Все просто! У чому секрет успіху українських популістів

Швидше за зарплати і пенсії в Україні ростуть тільки рейтинги підтримки політиків-популістів. Чому владі на цей раз не вдається «купити» любов виборців?

Автори:

У січні 2020 року держава дуже потішила мою 83-річну маму: їй і ще 9 мільйонам українських пенсіонерів підвищили пенсію майже в два рази – до мінімальної зарплати. Були знижені ціни на газ і послуги ЖКГ, нове керівництво НБУ гарантувало стабільний курс 25 ± 2 грн за долар, 50 прізвищ з українського списку Forbes стали фігурантами розслідувань за звинуваченнями в незаконному збагаченні, зарплати топ-чиновників і депутатів урізані і закріплені на рівні середньої ЗП, мораторій на продаж землі зафіксовано на 99 років, «антинародна» медична реформа Уляни Супрун рішуче зупинена, Україна зняла обмеження на торгівлю з Росією, а з окупованою частиною Донбасу розпочато дуже конструктивний діалог.

Це фантазія на тему «Українські популісти перемогли на виборах 2019-го, зібрали коаліцію і почали втілювати частину гучних обіцянок». Звичайно, в сценарії надто багато «якщо», але в самій перемозі популістів немає нічого нереального: політичні партії Юлії Тимошенко, Вадима Рабіновича («За життя») і Олега Ляшка в грудні 2017 го набрали б більше чверті голосів виборців (Всі ці політики серед лідерів рейтингу «Брехунів і маніпуляторів», який склав VoxCheck).

Мені не дуже подобаються наслідки такого вибору, так як січень 2021-го виглядатиме для моєї 84-річної мами і ще 42 мільйонів українців куди менш райдужно. В Україні точно буде глибока економічна і, швидше за все, політична і дипломатична кризи.

Аналізувати наслідки реалізації обіцяного популістами цікаво, але марно: зазвичай вони не виконують найбільш радикальних обіцянок, які і «виносять» їх на вершину. Куди цікавіше розібратися, в чому справжні причини стрімко зростаючої популярності українських популістів. Для цього VoxUkraine ініціював дискусію #ЛютийПопулізм з наміром всебічно вивчити феномен популізму.

Аналізувати наслідки реалізації обіцяного популістами цікаво, але марно: зазвичай вони не виконують найбільш радикальних обіцянок, які і «виносять» їх на вершину. Куди цікавіше розібратися, в чому справжні причини стрімко зростаючої популярності українських популістів.

Політологи VS Економісти

Декілька слів про визначення. Політологи і економісти дивляться на популізм трохи по-різному. У економістів все досить ясно: популісти – це політики, партії, руху, що пропонують прості і надзвичайно популярні у більшості економічні рішення, які можуть на короткостроковому відрізку часу поліпшити добробут широкої групи людей (їх основного виборця), але дуже згубні для економіки в довгостроковій перспективі . Наприклад, не підтриманих наявними ресурсами підвищення пенсій або соціальних виплат, націоналізація секторів промисловості або жорсткий протекціонізм – політика імпортозаміщення. Україна – майстер спорту в економічному популізмі.

Наша країна зайшла на довгу дистанцію економічного популізму перед виборами 2004-го: виборців підкуповували майже триразовим підвищенням пенсій. Забіг тривав практично безперервно 10 років. За цей час державні витрати зросли майже до 50% ВВП, тільки на пенсії Україна витрачала близько 16%. Країна систематично «жила в борг». Коли Янукович втік з країни, держборг становив понад $ 73 млрд (зараз $ 76 млрд). У 2014-2015 роках під загрозою дефолту і розвалу держави Україна зіскочила з «популістського кола»: були урізані держвидатки, змінена монетарна політика, підвищені ціни на газ, заморожені пенсії і т.д. Втім, як тільки загроза колапсу минула, політики впритул підійшли до нового забігу: частка держвитрат за останні два роки зросла з 40,7 до 44,4% ВВП, мінімальна ЗП підвищена в три рази (з серпня 2015 го).

У 2014-2015 роках під загрозою дефолту і розвалу держави Україна зіскочила з «популістського кола»: були урізані держвидатки, змінена монетарна політика, підвищені ціни на газ, заморожені пенсії і т.д.

У політологів все трохи складніше, вони бачать в популізмі «тонку» ідеологію – набір близьких широкій групі виборців і часто нездійсненних на практиці ідей плюс обов’язкове протиставлення доброго народу і поганих еліт: «true American patriots VS corrupt Washington elites», «святий український народ VS кляті корупціонері на Банковій». Іноді додається третя сторона – зовнішня загроза: наприклад, незаконні або трудові мігранти.

Звичайно, в Україні не вперше з’явилися політики, що зіштовхують «свого» виборця з «олігархами», «бендерівцями», «рукою Москви / Вашингтона», «продажною владою», «реформаторами», але важко пригадати, коли ще популісти були так популярні. Результати грудневих соцопитувань показують, що як мінімум половина партій, що долають трьохвідсотковий бар’єр, мають популістську ідеологію (щодо «Оппоблока» можна сперечатися), і їх сумарна популярність зростає: рік-півтора тому вони набирали на 10 п.п. менше голосів.

У чому феномен популярності українських популістів? Єдиною причини немає. Точніше, в Україні є багато факторів для розквіту популізму.

Гроші не головне

Відповідь, що напрошується першою – важкий економічний стан більшості українців. Нещодавнє дослідження економістів Янна Алга і Сергія Гурієва довело, що чим вище безробіття (вища невизначеність і нижчі доходи), тим більше у популістів шансів на успіх. Ніхто не буде сперечатися, що в Україні доходи більшості українців – це не про гідне існування. Але коли мова йде про задоволеність доходом, крім цифри з/п ще важлива і динаміка. Пенсії, і особливо, заробітні плати в Україні останні рік-два ростуть навіть з урахуванням інфляції. Але рейтинги популістів ростуть швидше.

Ніхто не буде сперечатися, що в Україні доходи більшості українців – це не про гідне існування. Але коли мова йде про задоволеність доходом, крім цифри з/п ще важлива і динаміка.

Важливо не тільки те, скільки грошей в твоєму гаманці, а й скільки їх у сусіда. Підмога популістам – нерівність. Чим більша різниця між бідними і багатими, тим більше ображені перші і тим легше популістам «мобілізувати» їх образу і конвертувати її в голоси. Не дарма кажуть, ненависть – паливо популізму. У дослідженні «Антологія популізму» VoxUkraine фокусувався на проблемі нерівності. Якщо порівнювати середні доходи 10% найбагатших українців з 10% найбіднішого населення, то різниця в 2014-му році була 16 раз (більш пізніх даних ще немає, але навряд чи ситуація змінилася драматично). Це не мало. У країнах Європи показник від 5 до 10. Українські цифри ідентичні показникам США. Можна припустити, що триразове збільшення мінімальної з/п і підвищення пенсій в результаті реформи трохи скоротили розрив. Але ситуацію це не рятує.

Успіхи популістів не можна звести лише до цифр доходу або нерівності. У такому випадку було б складно пояснити, чому, наприклад, у популістів слабкі позиції в Португалії, найбіднішій країні старої Європи, а в найбагатшій Швейцарії вони набирають 35%. Важливі не тільки і не стільки реальні цифри доходу, скільки відносне або потенційне погіршення добробуту, запевняє у своїй книзі «Populism in Europe and the Americas: Threat or Corrective for Democracy?» Політолог Cristóbal Rovira Kaltwasser. На його думку, якщо люди відчувають (саме відчувають – необов’язково, щоб так було насправді), що система нечесна і не піклується про них досить добре, вони схильні обирати популістів.

І ось тут в української влади починаються серйозні проблеми. Більшість населення не довіряє владі майже у всіх її проявах. Суди, прокуратура, Верховна Рада, прем’єр-міністр, президент мають рівень недовіри 70-90%. Українців, які вважають, що країна йде не туди, майже в 5 разів більше, ніж тих, хто позитивно оцінює вектор руху.

Абсолютна більшість українців впевнені, що система несправедлива, і майже половина відзначають, що головною проблемою країни є корупція в держорганах.

Ці проблеми не виправити рішенням уряду підвищити мінімальні заробітні плати, пенсії або субсидії. Не сильно допомагає поліпшення якості доріг і підвищення боєздатності армії. Це не переконує українців, що їх держава стала більш справедливою: занадто багато безкарності навколо. Є примітивно простий рецепт, як виправити критичну для влади ситуацію. Саме час прислухатися до самих оскаженілих українських популістів. У кожного з них знайдеться гасло зі змістом: «Злодій, яке би крісло не обіймав, повинен сидіти у в’язниці».

Головне фото: depositphotos.com / palinchak

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний