Знаменита цитата Друкера означає, що коли стикаються стратегія та культура, культура переможе. Рідко коли цитата Друкера стосувалася чогось більш безпосередньо, ніж правової системи в Україні.
Під культурою мається на увазі домінуючий набір професійних цінностей, поглядів та поведінкових очікувань у певній організації чи ідентифікованій групі людей, чи то прокуратурі, чи то судових органах, чи то серед усіх юристів країни. Стратегія складається з планів і дій, які формально можуть бути нав’язані або обрані, таких як структурні чи організаційні зміни, зміни у правилах, кадрові зміни або зміни у планах дій. Цитата Друкера не означає, що стратегія не важлива. Культура та стратегія взаємодіють між собою і в певному сенсі взаємно доповнюють одна одну. Наприклад, культурна зміна у судоустрої повинна супроводжуватися гідними зарплатами та наявністю ефективного правоохоронного органу, здатного розслідувати суддівську корупцію. Але знову-таки «культура з’їдає стратегію на сніданок» означає, що коли ці двоє стикаються, культура переможе. А коли йдеться про правову систему в Україні, такі зіткнення є звичними.
Як було пояснено у частині I, первородним гріхом радянської «законності», скоєним Леніним і Троцьким, було цілковите відділення законності від справедливості, а також підпорядкування «законності» потребам, бажанням або примхам тих, хто перебуває при владі. Іншими словами, те, що вони створили чи впровадили, – це інструменталізація «законності», яка призвела до появи системи легалізованого беззаконня.
Якщо пострадянський прокурор вважає, що завдання прокурора – виконувати функції суспільного наглядача, бо він/вона думає, що прокурори розумніші чи наділені більшими повноваженнями, бо нібито є соціальним авангардом або просто мають вигідніше місце у владній структурі для прийняття різних рішень чи, у пострадянському світі, для використання своєї владної позиції заради самозбагачення, він/вона поводитиметься як прокурор у один спосіб. Однак якщо він/вона навчені і думають, що завдання прокурора – поважати та застосовувати правила з метою здійснення правосуддя як справедливості, він поводитиметься як прокурор у досить відмінний спосіб. І не матиме великого значення, скільки стратегічних змін або офіційних реформ може бути впроваджено, він/вона все одно діятиме так, як, на його/її думку, може і повинен поводитися прокурор, так, як у його/її розумінні прокуророві нормально поводитися. Те саме стосується суддів або адвокатів приватної практики, які заохочують або провокують хабарництво.
На правовій арені в Україні деякі правила та структури з моменту незалежності були змінені або створені, але при різних спробах західних донорів із 1991 р. спробувати й посприяти правовій реформі в Україні примітно, що ніхто не намагався безпосередньо вплинути на українську пострадянську правову культуру. Як можна було змінити цю культуру? По-перше, допомагаючи докорінно реформувати українську юридичну освіту, по-друге, допомагаючи застосувати такі реформи для створення та імплементації інтенсивної програми безперервної юридичної освіти для кожного юриста, який має право практикувати в Україні, приватно або як прокурор чи суддя – без винятку.
Нездатність до врегулювання стану правової культури не тільки сама по собі є головним бар’єром для будь-якої значущої правової реформи, але також може призвести до нових непередбачених деформацій у правовій системі, коли вся реформа орієнтована виключно на стратегію. Так, наприклад, реформатори в Україні проштовхнули прийняття переглянутих норм кримінально-процесуального кодексу для протидії зловживанням з боку прокуратури, але ці зміни, що мали в основі хороші наміри, потім, як правило, закінчувалися перешкоджанням правоохоронним органам у нормальному виконанні їхніх обов’язків, зокрема проти забезпечених і добре захищених осіб, задіяних у масштабній корупції.
Яким чином слід суттєво реформувати юридичну освіту? Змінюючи як навчальну програму, так і методику підготовки людей, що стануть юристами, які повноваження вони врешті-решт не виконували б – суддів, прокурорів чи у приватній адвокатській практиці. Крім навчання традиційних професійних навичок, таких як написання текстів, представлення в суді та проведення юридичних досліджень, навчальна програма повинна включати широке історично-правове, зокрема порівняльне, навчання та аналіз: якими були природа та наслідки основних реформ, впроваджених 1864 р. в імперській Росії? Як і чому совєтизм породив легалізоване беззаконня? Яку роль відіграло окозамилювання системою римського права у радянській законності? Чим австро-угорська, а потім і польська законність відрізнялися від імперської російської, а потім радянської законності? Як і чому англо-американське право еволюціонувало саме таким чином із часів Великої хартії вольностей? Що потрібно для успішного функціонування сучасних континентальних цивільно-правових систем? Якими були основні успіхи та невдачі кожної системи? Чи свідчить юридична та політична історія України про те, що система загального чи цивільного права радше покращить або підвищить рівень верховенства права?
Що значить прагнути до здійснення правосуддя у будь-якій системі? Що значить верховенство права? І навчальна програма повинна включати ретельне вивчення та аналіз професійної етики для адвокатів, прокурорів і суддів.
Що стосується методики викладання правничих дисциплін, то юридичні навчальні заклади повинні запровадити модифікований сократичний метод викладання. Це означає, що студенти отримують завдання читати, після чого прочитане обговорюватиметься та аналізуватиметься на занятті у відповідь на перелік поставлених професором запитань. Студентів у довільному порядку викликають до участі та розподіляють по групах певним чином, залежно від їхніх знань і розуміння матеріалу, що аналізується. В кінцевому підсумку з навчальних закладів випускатимуться юристи, здатні усвідомити, що таке верховенство права, чому це критично важливо, котрі знатимуть багато способів його захисту та заохочення, оскільки воно розвивається. Програма безперервної юридичної освіти для тих, хто вже практикує як юрист, складатиметься зі стислої версії історично-правової, а також порівняльних систем, принципу верховенства права та здійснення правосуддя як справедливості як складових нового навчального плану.
Це все було б потужним починанням, для якого потрібні роки та значні ресурси. І такий проект мав би запобігти орвелівському вирішенню проблеми, яке було застосоване в деяких університетах після розпаду Радянського Союзу: колишні курси атеїзму були перейменовані на курси світових релігій, але їх викладали ті самі викладачі, використовуючи той самий навчальний матеріал. Можливі й інші шляхи зміни правової культури в Україні, але беззаперечно, що фундаментальні та справжні реформи правової системи ніколи не відбудуться без суттєвих змін в українській правовій культурі. Повинне бути нове розуміння та інтерналізація того, що є нормальною правовою системою, усіма, хто в ній задіяний.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
