Як бібліотеки та книгарні можуть підтримати Україну та її народ

8 листопада багато американців провели найсвященніший обряд демократичних виборів у місцевій бібліотеці чи школі. Це одна з багатьох особливих ролей, які публічні бібліотеки відіграють у житті країни. Публічні бібліотеки могли би стали ще одним джерелом підтримки для українців, які тимчасово знайшли прихисток на берегах Атлантики та Тихого океану від агресії Російської Федерації. Та чи готові до цього бібліотеки?

Протягом останніх двадцяти років у бібліотеках США було дуже складно знайти книги українською мовою. Українські книжки, які пересічний читач міг узяти, щоб прочитати вдома (так звана обігова колекція державних публічних бібліотек), були музейною рідкістю й зводилися до екземплярів, виданих п’ятдесят років тому та хаотичної добірки з десятка одиниць. У великих міських бібліотеках наявні обігові колекції книг українською мовою для широкого загалу налічували не більше трьохсот примірників. Подібної ситуації не спостерігалося щодо інших мов. В одній великій публічній бібліотечній системі обігова колекція російською сягала круглої цифри в 10 000 одиниць і водночас вона мала потужну систему залучення читачів.

У найбільших системах публічних бібліотек умови існування української книги  вправно відтворювали (хоча й за інших обставин) російську імперську систему, кодифіковану в Емському указі 1876 року, яким фактично заборонялося використання української мови в публічній сфері. Одне із озвучених обґрунтувань було таке саме, як і сто п’ятдесят років тому в Російській імперії. На зустрічі, яка відбулася після 2014 року, одна бібліотека пояснила брак книг українською тим простим фактом, що, за даними джерел, яким вона довіряє, українські читачі в будь-якому разі читають російською.

Російськомовна колекція, якою, за очікуваннями, послуговуватимуться потенційні читачі українських книжок, була по-своєму всеохоплюючою – відображенням суспільства, в якому уряд «підбурює до геноциду» в розумінні звіту Інституту New Lines/Центру Рауля Валленберга. Давайте розглянемо найбільш яскравий приклад, знайдений у зібранні однієї публічної бібліотеки, під назвою «Сталінський порядок: добре життя не буває даром». В анотації (стор. 4) йдеться про таке: «У цій книзі розглядається 1937 рік, таємничий і доволі міфологізований у нашій країні [Російській Федерації] та за кордоном; книга ґрунтується на широкому аналізі первинних документів. На думку автора, події цього року безпосередньо пов’язані з боротьбою Й.В.Сталіна за зміцнення радянської держави; за те, щоб позбутися у владі людей, які заважали  подальшій розбудові держави, або були причетні до економічних чи політичних злочинів». Звісно, «позбутися людей» означає тривалий термін ув’язнення з низькими шансами на виживання або швидку страту. На сторінці 6 ми дізнаємося, що промова Хрущова від 25 лютого 1956 року заклала «бомбу уповільненої дії під підвалини могутнього суспільного організму, створеного Й.В.Сталіним за роки свого правління». Розділ 1 (стор. 12) має назву «Міф про «Голодомор» 1932-33 років». Та чи потрібні нам книги, які в історичному описі для пересічного читача називають убивство словосполученням «позбутися людей»? Чи потрібно детально роз’яснювати відповідність між сторінками книги та численними методами геноциду, описаними у звіті Інституту New Lines/Центру Рауля Валленберга, як-от «заперечення існування української ідентичності», «дзеркальні звинувачення», «дегуманізація», «конструювання українців як екзистенційної загрози» та «призвичаювання російської аудиторії до вчинення або схвалення звірств»?

Що можуть зробити професіонали бібліотечної справи? Як завжди, вибір є: існує кілька варіантів. Низка публічних бібліотек нещодавно поповнили свої україномовні обігові колекції (Публічна бібліотека Чикаго, Публічна бібліотека Квінса та Публічні бібліотеки Сіетла). Крім того, можна не погодитися з наявним станом речей, коли література, яка закликає до геноциду, знаходиться серед звичайних книжок.

Ми виступаємо за підхід, який визнає серйозність питання та вимагає системного рішення, на якому завжди грунтувалася бібліотечна справа, а саме: маркування/позначення книг за системою класифікації, заснованою на прискипливому читанні.

Ми знаємо, що система класифікації Бібліотеки Конгресу містить категорію «фальшиві дослідження», яка згадується Американською бібліотечною асоціацією (ALA) у випадках заперечення історичних фактів. «Заперечення Голодомору» є однією з категорій класифікації Бібліотеки Конгресу. Книги категорії «Заперечення Голокосту» маркуються належним чином та розміщуються в спеціально позначених місцях у великих  бібліотеках. Публічні бібліотеки мають дослідити свої колекції та правильно класифікувати книги, які підбурюють до геноциду.

Публічні дослідницькі бібліотеки мають усі ресурси для проведення такого дослідження разом зі штатом обігових колекцій. Зі свого боку академічні установи можуть сприяти цьому власними ресурсами. Бібліотека Конгресу разом з великими дослідницькими центрами в публічних бібліотеках і приватних університетах також може взяти на себе провідну роль.

З Першої поправки (про свободу слова) випливає, що користувачі бібліотек мають виступати проти мови ненависті в книгах, що містяться в бібліотеках. Ми вважаємо, що бібліотеки зобов’язані скористатися своїми правами, передбаченими Першою поправкою, для того, щоб чітко висловити свою думку стосовно тематики та змісту книг, які пропонуються публіці, як це вже кілька років робить за допомогою своєї системи класифікації Бібліотека Конгресу. Коли такі книги містять підбурювання до геноциду, професія не може мовчати. Коли такий геноцид відбувається щодня на наших очах, а книги в публічних бібліотеках несуть меседж геноциду, бібліотека повинна діяти.

В американських публічних бібліотеках ми виступаємо за (1) збільшення колекцій книг українською мовою (2) потужну систему підтримки збільшення обігової колекції українською мовою з відданим персоналом для залучення читачів;  (3) перегляд бібліотечних матеріалів на предмет відповідності класифікації Бібліотеки Конгресу з тим, щоб серед іншого визначити книги, які підбурюють до геноциду.

Розміщення книг з історії України чи художньої літератури українських авторів у розділі «Росія» заперечує суверенітет України та підтримує формальну «причину» оголошеної Росією війни, — що України ніколи не існувало. Це потрібно змінити. В інтересах американської громадськості мати прямий  доступ у своїх книгарнях до книжок про Україну. Свою роль у цьому мають зіграти як видавці, так і книгарні.

Влітку 2022 року ми насилу знайшли у звичайних магазинах добірки української художньої та нехудожньої літератури. Розділ «Історія Росії» нерідко містив книги з історії України (маємо багато фото), а також книги про Польщу та Фінляндію.

У найбільшому магазині, який ми відвідали, один продавець стверджував, що у США є лише дванадцять творів української художньої літератури англійською мовою, а отже, однієї наявної назви цілком достатньо. У більшості інших магазинів продавці вибачалися за фізичну відсутність будь-яких книжок, не пропонували жодних рекомендацій щодо пошуку в Інтернеті та мовчки погоджувалися на статус-кво. Лише один книготорговець поспішив вказати на роман, заснований на подіях Майдану. Жодна з фізичних книжкових крамниць не мала стенду з назвою «Україна» під час першого візиту. Один з’явився після багатомісячного листування, акцій протесту перед штаб-квартирою компанії, зустрічі та подальшого ретельного моніторингу.

У книжкових крамницях Україна була невидимою для американської публіки.  Українські книги потрапляли до розділу «Росія» або «Росія/Східна Європа», якщо взагалі були в наявності. Таке розміщення українських книжок позбавляє Україну та українців суб’єктності – це саме те, що Путін давно намається зробити за допомогою слів, а тепер і зброї. Як здогадатися, що українці боролися за свою землю у вирішальний момент ХХ століття, під час Другої світової війни, проти загарбницьких армій тоталітарних, диктаторських і вбивчих держав? Як за нинішнього розташування українських книг побачити, що більша частина українського народу боролася проти нацистського режиму, зазнала жахливих втрат та уможливила перемогу союзників? Паралелі між війною, яку Росія веде проти України, та Другою світовою є доволі прозорими – українці, підтримувані демократіями в усьому світі, воюють проти нацистської держави, яка намагається стерти їх з лиця Землі та відкрито проголошує це.

Багато творів художньої і нехудожньої літератури, виданих великими академічними й неакадемічними видавництвами, несуть правду про Україну та доводять, що український народ успішно боронитиме свою землю та свободу. Книгарні не повинні залишатися осторонь антиколоніальної та антитоталітарної боротьби України. Ми виступаємо за: 1) комплексну добірку книг про Україну українських авторів у книгарнях; 2) зручне розміщення  книгопродукції про Україну; 3) системну підтримку таких змін на рівні всієї організації з метою задоволення потреб читачів у правдивій інформації про Україну.

Ми з оптимізмом дивимося в майбутнє саме тому, що розуміємо минуле. Сподіваємося на цінності книжкової індустрії – видавців, книготорговців і бібліотек. Ці цінності не змінюються з часом, і це цінності свободи – свободи совісті, свободи самовираження, свободи слова. Книжкова індустрія має докласти зусиль для того, щоб дати американській публіці можливість почути Україну та її народ. Голоси свободи в усьому світі мають бути почутими, щоб підтримати заклик, який пролунав на берегах Атлантики в 1776 році.