Головна проблема українського газового сектору полягала в дуже низьких цінах для населення і високих – для виробництва, що призвело до надлишкового споживання і недостатнього випуску продукції. Україні, однак, не треба буде імпортувати газ або вугілля, якщо вона запропонує нормальні економічні ринкові умови для енергетичного сектора
Газова торгівля з Росією і на внутрішньому ринку була одним з головних джерел збагачення в Україні.
У 1998 році тогочасний голова правління НАК “Нафтогаз України” Ігор Бакай влучно зауважив: “Усі багаті люди в Україні заробили свої статки на російському газі”. Суть їхнього збагачення полягала в купівлі газу за низькою регульованою на державному рівні ціною і продажі за непомірно високою ринковою ціною, захищеною з боку монополії, або у виробництві експортної продукції з використанням дешевого газу.
Така торгівля газом була головним джерелом корупції у владній верхівці України. Один-єдиний спосіб, який здатен побороти цю корупцію, – це уніфікація різноманітних цін на газ на ринковому рівні¹. Якщо Україна не вживе таких заходів, то корупція у владній верхівці переважатиме і надалі, а Україна не досягне істотного економічного зростання.
У листопаді минулого року чотири журналісти агентства Reuters опублікували статтю “Союзники Путіна направляли мільярди українському олігарху, який підтримував проросійського президента України”. Особою, про яку йшлося в тій статті, був Дмитро Фірташ, який з 2002 року був головним посередником у російсько-українських газових відносинах, незабаром після того, як президент Володимир Путін взяв “Газпром” під свій контроль.
За даними Reuters, з 2010 по 2013 рік “Газпром” продав Фірташу понад 20 млрд кубометрів газу за ціною нижче ринкової. За оцінками інформагенції, ціна, яку заплатив Фірташ, була такою низькою, що компанії, які він контролював, заробили понад $3 млрд на цій угоді.
“За той самий період… наближені до Путіна власники банків надали Фірташу кредитні лінії на суму $11 млрд. Цей кредит допоміг Фірташу, який у 2010 році підтримував проросійського кандидата в президенти України Віктора Януковича, забезпечити собі домінуючу позицію хімічній промисловості й у виробництві добрив в країні”, – зазначає видання.
“Коли Фірташа заарештували у Відні”, російський бізнесмен з оточення Путіна “позичив українському бізнесменові $155 млн для внесення застави”.
Фірташ вважався одним з двох найбільших бізнесменів, які підтримували Януковича, разом з Рінатом Ахметовим, але в 2014 році Forbes оцінив його чистий прибуток лише у $500 млн. Виникає питання, чи він просто здійснював свою діяльність на підставі кредитної лінії в $11 млрд, виділеної “Газпромбанком”, а не як незалежний підприємець.
Хто б не управляв українськими закупівлями газу з Росії, він чи вона зажди прагнули стягнути плату, за яку можна було купити політичне лідерство в Україні.
Як мінімум, торгівля газом має бути відкрита та прозора з належною оцінкою імпортованих обсягів та цін, але цього навряд чи буде достатньо.
У своїй відомій доповіді “Путін і Газпром” пізніше Борис Нємцов і Володимир Мілов зауважили, що основною метою цієї корпорації було збагачення президента Путіна та його поплічників.
Друга мета – це геополітичні наміри, як видно з цінової дискримінації і численних скорочень поставок, якими “Газпром” тиснув на клієнтів зі Східної Європи.
Враховуючи той факт, що головні цілі “Газпрому” полягали в корумпованості та розколі країни, Україна повинна розірвати з ним усі торговельні відносини. На щастя, поки це цілком можливо в найближчому майбутньому.
Оскільки нинішнє керівництво “Нафтогазу” відкрите для європейських поставок газу по трубопроводах із Заходу, Україні більше не треба покладатися тільки на поставки російського газу, і в подальшому їй варто скорочувати поставки з Росії. Тимчасове зниження цін – це ті хитрощі, на які серйозні бізнесмени не повинні зважати.
Головна проблема українського газового сектору полягала в дуже низьких цінах для населення і високих – для виробництва, що призвело до надлишкового споживання і недостатнього випуску продукції.
До 1 квітня 2015 року ціни на газ для українські домашніх господарств складали лише 12% від його реальної ціни. Цілком природно, що потреба компенсувати цю різницю спричиняла зростання бюджетного дефіциту та дефіциту торговельного балансу.
Низька ціна на український газ насамперед сприяла корупції.
Згідно з офіційними даними, близько 40% газу українського виробництва продавалось за ціною $50 за 1000 кубометрів і незаконно перепродавалось до приватного сектора за ціною $380 за 1000 кубометрів в 2013 році.
Популісти закликають до посилення державного контролю, щоб дешевий газ дійсно призначався для потреб українського населення. Але українська держава ще недостатньо зміцніла, щоб позбавити декількох осіб з великими зв’язками $2,5 млрд на рік.
Тому уряд країни зробив те, що мав зробити, коли 1 квітня цього року підвищив ціни на газ для домогосподарств. Головна проблема в тому, що ціни не було підвищено до ринкового рівня одразу.
Минулого року Україна витрачала не менше 10% ВВП на енергетичні субсидії, а ще майже 8% – на газові субсидії. На початку року були скасовані субсидії для вугільної промисловості. Разом з підвищенням цін з 1 квітня були скасовані цінові субсидії в розмірі 5% від ВВП; інші 2% ВВП газових субсидій, ймовірно, зникнуть завдяки падінню міжнародних цін на нафту та газ.
В цілому 80% шкідливих енергетичних субсидій цього року скасовані, що дорівнює необхідному фіскальному регулюванню. Без цих скорочень Україна миттєво оголосила б дефолт. Навіть з цими скороченнями країна – на межі банкрутства.
Неймовірно, але деякі українські політики-популісти закликають до суттєвого зниження тарифів, хоча на це немає коштів. Це ворожий акт стосовно української держави.
Економія є настільки відчутною, що грошові компенсації тільки 1% ВВП можуть повністю компенсувати витрати найбіднішої третини населення країни. Для цього в Україні достатньо управлінського потенціалу.
Через надзвичайно низькі ціни на енергоносії в Україні сформувалося надлишкове споживання енергії – найвищий показник в Європі на одиницю вимірювання продукції.
Нові підвищені ціни повинні раціоналізувати споживання української енергії. У 2014 році українське споживання газу зменшилось до 42,6 млрд кубометрів. У 2015-му воно, можливо, знизиться до 35 млрд кубометрів, оскільки за перші чотири місяці впало на 21,5%.
Обсяги видобутку газу українського виробництва складають 20 млрд кубометрів на рік, але протягом декількох років їх можна легко збільшити до 35 млрд кубометрів, якщо приватним підприємствам запропонують зручне оподаткування, торговельні та регулятивні умови.
У 2012 році Міжнародне агентство з енергетики зазначило: “Україна може позбавитися своєї залежності від імпортного газу в недалекому майбутньому, істотно збільшивши обсяги видобутку газу власного виробництва…”.
З незрозумілих причин нинішній український уряд відмовився запропонувати приватним підприємствам, які працюють у сфері видобутку газу, відповідні ринкові умови щодо газодобувних свердловин. Україні не треба буде імпортувати газ або вугілля, якщо вона запропонує нормальні економічні ринкові умови для енергетичного сектора. Вона могла б навіть стати експортером газу.
Подальше утримання низьких цін на газ українського виробництва, чого вимагають деякі популісти, означає дискримінацію домашнього виробництва на користь імпорту. Беручи до уваги те, що в 2013 році в Україну було імпортовано газу на суму $11,5 млрд, регулювання ринку газу сприяло б суттєвому скороченню дефіциту поточного рахунку України.
Такі кроки вкрай необхідні для успішного функціонування ринку.
На щастя, чинний український уряд заклав фундамент з новим законом про ринок газу, який створюється відповідно до принципів Третього енергетичного пакету ЄС.
Відкритий ринок з численними виробниками, постачальниками і дистриб’юторами, вільні ціни і приватне підприємництво – це найкращі способи боротьби з субсидуванням, корупцією, неспроможністю та бідністю, щоб досягти національного добробуту у всій країні.
¹ Оскільки Україна зараз має імпортувати газ, то ринкова ціна – це ціна іспортованого газу.
Андерс Ослунд є автором нової книжки “Україна: Що пішло не так і як це змінити”.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
