Beta

Як умру, то поховайте?

Photo: Dmytro Soloviov, Ukrainian Modernism, 2019
6 Травня 2021
FacebookTwitterTelegram

Нещодавно Львівська міська рада відмовилася виділити гроші на будівництво міського крематорію посилаючись на релігійність мешканців міста. Соціологи Тимофій Брік, Галина Герасим та Ірина Радюк аналізують дані опитувань та глибинних інтерв’ю, щоб перевірити вплив релігії на ставлення до кремації. Їхні дані показують, що релігійність не є перешкодою для сприйняття кремації як нормального методу поховання. Насторожене ставлення до кремації пов’язано не так з твердими релігійними переконаннями, як із тим, що для багатьох людей процес кремації є чимось новим та невідомим, і, відповідно, можуть виникати хибні уявлення про процедуру спалення тіла та зберігання праху. 

Довіряй, але перевіряй

На сьогоднішній день в Україні є 15 міст з IT-кластерами, 25 міст з міжнародними аеропортами, і лише три міста з крематоріями (що тим не менш утричі більше, ніж кількість міст з магазином ІКЕА). Для порівняння, у сусідній Польщі функціонує 52 крематорії, в Ірландії з населенням приблизно 5 мільйонів чотири, а у Сполученому Королівстві 307. Недавня спроба побудувати четвертий крематорій в Україні не стала успішною. Міська влада Львова, де планувалось побудувати крематорій, відмовилась виділити гроші на будівництво крематорію. Цікаво, що у своєму обгрунтуванні керівник фракції ВО «Свобода» у львівській міській раді Руслан Кошулинський систематично посилається на релігійні мотиви. «90% львів’ян є християнами, а в християнській традиції поховання немає обряду кремації» – пояснює він. Кошулинський не самотній в переконанні, що релігійність впливає на прохолодне ставлення до кремації: багато місцевих медіа та політиків висловлюють схожі гіпотези, коли з’являються ініціативи щодо будівництва крематоріїв у різних українських містах (приклади: Житомир, Черкаси, Ужгород, Вінниця). 

Але наскільки посилання на релігійність громадян є виправданими? Чи дійсно релігійність громадян впливає на їхнє ставлення до кремації? І сам Кошулинський, і його опоненти посилаються на історичні та теологічні аргументи, спекулюючи, але не доводячи. Тим часом у Львові вже проводили опитування, яке показало, що респонденти готові до будівництва крематорію (це дослідження показало, що і духовенство не проти кремації). В нашому дослідженні ми робимо наступний крок і (1) аналізуємо опитування, яке відбулось у багатьох містах, а не тільки у Львові (адже найгостріше потреба в крематоріях постає саме  в містах); (2) пропонуємо статистичні моделі, а не тільки описові статистики і (3) посилаємось на дані глибинних інтерв’ю з представниками духовенства та вірянами з декількох міст України. 

Наш аналіз показує, що більшість громадян України (Західний регіон не є винятком), ставиться до ідеї кремації лояльно. А інтерв’ю зі священиками та вірянами вказують на те, що «прихильність до традиційного поховання», яку приписує вірянам Кошулинський, зумовлена в першу чергу інфраструктурними особливостями, а не їхньою вірою у воскресіння. 

Опитування проводилось у травні 2020 року через мобільний додаток Gradus (N=1000). Це онлайн-панель, до якої були рекрутовані респонденти віком 18-65 з міст України з населенням не менше 50 тисяч. Структура панелі Gradus за віком та статтю відповідає структурі населення великих міст України. Більше інформації про додаток та методологію можна знайти на сайті.

Кремація: плюси, мінуси, підводні камені?

В травні 2020 року ми запитали у респондентів, чи обрали б вони для себе кремацію або поховання у землю (Таблиця 1). Більше половини всіх респондентів обрали для себе кремацію (сумарно 53% за кремацію, 20% не визначилися, 27% за поховання в землю). Мабуть, неочікувано для пана Кошулинського,  44% респондентів із міст Західної України підтримали кремацію.

Таблиця 1. Якби мова йшла саме про ВАШ похорон. При наявності вибору між кремацією і похованням у землю, до якого варіанту ви поставитесь більш прихильно?

Всі Західний регіон
Точно КРЕМАЦІЯ, а не поховання 26,82% 23%
Скоріше кремація, а не поховання 26,45% 21%
Важко визначитись між цими двома опціями 20,08% 26%
Cкоріше поховання, а не кремація 16,25% 16%
Точно ПОХОВАННЯ, а не кремація 10,40% 14%

Також українці доволі толерантно ставляться до вибору інших людей. Ми запитали у респондентів, що вони думають про кремацію рідних, і дали можливість обрати відповідь «залежить від конкретної людини та її ставлення до цього». У цьому випадку понад третина погодились, що думка іншої людини є визначальною. У Західному регіоні 28% респондентів погодились із цією позицією.

Таблиця 2. Якби мова йшла саме про ВАШИХ РІДНИХ. При наявності вибору між кремацією і похованням у землю, до якого варіанту ви поставитесь більш прихильно?

Всі Західний регіон
Залежить від конкретної людини, її ставлення до цього 34,59% 28%
Точно КРЕМАЦІЯ, аніж поховання 9,47% 5%
Скоріш кремація, аніж поховання 13,12% 8%
Важко визначитись між цими двома варіантами 14,31% 24%
Cкоріш поховання, аніж кремація 17,09% 18%
Точно ПОХОВАННЯ, аніж кремація 11,42% 17%

Наше опитування також вказує, що у Західному регіоні попит на поховання є трохи вищим, ніж попит на кремацію. В залежності від поставленого питання, від чверті до третини респондентів обирають поховання в землю. Тим не менш, ці показники є втричі меншими, ніж очікував би пан Кошулинський.

Ми також спитали у респондентів, як вони оцінюють кремацію у порівнянні з похованням в землю. Половина респондентів у Західному регіоні погодились, що кремація в цілому є кращим способом поховання, ніж традиційний спосіб (хоч цей спосіб є далеко не дешевим в очах респондентів). Більше того, 61% з них назвали кремацію екологічнішим способом поховання. Отже вважати, що українські міські мешканці мають якусь відразу до кремації, є дуже помилковою думкою. 

Таблиця 3. Чи погоджуєтесь ви з наступним твердженням (Скоріше погоджуюсь та Повністю погоджуюсь) 

Всі Західний регіон
Кремація є більш ЕКОЛОГІЧНИМ способом поховання, ніж традиційне поховання у землю 62% 61%
Кремація є ДЕШЕВШИМ способом поховання, ніж традиційне поховання у землю 37% 32%
Кремація є ШВИДШИМ способом поховання, ніж традиційне поховання у землю 57% 54%
Кремація є в цілому КРАЩИМ способом поховання, ніж традиційне поховання в землю 54% 50%

Всі там будемо

Залишилося з’ясувати, чи релігійність респондентів впливає на їхнє ставлення до способу поховання. Для цього ми відібрали приблизно половину респондентів (N=529), які брали участь і в інших опитуваннях, зокрема щодо їх релігійності (у квітні 2020 та січні 2021). Ці респонденти відповіли на наші питання про те, до якого віросповідання вони належать, і як часто вони моляться вдома. Ми застосували серію регресійних моделей для перевірки, наскільки релігійність респондентів упливала на їхню оцінку кремації (Рис 1).

Якщо говорити про вибір кремації для себе чи близьких, дійсно православні респонденти (будь-якої конфесії) з меншою ймовірністю обрали б кремацію і для себе особисто, і для своїх близьких. Також православні респонденти менше погоджуються з твердженням, що кремація є кращим способом поховання. Але цікаво, що греко-католики, які переважно проживають саме в Західній Україні, з меншою ймовірністю обрали б кремацію тільки для себе особисто. У випадку кремації для близьких, роль приналежності до греко-католицької церкви вже перестає бути статистично значущою. І у випадку загальної оцінки кремації як методу (у порівнянні з похованням) приналежність до греко-католицької церкви не була статистично значущою. Тобто греко-католики не хотіли б бути кремовані особисто, але цілком лояльно ставляться до права інших бути кремованими. Більше того, в цілому у них немає негативного ставлення до кремації як методу поховання.

Якщо говорити про інші змінні, то кремацію для себе більш схильні обрати молоді люди віком до 25 років, а також люди, які брали участь в організації похорону. У випадку кремації для близьких родичів вік не грає значущої ролі. Цікаво, що респонденти, які стикалися з кремацією хоча б раз, обирають кремацію для своїх близьких із більшою ймовірністю. Тобто реальний досвід (від якого так захищають місцеві політики львів’ян) є запорукою нормального ставлення до кремації.

Рис 1. Моделювання вибору кремації (статистично значимі ефекти позначені синім кольором)*

*Модель 1 та Модель 2 – логістичні регресії, Модель 3 – лінійна регресія (окрім лінійної регресії ми також застосували ordered logit model, отримавши такі самі результати). Коефіцієнти не є стандартизованими. Значущі коефіцієнти позначені синім.

Так ховали дідів, прадідів і таке інше

Наша команда також провела 20 глибинних інтерв’ю з вірянами, нерелігійними людьми та духовенством у містах з крематоріями та без. Інтерв’ю були проведені в період з травня до грудня 2019 року.

 З матеріалів глибинних інтерв’ю можна припустити, що в стресовій ситуації, коли помирає хтось із рідних і близьких, українцям та українкам бракує розуміння чіткої послідовності дій. Тож відповідальні за похорон частіше діють за найбільш звичною  схемою, особливо, якщо родич чи близький помирає несподівано: так можна покластися на підтримку оточення, яке має досвід. Варто зауважити, що одним із найважливіших мотивів для вибору способу власного поховання є небажання завдавати зайвих клопотів рідним і близьким та бажання зберегти зв’язок із родинною історією. Більше того, насторожене ставлення до кремації може бути пов’язане не так із твердими релігійними переконаннями чи позицією церкви, як із тим, що для мешканців та мешканок тих міст, де немає крематоріїв, процес кремації є невідомим, і, відповідно, можуть виникати хибні уявлення про процедуру спалення тіла та зберігання праху. 

Нерелігійний чоловік із міста, де немає крематорію, зауважив, що попри його бажання кремуватись, швидше за все, його поховають у землю «Ну бо традиції. Так ховали дідів, прадідів і таке інше».

Люди, які мешкають у містах, де немає крематоріїв, з більшим скепсисом ставляться до кремації ще й через те, що такий спосіб поховання є для них маловідомим і, відповідно, обростає різноманітними міфами. Однак ідеться не про релігійні мотиви, а про практичні міркування. Скажімо, респондент зі Львова, який загалом ставився до кремації з ентузіазмом, поділився міркуваннями, що кремація, мабуть, дуже дорога, адже на його думку, ціна на газ в Україні є високою. Насправді ж кремація часто виявляється дешевшою за «традиційний» похорон. Респондентка з міста, де є крематорій, навіть зауважила, що в її місті іноді кремацію розглядають як варіант «для бідних». Таким чином, навіть у містах, де крематорії є, частина людей може обирати спосіб поховання в землю не з релігійних переконань, а з соціальних чи фінансових мотивів: «ми коли ховали одну бабусю, то не було грошей, і її кремували… А другу вже поховали в землю, як слід, бо грошей стало більше» (Респондент з міста, де є крематорій, нерелігійний). 

Загалом, і священики, і віряни, і атеїсти не розглядали уявлення про загробне життя, спасіння, тощо як перепону для кремації. Проблемними моментами скоріш виступали цілком «земні» мотиви: окрім фінансового аспекту, респондентів та респонденток турбували бажання зберегти родинну пам’ять, лежати після смерті поруч із рідними, мати можливість поміркувати і «поспілкуватися» з мертвими близькими. Респонденти та респондентки з міст, де нема крематоріїв, висловлювали побоювання, що кремація позбавить їх такого особливого місця. 

«Думаю важливо що є така річ як цей пам’ятник, надгробок. Зазвичай за містом або не серед шумного міста, яке спеціально присвячене і посвячене для поминання померлих. Для похороення тіл. Думаю важливість в тому, що в якомусь сенсі треба вийти зі свого звичного місця, здійснити маленьке паломництво до своєрідної такої… святині, якою є гробниця померлого. І саме в тому місці, в такому, яке не використовується для жодних інших цілей, приходити, згадувати, думати про родичів», – релігійний чоловік з міста, де нема крематорію. 

Аналізуючи інтерв’ю з духовенством, можна припустити, що міським владам в Україні (принаймні у містах, де проживають греко-католики) варто розглядати церкви у першу чергу не як суперника, а як партнера у процесі будівництва крематоріїв та розвінчуванні міфів про кремацію та забобонів про процес похорону. В УГКЦ є досить успішна історія боротьби з пластиковими квітами та вінками на цвинтарях, досвід якої може слугувати прикладом. Респонденти серед духовенства УГКЦ неодноразово згадували про неї: 

«Є просто шкода, яку ми приносимо природі та довкіллю, відповідно сказав перший раз, другий раз, попросив попередній рік, попросив кожного, де я побачив пластикові квіти на гробі, просто казав що ви неправильно робите, намагався звернутися. Кожному, хто не приніс, дякував. Таким чином воно десь поволі поволі стає все менше і менше (…). Говорю зі своїми парафіянами (…) більшість відмовилася вже від пластику», – Священик, УГКЦ.

Звісно, вибір способу поховання є значно чутливішою темою, ніж пластикові квіти на цвинтарях. Як слушно зауважує священик УГКЦ: «Якщо мене хтось буде питати, чи можна [спалювати померлих], я їм скажу, що можна. Але казати “ідіть, спаліть своїх батьків” (…), для мене це якось дивно звучить. Напевно, не буду для широкого загалу ширити, що так, в крематорій йдіть, і все»(Священик, УГКЦ).

Представники духовенства часто скаржаться, що їх турбують в першу чергу саме забобони, а не спосіб поховання.

«Тому що є один жест, який вони виконували ціле життя, в них є відчуття, якщо вони не виконують цього – значить, вони зневажили Бога, або зневажили честь померлого. Розумієте, трошечки деколи повинен ставитись до того [забобонів] крізь пальці», – Священик, УГКЦ.

«Попри те, що забобони почасти стосуються якихось церковних речей або набувають псевдоцерковного вигляду – наприклад, що треба щось зробити зі свічкою, яку тримав покійний, вони приходять з-поза церкви (…). Про таке треба говорити і пояснювати людям, що так не треба робити», – Диякон, ПЦУ

Саме боротьба із забобонами може бути точкою порозуміння міської влади з церквою. Наприклад, одна респондентка зі Львова зауважила, що дізналась, що греко-католицька церква не проти кремації, саме коли обговорювала різноманітні забобони в середовищі вірян у церкві, де працювала. Цікаво, що опитані представники духовенства УГКЦ переважно зазначали, що довідались про ставлення Церкви до кремації не в межах звичної програми в семінарії, а радше з практичного досвіду. Отець зі Львова знав про кремацію через досвід проживання в Лондоні, де були католики, які спалювали мерців. Випускник семінарії  зацікавився питанням кремації після того, як у його рідне селище передали з з-за кордону урну з прахом, щоб підхоронити до родича. 

Висновок

Опитування мешканців великих міст показало, що:

  • Більше половини респондентів розглядають кремацію для себе. Третина респондентів погодились, що вибір кремації для родичів залежить від конкретної людини та її ставлення до цього.
  • Статистичні моделі показали, що греко-католики дійсно з меншою ймовірністю розглядають кремацію для себе особисто. Але коли йдеться про кремацію для близьких чи загальні оцінки кремації як методу поховання, приналежність до греко-католицизму вже не є статистично значущою.  

Таким чином львівські політики дарма посилаються на громадян та їхнє нібито релігійно вмотивоване занепокоєння кремацією. Водночас українські церкви можуть стати важливими партнерами у тому, щоб розвіяти забобони та хибну інформацію, які оточують кремацію. Якби політики дійсно спирались на настрої та очікування громадян, то їхні дії мали б бути протилежними, – визнання права на кремацію та дозвіл на будівництво крематорію. Наші оцінки показали, що респонденти, які стикалися з кремацією хоча б раз у житті, скоріше погоджуються на кремацію для близьких. Парадоксально, але львівські політики «захищають» львів’ян від такого реального досвіду, який відповідно до даних (а не спекуляцій) міг би стати запорукою нормального ставлення до кремації. Зрештою, те, що в Україні щороку спалюють менше 5% покійних, імовірно, в першу чергу пов’язане не з особливою релігійністю українців, а в першу чергу з тим, що українці не мають доступу до відповідної інфраструктури.

Автори
  • Тимофій Брік, Керівник напрямку соціологічних досліджень Київської школи економіки
  • Галина Герасим, здобувачка PhD університету Дубліна, старша викладачка кафедри соціології УКУ
  • Ірина Радюк, магістрантка програми журналістики УКУ