Виснаження, стрес і потреба в підтримці. Як змінюється емоційна стійкість українців під час війни

Це свідчить, що стрес перестав бути тимчасовою реакцією та став постійною частиною життя багатьох українців. Тема психоемоційного стану поступово стала важливою частиною суспільного порядку денного. 

Як видно з рис. 1, найбільше українців турбує безпека близьких та власна безпека. Фізична небезпека залишається головною причиною стресу, а вже на цьому тлі з’являються вторинні чинники — втома, вигорання, втрата мотивації

Емоційне виснаження, що спершу здавалося короткостроковою реакцією на стрес, стало постійним станом мільйонів людей.

Водночас такі дослідження показують зростання кількості людей, які визнають потребу в психологічній допомозі. За даними платформи «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською, частка українців, які звертаються по допомогу до психолога, виросла з 7% у 2022 році до 17% на початок 2024 року.

Окрім фахівців, люди шукають підтримку в близькому оточенні. Найпоширенішим способом подолання стресу залишається спілкування з родиною чи друзями. Згідно з опитуванням, 36% українців обирають саме цей шлях. При цьому, лише 4% звертаються до сімейного лікаря.

Як видно з рис. 2, основними способами подолання стресу для українців залишаються менш енергозатратні активності: сидіння в інтернеті (40%), спілкування з друзями чи сім’єю (36%) та перегляд ТБ (35).

Соціальне вигорання та громадянська залученість

Втому й вигорання дедалі частіше помітно не лише на індивідуальному рівні. Вони впливають і на соціальні механізми — участь, довіру, солідарність. Весняне опитування USAID Engage, що проводиться компанією Info Sapiens, зафіксувало помітне зниження громадської залученості: якщо у 2022 році 63% українців брали участь у житті своєї громади, то у 2024 — тільки 47%. Серед внутрішньо переміщених осіб цей показник знизився з 36% до 23%.

Зниження громадської активності може бути пов’язане з емоційним виснаженням, а також із поверненням людей до роботи: рівень безробіття у ІІ кварталі 2022 становив понад 26 %, а влітку 2025 — лише  11%. . Це може пояснювати, чому 20–25 % опитаних зазначили, що через брак часу не долучаються до громадських ініціатив

Натомість неформальна активність, така як волонтерство та взаємодопомога, залишається стабільною. Ці дії дозволяють відчувати причетність, не перевантажуючи психіку, і є своєрідною відповіддю на соціальну втому. Таким чином, люди не відмовляються від громадської активності, а обирають такі її формати, що відповідають їхньому поточному психоемоційному стану.

Турбота як частина політики

Попри високу стійкість, українське суспільство стикається з відчутною втомою від війни. Дані Центру громадського здоров’я України (2023) свідчать, що кожен другий українець почувається емоційно гірше, ніж три роки тому, а стигма довкола психічного здоров’я часто заважає звертатися по допомогу. Це підтверджує: втома — не лише індивідуальна проблема, а й чинник, що впливає на згуртованість суспільства та сталість волонтерських практик.

Саме тому важливо говорити про турботу не як про щось додаткове, а як про частину суспільної та державної політики. Йдеться про те, щоб підтримка ментального здоров’я була інтегрована в системні рішення, адже від цього залежить довготривала здатність громадян брати участь у суспільному житті, допомагати армії та долати кризові ситуації разом.

• Державним та громадським організаціям: Зосередитися на подоланні бар’єрів між усвідомленням потреби в допомозі та фактичним зверненням. Дослідження показують, що навіть ті, хто відчуває потребу в підтримці, часто не звертаються через стигму чи складність доступу. Тому варто розширювати мережу безоплатних гарячих ліній, створювати мобільні психологічні бригади для віддалених громад, розвивати онлайн-платформи, які дозволяють швидко й анонімно отримати консультацію.
• Для волонтерських рухів: Впроваджувати превентивні заходи проти вигорання. Це може виглядати як регулярні групові зустрічі для обміну досвідом, доступ до консультацій психолога для активістів чи ротація обов’язків, щоб уникати перенавантаження. Важливо також популяризувати «здорове волонтерство» — моделі, де учасники самі визначають обсяг своєї залученості без відчуття провини.
• Для суспільства в цілому: Потрібно долати бар’єр у відкритому обговоренні проблем ментального здоров’я. За даними Центру громадського здоров’я, більшість українців, які мали симптоми депресії чи тривоги, не зверталися по допомогу саме через страх осуду. Тому важливо поширювати розуміння, що пошук підтримки — це ознака сили та відповідальності, а не слабкості. Лише так можна забезпечити довготривалу індивідуальну та колективну стійкість.

Психоемоційний стан не має залишатися на периферії уваги ні в особистому, ні в суспільному вимірі. Стрес не зникає, коли про нього мовчать. Війна триває, і водночас із фізичною витривалістю нам доводиться вибудовувати й емоційну. Це непросто, але можливо — якщо визнавати потребу в підтримці й залишатися уважними до себе й один до одного.