«Це вже було». Велика Депресія у фотографіях Доротеї Ленґ

Кризу, що її викликала пандемія коронавірусу, вже називають найтяжчою з часів Великої Депресії. Ці глобальні зміни впливають на кожного з нас – хтось втрачає роботу, заощадження, омріяну відпустку чи можливість навчання за кордоном, хтось втрачає близьких, а хтось – надію. Але, згадуючи старозавітну притчу про царя Соломона, можна сказати: «Усе минає. Мине і це». Пропонуємо подивитись, як люди майже 100 років тому давали раду екологічній, політичній та економічній кризі, на прикладі видатних документальних фоторобіт Доротеї Ленґ.

Зрозуміти сучасне через минуле. Фотографія як історичний документ.

У Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, наразі в онлайн-форматі, можна побачити виставку робіт Доротеї Ленґ – однієї з найвідоміших фотографів Америки XX століття. Називається вона «Слова та зображення», і це перше за 50 років в одному місці зібрали як її найвизначніші фотографії часів Великої Депресії, так і менш відомі знімки, супроводивши їх коментарями сучасних письменників, художників та науковців. Виставка дає змогу відчути епоху, яка зараз як ніколи схожа на нашу. Як зазначила кураторка виставки Сара Мейстер, «Ленґ працювала у час надзвичайних викликів, страждань та несправедливості, і зараз ми осмислюємо те, що можуть привнести її роботи у наше теперішнє розуміння світу».

Для Ленґ, за її словами, камера була тільки засобом, щоб навчитися бачити без камери. Так можна описати художній метод Ленґ, завдяки якому її фотографії для всього світу стали уособленням Великої Депресії та зберегли цей досвід для наступних поколінь. Ми віримо їй та її фотографіям.

Свідчення, звинувачення, вірогідність – саме такими якостями документальної фотографії можна пояснити її потужний вплив. Поряд із фотографіями Ленґ доцільно згадати й інші відомі по всьому світу знімки: акт самоспалення буддійського монаха в Сайгоні 1963 року, невідомий бунтівник перед танками на площі Тяньаньмень у червні 1989 року, прапор Перемоги над Рейхстагом 1945 року, Напалм у В’єтнамі 1973 року, висадка союзних військ у Нормандії 1944 року тощо.

Про конструювання фотографії, використання її як засобу пропаганди – як це, зрештою, сталося із фотографією Євгена Халдея про прапор Перемоги – можна говорити багато, і це тема для іншої статті. У цій статті ми хотіли б сконцентруватися на тому, як люди на фотографіях Ленґ живуть, страждають та не втрачають надію – наближаючи нас до розуміння та прийняття глобальних і особистих змін.

Грона гніву. Америка часів Великої Депресії.

У 1930-х роках XX століття на часи Великої Депресії в Америці припав також період сильних пилових бурь (Dust Bowl). Екологічну катастрофу спровокували посуха та інтенсивні орні роботи протягом десятиліть на Великих рівнинах (передгірне плато у США та Канаді на сході від Скелястих гір). Сильні вітри підіймали в повітря верхній шар ґрунту і здіймали хуртовини чорного задушливого пилу, які вщент знищували ферми та врожай. Найбільше постраждали території Техасу, Оклахоми, Колорадо та Нью-Мексико – штатів на Середньому Заході. 

Сотні тисяч родин були вимушені залишити домівки і переїжджати з місця на місце, бо економічна криза не залишала шансів на бодай якусь постійну роботу. За тимчасову роботу, наприклад, зі збору врожаю, платили копійки, а ночувати доводилось у наметах поблизу зрошувальних каналів.

Пилові бурі були не єдиною причиною міграції – навіть у добрі часи життя робітників на землі було тяжким. Щоб не платити оренду готівкою, якої завжди було обмаль, фермери натомість обробляли поля великих землевласників. Велика Депресія поглибила їхнє скрутне становище – наприклад, щоб не допустити зниження цін на врожай, уряд доплачував фермерам за скорочення виробництва. Однак на тлі зростання конкуренції з боку механізованих сільськогосподарських бригад, що могли обробити більше землі за менший строк, гроші від уряду їм не допомогли – великі землевласники масово виселяли орендарів.

Проблема мігрантів набирала загрозливих обертів, і тому в рамках «Нового курсу» президента Рузвельта у 1935 році було створено Управління з переселення (Resettlement Administration-RA). Його очолив Рексфорд Таґвелл – заступник міністра сільського господарства та професор економіки Колумбійського університету. 

Управління займалося переселенням фермерів на більш родючі землі, заохочувало запроваджувати ґрунтозберігаючі технології, надавало позики. Також будували експериментальні сільські громади та санітарні табори для робітників-мігрантів.

Для RA Таґвелл створив Історичний відділ, із амбітною метою здійснити великий фотографічний проект, який би документував не тільки діяльність Управління, але й життя фермерів та мігрантів по всій країні. У 1937 році Управління з переселення увійшло до складу Міністерства сільського господарства США під назвою Управління з безпеки фермерства (Farm Security Administration-FSA). До 1945 року фотографи FSA зробили майже вісімдесят тисяч знімків життя Америки епохи Великої Депресії. 

Доротея Ленґ приєдналася до фотокоманди FSA у 1935 році.

Показати Америку американцям. Співчутлива камера Доротеї Ленґ.

Доротея Ленґ народилася у 1895 році у сім’ї емігрантів з Німеччини у місті Гобокен, штат Нью-Джерсі. У 7 років вона захворіла на поліомієліт, хвороба дала ускладнення на праву ногу, і до кінця життя Ленґ ходила кульгаючи. Вона завжди згадувала цю особливість як вирішальну для формування своєї особистості та глибокого розуміння людей нужденних.

Ленґ вивчала фотографію у Колумбійському університеті в Нью-Йорку, а у 1918 році переїхала до Сан-Франциско, де незабаром відкрила портретну студію. На початку Великої Депресії кожного дня вона бачила на вулицях безхатченків та безробітних – і не могла залишатися осторонь. Саме тоді Ленґ назавжди вийшла із комфорту власної студії на вулиці, фотографуючи і передаючи через фотографії власний смуток та розпач.

Одна з найвідоміших її фотографій того періоду зображує натовп, що чекає на порцію безкоштовного супу від благодійної організації. Більшість людей видно ззаду, мішанина головних уборів – вони різні, від дорогих капелюхів до дешевих кепі – і це свідчить про те, що Велика Депресія не щадила нікого. Попереду, склавши руки і спираючись на огорожу, стоїть старий, судомно стискаючи жерстяну кружку. Очей ми не бачимо, але лінія його рота, стиснута у відчаї, промовиста.

 

Фотографії безробітних швидко привернули увагу. Економіст, професор Колумбійського університету Пол Тейлор, побачивши їх на виставці в Окленді, використав фотографії у своїй статті про становище на ринку праці, а потім порекомендував Таґвеллу взяти фотографиню у проєкт FSA.

Долучившись до команди фотографів FSA, Доротея Ленґ протягом 5 років їздила країною слідом за мігрантами, від Каліфорнії до Південного Заходу та Півдня, та фотографувала їхнє життя. Її супроводжував Пол Тейлор – він брав інтерв’ю і збирав статистичні дані, а Ленґ робила фотографії. Під час першої поїздки до Нью-Мексико вони одружилися.

Фотографії мігрантів на перевантажених автівках, мешканців наметів на полях, на міському смітнику чи в тимчасових таборах передають не тільки промовисту картину кризи та непевності, вони також випромінюють глибоку повагу, яку Ленґ відчувала до цих людей.

 

Навіть фотографія покинутого будинку промовляє як жива істота – «tractored-out!» – фразу, що була на вустах сотень знедолених фермерів.

 

Найбільш впізнаваним та тиражним зображенням фотопроєкту FSA, а згодом і всієї епохи Великої Депресії стала фотографія Ленґ «Мати мігрантів». 

 Ленґ зробила її цілком випадково у Ніпомо, штат Каліфорнія, на початку березня 1936 року: «Ми вже проїхали цю ділянку дороги, коли щось ніби зупинило мене. Ми повернулися, і я підійшла до жінки із дітьми у наметі на узбіччі поля. Вони сподівалися отримати роботу зі збору гороху, але спізнились». Ленґ зробила усього 7 знімків 32-річної жінки на ім’я Флоренс Томпсон у різних ракурсах, але знаменитим став один – із немовлям на руках, дві інші дівчинки притулилися до матері та, знітившись, відвернулися від камери.

 

Як казав куратор департаменту фотографії у музеї Окленду в Каліфорнії Дрю Джонсон, «політичний вплив її робіт можна порівняти із впливом «Хатини дядька Тома» на початку громадянської війни – люди почали усвідомлювати несправедливість того, що відбувається». 

Завдяки фотографіям Доротеї Ленґ, які друкували в газетах по всій країні, американці ніби вперше «побачили» Америку, бо, як це часто буває, більшість людей нічого не знали чи не дуже переймалися масштабами екологічної та соціальної катастрофи десь в інших штатах. Фотографії перетворили далеку проблему на зрозумілі образи, яким можна співчувати.