Відбудова освіти для розумнішої та сильнішої України

З початком російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року навчальні заклади на значній частині території України (наразі чи раніше окупованій російськими військами) було зруйновано й пограбовано, а студенти й викладачі були змушені виїхали чи відвідувати те, що окупанти називають «російськими» школами (рис. 1).  Станом на лютий 2023 року, 10.7% українських освітніх закладів були пошкоджені чи зруйновані внаслідок російської агресії (табл. 1). Українські програми та підручники були заборонені та навіть знищені. Багато дитячих садків, шкіл і університетів на підконтрольних Україні територіях постраждали від ударів дронів і ракет та перебоїв з енергопостачанням, спричинених атаками Росії на критично важливу інфраструктуру, багато освітніх закладів відчувають брак ресурсів через велику кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які втекли з окупованих територій.

	кінець 2021	лютий 2023
	загалом	пошкоджено	знищено	загалом
дитсадки	14 974	942	127	1 069
загальноосвітні школи	13 991	1 441	261	1 702
професійні училища	694	128	23	151
коледжі	283	167	24	191
університети	347	116	4	120
загалом	30 289	2 794	439	3 233

Однак освіта відіграватиме життєво важливу роль у відбудові України, оскільки вона не лише дає необхідні знання та зміцнює людський капітал у суспільстві, а й сприяє розвитку відповідальних громадян з моральними цінностями, які поважають права людини, доброчесність та відповідальність. Для закладів вищої освіти вкрай важливо не лише надавати освіту, але й проводити дослідження та слугувати центрами змістовних дискусій на суспільно важливі теми. Освітні заклади на деокупованих територіях мають взяти на себе додаткове завдання роботи зі світоглядом і травмами місцевого населення та можливими суперечностями й напруженістю в деокупованих громадах.

Численні країни, які постраждали від конфліктів чи інших подібних руйнівних подій, розуміючи надзвичайно важливу роль освіти, розробили плани постконфліктного відновлення та розвитку стійкості. Ці плани загалом визнають, що освіта є життєво важливою для продуктивності, конкурентоспроможності та інновацій країни, а також для її державотворчих зусиль та розбудови миру (Bird, 2009; IIEP-UNESCO 2009).

Bird (2009) розглядає плани відбудови в різних країнах, зокрема Афганістані, Камбоджі, Ефіопії, Кенії, Ліберії, Непалі, Нігерії, Сьєрра-Леоне, Шрі-Ланці та Уганді. На думку автора, програми відновлення мають скеровувати ключових гравців у секторі освіти, дозволяючи їм аналізувати освітню систему крізь «конфліктно-чутливу призму» та розробляти стратегії для усунення потенційної напруги. Він також рекомендує, щоб ці програми розглянули можливість використання технологій для викладання та навчання, збору й аналізу даних, а також моніторингу пов’язаних із конфліктом показників у виробленні освітньої політики, передусім у конфліктних або постконфліктних ситуаціях.

Людський капітал є найціннішим надбанням України і залишиться таким у майбутньому. Система освіти відіграє вирішальну роль у створенні, плеканні та підтримці цього активу. У нашому нещодавньому дослідженні, проведеному в рамках ширшого проекту Центру досліджень економічної політики (CEPR) щодо відбудови України (Kahanec, Leu-Severynenko, Novosad and Stadnyi, 2022), ми вважаємо, що освіта є основою зусиль з відновлення України і має відігравати вирішальну роль у залученні всіх громадян України до відбудови. Вона зіграє ключову роль у підтримці державного будівництва та наданні необхідних державних послуг, а також захисті демократії та прав людини.

Виходячи з уроків, наведених вищезазначеними дослідженнями (Bird, 2009; Ministry of Education of Islamic Republic of Afghanistan, 2016; Kahanec et al. 2022), та щоб запобігти поділам і конфліктам в українському суспільстві та забезпечити повну віддачу громадян процесам побудови та відбудови держави, ми стверджуємо, що система освіти в Україні має бути беззастережно інклюзивною. Зокрема, вона має бути готовою працювати з ветеранами, щоб сприяти їхній реінтеграції та поверненню на ринок праці. Персонал навчальних закладів потребує додаткового навчання, щоб бути готовим долати ці додткові виклики. Як один із інструментів, навчальні заклади можуть пропонувати послуги з короткострокового навчання.

Потрібно забезпечити наявність відповідних ресурсів, зокрема необхідного обладнанням й підготовки викладачів з тим, щоб усі студенти могли брати повноцінну участь у навчальному процесі. Освітні заклади також мають працювати зі спричиненою війною психологічною травмою, а також забезпечити реінтеграцію вразливих студентів. Особливу увагу слід приділити реінтеграції студентів, які повертаються з-за кордону, оскільки вони матимуть інший досвід навчання та можуть сформувати негативний погляд на повоєнні реалії в Україні. Ці виклики вимагатимуть підтримки та навчання як персоналу, так і студентів. 

Згідно з оцінкою PISA 2018 (ОЕСР, 2019; 2021), українські школярі отримали нижчі результати з математики, ніж середні показники у країнах-членах ОЕСР. Пандемія коронавірусу та війна, що триває, ще більше погіршили якість освіти. Тому потрібно якнайшвидше запровадити компенсаторну політику. Наприклад, середні школи можуть пропонувати літні чи додаткові курси з основних предметів. Це вимагає більш  гнучких підходів у освіті, особливо на університетському рівні – наприклад, дозволити студентам для отримання ступеня набирати певну кількість освітніх кредитів замість того, щоб вчитися протягом фіксованої кількості років (Kahanec et al., 2022).

Сектор професійно-технічної освіти має посилити практико-орієнтований компонент навчального процесу за допомогою навчання на робочому місці, навчання на практиці та елементів дуальної освіти (Kulalaieva at al., 2019). Це сприятиме розвитку партнерства між освітою та бізнесом і забезпечить студентам кращі перспективи навчання та роботи.

У Kahanec et al. (2022) ми стверджуємо, що для успішної реформи освіти в Україні в довгостроковій перспективі важливо зосередитися на системі освіти в цілому та зміцнити її системну синергію, а не проводити спорадичні, відокремлені зміни. Варто ставити на перше місце поради й навчання, а не всеохопне й складне регулювання, і акцент має бути на якості, а не на кількості. Починаючи з 2014 року головним завданням реформ є підвищення якості освіти, що вимагає змін у структурі стимулів. Наприклад, фінансування університетів має здійснюватися на основі результатів, а не кількості студентів. Також  потрібна більша зовнішня та внутрішня конкуренція, зокрема коли йдеться про просування по службі та повторне призначення професорів чи призначення академічних керівників (Kahanec and Kahancová, 2019). 

Крім того, навчальним закладам усіх рівнів слід надати більшу автономію. Міністерство освіти і науки України має зосередитися на розробці політики й створенні засад для управління та контролю якості, щоб забезпечити підзвітність суспільному інтересу. Важливим буде не лише вимірювання продуктивності й стимулювання інвестицій, інновацій та експериментів, а й надання ресурсів необхідних для забезпечення кращої якості.

Щоб децентралізовані зусилля генерували синергію та взаємно підсилювалися, освіту в Україні слід розвивати як всеосяжну систему – з реформуванням середніх шкіл, професійно-технічних училищ, коледжів та університетів у рамках єдиної стратегії з об’єднуючою, прозорою та належним чином прокомунікованою місією. Усі рівні освіти мають націлюватися на допомогу студентам у розвитку їхніх талантів та обранні професії відповідно до їхніх інтересів. Оскільки підвищена автономія також тягне за собою більшу відповідальність, необхідно забезпечити широке навчання на всіх рівнях, зокрема для викладачів (професорів), фінансового та керівного персоналу навчальних закладів.

Хоча фінансування освіти в Україні є відносно високим у відсотках до ВВП, зарплати вчителів низькі, а обладнання нерідко застаріле або взагалі відсутнє. Тому вкрай важливо підвищити ефективність державних витрат на освіту, наприклад, шляхом об’єднання навчальних закладів, щоб скористатися перевагами економії на масштабі. Пріоритизація якості та більша фінансова автономія полегшать залучення коштів освітніми закладами.

Оскільки відбудова України пов’язана з її інтеграцією з Європою та трансатлантичними партнерами, галузь освіти має зосередитися на розвитку мереж партнерств з іноземними університетами з метою сприяння обміну ідеями й талантами, а також розвитку спільних проектів. Особливе місце займає дослідницьке партнерство університетів. Міграція українців до ЄС та інших країн і українські діаспори по всьому світу відкривають можливості створення плідних зв’язків у цій сфері.

Доступ до освіти та навчання відіграє важливу роль у мотивації українців за кордоном повертатися в Україну щойно військові дії закінчаться. Не менш важливими є безпека та доступ до ринку праці. Оскільки загроза бойових дій може існувати й надалі, навчальні заклади повинні мати добре обладнані бомбосховища. Що стосується доступу до ринку праці, то університети та коледжі можуть підтверджувати кваліфікацію біженців та ВПО, які повернулися, але втратили документи про освіту або хочуть відновити своє професійне життя. Низка кваліфікаційних центрів уже надають такі послуги.

Підсумовуючи, система освіти України готова протистояти численним викликам у найближчі роки. Вона має спочатку оговтатися від спустошливої війни, а потім розробити комплексну стратегію розвитку. Трансформація навчальних закладів має створити середовище, у якому вони зможуть відповідати соціальним та економічним потребам країни. Освітня система також має підвищувати якість освіти, сприяти розвитку інноваційного навчального та дослідницького середовища й поглиблювати партнерство з бізнесом та громадянським суспільством. Нарешті, вона має бути дуже інклюзивною та співпрацювати зі стейкхолдерами на всіх рівнях, щоб забезпечити розширені можливості та позитивні результати для українського народу.

Література

Bird, L (2009), “Promoting resilience: developing capacity within education systems affected by conflict”, Think piece prepared for the Education for All Global Monitoring Report 2011, The hidden crisis: Armed conflict and education. 

IIEP-UNESCO – International Institute for Educational Planning (2009), “Rebuilding Resilience: the education challenge”, IIEP Newsletter, Vol. XXVII, No. 1.

Kahanec, M and M Kahancová (2019), “Economic research in the Visegrad countries: an insiders’ world on Europe’s periphery”, in Faces of Convergence, wiiw.

Kahanec, M, S Leu-Severynenko, A Novosad, and Y Stadnyi (2022), “Education reforms during and after the war“, in Y. Gorodnichenko, I Sologoub, and B Weder di Mauro (eds), Rebuilding Ukraine: Principles and policies, CEPR Press, London.

Kulalaieva, N, S Leu (2019), “Dual education as a tool for assurance the education of sustainable development”, International Journal of Pedagogy, Innovation and New Technologies 2019 | 6(2) | 104-115, DOI 10.5604/01.3001.0013.6847 

Ministry of Education of Islamic Republic of Afghanistan (2016), National Education Strategic Plan (2017 – 2021).

OECD (2019), “PISA 2018 Country Note: Ukraine”.

OECD (2021), Education at a Glance 2021.