Від Лісабона до Владивостока: російська версія

Від Лісабона до Владивостока: російська версія

Photo: ua.depositphotos.com / palinchak
16 Лютого 2023
FacebookTwitterTelegram
2776

Вінстон Черчилль, видатний державний діяч і плідний письменник, якось зауважив: «Історія буде доброю до мене, бо я маю намір писати її особисто». Він досяг значного успіху й отримав Нобелівську премію з літератури «за неперевершеність історичного й біографічного опису, а також за блискучу ораторську майстерність у захисті найвищих людських цінностей». Спроби інших політиків писати (а точніше, переписувати) історію часто виявлялися ганебними.

Володимир Путін намагався представити альтернативну версію подій Другої світової війни та загалом російської/української історії, однак факти та фантастика погано поєднуються в цьому жанрі. На щастя, однією зі сфер, у якій автори мають повну свободу уяви, є «альтернативна історія». Цей літературний прийом може допомогти оцінити значення минулих та поточних подій. Наприклад, що було б якби Росія завоювала Україну у 2022 році? Нижче наведено одну з версій подій (будь-яка схожість імен є збігом).

24 лютого 2022 року Росія розпочинає військову операцію з метою денацифікації України. Славетні російські війська стрімко наступають і беруть під контроль Київ (змінивши назву «Київ» на «Киев») на другий день операції. Russia Today повідомляє про радісні натовпи людей. Президента Зеленського та його родину схоплено й публічно страчено за їхні злочини проти людства. Решту уряду заарештовують, віддають під військовий трибунал та вішають у Бабиному Яру, щоб надіслати сигнал усім, хто може таємно плекати нацистські цінності в Україні (наприклад, говорить українською) чи деінде. Відомих і не дуже прихильників злочинного режиму, а також його опонентів, як-от Петро Порошенко, колишній президент України, затримують і саджають у табори, щоб захистити їх від обурених українських мас, звільнених російською армією.

Щоб продемонструвати милосердя, президент Путін запускає нову програму перевезення цих злочинних елементів до Сибіру та інших віддалених, але гостинних куточків Росії, щоб дати їм можливість спокутувати власну провину. До речі, табори ГУЛАГу вільні, тож висилку можна розпочинати негайно. Вочевидь деякі українці не цінують переваг нової свободи, і їх потрібно переконати. Спираючись на величезний досвід, російські силовики засновують у кожному місті, містечку та селі кімнати, де українці можуть доторкнутися до проводів під напругою, щоб перевірити потужність російської електромережі. Аудіо- та відеозаписи цих подій поширюються через соціальні мережі, щоб забезпечити безболісне засвоєння уроків. Прагнучи економічно ефективних рішень, російська влада просуває ідею масових поховань задля дотримання мінімальних санітарних умов у проблемних районах (високі ціни на енергоносії роблять крематорії занадто дорогими).

Хоча російські солдати та офіцери надзвичайно чуйні по відношенню до місцевого населення, дехто з дітей все ж таки втрачають батьків. Побоюючись, що Захід може розбестити дітей цінностями ЛГБТК+, російський уряд створює мережу дитячих будинків, у яких навчають належним традиційним цінностям матінки-Росії. На щастя, є багато вільних будівель, які потребують лише незначного ремонту після невеликих обстрілів. З тією самою метою українські книжки швидко вилучають із бібліотек і спалюють, щоб обігріти будівлю і не дати українським фашистам поширювати отруту українського націоналізму. Підручники з історії (звісно ж, російською) завозяться з Росії, щоб забезпечити правильний погляд на Малоросію, раніше відому як Україна. Ті, кому важко розмовляти російською, відвідують безкоштовні освітні програми в таборах. Підприємства, які продають борщ, сало чи будь-яку іншу українську атрибутику, мають сплачувати «податок солідарності» (щоб відшкодувати збитки, завдані українськими нацистами) та вивішувати на вітринах тризуб як попередження про те, що ці заклади пропонують потенційно небезпечні товари та послуги. Місцеві громади закликають бойкотувати такі підприємства.

Деякі українські зрадники намагаються втекти з країни, але російський уряд швидко зводить стіну, використовуючи робочу силу з таборів. Російська громадськість задоволена дотриманням бюджетної дисципліни під час будівництва стіни. Справді, працівники працювали добровільно, а матеріали та обладнання були надані українськими фірми, які раніше належали прихильникам нацизму.

Усі ці події викликають дещо неоднозначну, але загалом позитивну реакцію світової спільноти. Оскільки очікується, що новий lebensraum Росії генеруватиме значні багатства, ФСБ планує пробачити будь-які позики, видані французьким, німецьким, американським та іншим політичним партіям і діячам. Це породжує обґрунтований оптимізм щодо того, що Захід може домовитися з Росією. Здійснилася мрія Віктора Орбана про спільний кордон із Росією. Відень із задоволенням запросив Володимира Путіна на бал, організований колишнім міністром закордонних справ Австрії. Різні урядовці та експерти задоволені тим, що їхні прогнози («Україна має зникнути за кілька днів») надзвичайно точні. ЄС, а також Китай та Індія, вражені стабільністю російського енергопостачання. Справжнє каяття українських нацистів викликає настільки сильну доброзичливість, що Міжнародний олімпійський комітет дозволяє українським спортсменам брати участь у змаганнях (загалом під олімпійським прапором, але найкращі можуть нести прапор Росії) на Олімпійських іграх 2024 року в Парижі. Хоча українці, яким вдалося втекти, поширюють історії про жахливі звірства (Організація Об’єднаних Націй починає розслідування, результати якого очікуються в березні 2042 року), ЗМІ відкидають це як завідомо неправдиві вигадки. Адже велика російська культура не могла виховати монстрів, які б руйнували міста, заморожували людей до смерті, ґвалтували жінок тощо. Справді, захоплення російською культурою досягає нових висот, і Пушкін стає обов’язковим для прочитання в європейських школах (пам’ятники Пушкіну зводяться в кожному місті).

Щоб повною мірою використати потенціал співпраці з Росією, Молдова, Грузія та Казахстан приймають запрошення Росії утворити новий союз зі столицею в Москві. Розташовані там російські військові бази розширюються, щоб викликати у громадян більше довіри. Швеції та Фінляндії надіслано особливе запрошення приєднатися до оборонного союзу з Росією, яке вони з радістю приймають (НАТО розпадається  після неможливості прийняти ці дві країни). Європейський Союз схвалює ще більш амбітний план. Зокрема, бачення полягає в тому, щоб мати союз від Лісабона до Владивостока, як це було задумано верховним лідером Володимиром Путіним багато років тому. Щоб визнати провідну роль Росії у формуванні союзу, Європейський Союз узгоджує своє законодавство та практику з російськими (наприклад, справи в судах виграє той, хто заплатив найвищий хабар, поліція може застосовувати грубу силу за власним бажанням, люди можуть пересуватися лише з дозволу влади, а парламенти скасовуються заради економії). Після нетривалого обговорення Герхарда Шредера обирають вести переговори з Росією з цього приводу. Він налаштований оптимістично: «стара» Європа наполегливо працює над тим, щоб Польща та країни Балтії створили сухопутний коридор із Білорусі (малої російської провінції) до Калінінградської області. Очікується, що новий союз триватиме 1000 років.

Вражений швидкістю та ефективністю цих політичних кроків, Тайвань запрошує Комуністичну партію Китаю (КПК) очолити уряд у Тайбеї. Керівництво КПК вражене зрілістю цього рішення і негайно приступає до формування коаліційного уряду. На жаль, члени, які не є комуністами, хворіють або зникають, тож КПК має взяти на себе весь тягар управління. Першим указом нового уряду є націоналізація TSMC та інших виробників чіпів. У дусі часу, Пхеньян надсилає делегацію до Сеулу, який має обговорити розвиток програми мирної атомної енергетики або зіткнутися з наслідками у разі відмови.

Оскільки Америка на першому місці, Білий дім задоволений економією: не потрібно надсилати зброю чи економічну допомогу Україні (а також Тайваню, Кореї тощо), а отже, вдалося уникнути катастрофічних бюджетних витрат. Ба більше, прийнято рішення лібералізувати партійні фінанси та дозволити пряме фінансування з Москви для усунення посередників і підвищення прозорості. З дружнім Кремлем відновлюються переговори про роззброєння, щоб відповідати новій ері довіри між наддержавами. (Барака Обаму засуджують за те, що називав Росію регіональною державою та посилав ковдри в Україну після того, як Росія возз’єдналася з Кримом; слово «анексія» заборонене). Двопартійна точка зору полягає в тому, що США повинні вивчити переваги однопартійних систем.

Долю Африки, Латинської Америки, Близького Сходу, Ідонезії та інших нейтральних країн має вирішити мирна конференція в Ялті. Формується чіткий консенсус: у світі забагато країн, тож деякі потрібно об’єднати. Попит на географів надзвичайно високий, оскільки постає потреба перекроїти кордони відповідно до нових реалій.

Нобелівський комітет присуджує премію миру Володимиру Путіну «за незастосування ядерної зброї і, відповідно, запобігання війні в Європі та Азії». Поміркувавши, комітет вирішує присудити йому також премію з літератури «за творче переосмислення історії та поетичний голос свободи та волі в Україні». Мабуть, двох Нобелів замало, бо Путін відмовляється прийняти цю образливу «честь».

Справи починають повертати не в той бік. У своїй безмежній мудрості Путін посилає танки до Польщі, стверджуючи, що це будиночки на колесах, призначені для допомоги російськомовному населенню (це підтверджує Russia Today). Експерти з «realpolitik» радіють, що Путін утримався від застосування ядерної зброї і ескалації вдалося уникнути. Путін сприймає цей прихильний прийом як запрошення продовжувати боротьбу за мир. Колони будиночків просуваються до Будапешта (на честь 1956 року), Праги (1968 р.), Берліна (1945 р.) та інших європейських столиць. Ці паради видовищні. Російській громадськості особливо приємно надіслати колону будиночків на честь звільнення Парижа в 1814 році. Миролюбна Європа зустрічає цих визволителів квітами (всі пам’ятають нещодавнє звільнення Києва). Еліти з нетерпінням чекають можливості медитувати в Сибіру та збирати польовий матеріал для майбутніх літературних шедеврів про тріумф російського народу (у Росії немає страждань). Члени європейських комуністичних партій відвідали ГУЛАГ, щоб освіжити в пам’яті прогресивні ідеї на кшталт воєнного комунізму. На щастя, файли Штазі досі залишаються недоторканими. Це відомство поновлено без жодного спротиву та наполегливо працює, щоб наздогнати втрачений з 1989 року час. Водночас колишня TSMC перейменована на Справжній соціалістичний виробничий кооператив (Truly Socialist Manufacturing Cooperative) отримала інструкцію продавати електроніку лише дружнім країнам, які не збивають повітряні кулі. Виявляючи нестриманість у ці тріумфальні часи, Пхеньян надсилає Сеулу подарунок потужністю в 10 мегатонн (звичайно ж, Пхеньян спровокували!). Це стає останньою краплею для Вашингтона, який не хоче отримувати подібні подарунки. Дружній обмін ядерною зброєю завершує хронологію вельми холодною зимою.

Ця історія абсурдна, але багато її елементів натхненні реальними подіями. Опис України відображає досвід українців на окупованих Росією територіях. Катівні, масові поховання, фільтраційні табори, депортації, списки на вбивство тощо є реальністю. Гітлер проголошував Рейх на 1000 років. Сумнозвісна Мюнхенська угода пожертвувала Чехословаччиною заради досягнення миру в Європі. У радянських ГУЛАГах і в часи Голодомору загинули мільйони українців. Берлінська стіна була потрібна для того, щоб зупинити втечу людей із робітничого «раю» у Східній Німеччині. Російські гроші фінансували ультраправі партії та екстремістські рухи в західних демократіях. Герхард Шрьодер їздив до Москви, щоб домовитися з Путіним про долю України. «Не провокуйте Росію» та «не загострюйте» є головними темами політичних дискусій на Заході. Росія бомбардувала Київ, коли в місті знаходився Генеральний секретар ООН. Китай розглядає Тайвань як свою територію.

Поки що на заваді цій та подібним темним історіям стоїть лише Україна. Але той чи інший розвиток подій не є визначеним наперед. Ми можемо перемогти російську агресію, подолати ревізіоністські сили та побудувати вільний світ. Або ж можемо отримати тиранії та імперії, які покінчать із людством. Вибір за нами.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний