Як говорити про українську політику на Заході?

Моя нещодавня стаття «Що означатиме президентство Тимошенко?» для рубрики «Ukraine Alert» вашингтонського  аналітичного центру Атлантична рада викликала обурення численних українських експертів і журналістів – деякі з них досі залишаються моїми близькими колегами і друзями по професії. Цим текстом, а також двома довгими нарисами на VoxUkraine і New Eastern Europe, я реагую на жорсткі напади на Тимошенко, що продовжуються й до цього моменту, у західних виданнях, автором яких є провідний спеціаліст із міжнародних відносин на пострадянському просторі Тарас Кузьо. Відповідаючи на його порівняння Тимошенко із Уго Чавесом, а також на інші, менш суперечливі твердження, я доводив, що Тимошенко за соцопитуваннями є лідером президентських виборів. При чому із великим відривом. Її партія також зараз обіймає першу позицію на парламентських виборах восени 2019 року, згідно із опитуванням. З тих пір Кузьо встиг оскаржити мою критику англійською у Kyiv Post і українською у VoxUkraine мовами.

Українські реакції на презентацію Тимошенко на Заході

Очевидно, існує ряд проблем, пов’язаних із Тимошенко та її участю у президентських виборах. Наприклад, її ліві популістські гасла або фінансові джерела для дорогої передвиборчої кампанії. Проте, факт залишається фактом, справжній вибір на президентських виборах в Україні у 2019 році схоже буде робитися не між молодим реформатором – з однієї сторони, і представником еліти епохи Кучми – з іншої, а між Порошенко і Тимошенко. І остання наразі має більшу популярність.

Тому, у цьому був мій аргумент, Заходу потрібно вибудовувати конструктивні відносини з Тимошенко як із, скоріше за все, майбутнім лідером України, а також її командою. Для початку такого зближення, я перерахував декілька позитивних аспектів можливого приходу до влади Тимошенко у 2019 році: вона стане першою жінкою-президентом у східнослав’янському світі, вона побудувала функціональну загальнонаціональну партію, а також вона нещодавно провела декілька серйозних планомірних конференцій, де було висловлено (також напевно) багато більш-менш оригінальних політичних і економічних ідей.

«Замовкни!» – такою була одна з найбільш ввічливих відповідей серед реакцій українців у багатьох соціальних мережах на вибірковий переказ моєї статті на українських сайтах. Найпоширенішим обвинуваченням, яке я отримав від десятків коментаторів, – те, що моя стаття була проплачена Тимошенко. Проте, ці наклепники не змогли відповісти на питання, навіщо кандидату в президенти витрачати гроші на статтю, в якій я публічно запитую – цитую себе – «звідки взялася та величезна сума грошей, яку Тимошенко наразі витрачає на свою кампанію». Наклеп, що стосується моєї безпідставної продажності Тимошенко, і багато менш значних дифамацій, а також зневажливі коментарі у три способи зруйнували ціль і контекст моєї статті. Вони розглянули її, (а) як внесок в українські, а не західні дебати, (b) як вираз політичної позиції, а не політичного рецепту, і/або (c) як пропаганду, а не представлення Тимошенко західній аудиторії. Багато безжальних до мого портрету Тимошенко респондентів, напевно, не дуже піклуються про динаміку західних дискурсів і політики, що стосується України, або не дуже добре її розуміють. Вони не розуміють можливих наслідків, які, в українському контексті, можуть нести добре сприйняті у західних столицях обвинувачення Тимошенко, як наприклад, її порівняння з Уго Чавесом, що привів Кузьо. Публічно попередити Україну не йти шляхом Венесуели в українських ЗМІ – це була б одна справа. Вимальовувати таку картину в поважних західних аналітичних інформаційних джерелах – це вже інша історія.

Багато безжальних до мого портрету Тимошенко респондентів, напевно, не дуже піклуються про динаміку західних дискурсів і політики, що стосується України, або не дуже добре її розуміють. Вони не розуміють можливих наслідків, які, в українському контексті, можуть нести добре сприйняті у західних столицях обвинувачення Тимошенко, як наприклад, її порівняння з Уго Чавесом, що привів Кузьо. Публічно попередити Україну не йти шляхом Венесуели в українських ЗМІ – це була б одна справа. Вимальовувати таку картину в поважних західних аналітичних інформаційних джерелах – це вже інша історія.

Чому Заходу необхідно представити Тимошенко

Основною мотивацією для моє статті було не представити якісь особливі позитивні чи негативні якості Тимошенко, а зосередитися на результатах масштабного опитування, яке Центр Разумкова, Київський міжнародний соціологічний інститут і соціологічна група «Рейтинг» провели в Україні в жовтні-листопаді 2018 року. Ці три відомі аналітичні центри провели спільне всеохоплююче дослідження суспільної думки, в якому взяло участь більше 10,000 українців. Таким чином, вони використовували дані набагато більшої кількості респондентів, ніж інші соціальні агентства. Це опитування не лише поставило Тимошенко та її партію попереду всіх конкурентів на президентських і парламентських виборах 2019 року.

Окрім деяких інших помітних аспектів, це опитування також виявило винятково високий негативний рейтинг чинного президента Петра Порошенка. Він також очолює виборчий блок, що носить його ім’ям та прізвищем (БПП), який планує брати участь у парламентських виборах восени наступного року. Більше 50% респондентів заявили, що не голосуватимуть за Порошенка за будь яких обставин. Крім того, дослідження передбачило чисту перемогу Тимошенко в гіпотетичному другому турі президентських виборів, в якому вона, згідно з опитуванням, перемогла всіх своїх опонентів. Принаймні, станом на середину листопада, без сумніву, найбільш вірогідним новим президентом України і переможцем парламентських виборів 2019 року стануть Тимошенко та її партія «Батьківщина».

У статтях, подібних до тих, що пише Кузьо, зазначається, що це буде не що інше, як катастрофа для України, яка може стати другою Венесуелою. Багато українських експертів і журналістів налаштовані менш панічно, але в більшості мають подібну думку. Гірше того, ці коментарі – коли публікуються англійською або іншими європейськими мовами – починають поширюватися серед західних дипломатів, іноземних підприємців і робітників міжнародної гуманітарної допомоги. Сьогодні багато іноземних партнерів Києва, навіть не знаючи про печальні перспективи, що передбачає Кузьо, невпевнені щодо майбутнього України. Європейські та північноамериканські чиновники, підприємці, журналісти та активісти гадають, що стане з їхніми робочими позиціями, впливом і статусом в Україні після виборів. Не тільки апокаліптичні застереження від Кузьо та компанії, але й інші скептичні заяви українців щодо Тимошенко підживлюють невпевненість Заходу щодо майбутнього зовнішніх відносин, шляхів розвитку та внутрішньої стабільності України. Більше того, явне неприйняття більшості представників київської еліти Тимошенко дуже різко контрастує з її загальнонаціональною сильною підтримкою населення майже у всіх регіонах України.

Який висновок можуть зробити західні актори з української гіперболи 

Дехто із публічних супротивників Тимошенко може плекати надію, що, чим сильніше вони критикують кандидата в президенти англійською мовою, тим ймовірніше, що Захід спробує запобігти її перемозі, або нейтралізувати наслідки її потенційно катастрофічного президентства. Але міжнародні відносини Заходу, в цілому, та його взаємодія з Україною, зокрема, так не працюють. Похмурі застереження численних київських експертів, які вони висловлюють публічно або в особистому порядку європейським чи американським партнерам, що стосуються приходу до влади Тимошенко, можуть навпаки створити на Заході ефект, протилежний тому, на який вони очікують.

Дехто із публічних супротивників Тимошенко може плекати надію, що, чим сильніше вони критикують кандидата в президенти англійською мовою, тим ймовірніше, що Захід спробує запобігти її перемозі, або нейтралізувати наслідки її потенційно катастрофічного президентства. Але міжнародні відносини Заходу, в цілому, та його взаємодія з Україною, зокрема, так не працюють.

В результаті, у кращому випадку, представники західних держав і організацій можуть вирішити, що антитимошенківській еліті й протимошенківському населенню необхідно розібратися у власних взаємовідносинах. У гіршому випадку, вони будуть повністю або частково вірити темним прогнозам від Кузьо або інших подібних київських експертів і відповідно реагувати або готуватися до них. Всупереч очікуванням деяких людей у Києві, така підготовка не сприятиме підвищенню інтересу до українських внутрішніх справ, або покращенню взаємодії з ними. Це може створити зворотній ефект, викликавши тимчасове відсторонення від України-яка-скоро-самознищиться, що також може призвести до впровадження політики стримування міждержавної нестабільності. Якщо все таки Другий Чавес (Тимошенко) розпочне володарювати в Україні навесні 2019 року, як натякає Кузьо та інші експерти, то Західні актори не будуть запитувати самі себе, як попередити або обмежити такий катастрофічний поворот подій. Замість цього, вони почнуть вираховувати, як мінімізувати вплив Східноєвропейської Венесуели на їхні власні країни. Організовані й готові до дії західні політичні, економічні та неурядові актори, які серйозно сприймають похмурі прогнози Кузьо про Україну під владою Тимошенко, що публікуються у відомих західних джерелах, можуть вирішити поставити на паузу співпрацю з Україною, або просто припинити її.

У будь якому випадку, деякі актори сьогодні віддають перевагу стратегії очікування, поки не стане зрозумілим, як події будуть розвиватися після виборів. Якщо Кузьо і компанія хочуть відкласти для України вливання нових  інвестицій, реалізацію проектів або співпрацю із Заходом, вони повинні продовжувати свою панічну кампанію у західних виданнях. Вони можуть ще більше спровокувати західних партнерів, які не полюбляють ризикувати, заморозити свою діяльність в Україні. В результаті, нескінченні розмови про неминучий хаос у Києві, занепад України, зрив реформ і т.д. можуть призвести до більшої обережності та невизначеності Заходу. Це може привести до переорієнтування на інші більш передбачувані інвестиційні напрямки з боку економічних і фінансових акторів, або до однаково гострих, але менш заплутаних викликів у сучасній світовій політиці з боку політичних або дипломатичних акторів.

Між іншим, щось подібне відбувається, коли справа стосується порівняння Петра Порошенка як Другого Януковича – принаймні, таке порівняння застосовується при спілкуванні із західними партнерами. Сьогодні існує ряд українських громадських активістів і політичних опозиціонерів, які за останні чотири роки дуже сильно розчарувалися п’ятим президентом України та його нерішучими спробами провести реформи. В результаті, все більше і більше представників провідних неурядових організацій та політичних журналістів починають говорити про його правління з 2014 року, як про повторення влади Віктора Януковича з 2010 по 2014 роки.

Такі гіперболічні засудження Порошенка шляхом порівняння його з четвертим президентом України висловлюються не лише українською мовою, але й англійською на західних конференціях і веб-сайтах. Це може бути так само неприємно для іноземних акторів і спостерігачів, що мають відношення до України, як і порівняння Тимошенко із Чавесом від Кузьо. Якщо все насправді так погано, або стане так погано, як припускають ці алегорії, схоже, що Захід бачитиме мало сенсу у співпраці або об’єднанні з Україною.

Такі гіперболічні засудження Порошенка шляхом порівняння його з четвертим президентом України висловлюються не лише українською мовою, але й англійською на західних конференціях і веб-сайтах. Це може бути так само неприємно для іноземних акторів і спостерігачів, що мають відношення до України, як і порівняння Тимошенко із Чавесом від Кузьо. Якщо все насправді так погано, або стане так погано, як припускають ці алегорії, схоже, що Захід бачитиме мало сенсу у співпраці або об’єднанні з Україною.

Наслідки відображення Тимошенко, як державної злочинниці

Деякі українські критики Тимошенко полюбляють посилатися на сумнозвісний газовий контракт між Газпромом і Нафтогазом, підписаний у 2009 році, коли Тимошенко була прем’єр-міністром України. Це може також мати згубні наслідки для іноземних відносин. Замість того, щоб пояснити, що цей проблемний договір став результатом неймовірного іноземного тиску на Київ під час підписання російсько-української угоди, деякі опоненти Тимошенко розглядають її поведінку у січні 2009 року як корисливу, або навіть злочинну, якщо не зрадницьку. Якщо сприймати таку риторику всерйоз, тоді ув’язнення Тимошенко Януковичем у 2011 році, очевидно, було виправданим заходом.

Більше того, невідкладна вимога ЄС звільнити Тимошенко з під варти у 2011 році, а також наполегливі вимоги, які висував Брюссель аж до її остаточного звільнення в лютому 2014 року, схоже, були помилковими або лицемірними. Навіть гірше, виявляється, що відкладання Януковичем підписання Угоди про асоціацію з ЄС, очевидно, також було виправданим. Четвертий президент України не мав змоги виконати вимогу Брюсселя щодо звільнення Тимошенко, щоб потім підписувати цей масштабний договір на саміті Східного партнерства в Вільнюсі в 2013 році.

Виявляється, що наприкінці 2013 року Янукович захищав верховенства права України, в той час як ЄС намагався використати всі свої важелі, щоб звільнити політичного в’язня Тимошенко. Схоже, лише Володимир Путін серйозно намагався допомогти в цій боротьбі українському правозахиснику Віктору Януковичу. Очевидно, що Євромайдан виник через непорозуміння: Янукович просто намагався вберегти українське правосуддя від замахів ЄС звільнити Тимошенко від відповідальності за її злочинні дії.

Якщо саме так і відбулася зміна українського режиму в 2013-2014 роках, тоді ЄС захоче відмінити підписання Угоди про асоціацію з Україною, зменшити економічні санкції проти путінської Росії, відмінити надання фінансової допомоги Києву, зробити Януковича кандидатом на отримання Премії імені Сахарова і т.д.

Дві різні арени, дві різні аудиторії

Західна аудиторія все ще має відносно мало фактичних знань і глибокого розуміння українських внутрішніх та зовнішніх справ. Таким чином, внутрішньополітичні суперечки українською мовою в Києві та англомовні зовнішньополітичні спілкування щодо майбутніх виборів в Україні є двома різними площадками. Якби Кузьо публікував свої напади лише українською мовою для української аудиторії, я б не став писати спростування. Навпаки, можливо я б просто отримував задоволення від читання його всеохоплюючої критики та сміливих порівнянь на адресу маленької 163-сантиметрової кандидатки в президенти України.

Натомість Кузьо обрав впливові західні аналітичні видання, такі як сайт вашингтонської Атлантичної ради та варшавський журнал New Eastern Europe в якості платформ для своїх жорстких нападів на Тимошенко. Він зробив це на фоні нестачі інших оціночних суджень щодо Тимошенко, а також аналізу її все більш вірогідної перемоги на виборах наступного року. Я боюся, що, в результаті оціночного судження Кузьо, дехто на Заході розглядатиме тріумф Тимошенко на виборах 2019 року як початок кінця України. Зменшення цієї невизначеності стало єдиною ціллю моїх статей «Що означатиме президентство Тимошенко?» для Атлантичної ради та «Не все пропало» для VoxUkraine, і, на жаль, єдиною винагородою за них.