Ґрунтуючись на п’ятнадцятирічних дослідженнях у галузях історії, політології та економіки, автори легко і доступно пояснюють, чому економічний успіх держав не залежить від культури, клімату чи географічного положення. VoxUkraine публікує уривок з цієї книжки від видавництва «Наш формат».
До теорії світової нерівності
Ми живемо в нерівноправному світі. Відмінності між націями подібні до різниці між двома частинами Ноґалеса, лише в більших масштабах. У багатших країнах люди мають міцніше здоров’я, більшу тривалість життя й кращу освіту. Вони також мають доступ до багатьох принад і можливостей життя — від відпусток до кар’єри, про що люди у бідних країнах можуть лише мріяти. Люди в багатих державах їздять дорогами без ям, мають туалети, електрику й водогін у своїй домівці. У них зазвичай є уряд, який не арештовує і не погрожує за власною примхою. Навпаки, уряд надає послуги — освіту, охорону здоров’я, будівництво доріг, а також закон і порядок. Важливо й те, що громадяни голосують на виборах і мають право голосу у виборі політичного напряму, у якому рухається їхня країна.
Величезні відмінності у світовій нерівності очевидні кожному, навіть тим, хто живе у бідних країнах, хоча багато хто з них не має доступу до телебачення чи інтернету. Саме це відчуття й реальність цих відмінностей змушує людей нелегально перетинати Ріо-Ґранде чи Середземне море, щоб отримати шанс досягти рівня життя й можливостей багатих країн. Ця нерівність має наслідки не лише для якості життя окремих людей, вона також викликає образу й обурення з величезними політичними наслідками в США й інших країнах. Зрозуміти, чому ці відмінності існують і які їх витоки — ось головна мета нашої книги. Досягнення такого розуміння є не кінцевою метою, а лише першим кроком до формулювання ідей щодо того, як покращити життя мільярдів людей, які досі живуть у бідності.
Відмінності двох частин міста Ноґалеса — це лише верхівка айсберга. Як і в решті північної Мексики, що має вигоди від торгівлі, навіть не дуже легальної, зі Сполученими Штатами, жителі Ноґалеса мають вищий достаток, аніж інші мексиканці, чий середній дохід на сім’ю ледве сягає 5 тис. доларів на рік. Цей відносний достаток жителів Ноґалеса у штаті Сонора пов’язаний з іноземними підприємствами, зосередженими в індустріальних парках, перший з яких заснував Річард Кемпбелл — молодший, виробник кошиків із Каліфорнії. Першим орендарем стала Coin-Art, компанія-виробник музичних інструментів, власником якої був Річард Боссе, котрий володів компанією Artley з виробництва флейт і саксофонів у Ноґалесі в штаті Аризона. Після Coin-Art з’явилися Memorex (комп’ютерні мережі), Avent (одяг для лікарень), Grant (сонячні окуляри), Chamberlain (системи дистанційного відчиняння гаражних дверей для компанії Sears) і Samsonite (сумки й валізи). Важливо те, що все це були американські підприємства. Бізнесмени використовували американський капітал і ноу-хау. Таким чином, більший достаток Ноґалеса в штаті Сонора відносно решти Мексики походить ззовні.
Відмінності між США й Мексикою невеликі, якщо порівняти з іншими країнами. Пересічний громадянин США у 7 разів багатший від пересічного мексиканця і у понад 10 разів — від жителя Перу чи Центральної Америки. Він майже в 20 разів заможніший від пересічного жителя тропічної Африки і майже у 40 разів — від жителів найбідніших африканських країн, таких як Малі, Ефіопія і Сьєрра-Леоне. І це стосується не лише США. Існує невелика група багатих країн, що постійно зростає, — здебільшого в Європі й Північній Америці, до якої приєднуються Австралія, Японія, Нова Зеландія, Сінґапур, Південна Корея і Тайвань, чиї жителі мають набагато вищий рівень життя, аніж населення решти планети.
Причина того, що Ноґалес у штаті Аризона значно багатший за Ноґалес у штаті Сонора, проста. Це величезна різниця між інститутами по обидва боки кордону, що створюють значно більше стимулів для жителів Ноґалеса у штаті Аризона, ніж у штаті Сонора. Сучасні Сполучені Штати значно багатші за Мексику і Перу, оскільки їхні інститути, як економічні, так і політичні, краще стимулюють і підтримують бізнес, людей і політиків. Кожне суспільство функціонує в межах набору економічних і політичних правил, сформульованих і ефективно підтримуваних як державою, так і громадянами. Економічні інститути визначають економічні стимули: здобути кращу освіту, заощаджувати й інвестувати, впроваджувати нові технології тощо.
Саме політичний процес визначає, під якими економічними інститутами житимуть люди, і саме політичні інститути окреслюють, як цей процес відбуватиметься. Наприклад, політичні інститути держави визначають здатність громадян контролювати політиків і впливати на їхню поведінку. Це своєю чергою визначає, чи політики представлятимуть громадян, нехай і недосконало, чи зловживатимуть наданою їм або узурпованою ними владою задля збільшення своїх статків і досягнення власної вигоди на шкоду громадянам. Політичні інститути включають у себе, але не обмежуються лише писаними конституціями й тим, чи є суспільство демократичним. Вони визначають владу і здатність держави регулювати й керувати суспільством. Необхідно також детальніше розглянути чинники, що окреслюють розподіл політичної влади в суспільстві, особливо здатність різних груп діяти спільно для досягнення своїх цілей чи перешкоджання іншим людям у досягненні їхніх.
Оскільки інститути впливають на поведінку і стимули в реальному житті, вони визначають успіх чи поразку країни. Індивідуальні здібності є важливими на кожному суспільному рівні, однак і це потребує інституційної структури, щоб трансформуватися в позитивну силу. Білл Ґейтс, як і інші легендарні постаті в галузі інформаційних технологій (наприклад, Пол Аллен, Стів Балмер, Стів Джобс, Ларі Пейдж, Сергій Брін і Джефф Безос), мав надзвичайний талант і амбіції. Однак він зрештою реагував на стимули. Система освіти у США підготувала Ґейтса й інших до набуття унікальних вмінь, що допомогли розвинутися талантам. Економічні інститути в США дали змогу цим людям із легкістю створити власні компанії без перешкод. Ці інститути також забезпечили доступ до фінансування. Ринки робочої сили в США дали змогу найняти кваліфікований персонал, а відносно конкурентне ринкове середовище сприяло розширенню компанії і продажу продукції. Ці підприємці від початку усвідомлювали, що їхні омріяні проекти реалізуються. Вони вірили в інститути і верховенство права, яке самі ж створили, і не переймалися безпекою прав власності.
Нарешті, політичні інститути забезпечували стабільність. Насамперед вони гарантували захист від диктатури і зміни правил гри, експропріації статків, ув’язнення чи загрози життю й власності. Вони ручалися, що жоден окремий інтерес у суспільстві не зможе скерувати уряд в економічно небезпечному напрямі. Адже політична влада одночасно обмежена і достатньо широко розподілена в суспільстві, щоб могла виникнути й існувати система економічних інститутів, які забезпечують стимули для процвітання. Ця книжка демонструє, що хоча економічні інститути є критично важливими для руху країни до багатства чи бідності, саме політика й політичні інститути визначають, якими будуть ці економічні інститути. Врешті-решт дієві економічні інститути в США є результатом розвитку політичних, що виникли після 1619 року. Наша теорія світової нерівності показує, як політичні та економічні інститути взаємодіють між собою, зумовлюючи процвітання чи занепад, і як різні частини світу прийшли до формування різних систем цих інститутів. Із короткого історичного огляду обох континентів Америки ми хочемо окреслити ті сили, які формують політичні й економічні інститути. Відмінні між собою структури сучасних інститутів мають коріння у далекому минулому. Адже якщо суспільство організоване в певний спосіб, це має тривалі наслідки. Ми покажемо, що цей факт випливає зі способу взаємодії політичних та економічних інститутів.
Тривалі наслідки й сили, що зумовлюють їх, пояснюють також, чому важко усунути світову нерівність і привести бідні країни до розквіту. Хоча інститути є основними в існуванні відмінностей між двома частинами Ноґалеса та між Мексикою і США, це зовсім не означає, що в Мексиці виникне консенсус щодо зміни інститутів. Зовсім не обов’язково суспільство розвиватиме чи прийматиме найкращі для економічного процвітання й добробуту громадян інститути. Інші системи можуть бути ще кращими для тих, хто контролює політику й політичні інститути. Можновладці й решта суспільства часто не погоджуватимуться з тим, яку систему інститутів слід залишити, а яку змінити. Карлос Слім не хотів би побачити, як зникають його політичні зв’язки і бар’єри, що захищають його бізнес. Йому байдуже, що виникнення нових підприємств збагатить мільйони мексиканців. Оскільки не існує консенсусу, то правила для суспільства визначає політика: те, хто має владу, і те, як вона здійснюється. Карлос Слім здатний отримувати бажане. Влада Білла Ґейтса більш обмежена. Ось чому наша теорія стосується не лише економіки, а й політики. Вона торкається впливу інститутів на успіх чи невдачу країни, а отже, економіки бідності чи процвітання, окреслює, як формуються й змінюються з часом інститути, як стають нездатними змінюватися, навіть якщо зумовлюють бідність і злидні мільйонів. Зрештою — стосується політики бідності й багатства.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
