотивації лікарів. Адже лише фінансові засоби мотивації, будучи стрижнем реформи, не гарантують підвищення компетентності лікарів.

Ми прагнули змінити стосунки лікаря і пацієнта, культуру їхніх взаємин у момент зустрічі лікаря і пацієнта в кабінеті. Професійні лікарі, ті, які постійно вчаться і мають найсучасніші знання, сьогодні є, і їх багато. Але весь цей час система не давала їм можливостей для розвитку. Ми прагнули підтримати їх, здібних і мотивованих, з боку держави. Тому нашою короткостроковою ціллю було дати змогу таким лікарям «розкритися» та лікувати якнайкраще, а довгостроковою – налаштувати систему відбору та навчання так, щоб лише такі люди отримували дипломи медиків.

Швидким засобом підтримки найкращих було запровадження на державному рівні доказової медицини. Ми проголосили важливість застосування методів лікування з клінічно доведеною ефективністю.

На заміну так званим «уніфікованим протоколам лікування», які існували до того в Україні й були обов’язковими для використання, ми на державному рівні затвердили перелік джерел (тих, що використовуються в розвинених країнах), з яких заклади охорони здоров’я можуть брати клінічні протоколи, перекладати, затверджувати печаткою головлікаря й застосовувати — в незмінному вигляді. Водночас ми заборонили «адаптацію» протоколів, яка насправді означала заміну правильного лікування тим, яке може забезпечити конкретна лікарня виходячи з наявних у ній ліків та обладнання.

Дозволивши лікарням самостійно затверджувати міжнародні клінічні протоколи, ми тим самим дозволили прогресивним закладам з новим менеджментом швидке впровадження сучасних методів лікування та гарантували їх юридичний захист. Ми також нівелювали значний чинник корупції – бо інколи фармацевтичні компанії могли «вплинути» на написання уніфікованого протоколу для того, щоб включити до нього свої препарати. Також включення бездоказових препаратів відбувалося від невігластва.

Головне – ми не маємо адаптовувати методи лікування, протоколи під можливості закладу, ми маємо змінювати систему під потреби пацієнта.

Ще одна зміна, яку пацієнти можуть відчути вже сьогодні, – це розгортання в країні мережі кардіоцентрів, де пацієнти з інфарктом можуть отримувати екстрену допомогу на найсучаснішому рівні. Зараз в країні є 42 кардіоцентри, оснащені сучасним ангіографічним обладнання, досяжні в межах двогодинного доїзду з будь-якої точки України. При цьому держава забезпечує стенти та витратні матеріали для екстрених операцій, отже, допомога в невідкладних випадках надається безоплатно. Стенти «йдуть за пацієнтами», тобто кардіоцентри, що проводять більше операцій, отримують більше стентів. У таких центрах смертність від інфарктів утричі нижча, ніж в середньому по країні. 

Для досягнення довгострокового результату ми змінюємо корпоративну культуру спільноти медичних працівників. Ми маємо наразі три інструменти до підвищення якості освіти лікарів, зважаючи на академічну й управлінську автономію університетів.

По-перше, ми встановили мінімальний порог для вступу до медичних вишів – 150 балів ЗНО. Також тепер необхідним для вступу до медичних вишів є ЗНО з фізики чи математики. Це дозволяє відібрати вступників, які, по-перше, мотивовані та вміють учитися, а по-друге, мають навички логічного мислення.

По-друге, ми запровадили жорстку систему зовнішнього контролю, яку випускник має пройти для отримання диплома. Так, разом з іспитом КРОК випускник має обов’язково скласти тест з англійської мови, міжнародний іспит з основ медицини та клінічний практичний іспит. Це – чотири компоненти нового єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ), який студенти-медики 3 курсу складали цього року вперше. Таким чином ми створюємо стимули для університетів підвищувати якість викладання – щоб їхні випускники відповідали міжнародним вимогам до лікарів. Міжнародний іспит з основ медицини формується групою експертів з різних країн світу, перекладається на українську мову за кордоном і перевіряється експертами за кордоном. Таким чином ми створюємо систему, яка унеможливлює продаж лікарського диплому, – ніхто не може повпливати на результати іспиту або змінити їх. Це є справедливий і об’єктивний спосіб перевірки якості освіти. Оскільки сучасна медична література, яка необхідна лікарю, доступна лише англійською, українські студенти-медики мають знати англійську і складати її в складі ЄДКІ.

Третій крок (цей наказ уже розроблено МОЗ) – зміни в системі інтернатури, а особливо запровадження автоматичного розподілу місць в інтернатурі за результатами ЄДКІ. Сьогодні ті, хто навчаються за державний кошт та навчаються добре, не мають гарантії потрапляння на бажане місце роботи після завершення навчання. Натомість ті, у кого є гроші, не мають стимулів добре вчитися, бо знають, що можуть «купити» собі місце. Автоматична система змінить це. Кращі студенти, незалежно від джерел фінансування їх освіти, потраплятимуть на бажані місця в інтернатурі. Окрім того, кошти за навчання інтернів ітимуть не в університети, а в лікарні. Тому лікарні будуть зацікавлені в тому, щоб якісно навчати своїх інтернів.

Нововведення, ефект якого лікарі відчули вже зараз, але яке водночас працюватиме й на перспективу, – це скасування системи підвищення кваліфікації, яка збереглася з радянських часів і була повністю фейковою. Натомість ми впровадили систему безперервного професійного розвитку: сьогодні лікар має за рік набрати 50 «навчальних» балів, які він чи вона може отримати на власний розсуд – на кількаденних курсах чи навіть пройшовши онлайн-курс та отримавши сертифікат. При цьому навчання на курсах за кордоном приносить удвічі більше балів.

З 2020 року гроші йтимуть за лікарем – тобто кожен лікар отримає певну суму коштів, які він чи вона зможе витратити на свою освіту. Отже, зараз лікарі можуть самостійно обирати, де та як їм підвищувати кваліфікацію. Цим ми виявляємо довіру до лікаря та вивільняємо його ініціативу. Лікар має право обирати заходи безперервного професійного розвитку – і держава має підтримувати його в його бажанні вчитися. У відповідь на такі зміни уже зараз деякі медичні заклади починають організовувати навчальні курси для лікарів.

Міністерство ветеранів: централізація та діджиталізація

Дмитро Івахнюк

Міністерство ветеранів є центральним органом виконавчої влади, що займається соціальним захистом ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності та членів родин ветеранів. Під час створення Міністерства до уваги брали приклад США, де аналогічне міністерство було створене ще у 1930 році. 

Міністерство було зареєстроване 29 листопада 2018 року. Це сталося за тиждень після затвердження державного бюджету, отже нове відомство залишилося без фінансування на 2019 рік. З цієї причини міністерство не змогло набрати працівників (у штатному розписі вказано 325 посад), і зараз складається з п’ятьох людей: Міністра – Ірини Фріз, державного секретаря та трьох заступників Міністра. Попри це Міністерство вже має певні напрацювання.

Головною проблемою, яку покликане вирішити міністерство, є важкодоступність гарантованих соціальних послуг і пільг для ветеранів через їхню розпорошеність між різними установами. Через те, що до створення міністерства проблемами соціального захисту учасників АТО/ООС займалися більш ніж 20 міністерств та відомств, а також органи місцевого самоврядування, виникали ситуації, коли ветерани не могли «знайти крайніх», органи влади відправляли їх по колу. 

Планується, що міністерство збере адміністрування надання всіх послуг і гарантованих пільг під одним дахом і стане єдиною «точкою входу» для ветеранів та контролюючим органом для безпосередніх надавачів послуг. Всі гроші, що витрачаються на підтримку ветеранів, будуть акумульовані у міністерстві, а воно адресно розподілятиме їх поміж ветеранами через своїх представників в обласних та районних центрах. 

Для того, щоб визначити потребу у послугах та підтримці планується впровадити електронну систему «Е-ветеран». В ній кожен ветеран зможе створити персональний кабінет, вказати, які послуги він уже отримав і на які претендує, вся інформація буде агрегуватися в базі даних і використовуватися для планування витрат та здійснення видатків. Єдина цифрова база даних дозволить нарешті порахувати кількість ветеранів в Україні, бо зараз кожне відомство називає свої цифри. За даними Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО, на 1 січня 2019 в Україні було 355 тисяч ветеранів україно-російської війни. Якщо додати родини цих ветеранів, родини загиблих, ветеранів попередніх війн, то виходить більше мільйона людей. Перші кроки у запровадженні е-кабінету вже були зроблені, зокрема відбувся круглий стіл з представниками ІТ-компаній, які погодилися допомогти з розробкою системи. 

При створенні Міністерства важливим було зробити його відкритим і зрозумілим для ветеранів. При міністерстві ветеранів існує Громадська рада, яка складається з 35 членів. Це дорадчо-консультативний орган, який контролює діяльність міністерства та проводить громадські слухання, за результатами яких готує пропозиції до міністерства. Вибори у громадську раду відбувалися за допомогою відкритого інтернет-голосування на платформі, розробленій ГО «Електронна демократія» для Національного антикорупційного бюро України в 2015 році. Голосування тривало добу, брати участь міг будь-який громадянин України, який підтвердив свій е-мейл та номер мобільного телефону.

З метою забезпечення більшої прозорості у роботі міністерства Громадська рада розробила і затвердила разом з Міністерством статут, згодно з яким представники громадської ради мають входити в комісії при міністерстві. Наприклад, комісія з формування бюджету складається з 5 осіб, 2 з яких представляють Громадську раду.

Розуміючи об’єктивні обмеження міністерства, яке існує без фінансування, Громадська рада взяла на себе додаткові функції. Зокрема провела підготовчу роботу зі створення і розвитку структури міністерства. Були створені експертні групи за напрямками. Планується, що в майбутньому після отримання фінансування Департаменти міністерства переберуть на себе напрямки та напрацьовану документацію цих експертних груп. Вони створювалися після консультацій з Міністром і заступниками, а також були ухвалені Міністром. Ось перелік цих груп:

  • Експертна група з питань вшанування пам’яті загиблих та підтримки сімей загиблих (померлих) ветеранів
  • Експертна група з питань статусів
  • Експертна група з питань соціальної підтримки та послуг ветеранам і членам їх сімей
  • Експертна група з питань медичної, фізичної реабілітації та психо-соціальної адаптації
  • Експертна група з питань національно-патріотичного виховання та формування позитивного образу ветеран

Через Громадську раду міністерство активно співпрацює з громадськими організаціями, зокрема з «Юридична сотня», яка надає ветеранам безкоштовну правову допомогу.

Для того, щоб підвищити доступність якісних послуг для ветеранів, планується створити представництва міністерства з п’ятьма співробітниками у кожному обласному, а згодом і районному центрі. До кінця літа мав пройти конкурсний відбір на заняття цих посад. Перевага мала б віддаватися ветеранам з інвалідністю, які володіють профільними знаннями. Ці п’ять людей у обласних адміністраціях мали перебрати на себе повноваження всіх міністерств, комітетів і департаментів з питань соціального захисту ветеранів, сімей загиблих, інвалідів, поранених. Зараз існує певна незрозумілість у розподілі відповідальності, бо якщо ветерану, наприклад, не видають ліки, які за законом держава зобов’язана йому забезпечувати, куди звертатися – до Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики чи Міністерства оборони? Таких питань багато: медична допомога, юридична допомога, отримання земельних ділянок, черги на житло.

Важливою функцією міністерства є національно-патріотичне виховання. Одним із кроків у цьому напрямку стало обговорення відзначення Дня пам’яті. До дискусії також залучені люди з Інституту пам’яті, які займаються спеціальними днями. Однією з пропозицій є призначення його на дату Іловайської трагедії. Але дискусія ще триває.

Через те, що українців проінформували про створення міністерства, але не повідомили про його обмеження, зокрема про відсутність персоналу і фінансування, у багатьох ветеранів виникають невиправдані очікування до його ефективності. Хоча зараз потужність міністерства відверто невисока, ветерани все ж можуть скористатися гарячою лінією міністерства, написати лист із запитом та у найбільш резонансних/значущих/кричущих випадках отримати допомогу від міністра та її заступників. Громадська рада міністерства надає ветеранам інформаційну підтримку через свою Facebook-сторінку. 

Зараз основним ризиком для міністерства є його ліквідація, тому всі сили Громадскьої ради і представників Міністерства направлені на його збереження*.

Міністерство юстиції: ближче до людей

Владислав Власюк

В середині 2014 року Кабмін затвердив Положення про Міністерство юстиції України, яке окреслило коло діяльності Міністерства. На основі цього Положення Міністерство розбудувало Стратегічний план діяльності міністерства на 2019-2022 роки, який фіксує пріоритети міністерства:

  • розбудова правової держави, яка захищає права людини;
  • зниження бюрократичного навантаження на бізнес від неефективних процедур та неякісних послуг;
  • якісне нормотворення.

У 2017 році Кабінет міністрів затвердив розпорядження про Про реалізацію правопросвітницького проекту «Я маю право!» протягом 2017—2019 років. Проект реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів. Його мета — підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. За період існування проекту було проведено понад 20 кампаній на теми батьківства, прав дітей, прав споживачів, податкових знижок, поведінки під час обшуків на підприємствах, прав громадян в Криму тощо. Також для реалізації програми Міністерство юстиції організовує заходи в регіонах. За першу половину 2019 року до проекту долучилося більше 5,5 тисяч нових партнерів (це громадські організації, органи державної влади та місцевого самоврядування), а загальна їх кількість склала більш ніж 27 000, що дозволяє скласти уявлення про охоплення проекту. 

Одним з елементів реалізації проекту «Я маю право!» є надання українцям безоплатної правової допомоги (БПД). Закон про безоплатну правову допомогу був ухвалений ще у 2011 році. Первинна правова допомога, що здебільшого означає надання правової інформації, консультації та роз’яснення, згідно з Конституцією України безкоштовно надається всім громадянам України. З 1 січня 2013 року в Україні з’явилися центри безоплатної вторинної правової допомоги, право на отримання якої мають незахищені верстви населення. Ці центри надають такі види послуг: захист, представництво особи у судах, складання документів процесуального характеру. В рамках цієї системи Міністерство юстиції надає можливість громадянам, що належать до вразливих категорій населення, зокрема учасникам АТО та ООС, неповнолітнім, усім постраждалим від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, отримати безоплатну правову допомогу в будь-якій з 551 точок по всій Україні. В цих офісах за штатним розписом працюють юристи, а також за підрядами і контрактами адвокати. Загалом центри безоплатної вторинної допомоги виконують дві основні функції: перша — гарантований державою адвокат всім затриманим у кримінальних та адміністративних справах, друга — безоплатна правова допомога визначеним у законі категоріям громадян.

Міністерство працює над розширенням доступу до правових послуг. Зараз українці можуть звернутися у центри правової допомоги особисто, зателефонувавши на гарячу лінію системи БПД чи гарячу лінію Мін’юста. У 2018 році зросла доступність правової допомоги для людей з обмеженими можливостями — для роботи з відвідувачами у центрах БПД залучаються перекладачі та сурдоперекладачі. Ведеться активна робота над розвитком доступу через онлайн-інструменти, зокрема через чат-боти. З початку роботи і до третього кварталу 2018 року понад 1 млн 360 тис. громадян звернулися до центрів та бюро правової допомоги, понад 530 тис. дзвінків надійшло до єдиного контакт-центру та майже 460 тис. осіб отримали захист у кримінальних провадженнях. Станом на 2019 рік існує 23 регіональні центри та 84 місцевих центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги і 428 бюро правової допомоги. До роботи залучені 6760 адвокатів та близько 1500 штатних юристів. Бюджет на забезпечення формування та функціонування системи БПД у 2019 році складає 390,5 млн грн; бюджет на оплату послуг та відшкодування витрат адвокатів з надання БВПД — 337,7 млн грн.

Міністерство досягло законодавчого успіху у боротьбі з домашнім насильством та цькуванням (булінгом). У 2018 році запрацював проект «Сімейні радники». Працюють вже 5 офісів «Сімейних радників» при центрах БПД у Києві, Одесі, Львові, Миколаєві та Рівному. У 2019 році «Сімейні радники» з’являться в кожній області України. Додатковими помічниками для постраждалих від домашнього насильства стали і параюристи або ж «Громадські радники». У 2017 році був прийнятий, а у січні 2019 повністю вступив в дію Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», також у січні 2019 року вступив в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». За другим законом вже є перші прецеденти – судові рішення про притягнення до відповідальності кривдників та їхніх батьків за виявлені факти булінгу. 

Ще один напрям діяльності Міністерства — це дебюрократизація системи адміністративних послуг. У 2017 роців Києві був створений перший в Україні центр з надання послуг у сфері державних органів реєстрації актів цивільного стану «OpenSpace», що зібрав 12 найбільш популярних послуг, які надаються відділеннями реєстрації актів цивільного стану столиці. Зокрема, реєстрація народження малюка, подача документів для одруження, зміна імені, повторна видача документів та багато інших. Громадяни, які не бажають витрачати час на відвідування органів ДРАЦС, можуть отримати більшість послуг в режимі онлайн через сайт «Онлайн будинок юстиції». Це значно підвищило доступність і «близькість» адміністративних послуг для громадян. У 2018 році українцям стала доступна послуга експрес-реєстрації шлюбу «Шлюб за добу». Тепер для оформлення шлюбу не треба чекати місяць, можна зробити це за добу з мінімальним пакетом документів (паспорт, ідентифікаційний код та свідоцтво про розірвання попереднього шлюбу, якщо такий був). Поки що це пілотний проект, який діє у 75 населених пунктах. 

Корисною для бізнесу реформою стало переформатування у 2014 році системи державної реєстрації і функціоналу державних реєстраторів, які працюють з реєстрами нерухомості ключових прав та реєстром юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Ця функція була передана ширшому колу осіб, в тому числі тим, які не пов’язані трудовими відносинами з державою, а пов’язані з комунальними підприємствами, з органами місцевої влади. Таким чином, державних реєстраторів стало набагато більше (до 8 000 осіб), також нотаріуси отримали цю функцію і доступ до державних реєстрів. Чи покращило це ситуацію з точки зору ведення бізнесу? Скоріше так. Зникли черги, сервіс наблизився до громадян, став кращим.

Ще одна важлива зміна — внутрішня реформа міністерства. Міністерству юстиції вдалося суттєво оновити забезпечення умов праці всім працівникам центрального апарату і регіональних представництв Міністерства юстиції. Зокрема міністерством був запроваджений новий підхід до державного управління — results based management — спрямований на досягнення конкретних вимірюваних результатів. Він має забезпечити ефективне стратегічне планування ключових реформ Міністерства. Серед переваг підходу: визначення конкретних результатів діяльності у середньостроковій перспективі, послідовність у реалізації пріоритетів та ефективна координація структурних підрозділів. 

В рамках розвитку міністерства було утворено 4 директорати, які займаються формуванням політики і які стали способом привабити у міністерство багато професіоналів з якісною освітою: 

  •  Директорат з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності
  •  Директорат стратегічного планування та європейської інтеграції
  •  Директорат правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів
  •  Директорат з питань адміністративної політики

У 2018 році Міністерство юстиції активно реформувало Державно-кримінальну виконавчу службу, був завершений «Паспорт реформи пенітенціарної системи України» (його розробка почалася у 2017 році). Паспортом передбачається залучення нових кадрів за рахунок підвищення рівня заробітної плати, розроблення законодавства відповідно до норм Європейського Союзу. Документ кардинально змінює саму концепцію системи, адже вперше за роки незалежності України ми говоримо, що мета і місія пенітенціарної системи — це не виконання покарань, а реабілітація і ресоціалізація.

Зараз Міністерство знаходиться у транзитному періоді. Довгострокові пріоритети буде визначати новий міністр. Якщо ж існуючі пріоритети залишаться, то міністерство продовжить роботу з просвітництва, боротьби з рейдерством, розбудови безоплатної правової допомоги, формування державної виконавчої служби.

Міністерство інфраструктури

Володимир Омелян

Над якими головними цілями Ваше міністерство працювало протягом 2015-2019?

Головною ціллю було – визначити правильну траєкторію розвитку транспортної сфери та надати їй прискорення. 

Якщо реформувати кожну галузь окремо, за її власними правилами, якісного результату не буде.

Тому ми визначили загальні правила: відкритий ринок, вільна конкуренція, професійний менеджмент, орієнтація на світові тренди та поступове перетворення України на пасажирський і вантажний хаб у Східній Європі. Ці принципи є наріжним каменем у розвитку авіаційної, портової, залізничної, автодорожньої та поштової галузей. 

Окрема моя гордість – інновації на транспорті, розвиток ринку електрокарів, запровадження електронних послуг та електронного квитка. Ці проекти ми розпочали з нуля і вивели їх в топ.

За три роки нам вдалося засади, які спочатку здавалися гаслами і обіцянками, перетворити на дійсність в інфраструктурі.

Вже зараз успішно рухаються вперед ті процеси, які будуть визначальними для розвитку української інфраструктури на найближчі десять років. І я особисто щасливий, що нам вдалося і визначити траєкторію розвитку, і дати їй прискорення. 

Що було зроблено для досягнення цих цілей?

Було створено механізми, які повинні працювати за мінімальної участі чиновника. Вони прозорі та ефективні.

Створено Національну транспортну стратегію до 2030 року. Вона схвалена Урядом, європейськими партнерами, була представлена мною на різноманітних міжнародних майданчиках. Все зрозуміло: Україна рухається в напрямку європейської інфраструктурної інтеграції, максимально орієнтуючись на міжнародні транспортні коридори; Україна розвиває внутрішню мобільність населення; Україна відкриває інфраструктуру для світових компаній, сміливо впроваджуючи державно-приватне партнерство і Україна стає центром інноваційного розвитку в сфері транспорту та інфраструктури.

Національна транспортна стратегія до 2030 року є транспортною Конституцією. Якщо все буде виконуватись вчасно і в повному обсязі, за 10 років Україна матиме зовсім іншу транспортну реальність.

Що ми досягли:

  • Всі галузі, підпорядковані Мінінфраструктури, демонструють щорічне зростання від 12% до 50%.
  • Успішно пройдено міжнародні аудити ICAO, IMO, EASA. Це підтверджує відповідність безпеки польотів та судноплавства в Україні міжнародним стандартам і угодам.
  • Створений і працює Дорожній фонд. Дорожня галузь вперше має захищене фінансування. За 2016 -2019 роки відновлено понад 10 тис. км доріг. Це 20% доріг, які в управлінні Укравтодору;
  • Запущено понад 20 маршрутів залізницею до ЄС. 30 нових локомотивів General Electric вже в Україні – це перше надходження тепловозів в Укрзалізницю за останні 10 років.
  • Працює Kyiv Boryspil Express. Бескидський тунель введено в експлуатацію. 
  • Оновлена Укрпошта посіла 33 місце в рейтингу Всесвітнього поштового союзу серед 173 пошт світу. Більше 4000 відділень комп’ютеризовано, майже 600 автомобілів придбано для оновлення автопарку, 174 нові відділення відкрито. Укрпошта стала конкурентним гравцем на ринку.
  • Лібералізація автобусних перевезень. Захід на український ринок автобусного лоукосту FlixBus.
  • Розвиток електротранспорту – 20 українців щодня пересідають на електрокари.
  • Збільшення на 18% перевалки вантажів у морських портах в умовах військової агресії Російської Федерації, на 20 % знижено портові збори, понад 3,5 млрд грн інвестовано адміністрацією морських портів у розвиток портової інфраструктури, починаємо концесію портів Ольвія та Херсон. Морська адміністрація утворена та працює. 
  • Зростання обсягів перевезень внутрішніми водними шляхами за три роки склало 112%. Вперше за 6 років на внутрішніх водних шляхах розпочалося днопоглиблення.
  • Цифрова інфраструктура і кібербезпека стали напрямами формування державної політики. Міністерство інфраструктури – лідер серед поширення відкритих даних та створення на їх базі продуктів для громадян та бізнесу.
  • Підготовлено якісну законодавчу базу спільно з бізнесом, українськими та іноземними експертами (майже 20 нових законів у сфері інфраструктури);
  • І моя особлива гордість – авіація. На 100% виріс пасажиропотік в аеропортах України. 14 нових авіакомпаній почали працювати на ринку України. Створено авіакомпанію SkyUp. Відновлено роботу понад 10 регіональних аеропортів, будуємо злітні смуги в Одесі і Дніпрі. 30% – частка лоукостів у міжнародному сполученні. 10 євро – вартість авіаквитка до країн ЄС стала реальністю. Ціни на квітки на внутрішньому сполученні від 500 гривень. 
  • Перше місце посів Міжнародний аеропорт «Бориспіль» в рейтингу Міжнародної ради аеропортів (ACI Europe) за динамікою зростання пасажиропотоку серед аеропортів, які обслуговують від 10 до 25 мільйонів пасажирів. В 3 рази збільшився пасажиропотік через МА «Львів» ім. Данила Галицького.

Що змінилося для стейкхолдерів у результаті впровадження цих політик?

Ми орієнтувалися на громадян і бізнес, який працює або планує працювати в Україні. Це – наші стейкхолдери.

Якщо ж використовувати це поняття у звичному значенні, то ми побудували систему, яка працює. Так, її можна і необхідно корегувати, але загалом вона життєздатна, ефективна – результати говорять самі за себе.

Переконаний, що на Україну чекає успіх в інфраструктурі, якщо закладені нами принципи і підходи – відкритість, системність і послідовність – будуть працювати і надалі: 

І ключове – держава спільно зі стейкхолдерами створює правила ефективної економіки та прозорої конкуренції і контролює їх дотримання, без жодного втручання. Все інше забезпечує бізнес і громадяни.

Міністерство регіонального розвитку та будівництва

Геннадій Зубко

Основні цілі політики міністерства регіонального розвитку 

Геннадій Зубко: Якщо ми йдемо до Європи, то наше місцеве самоврядування і управління повинні відповідати безпосередньо європейським стандартам. 

Перша ціль, яку ми переслідуємо через реформу децентралізації – це зміна системи менеджменту в країні. Це перехід від радянської системи до європейської демократичної системи управління, коли на базовому рівні є фінанси, є повноваження, є відповідальність і, найголовніше, є складання стратегії розвитку та ії виконання. 

Друга ціль – це зміна системи адміністративно-територіального устрою. Головна задача зробити громади на базовому рівні спроможними, об’єднати їх по кількості населення, по можливостям і таким чином створити базову одиницю, якій можна передавати повноваження. Сформувавши базовий рівень, потрібно переходити до субрегіонального рівня – тобто до передачі повноважень дрібних районів на місцевий рівень. 

Третя ціль – це секторальна децентралізація, нова якість послуг в громадах. Якщо впроваджуємо нову українську школу, то повинен бути новий освітній простір; нову охорону здоров’я – повинна бути відповідна інфраструктура, транспорт, обладнання; нове обличчя влади – повинні бути центри надання адміністративних послуг; нова система реагування на надзвичайні ситуації – в одному місці повинні бути сконцентровані і рятувальники, і поліцейська станція, і провідна допомога. 

Тобто, підсумовуючи, три наші головні цілі: нова система управління, новий адміністративно-територіальний устрій, секторальні реформи децентралізації. Але усі вони переслідують тільки одну ціль – ціль людського розвитку. Також ці реформи можуть бути сприятливі для інвестиційного клімату. Бізнес приходить туди, де є інфраструктура, але бізнес ніколи не прийде туди, де є інфраструктура і немає людей. 

Що міністерство регіонального розвитку зробило, щоб досягти ці цілі? 

Геннадій Зубко: Ми підготували законодавчу базу, яка нам дозволила в кінці 2014 року передати фінанси на місця, а у 2015 році ми прийняли закони про добровільне об’єднання громад та закон про міжмуніципальне співробітництво, коли громади між собою починають укладати угоди і говорити про спільне надання послуг. Це можуть бути послуги водопостачання, з управління відходами, з експлуатації доріг, зі створення регіональних центрів захоронення відходів, з надання безпекових функцій – наприклад, в однієї громади є рятувальна станція, що може надавати послуги іншим громадам. 

Прийняття Закону про планування територій та фінансову децентралізацію (через бюджетний кодекс) дало нам можливість сформувати вже 924 громади і мати в перспективі 1356 громад. Усі на сьогоднішній день мають прямі фінансові зв’язки з центральним урядом, отримують кошти, трансфери, але найголовніше – вони вже збирають гроші самі, в них є своя податкова база. Також, 33 міста, за законом добровільного приєднання, приєднали прилеглі території і стали ОТГ. Як результат, практично 30-40% площі – це ОТГ, 10 млн мешканців проживає в ОТГ, а якщо взяти об’єднані територіальні громади і міста обласного значення, то це вже практично 67% від загального населення. 

Дуже важливо, як змінювалася кількість коштів в місцевому самоврядуванні. Ми починали у 2014 році з 68 мільярдів місцевих, власних доходів, а 2018 рік закінчили вже з 234 мільярдами. Зараз вийшли на рівень 267 мільярдів по кінцю року, але я думаю, що буде 290 мільярдів. Це все доходи в місцевий бюджет. 

52% всього загального бюджету України знаходиться на місцях. Це їх власні надходження та трансфери. У держави зараз менше коштів, ніж на місцевому рівні. І це, в принципі, нормально, до цього ми йдемо і це підхід європейської країни. У 2014 році це було всього 35%. Це можна використовувати як індикатор нової системи управління.

Ми передали в 2014 році фінанси, ми передали доходи, і плюс ми почали збільшувати державну підтримку. Це важливо, тому що через цю підтримку ми підтримуємо пріоритети держави – тут енергоефективність, питання інфраструктури, питання закладів освіти і охорона здоров’я. Не завжди у місцевого самоврядування вистачає своїх коштів побудувати дитячий садок, школу, лікарню або амбулаторію. Тому тут, через ці кошти, ми також мотивуємо і державну програму. Що ще дуже важливо – це проекти співфінансування і, якщо говорити про секторальну децентралізацію, ми можемо ставити вимоги. Якщо нова школа – то новий освітній простір, інфраструктура: спортивний майданчик, актовий зал у вигляді театру, учбові майстерні, але найголовніше – це слідувати принципам енергоефективності, інклюзивності та безпековості. 

Тобто, через цей інструмент державної фінансової підтримки ми також запроваджуємо нові підходи до освітнього простору, до центрів надання адміністративних послуг. Наприклад, ми розробили проект U-Lead, програмне забезпечення ВУЛИК, якій дозволяє зв’язати ЦНАПИ з іншими міністерствами, розробили вимоги до центрів безпеки, де можуть знаходитись і рятувальники, і екстрена медицина, і поліцейська станція, також розробили вимоги до первинної ланки медицини, до амбулаторій.

Ми запустили процес з об’єднання функцій медицини та рятувальників – виходимо з точки зору, що є двадцять хвилин на доступ швидкої до пацієнта. Наразі місцеве самоврядування не має доступу до екстреної медицини, і так само немає можливості створити у кожній громаді рятувальну станцію. Наприклад, Одеська область – вона дуже витягнута з однієї точки в іншу – там є 12 станцій екстреної медицини, але у кожної станції є ще свої підрозділи, які розташовані в пунктах, де стоять швидкі. Ми хочемо їх об’єднати по карті разом з рятувальниками – в них вимоги по стандартам ВОЗУ і по стандартам безпеки однакові. Вже випустили перші вимоги до таких центрів безпеки. Ще велике бажання об’єднати їх із сімейними лікарями, тому що в Німеччині це саме так працює – за сімейним лікарем закріплена не тільки територія, де є його мешканці, які підписали з ним договір, а й закріплені ділянки дороги. Тобто якщо там стається екстрена ситуація, він може виїхати на місце і надати першу допомогу до приїзду швидкої. Також маємо мрію, що в нас відновиться санітарна авіація – щоб можна було людину із сільської місцевості швидко перевезти до обласного центру. Це велика безпекова функція, яка потрібна на місцях. 

Що вам дійсно вдалося змінити для ваших стейкхолдерів?

Основний стейкхолдер реформи – проста українська родина. Дитячий садок, школа, медичні та соціальні послуги – людина повинна відчути зовсім іншу якість цих послуг. Наприклад, у ЦНАПі – прийняли документи і сказали, що через три дні все буде готово; у амбулаторії – швидко надали консультацію, а не відправили у райцентр.

Інші стейкхолдери – управлінці на місцях, лідери нових об’єднаних громад і їх команди. Зараз місцеві лідери мають можливість зростати, бо самі приймають рішення, планують бюджет та програми – і це можливості соціального ліфту. Я вважаю, що сьогодні молода кров українських політиків знаходиться у місцевому самоврядуванні. Вони зараз працюють на першому фронті і коли прийдуть у парламент, то будуть ефективні: вони компетентні в тому, що таке місцеве самоврядування, що таке освіта, що таке охорона здоров’я, що таке залучення інвестицій, як отримати довіру громадян. 

Останній стейкхолдер – це бізнес. Малий, середній і великий бізнес на місцях дуже залежить від того, наскільки місцеве самоврядування зацікавлене в тому, щоб збільшувати залучення інвестицій, створювати робочі місця. 

Що з того, що планували – не встигли?

В першу чергу, не встигли прийняти зміни до Конституції – серед іншого, і про інститут префектів. На жаль, не дійшли до другого читання. Ці зміни поставили б остаточну крапку у встановленні європейських принципів управління в нашій країні. Префект не має стосунку до коштів, але коли порушується закон чи права громадянина, він втручається, залучаючи і правоохоронні органи, і всі контрольні підрозділи. Він слідкує за тим, щоб місцеве самоврядування виконувало як власні повноваження, так і делеговані повноваження – бо важливо розуміти, що з одного боку ми надаємо місцевому самоврядуванню і кошти, і можливості, і повноваження, а з іншого боку, маємо конкретні червоні лінії. Особливо це питання підіймається, коли наступає бездіяльність. Яскравий приклад – міська рада Лисичанська, що не виділяє кошти водоканалу, і водоканал відключає електроенергію і подачу води. Вони нічого не порушують, але нічого й не роблять. Бездіяльність приводить до того, що держава вимушена втручатись. Саме тому прийняття змін до конституції є важливим. 

Яка планується кількість префектур?

За Конституцією ми маємо 25 областей і республіку Крим. Те, що Конституцією не регулюється – кількість районів, на які поділені області. Наприклад, в Житомирській області є 26 районів, які абсолютно непотрібні, бо вже з’явилася громада, в якої є голова, виконком і рада. Зараз в Житомирській області 4 райони. І префектів буде 4, а також є обласний префект. Але це не означає, що обласний префект управляє районами. Вони всі підпорядковані Київу і мають однакові повноваження.

Обласний префект займатиметься питаннями, які повинні залишитись на обласному рівні: охорона праці, середньо-технічна освіта, питання екології, соцзахисту. Тобто в громадах працюватимуть фронт-офіси, які надаватимуть послуги, а бек-офіс буде знаходитись на обласному рівні. 

Я вважаю, що їх префектів має призначати президент – бо на них буде лежати безпекова функція, захист прав і свобод громадян, дотримання законодавства України в місцевому самоврядуванні, питання координації охоронних органів. Наступний крок – це забезпечити фінансовим ресурсом ті повноваження, які ми передали на місця і запровадити державний нагляд за виконанням цих принципів.

Він має право, наприклад, звернутися до суду, якщо місцеве самоврядування приймає рішення, яке суперечить законодавству, або порушує права згідно конституції. 

До речі, можу навести приклад. У Франції префект не може працювати на території, де він народився або працював більш ніж 7 років – у них ротація кожні 3 роки. Це все для того, щоб він не залежав від місцевого бізнесу і приймав незалежні висновки. Ми пропонуємо в Україні ввести 5 років – і ротація.

Що треба робити вашому наступнику?

В першу чергу, маршрутна карта, яку ми розробили, повинна бути виконана до кінця. 17 законів чекають в парламенті – зміни до адміністративно-територіального устрою, остаточне розділення та закріплення повноважень місцевого самоврядування і забезпечення цих повноважень фінансовими ресурсами, прийняття закону про службу в органах місцевого самоврядування, про державний нагляд за виконанням делегованих повноважень і повноважень місцевого самоврядування.Також ведення префектів. Секторальна децентралізація має бути продовжена.

Міністерство освіти

Ганна Новосад

Які були основні цілі політики міністерства освіти?

Я працювала з двома командами, з двома міністрами. У Сергія Квіта пріоритетом була вища освіта і Закон про вищу освіту, який був прийнятий у 2014 році, став першим після Майдану великим системним законопроектом. Перші суттєві зміни почалися саме у вищій освіті – впровадження організаційної, академічної автономії закладів вищої освіти. Із фінансовою автономією було важче – і вона до цього часу поки що не відбулася.

Для Лілії Гриневич пріоритетом була школа і ії прихід в міністерство ознаменувався, якщо так можна сказати, впровадженням концепції нової української школи, яка направлена на реформу шкільної освіти. У 2017 році було прийнято Закон про освіту, який дає можливість доволі суттєво змінити засадничі принципи у шкільній освіті.

Підсумовуючи, вища освіта та школа – це два пріоритети, над якими працювали дві каденції постмайданних міністрів. 

Якщо говорити про цілі Сергія Квіта та його команди – це були постмайданні, посттабачниковські часи і всім хотілося децентралізації. Ніхто не хотів, щоб міністерство одноосібно вирішувало все – від того, хто скільки отримає державного замовлення, до того, хто які має навчальні плани затверджувати. Цей тренд на децентралізацію повноважень та автономію був вирішальним.

Ціль була зробити університети вільними, дати їм можливість створювати власну освітню політику – але в межах державних стандартів. Це була велика задача, до певної міри з нею команда впоралася. На жаль, за два роки не встигли провести реформу системи фінансування. Це одна із задач, яка переходить далі, і яку необхідно вирішувати. 

Ціль реформи школи приблизно така сама – дати можливість школам та вчителям бути більш автономними, менш залежними і від міністерств, і від департаментів освіти обласних і районних відділів освіти. Дати вчителям працювати більш творчо, а місцевим громадам та владі – управляти мережею шкіл, організовувати навчальний процес та керувати фінансуванням. 

Інший важливий стовп реформи – це зміст освіти. Ми почали оновлювати державні стандарти освіти, переорієнтовувати їх від знаннєвого орієнтування на компетентісний підхід. Такий державний стандарт був прийнятий на базі початкової освіти, зараз готується державний стандарт про базову середню освіту на базі 5-9 класів, відповідно розробляються нові освітні програми.

Найбільший челендж, з яким почали працювати, і це не на один рік точно – підвищення кваліфікації вчителів і зміна їхнього підходу до навчання учнів. Одна справа – зробити класний зміст, але якщо його нема кому викладати, то сенсу від нього небагато.

Що дійсно вдалося змінити для основних стейкхолдерів?

Якщо говорити про школу, то нашим основним «клієнтом» є випускник, майбутній громадянин, що повинен мати певні компетенції, знання і готовність до челенджів. Діти, які цього року пішли в перший клас, а з вересня в другий клас – вони охоплені реформою повністю і на виході із старшої школи вони матимуть абсолютно інші компетенції і менш теоретизовані знання, ніж їхні попередники. Поки що реформа школи дійшла тільки до початкової освіти і не можна сказати, що ми охопили всіх учнів. 

Для батьків, які є нашими іншими стейкхоледрами, ми намагаємося створити новий безпечний простір у школі, де дітям не страшно. Школи дуже часто є для дітей травматичним досвідом, вони не почувать себе там у безпеці. Власне, зі зміною стилю викладання та освітнього простору батькам стало менш боязко відпускати своїх дітей до школи.

Інші стейкхолдери, якщо ми говоримо про школу – це вчителі. Для них почалась політика дебюрократизації – менше звітності, менше паперів, менше бюрократії, більше часу на професійну діяльність та вдосконалення себе як викладача. Також законом передбачено зміну підходів до підвищення кваліфікації. Під це вже розроблена нормативно-правова рамка – просто процес іще не запущений. Ми намагаємось демонополізувати ринок закладів підвищення кваліфікації, прибрати Інститути післядипломної освіти, що є застарілими і давати можливість вчителям за ваучерною системою проходити курси – в умовній Київській школі економіки – отримувати нормальні практичні знання, удосконалюватися в інших установах.

Директори стали менш залежні від регіональних департаментів освіти. Загалом, місцеві органи влади мають більше повноважень і більше грошей, якими вони безпосередньо розпоряджаються аби організовувати шкільну мережу.

Коли ми говоримо про шкільну освіту, тут все складніше: «кінцевий бенефіціар» це підготовлений студент, який виходить на ринок праці і має швидко використати отримані знання, вміння, навички, щоб бути успішним на цьому ринку.

Чи стало вже навчання якіснішим, важко сказати, тому що немає реального інструменту, як це визначити. Outputs всі правильні, але ми не дуже ще розуміємо як вони спрацьовують. Та сама автономія – коли університет вільний розробляти власні програми, конструювати освітній процес, які він хоче, як вважає за потрібне, як того хочуть студенти, як вони бачать – ця свобода не стимулює до цього. І студенти програють від того, що університет інертний. З іншого боку, студенти отримали більше повноважень у самоврядуванні, вони можуть впливати на організацію процесу в вищій школі, брати участь в управлінні, обирати ректора, мають бюджет на студентське самоврядування. Багато студентських організацій в університетах цим користуються.

Які головні результати вашої роботи?

По-перше, якщо починати з найвищої ланки – почалася реальна реформа школи, державна політика у цьому напрямку була підкріплена фінансуванням. Це вимагало від міністра великих політичних зусиль. 

По-друге, міністерство позбулося всеохопної управлінської функції і передало повноваження тим, хто безпосередньо наближений до освітнього процесу.

По-третє, зміна змісту освіти – від знаннєвих підходів до компетентнісних підходів. 

Що не встигли?

Не встигли змінити фінансування вищої освіти, підхід до фінансування – стара система держзамовлення залишилась і це суттєво гальмує розвиток вищої освіти. Університетам немає мотивації розвиватись, кошти використовуються неефективно. 

Не встигли реформувати Академію наук – звичайно, це не тільки відповідальність міністерства освіти, академія є самоврядною організацією – не було рішучих кроків по реформуванню установи, яка є основним споживачем більшої частини коштів на науку. Також мені здається, що ми не встигли «заякорити» реформу шкільної освіти. Лише початкова школа і лише два класи – залишається ризик, що вона не те що буде відкочена назад, але може збавити динаміку, гроші не будуть давати. Не вистачило ресурсів – і людських, і грошових – щоб цю реформу запустити швидше. 

Бо для реформи, – чим далі рухаємось, тим більше інвестицій потрібно. Одна справа – початкова школа, інша справа – базова школа, де вчителі-предметники, всіх треба готувати, освітній простір потрібно переоблаштовувати, і це вже зовсім інші видатки.

* Стаття готувалася до затвердження нового складу Кабінету міністрів та міністерств.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний