19 грудня VoxUkraine зібрав близько 100 журналістів з усієї країни, експертів та аналітиків, щоб обговорити прогрес останніх місяців в реформуванні країни, а також окреслити виклики 2020 року. Конференція відбулась в рамках проекту VoxConnector, який реалізується за підтримки програми MATRA Посольства Королівства Нідерланди. Також ми вдячні партнерам конференції – МФ «Відродження» та Центру вдосконалення економічної журналістики KSE.
Відкрив подію Надзвичайний і повноважний посол Королівства Нідерланди в Україні Йоганнес де Мол, що наголосив на важливості розбудови незалежних медіа та їхній ключовій ролі в діалозі між суспільством і владою в демократичній країні.
Заступник голови НБУ Дмитро Сологуб у своєму виступі порівняв економіку з медициною: в 2013 році українська економіка була хвора, але люди цього не відчували. Внаслідок війни експорт упав на 25%, а ВВП на 15%. Тому реформи 2014-2015 років стали «хірургічним втручанням», болісним у короткостроковій перспективі, але необхідним для порятунку «пацієнта». Структурні реформи, які необхідно проводити сьогодні, – це реабілітація після операції. Вона вимагає значних зусиль, грошей і часу, і результат її стає помітним далеко не одразу, але без неї одужання неможливе. Як наслідок реформ 2014-2015 років у країні вже відбулася стабілізація економіки: зростання ВВП становить близько 4%, інфляція знизилася до 5%. За словами спікера, великою проблемою, з якою постійно доводиться стикатися НБУ, залишається недовіра до інститутів. Водночас іноземні колеги, наголосив він, дивуються ефективності вжитих задля виходу з кризи заходів.
Причинами зміцнення гривні Дмитро Сологуб назвав значне перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом, «перевернуту піраміду» ОВДП (інвестори заходять надовго, сьогодні Україна позичає значно дешевше, ніж на початку року) і стабілізацію економіки. Продуктивність виробництва в Україні зростає, особливо в сільському господарстві, в якому за 10 років вона виросла в 1,5-2 рази. При цьому економіка лишається недоінвестованою, а курс гривні довгий час був заниженим.
Дискусія «Медреформа: про що говорять, а про що ще слід говорити»
У дискусії брали участь Вікторія Тимошевська, директорка програми «Громадське здоров’я» Фонду «Відродження», Максим Скубенко, керівник проекту VoxCheck, Ярослав Кудлацький, керівник медичних проектів KSE
Спікери зауважили, що медична реформа має на меті зламати систему хабарів і поборів, а не вказати лікарям, як треба лікувати. Місцеві органи влади повинні провести аудит медзакладів і вирішити, в які з них доцільно вкладати кошти – оскільки теперішня мережа лікарень є занадто великою, і в держави та місцевих органів влади не вистачить коштів для її підтримання на належному рівні. Для успішного продовження медреформи необхідно сконцентруватися на внутрішніх бізнес-процесах у лікарнях і підтримці вже зроблених змін. При цьому суспільству слід бути готовим до інформаційних атак проти медреформи з боку тих, хто втратить внаслідок неї доступ до корупційних схем.
Проблемою назвали брак згоди серед розробників політик щодо того, як розподілити ресурси максимально ефективно, а також недостатність комунікації медреформи для споживачів медичних послуг. Можливо, через це у суспільстві поширена думка про відповідальність МОЗ чи безпосередньо профільного міністра за закриття тієї чи іншої лікарні, в той час як такі рішення приймаються місцевою владою. Повільне впровадження медреформи на місцях часто пов’язане з керівниками медичних установ, які болісно сприймають зміни, що стосуються їх особисто.
Дискусія «Працюють всі: новації трудової політики»
Лідерка проекту IMoRe Тетяна Тищук навела статистику, згідно з якою приблизно по третині працівників зайняті відповідно у приватному, державному секторі та є неформально зайнятими. Тобто третина працюючих (остання категорія) не захищені трудовим законодавством, а повністю захищеними є лише зайняті в державному секторі.
Очільник УкрПошти Ігор Смілянський запропонував скасувати чинний трудовий кодекс як такий, що не відповідає сучасним трудовим відносинам і гальмує розвиток економіки. Він навів приклади з власної практики, коли працівників, які грубо поводяться з клієнтами чи навіть були викриті у розкраданнях, виявилося неможливо звільнити.
За озвученими Ольгою Погарською (НБУ) даними, ключовою причиною трудової міграції є низька зарплата порівняно з сусідніми країнами. Найбільший відплив кадрів cпостерігається у будівництві, промисловості та транспорті. Останнім часом інтерес до виїзду на роботу за кордон знижується завдяки високим темпам зростання зарплат в Україні і зміцненню гривні (тобто розрив між зарплатами в Україні та за кордоном стає меншим). Трудову міграцію не можна вважати однозначно негативним явищем, адже, наприклад, перекази від трудових мігрантів досягають 8% ВВП, що втричі перевищує прямі іноземні інвестиції. Проблемою при цьому є те, що ці кошти витрачаються переважно на споживання, а не інвестуються.
Попри поширені очікування, спрощення Німеччиною допуску трудових мігрантів на свій ринок робочої сили не призведе до стрімкого зростання міграції до цієї країни. Причиною є ключове обмеження, якого не торкнулася лібералізація: працівники повинні довести свою кваліфікацію згідно з німецькими нормами й мати високий рівень володіння німецькою.
Ольга Макогон, голова Державної служби зайнятості, розповіла про складність встановлення реальної причини припинення трудових відносин, адже більшість звільнень (формально) відбуваються «за згодою сторін». Вона також зазначила, що сьогодні роботодавців цікавлять не дипломи про вищу освіту, які не відповідають необхідним кваліфікаціям, а конкретні навички працівника.
Дискусія «Артерії економіки: як відремонтувати країну»
У дискусії брали участь: Владислав Криклій, міністр інфраструктури України, Олександр Кубраков, голова «Укравтодору», Дмитро Яблоновський, заступник директора Центру економічної стратегії, Юлія Клименко, перша заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань транспорту та інфраструктури, Марія Барабаш, президентка інвестиційної компанії A7 CAPITAL.
Спікери обговорили залізничні перевезення, стан доріг в Україні, розвиток внутрішньої авіації. Нижче – основні озвучені ними тези.
У процесі реформування Укрзалізниці необхідно допустити приватних перевізників на ринок. Рейки, які є природною монополією, так само не обов’язково мають залишатися в руках Укрзалізниці. Втім, оскільки залізничну інфраструктуру можна вважати суспільним благом, у більшості країн Європи та світу вона є у власності та на утриманні держави. УЗ держкомпанію варто розділити, а всі непрофільні активи (шпиталі і т.д.) продати. Це принесе близько 10 млрд гривень, які можна буде вкласти в інфраструктуру. Оскільки зараз пасажирські перевезення субсидуються доходами з вантажних, в майбутньому їх доведеться частково фінансувати з держбюджету. Міністерство планує провести аудит залізничних перевезень, який дозволить виявити збиткові напрямки. При цьому держава підтримуватиме соціально значущі напрямки навіть за умови їхньої збитковості.
Для розвитку внутрішніх авіаперевезень слід скасувати ПДВ на них, а також розвивати наземну інфраструктуру (аеропорти). Це можна робити на умовах концесії. Наприклад, таким чином буде побудовано новий аеропорт у Дніпрі. Аналогічно можна здавати в концесію вокзали, які сьогодні є збитковими. На заході України буде розбудовано Мукачівський аеропорт, оскільки він може приймати більші літаки, ніж Ужгородський.
Сьогодні міністерство запроваджує середньострокове планування (на 3 роки), яке дозволить якісніше проводити ремонт доріг та інших об’єктів інфраструктури.
Дискусія «Світло в кінці тунелю: пріоритети в енергетиці в 2020»
Олексій Михайленко з Clean Energy Lab навів пріоритети розвитку енергетики, серед яких формування енергетичної стратегії, енергоефективність, конкурентні ринки, енергетична безпека, трансформація вугільної галузі (зокрема закриття неприбуткових державних шахт та діалог про відмову від вугілля у довгостроковій перспективі), гнучкість енергосистеми (головне – швидкість реагування на зміни навантаження, а не базові навантаження), розвиток відновлюваних джерел та закінчення преференційного ставлення до них.
Сергій Балан з DixiGroup вважає, що система «постачальника останньої надії» (ПСО) з її штучним обмеженням цін на енергоресурси знищує ринок, а нафтогазові компанії не мають змоги вкладати кошти в розвиток галузі та нарощування видобутку в умовах, коли до 90% їхнього прибутку держава перенаправляє на субсидіювання населення (55-70 млрд грн щороку). Водночас на енергозбереження витрачається лише до 2 млрд грн. Якщо змінити це – тобто замість субсидій вкладати в енергоефективність, ми стимулюватимемо відповідальну поведінку та водночас допоможемо біднішим людям витрачати менше. Оскільки витрати на енергоресурси залежать не лише від ціни, а й від обсягу споживання.
Наразі Україна не забезпечує себе газом власного видобутку. Для нарощування видобутку необхідна розробка нових родовищ. А оскільки ліцензування видобувних компаній було протягом кількох років заблоковано, відновлення видачі ліцензій є одним із пріоритетів на наступний рік.
На ринку транспортування газу анбандлінг (відділення транспортування газу від видобутку) є першочерговою умовою забезпечення енергетичної безпеки України. Оскільки Росія завжди використовує газ (в тому числі Північний потік-2 і Турецький потік у геополітичних цілях).
За словами Володимира Кудрицького (НЕК УкрЕнерго), після анбандлінгу виробничих потужностей та розподільчих мереж споживач матиме можливість обирати серед конкуруючих постачальників послуг і тарифних пакетів.
Сьогодні втрати в електромережах складають 12-14%, з них 3% в магістральних мережах, решта – в розподільчих, на рівні обленерго. Це в 1,5 рази вище, ніж у країнах ЄС. Втрати можна знизити за рахунок перерозподілу навантаження на мережі і структури генерації електроенергії в певний момент часу. Також велику економію може дати реконструкція підстанцій і заміна обладнання на більш ефективне. До 2023 року планується об’єднати енергомережі Європи і України, проте для цього необхідно привести вітчизняні мережі в повну відповідність до європейських норм.
Дискусія «Україна і світ: чи слід очікувати експортного прориву в 2020»
У дискусії брали участь: Марина Хорунжа, директорка Trade+, Вероніка Мовчан, директорка з наукової роботи Центру економічних досліджень і політичних консультацій, Мар’яна Каганяк, співзасновниця SheExports.
В зовнішній торгівлі України існує велика недоторгованість (різниця між фактичним і потенційним рівнем торгівлі) як з традиційними торговими партнерами (Німеччина, Китай), так і з новими ринками (ОАЕ). Недоторгованість із топ-20 перспективних ринків становить 13 млрд доларів у той час як зона вільної торгівлі існує лише з 11 із цих країн.
Для розвитку торгівлі необхідно:
- Укладати угоди про нові ЗВТ (в українській практиці на підписання ЗВТ з однією країною йде мінімум 5 років)
- Гармонізувати законодавство з європейським згідно з Угодою про вільну торгівлю
- Усувати нетарифні бар’єри і пам’ятати, що підтримка національного виробника суперечить Угоді про асоціацію з ЄС, створює напруження у відносинах з торговими партнерами і підвищує ціни для внутрішніх споживачів.
Чимало складнощів створює недовіра підприємців до уряду, тому з боку останнього необхідна постійна комунікація з бізнесом. Серед проблем українських експортерів були названі низький рівень бізнес-культури, незнання іноземних мов та невміння просувати свій товар за кордоном.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
