Вкрадені українські університети: невидима зброя росії

Російська агресія проти України, яка розпочалася з анексії Криму у 2014 році та посилилася із повномасштабним вторгненням у лютому 2022 року, має глибокі та багатогранні наслідки для українського академічного сектору. Росіяни не лише знищують фізичну інфраструктуру українських університетів і наукових установ та вбивають українських науковців, а й порушують освітній і науковий процес, зокрема через вимушене переміщення тисяч студентів, викладачів і дослідників.

За даними ЮНЕСКО (2024 р.), державний науковий сектор України налічує близько 450 науково-дослідних інститутів та 140 університетів. З лютого 2022 року по січень 2024 року було пошкоджено або знищено 1 443 будівлі, що належать 177 установам. Для відновлення державної наукової інфраструктури Україні потрібно 1,26 мільярда доларів, зокрема 980,5 мільйона доларів на університети, які виробляють 52% публічного наукового-дослідницького продукту. Офіційні українські оцінки ще вищі: за даними Міністерства освіти і науки України, станом на 24 лютого 2023 року внаслідок обстрілів та бомбардувань було пошкоджено 2 711 закладів освіти і знищено 440 (МОН, 2023 р.).

Попри значну увагу до руйнувань, яких росія завдала українській науці та освіті, існує одна відносно недосліджена проблема: українські академічні установи, які викрала росія. Після незаконної анексії Криму у 2014 році країна-агресор привласнила десятки університетів, науково-дослідних інститутів та їхню інфраструктуру, включно з науковими журналами. Проблема значно загострилася після початку повномасштабного вторгнення, оскільки росія окупувала нові території та заявила про анексію ще кількох регіонів: окрім Криму, це Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області (хоча росія повністю контролює лише Крим).

За даними Kubijovyč (2022), станом на 2013 рік у Криму налічувалося близько 100 наукових установ, що займалися фундаментальними дослідженнями, серед них 20 філій Національної академії наук України. Усі вони були викрадені росією після анексії Криму, зокрема це відомі НДІ «Кримська астрофізична обсерваторія», Морський гідрофізичний інститут, Інститут біології південних морів НАН України, Національний інститут виноградарства і виноробства «Магарач», Інститут сільського господарства Криму та багато інших.

Більшість цих науково-дослідних інститутів були привласнені російською академією наук, яка наразі перебуває під санкціями України, ЄС та США. Попри це, міжнародні наукові видавництва та бази даних визнають ці установи російськими й продовжують співпрацювати з ними. Наприклад, на сторінці Російської академії наук у Scopus представлені Кримська астрофізична обсерваторія, Чорноморський гідрофізичний полігон, Морський гідрофізичний інститут, «Всеросійський національний науково-дослідний інститут виноградарства і виноробства “Магарач”», Інститут біології південних морів імені О. О. Ковалевського, Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр російської академії наук, Інститут археології Криму (Scopus, 2024). Усі ці установи є українськими, але були захоплені росією на окупованих територіях.

Найактуальніші офіційні дані

Єдиного списку викрадених університетів наразі не існує, а офіційні дані розпорошені. Щоб отримати найсвіжішу офіційну інформацію, ми надіслали запит до Міністерства освіти і науки України (МОН), яке переадресувало його до Державного підприємства «Інфоресурс». Це підприємство відповідає за Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО) – автоматизовану систему збору, сертифікації, обробки, зберігання й захисту даних, зокрема персональних, про надавачів та отримувачів освітніх послуг в Україні.

«Інфоресурс» на основі даних ЄДЕБО створив два переліки закладів освіти: до одного входять установи, розташовані в Луганській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Харківській областях та Криму, а до другого – заклади, які перемістилися з цих регіонів на підконтрольні уряду території. Ці дані можуть бути неповними, оскільки деякі заклади могли не надати відповідну інформацію до ЄДЕБО. 

Загалом у 2014–2024 роках 1 516 закладів освіти й науки були розташовані або переміщені з Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської, Харківської областей та Автономної Республіки Крим. Це число охоплює всі типи освітніх і наукових установ та органів управління освітою – від закладів вищої освіти до відділів освіти міських рад (Таблиця 1). Важливо розуміти, що навіть якщо заклад було переміщено, його споруди, частина обладнання та інші матеріальні активи залишилися на окупованих територіях. Деякі викладачі або студенти також могли залишитися там з різних причин.

Згідно з методологією ЄДЕБО, до «закладів вищої освіти» входять не лише університети, а й академії, інститути, філії та факультети університетів і коледжів. У цій статті ми використовуємо термін «університети» для позначення всіх закладів вищої освіти.

ЄДЕБО класифікує заклади на окупованих територіях як «переміщені на підконтрольну територію» або «заблоковані». Якщо заклад має один із цих статусів, ми визначаємо його як викрадений. Ми виключаємо заклади, заблоковані з причин, що не мають стосунку до окупації. Наприклад, деякі установи закрилися ще до повномасштабного вторгнення через реорганізацію. Також ми не враховуємо заклади, розташовані в Харківській та Херсонській областях, які були окуповані у 2022 році, але наразі перебувають під контролем українського уряду. Інші заклади, незалежно від того, чи росія їх закрила, реорганізувала, чи просто перейменувала, позначаються як викрадені. Загалом, на окупованих територіях налічується 289 викрадених закладів вищої освіти. Їхній розподіл за типами представлений на Рисунку 1.

Як видно з Рисунка 1, 131 заклад (45%) можна класифікувати як коледжі, 53 (18%) — як філії університетів. 45 закладів (16%) є інститутами, 31 — університетами (11%). Рисунок 2 показує географічний розподіл викрадених закладів вищої освіти. Найбільше постраждали Донецька область (росія викрала 105 закладів), Автономна Республіка Крим (88) та Луганська область (64). Херсонська та Запорізька області втратили відповідно 18 та 14 закладів вищої освіти.

Із 289 викрадених закладів вищої освіти 242 мають статус «заблокованих», тобто вони не здійснюють жодної діяльності, а 53 – «переміщених», тобто частина їхніх активів і персоналу переїхали на контрольовані урядом території. Шість із «переміщених» закладів згодом отримали статус «заблокованих» (тобто їх більше не існує).

Як росія використовує викрадені українські університети проти України

Гаазька конвенція (1907) зобов’язує окупаційні держави поважати й підтримувати установи на окупованих територіях, зокрема заклади освіти. Однак порушення положень міжнародних конвенцій є типовою практикою для окупантів. За даними ЮНЕСКО (1945), під час Другої світової війни в таких країнах, як Чехословаччина та Нідерланди, університети стикалися із закриттям, звільненням персоналу та жорсткою цензурою.

Redzik (2004) дослідив, що відбувалося з польськими університетами під час Другої світової війни та виявив, що німецькі окупаційні сили систематично придушували польське академічне життя, закриваючи університети, конфіскуючи їхні активи та переслідуючи викладачів і студентів. Окупанти прагнули придушити національну ідентичність і опір за допомогою контролю змісту освіти та доступу до неї. Під час радянської окупації Польща також зазнала масштабної асиміляції до радянських освітніх і культурних стандартів.

Оскільки росія є спадкоємицею Радянського Союзу, не дивно, що вона використовує найгірші практики обох режимів: як німецьких окупаційних сил, так і радянської влади.

Викрадені академічні установи широко використовуються для цілей російської пропаганди, виправдання анексії українських територій та асиміляції українського населення на окупованих землях. Найгірше те, що міжнародні організації та видавництва фактично підтримують цей аспект російської пропаганди. Як ми побачимо далі, вкрадені українські університети з’являються в міжнародних журналах з позначкою «російські», а Міжнародний центр ISSN легалізує викрадені українські наукові видання. Обидві ці проблеми розглядаємо нижче.

Проблема №1. Міжнародні видавництва та академічні організації позначають українські університети й території як російські

Plastun et al. (2024a), використовуючи базу даних Scopus, показали, що існує системна проблема неправдивого віднесення українських територій до складу російської федерації в наукових публікаціях. Частка таких публікацій залежить від тривалості російської окупації та часу анексії. Для університетів у Криму, тимчасово окупованого та анексованого росією у 2014 році, цей показник перевищує 90%, тоді як для Донецька та Луганська, тимчасово окупованих у 2014 році, але офіційно анексованих лише у 2022 році, він становить 50%. Для Маріуполя (тимчасово окупованого росією з 2022 року) цей показник був нульовим у 2022 році, але зріс до 4% у 2023 році, що є тривожною тенденцією. Цікавим випадком є Херсон, який перебував під російською окупацією кілька місяців у 2022 році. У 2022 та 2023 роках жодна публікація не вказувала Херсон як частину російської федерації, а от у 2024 році (через два роки після його звільнення Україною) у журналах, індексованих Scopus, з’явилися дві статті з такою афіліацією (1, 2).

На жаль, міжнародні журнали приймають публікації з проблемними афіліаціями. Більшість таких статей публікуються в російських журналах російськими видавництвами. Однак понад 30% публікацій із проблемними афіліаціями у 2023 році були розповсюджені через міжнародні видавництва, серед яких домінує Springer Nature/Pleiades (Німеччина/США), за ними йдуть MDPI (Швейцарія), EDP Science (Франція), IEEE (США) та Elsevier (Нідерланди). Окремі публікації з’явилися у ASV Publishing, CSIRO, MM Publishing, Science Press, Wolters Kluwer Medknow Publications та World Scientific (див. Plastun et al., 2024a).

Позицію більшості видавництв можна охарактеризувати як «агресивне невігластво». Це означає, що вони не звертають уваги на проблему викрадених українських університетів і окупованих територій та готові поширювати неправдиву інформацію на своїх офіційних веб-сайтах. У такий спосіб вони фактично грають на руку агресору. 

У результаті на офіційних сайтах видавництв (Springer, Taylor & Francis), у наукометричних базах (Scopus, WoS), а також в академічних соціальних мережах (ResearchGate, Academia.edu), містяться тисячі публікацій, у яких українські території позначаються як російські. Це відбувається передусім через те, що викрадені українські університети в афіліаціях авторів називаються «російськими». 

Проблема №2. Міжнародний центр ISSN та легалізація викрадених українських наукових журналів

Міжнародна організація ISSN, відповідальна за реєстрацію наукових журналів, вирішила не дотримуватися стандарту ISO 3166 (стандарту кодів країн ООН) й індексувати російські журнали, що видаються на окупованих українських територіях (Крим, Донецька та Луганська області). Немає жодних комплаєнс-заходів, як і жодних санкцій проти цих журналів за поширення пропаганди. 

У результаті викрадені українські журнали продовжують існувати в міжнародному академічному середовищі (під «викраденими українськими журналами» маються на увазі наукові журнали, які були захоплені росією разом із університетами, що їх видавали. Сюди ж відноситься незаконне привласнення їхніх архівів, номерів ISSN, редколегій та інших інтелектуальних активів). 

Наприклад, росія викрала два українські журнали: «Учёные записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского»: серия «Философия. Культурология. Политология. Социология» (КВ № 15718-4189Р від 28 вересня 2009 року) та «Учёные записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского»: серия «Проблемы педагогики средней и высшей школы» (КВ № 19680-9480Р від 25 січня 2013 року). У 2015 році на їхній основі був створений новий журнал під назвою «Scientific Notes of V.I. Vernadsky Crimean Federal University. Sociology. Pedagogy. Psychology» (ПИ № ФС77-61813 від 18 травня 2015 року). Усі архіви цих українських журналів було викрадено й розміщено на сайті цього нового видання. У 2015 році цей журнал якимось чином отримав ISSN-номер 2413-1709 (Рисунок 3).

Незрозуміло, як викрадений журнал з окупованої території отримав міжнародну реєстрацію. ISSN відмовився коментувати це питання. 

Крім того, ISSN упродовж багатьох років підтверджував ISSN-номери українських журналів, незважаючи на те, що деякі з них були викрадені та не контролювалися їхніми засновниками. 

Наприклад, росія викрала журнал «Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції», який видавався Таврійським національним університетом імені В. І. Вернадського, та у 2015 році перейменувала його на «Scientific Bulletin: finance, banking, investment». Попри це, ISSN підтверджував номер 2312-5330, який належить українському журналу «Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції», упродовж десяти років. Цей запис залишається активним і в 2025 році (Рисунок 4).

Ознайомитися з більш детальними прикладами можна за посиланням.

Викрадені університети використовуються як інструмент російської пропаганди у такий спосіб (див. Plastun et al., 2024a): 

• вони поширюють російські пропагандистські наративи задля підтримки агресії проти України. Автори з викрадених університетів публікують наукові роботи, які виправдовують і підтримують агресію росії (Plastun et al., 2024, Plastun & Makarenko, 2024); 
• викрадені університети активно залучаються до зусиль росії з асиміляції українського населення на окупованих територіях: вони використовують російські підручники в освітньому процесі, беруть участь у різних заходах, організованих росією, у програмах академічної мобільності в межах росії тощо. 

Організація Human Rights Watch (HRW, 2024) задокументувала порушення міжнародного права з боку російської влади, пов’язані з правом на освіту в колись окупованих районах Харківської області України та інших регіонах, які залишаються під російською окупацією.

Університети як інструмент викрадення та «перепрограмування» українських дітей

Росія активно використовує університети, школи й навіть дитячі садки для поширення своєї пропаганди. Наприклад, нові підручники з історії виправдовують війну росії проти України та стверджують, що метою «спеціальної військової операції» є «захист Донбасу та превентивне забезпечення безпеки росії». 

Відповідно до цього, росія створила спеціальну програму «університетського обміну» для залучення українських школярів із тимчасово окупованих територій. У 2024 році близько 3 700 дітей із окупованої Донецької області були вивезені на екскурсії та консультації щодо вступу до російських університетів (Zelenetska, 2024). 

З 2022 року росіяни депортували понад 20 000 українських дітей для «перевиховання» в рамках програми «Університетські зміни», згідно з дослідженням Центру громадянської просвіти «Альменда». «Університетські зміни» є одним із проєктів освітніх програм, які росія використовує для формування так званої «російської ідентичності» у дітей з тимчасово окупованих територій України (Lychko et al., 2024). 

Центр громадянської просвіти «Альменда» виявив 81 російський університет, у яких проводилися ці так звані «Університетські зміни». Серед них є викрадені українські університети, як-от «Кримський федеральний університет імені В. І. Вернадського» та «Севастопольський державний університет». 

У червні 2022 року президент російського союзу ректорів, ректор Московського університету В.А.Садовничий виступив на відкритті Першого форуму освітніх організацій росії та «Донецької і Луганської Народних Республік». Метою форуму було сприяння швидкій інтеграції університетів так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки» (тобто окупованих територій Донецької та Луганської областей України) до освітнього простору російської федерації. 

Він заявив таке: «Цього року ми прийняли 115 [абітурієнтів] – це діти тих, хто брав участь у бойових діях, і ті, хто самі брали участь [у війні]. Ще сотню, а може й кілька [сотень], ми переводимо з інших університетів, якщо вони про це просять, із університетів на нових територіях або інших університетів. Ми також їх переводимо, незважаючи на брак місць» («нові території» – це російський евфемізм для позначення окупованих українських земель – ред.).

Інший приклад: восени 2023 року учні 9–11 класів із різних регіонів російської федерації, «включно з Луганською та Донецькою Народних Республіками, Запорізькою та Херсонською областями, Республікою Крим та Севастополем» (тобто окупованими українськими територіями), взяли участь у Зимовій школі з фінансової безпеки, організованій Фізичним інститутом імені П. Н. Лебедєва російської академії наук (який також є підсанкційною установою).

Висновки та рекомендації

Найочевиднішою формою відповідальності за такі дії можуть стати санкції проти російських установ, які брали участь у викраденні або незаконному використанні ресурсів захоплених університетів; проти наукових журналів, які були викрадені з українських університетів; а також проти міжнародних організацій та установ, що співпрацюють із російськими клонами викрадених українських університетів і наукових журналів. 

Попри понад 22 000 різних санкцій, запроваджених проти росії, академічна сфера залишається відносно недоторканою. Основними аргументами проти введення санкцій є такі: наука поза політикою; санкції можуть порушити вільний обмін думками та покарати невинних; російська наука є важливою частиною світової науки, а санкції можуть зашкодити глобальній науці та розвитку людства; загалом, санкції є витратними й неефективними.

Chumachenko et al. (2022) доводять, що нейтралітет у цій ситуації неприйнятний. Неспровоковане військове вторгнення росії в Україну є безпрецедентним та вимагає безпрецедентної реакції світової наукової спільноти. Необхідне належне обговорення, щоб змінити наявний консенсус: якщо є злочин, має бути покарання. Це не питання політики, це питання справедливості.

Однак санкції – не єдиний можливий варіант. 

Plastun et al. (2024a) стверджують, що наукові журнали, видавництва та наукометричні бази даних повинні моніторити матеріали, що публікуються на їхніх платформах, щоб запобігти публікації, індексації та висвітленню російської пропаганди, пов’язаної з привласненням українських територій. 

Plastun and Makarenko (2024) вважають, що різке зростання репутаційних ризиків для міжнародних організацій (видавництв, наукометричних баз даних тощо), викликане посиленою увагою до цієї проблеми в академічній спільноті та медіа, може мотивувати видавців переглянути співпрацю з російськими академічними установами та журналами. Це дозволить запобігти використанню науки як засобу пропаганди.

Першими кроками до вирішення проблеми мають бути такі: 

• Міністерство освіти і науки України має опублікувати список викрадених українських університетів і наукових журналів, а також російських університетів, створених на основі активів викрадених українських установ. 
• Видавництва та власники баз даних повинні припинити згадування викрадених університетів в афіліаціях, оскільки вони офіційно не діють. 
• Видавництва та власники баз даних повинні припинити позначати українські території як російські (фактично, їм слід почати дотримуватися стандартів ООН). Якщо автори наполягають на публікації з неправдивими афіліаціями, їхні статті слід відхиляти як пропаганду війни. 
• Міжнародний центр ISSN повинен скасувати реєстрацію викрадених українських наукових журналів і видань. 
• Комітет з етики наукових публікацій (Committee on Publication Ethics – COPE) має розробити рекомендації для журналів та видавництв щодо неприпустимості співпраці з викраденими українськими університетами, установами та науковими журналами.

Прикладом відповідальної позиції є дії міжнародного видавництва Brill стосовно російського журналу Scrinium. Безпосередньо після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Brill зв’язався з головним редактором Scrinium, щоб прояснити його позицію щодо війни та його зв’язки з російською академією наук. Після підтвердження відповідності вимогам (він не мав афіліації з РАН та підписав антивоєнний лист) Brill ухвалив рішення продовжити публікацію Scrinium. Крім того, Brill слідкує за тим, щоб фінансування не здійснювалося російською федерацією. 

Українська влада має зайняти активнішу позицію та ініціювати обговорення вказаних питань із провідними міжнародними видавцями (Springer, Elsevier, Taylor & Francis, MDPI тощо), власниками баз даних (Clarivate, Elsevier) і дотичними організаціями (COPE, International ISSN Center та ін.).

Список літератури

1. Chumachenko, D., Bilous, O., Sherengovsky, D., & Zarembo, K. (2022). Russian universities must suffer tougher sanctions. Times Higher Education. 
2. Hague Convention (IV). (1907). Respecting the laws and customs of war on land and its annex: Regulations concerning the laws and customs of war on land. Retrieved from 
3. HRW. (2024). Ukraine: Forced Russified Education Under Occupation. 
4. Kubijovyč, V., Miller, M., Ohloblyn, O., Stebelsky, I., & Zhukovsky, A. (2022). Crimea. 
5. Lychko, T., Vorobyova, A., Sulialina, M., Shapoval, O., & Okhredko, O. (2024). The “University sessions” program as the instrument for the indoctrination and destruction of the Ukrainian identity of children and youth from the temporarily occupied territories (Analytical report) (78 p.). Kyiv: CCE “Almenda”.
6. MESI. (2023). Overview of the current state of education and science in Ukraine under russian aggression.
7. Plastun, A., & Makarenko, I. (2024). International Academic Collaboration with Russian War Supporters (16 p.). Sumy State University. 
8. Plastun, O., Makarenko, I., & Berger-Hrynova, T. (2024a). Science vs Propaganda: The case of Russia (15 p.). Sumy State University: CNRS. 
9. Redzik, A. (2004). Polish Universities During the Second World War. 
10. Scopus. (2024). Russian Academy of Sciences.
11. UNESCO. (1945). Education under enemy occupation in Belgium, China, Czechoslovakia, France, Greece, Luxembourg, Netherlands, Norway, Poland (Bulletin No. 3). 
12. UNESCO. (2024). Analysis of war damage to the Ukrainian science sector and its consequences. 
13. Zelenetska, V. (2024). The occupiers have created a program for Ukrainian children to study in russia.