Україна не Повинна Втратити Шанс на Успіх

Країні потрібні термінові і рішучі дії з боку політичних лідерів, у той час як Захід повинен домогтися справедливого геополітичного рішення для України. Але без широкої підтримки суспільства будь-яке політичне рішення в Україні приречене на провал.

Сьогодні Україна опинилася під величезним внутрішнім і зовнішнім тиском, який може довести ситуацію в країні до точки кипіння і призвести до ще більшої міжнародної кризи з ще більш непередбачуваними наслідками.

Причиною внутрішнього тиску є те, що основні вимоги Майдану так і не були виконані: не розпочинаються скільки-небудь серйозні кроки для проведення фундаментальних і системних реформ, викорінення корупції, зловживання владою з боку правлячих еліт, олігархів і заскнілої бюрократії. Стара клептократична/олігархічна система, яка лише прикинулася глянцевою і європеїзоною, як і раніше душить країну та її економіку. За майже два роки, що пройшли з початку протестів на Майдані, ніхто з високопосадовців попереднього режиму, відповідального за корупцію і насильство, не був притягнутий до відповідальності. Невдоволення суспільства новим урядом зростає, що веде до посилення політичного протистояння, пошуку винуватих і зростання популізму.

Зовнішній тиск йде від Росії та країн Заходу і спрямований на політичне врегулювання згідно з умовами Другої мінського угоди. Дві основні вимоги до України, про які нещодавно нагадав Президент Франції Франсуа Олланд, за повідомленням BBC – це проведення місцевих виборів на територіях, підконтрольних сепаратистам, одночасно з загальнонаціональними місцевими виборами 25 жовтня, а також децентралізація шляхом надання автономії сепаратистським територіям до 31 грудня. Олланд, як повідомляє BBC, згадав тільки зобов’язання України, заявивши, що якщо Україна не виконає ці умови, то він «виступатиме за скасування санкцій», маючи на увазі санкції, накладені ЄС, США та деякими іншими країнами на Росію у відповідь на її агресію проти України.

У такій позиції є логічне протиріччя. Умовою скасування санкцій проти агресора має бути виконання своїх зобов’язань агресором, а не постраждалою стороною. При цьому пан Олланд забув нагадати про те, що Росія повинна вивести свої війська з України, а також виплатити компенсацію за втрачені життя і майно. Він не згадав ні про те, що Росія повинна звільнити українських громадян, які були викрадені і стали жертвами її людожерською системи «правосуддя», ні про те, що Росія повинна піти з Криму, ні про те, що Росія повинна повернути Україні контроль над її державним кордоном в Східній Україні.

Українське суспільство вважає таку позицію в корені несправедливою. На це вказують нещодавні трагічні події 31 серпня 2015, що відбулися під час голосування за проект внесення змін до Конституції в частині децентралізії.Очевидно, що будь-які дії, які можуть бути витлумачені як легітимізація сепаратистських режимів «ДНР/ЛНР», можуть призвести до ще більшого насильства.

Можливо, саме цього і добивається Росія. Справді, зараз у Росії немає необхідності вести які-небудь видимі військові дії в Україні. Про плани «нелегітимних» виборів, запланованих до проведення в так званих «ДНР/ЛНР» перед законними загальнонаціональними місцевими виборами в Україні 25 жовтня, можна також забути. І Україна потрапляє у пастку. Якщо Україна після припинення вогню не дозволить проведення виборів 25 жовтня в «ДНР/ЛНР», вона порушить умови Другої мінського угоди. З іншого боку, якщо Україна допустить їх проведення, то нескладно передбачити результат виборів, що проходять під дулом пістолета на територіях, контрольованих сепаратистами, і це може викликати бурю вже всередині України.

Путін завжди ігнорував український народ в якості сили на геополітичній арені і в результаті отримав масу неприємностей. Без підтримки суспільства ніяке політичне рішення в Україні не буде виконуватися. Зовсім недостатньо заручитися згодою українських політичних еліт. Тут можна згадати політичні домовленості між Януковичем і лідерами опозиції, досягнуті в лютому 2014 за посередництва представників Заходу та Росії, які були відкинуті суспільством, і режим Януковича був повалений через лічені дні.

Сьогодні Захід не повинен повторити цю помилку. Безліч українців пройшло через пекло ATO, захищаючи на Сході Україну від сепаратистів і російської армії. Багато з них загинули. Після таких величезних втрат українці погодяться тільки на справедливе геополітичне рішення. Ризик соціального вибуху реальний, і може призвести до великої війни з Росією, яка напряму торкнеться Європи (нинішній наплив біженців в ЄС здасться нікчемним у порівнянні з потоком біженців з України).

Хоча в цьому випадку вибух буде викликаний зовнішнім тиском, він буде підігріватися внутрішнім тиском, викликаним розчаруванням українців нинішнім керівництвом. Єдиний шанс на мирне вирішення внутрішнього конфлікту – це отримання українським суспільством сигналу від керівництва країни про те, що існуюча пострадянська клептократична/олігархічна система буде рішуче демонтована зверху вниз. Україні пощастило мати на своєму боці групу справжніх реформаторів, таких як губернатор Одеської області Міхаїл Саакашвілі, міністр фінансів Наталія Яресько та інші, які могли б очолити виконання цієї фундаментальної задачі.Процес має розпочатися негайно, задовго до місцевих виборів 25 жовтня. Широка підтримка електронної петиції про призначення Міхаіла Саакашвілі прем’єр-міністром свідчить про величезний попит населення на реформи і фігуру лідера (петиція зібрала необхідні 25 000 голосів всього лише за 7 днів).

Є декілька позитивних подій, які можуть полегшити для України проведення максимально швидких і глибоких фундаментальних реформ.

По-перше, в макроекономічній ситуації з’явилися ознаки поліпшення, що підтвердила глава МВФ  Крістін Лагард  під час її нещодавнього візиту в Україну.

По-друге, угода з кредиторами про реструктуризацію боргу, укладена міністром фінансів Наталією Яресько, повинна дати Україні необхідний перепочинок.

По-третє, зростаюче суспільне невдоволення олігархами і корупцією створює сприятливі умови для деолігархізації та проведення фундаментальних реформ.

По-четверте, Україні гарантована підтримка з боку Заходу за умови продовження реформ.

І, нарешті, в Україні є люди, як українці, так і іноземці, у яких є досвід, воля і мужність, необхідні для проведення радикальних змін.

Українці продемонстрували неймовірну стійкість, самоорганізацію (включаючи масовий волонтерський рух), здоровий глузд, терпимість і патріотизм, як в економічному, так і в політичному сенсі. За всіма прогнозами Україна сьогодні мала б лежати в руїнах, з урахуванням всіх несприятливих факторів: майже 25 років стагнації економіки, викликаної пострадянською клептократією, концентрації величезних багатств і політичної влади в руках купки олігархів, драматичних події Революції гідності і наступної за нею російської агресії (окупація Криму, поставки зброї та найманців сепаратистам на Сході, економічна блокада і шантаж). Можна тільки здогадуватися, якого приголомшливого прогресу Україна могла б досягти, позбувшись старої системи олігархічної клептократії та приєднавшись до цивілізованого світу. Її шанс на успіх зараз висить на волосині. Щоб не втратити його, всередині країни потрібні термінові та рішучі дії з боку політичних лідерів, в той час як Захід повинен добитися справедливого геополітичного рішення для України.