Україна – новітня Герніка. Подбаймо про те, щоб це ніколи не повторилося

Україна – новітня Герніка. Подбаймо про те, щоб це ніколи не повторилося

Photo: ua.depositphotos.com / sarymsakov
9 Червня 2023
FacebookTwitterTelegram
628

Наприкінці квітня 2022 року минуло трохи більше двох місяців після неспровокованого вторгнення росії в Україну. Незважаючи на поширені прогнози, що росія швидко обезголовить український уряд і встановить контроль над країною, запеклий український опір відбив російські сили на півночі та здобув ключові перемоги на інших ділянках фронту.

Але елементи довгострокової стратегії росії вже тоді стали очевидними: тероризувати цивільне населення і руйнувати цивільну інфраструктуру з метою підірвати спроможність до опору, моральний дух і, зрештою, почуття національної ідентичності українців. За оцінками Управління Верховного комісара ООН з прав людини, станом на кінець квітня 2022 року серед цивільного населення було понад 6 000 жертв, у тому числі багато дітей. Водночас в ООН зауважили, що справжнє число жертв є «значно вищим»:

Більшість утрат серед цивільного населення спричинені використанням вибухової зброї широкого ураження, включаючи обстріли з важкої артилерії і реактивних систем залпового вогню, а також ракетні та авіаудари.

Україну покинули більше п’яти мільйонів мирних жителів. Удари безпілотників, артилерії та ракет зрівняли з землею такі міста, як Маріуполь і  Попасна. Там, де росіяни відступали, вони залишили сліди вбивств, зґвалтувань, тортур. Докази звірств у Бучі почали з’являтися у квітні, що одразу шокувало весь світ, але росія, звісно, все заперечувала.

За збігом обставин у квітні 2022 року також настала 85-та річниця події, яку багато хто вважає початком ери жорстоких війн, у яких агресори не гребували навмисним знищенням цивільних осіб. 26 квітня 1937 року, у розпал громадянської війни в Іспанії, німецькі та італійські військово-повітряні сили під проводом іспанських націоналістів атакували баскське місто Герніка. Приблизно о 16.30 понеділка, коли мешканці регіону за звичкою з’їхалися до міста на базарний день, налетіли бомбардувальники й протягом двох із половиною годин нищили будівлі й вбивали сотні мирних жителів, точна кількість жертв яких досі невідома.

Герніка не була ані першим, ані останнім населеним пунктом, у якому від бомбардувань німецько-італійськими силами під час іспанської громадянської війни загинули цивільні особи. До подій у Герніці, у квітні того самого року був авіаудар по місту Хаен в Андалусії, де загинуло понад 150 мирних жителів. І після того, у листопаді 1937 року, повітряна атака на каталонське місто Льєйда забрала життя сотень людей, у тому числі 48 дітей у школі, в яку поцілили навмисно. Нацистська Німеччина і фашистська Італія у своїй підтримці націоналістичного іспанського лідера Франсиско Франко переслідували низку цілей. Зокрема, німці хотіли випробувати нову зброю і вдосконалити бойову тактику Люфтваффе – новостворених військово-повітряних сил. На Нюрнберзькому процесі після Другої світової війни командувач авіації Герман Герінг дав ці жахливі свідчення: «Я закликав [Адольфа Гітлера] підтримувати [Франко] за будь-яких обставин: по-перше, щоб запобігти подальшому поширенню комунізму; по-друге, перевірити моє молоде Люфтваффе в різних технічних аспектах» (Цитата у Thomas 1961, 228).

До іспанських подій, під час вторгнення в Ефіопію, Італія також удавалася до бомбардувань із використанням гірчичного газу (іприту). Наприкінці 1930-х напади загарбницьких режимів на цивільні цілі не обмежувалися повітрям. Крім того, подібні злочини коїли не лише європейські фашисти. Вважається, що під час різанини в Нанкіні, учиненої японськими військами в 1937-1938 роках, сталося близько 200 000 убивств і 20 000 зґвалтувань. Тим не менше, отримавши всесвітній розголос, не в останню чергу завдяки знаменитій картині Пікассо 1937 року, Герніка врізалася в історичну пам’ять як початок нової ери жорстокості військових протистоянь.

Усі цілеспрямовані напади на цивільне населення викликали широке засудження, але на дієву реакцію міжнародна спільнота не спромоглася. До Ліги Націй приліпилася репутація беззубої організації, яка в умовах зростання глобальної напруженості  втратила будь-який сенс. Незважаючи на те, що фашистські режими розкрили свою справжню природу, Велика Британія і Франція у вересні 1938 року підписали з Німеччиною та Італією Мюнхенський пакт. По суті це була капітуляція, що заклала підгрунтя Другої світової війни, у якій масовані повітряні атаки на цивільні об’єкти стануть регулярними і заберуть сотні тисяч життів у Лондоні, Ковентрі, Дрездені, Токіо, Хіросімі та Нагасакі, не говорячи вже про систематичне знищення жертв Голокосту.

Після Другої світової війни міжнародне співтовариство поставило собі за ціль установити глобальний порядок безпеки, щоб убезпечити від жахіть війни прийдешні покоління. Але протягом останнього десятиліття ця система істотно похитнулася. Наприклад, під час російського вторгнення в Сирію у 2015-2016 роках цивільне населення та інфраструктуру місяцями бомбардували з повітря. Це забезпечило вирішальну підтримку режиму Асада, який у прагненні знищити будь-який опір удавався навіть до застосування хімічної зброї. Як і в 1930-х, міжнародне співтовариство висловило глибоке обурення, але на сміливі кроки не вистачило рішучості, і співпрацю з росією за більшістю напрямів було продовжено. Напевно, цей прецедент заохотив путіна вторгнутися в Україну рік тому. І тепер в Україні ми щодня спостерігаємо відтворення Герніки в масштабах країни.

Ми не можемо дозволити собі скотитися назад у 1930-ті. На щастя, завдяки потужній відповіді США, Європи та важливих союзників у Азії такий результат став менш імовірним. Але російсько-українській війні пішов другий рік, і рішучість Заходу почала давати тріщини. З’явилися вони, зокрема, і в ізоляціоністському крилі Республіканської партії США, і навіть (можливо, побіжно) серед маргінальних прогресивних демократів, і подекуди в Європі. Особливо в США скептики щодо підтримки України стверджують, що конфлікт далеко, що його стратегічне значення для Америки перебільшене і що ризику «ширшої війни» чи значних витрат американських економічних ресурсів він не вартий, бо гострі потреби є і вдома.

Якщо дослухатися до цих голосів, то це лише запевнить росію в правильності обраної стратегії та заохотить до навмисного винищення цивільних осіб. У світі дедалі більшого авторитаризму і тиску на демократичні інституції такий прецедент підірве післявоєнну глобальну архітектуру безпеки ще більше, що зашкодить кожному.

Солодкоголосі пісні про «переговори» можуть звучати привабливо як альтернатива конфлікту, що триває, особливо, якщо ігнорувати низький рівень довіри до будь-яких обіцянок путінської росії. Тим не менш, дозволити путіну зберегти за собою територію, загарбану шляхом державного тероризму, означає надіслати сигнал, що  післявоєнна спроба позбутися варварства минулого провалилася; воєнні злочини і в ХХІ столітті – справа, яка може принести свої дивіденди. Подавати такий сигнал зовсім не в інтересах світової спільноти. Події в Україні, хоч і здаються декому з нас далекими, мають наслідки для нас усіх. Саме тому успіх України – це успіх світу.

Список літератури

Thomas, H (1961), The Spanish Civil War, Harper & Row.

Ця публікація входить до збірки есе, створеної за ініціативи НБУ. У ній відомі економісти, політологи та історики – визнані світом експерти – на волонтерських засадах діляться своїми думками та аргументами про те, чому, допомагаючи Україні, ви допомагаєте всьому світу. Повну збірку есе можна прочитати за посиланням 

#допомогаУкраїні_допомогасвіту

Автори
  • Моріс Обстфельд, Каліфорнійський університет у Берклі, Центр дослідження економічної політики

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний