Як відновити кредитування в Україні, незважаючи на несприятливі макроеномічні та юридичні умови | VoxUkraine

Як відновити кредитування в Україні, незважаючи на несприятливі макроеномічні та юридичні умови

Photo: Open Society Foundations
22 Серпня 2014
FacebookTwitterTelegram
1443

Банківське кредитування виснажується у періоди рецесій, і Україна не є виключенням. У січні-липні 2014 року загальний кредитний портфель банківської системи скоротився на 8%, оскільки попит та пропозиція на позику майже зникли внаслідок насуваючихся політичних та економічних ризиків. Чи є жорсткі умови кредитування причиною або механізмом посилення рецесій, скоріше за все, не так важливо з практичної точки зору. Ключове питання полягає в тому, як відновити кредитування, щоб мінімізувати негативні наслідки депресивної економічної активності.

Це складне завдання через те, що ризик дефолту/контрагенту під час рецесій є дуже високим, а тому банки неохоче видають нові позики. В Україні цей ризик ще більше посилюється через недосконале правове середовище (тобто, розповсюджене кредитне шахрайство, а також слабке та повільне правове дотриманням кредитних договорів) і жорсткі умови фінансування (доступ до світових боргових ринків закритий, у той час як банки зіштовхнулися із сильним відтоком депозитів у першій половині цього року.

Тож, як уряд України може відновити кредитування? В ідеальних умовах правильна відповідь полягає в тому, що стале кредитне зростання повинно засновуватися на стабільних макроекономічних умовах, адекватній правовій системі та здоровій та прозорій банківській системі. На жаль, усе це недосяжно у короткотривалій перспективі, і навіть якщо зараз розпочати комплексні економічні та структурні реформи, ми не зможемо побачити результати протягом деякого часу. А тому питання полягає в тому, що потрібно зробити просто тут і зараз, щоб сприяти банківському кредитванню в Україні. Це завдання можна зрозуміти як обмежену проблему оптимізації: ціль полягає в тому, щоб відновити кредитування, беручи до уваги такі обмеження як макроекономічна нестабільність, недосконале правове середовище, а також слабка довіра до банківської системи.

Почнемо з того, що розглянемо кредитну активність як функцію умов фінансування і ризиків, з якими зіштовхуються банки (тобто ризики кредитування, ліквідності та процентних ставок). Якщо коротко, то антициклічна політика, спрямована на стимуляцію кредитування, покликана скоротити вартість кредитних засобів для банків і/чи підвищити для них вигоду (або, іншими словами, мінімізувати ризики) під час кредитування приватного сектору. Існує широкий спектр інструментів, доступних для досягнення комбінації цих цілей. Якщо ціну позики зробити достатньо низькою або вигоду достатньо високою, деякі банки відновлять кредитування деяких фірм, і це може стати початком переломного моменту в рецесії. Нижче ми виділили неповний список варіантів покращення умов фінансування та мінімізації ризиків, які можуть стати ефективними у процесі підвищення кредитування.

Стабілізувати депозитний ринок: Український банківський сектор протягом тривалого періоду характеризувався низькою концентрацією та консолідацією. Зокрема, у нас близько 180 банків і майже всі вони залучають депозити приватних осіб. Цей конкурентний ринок для вкладів населення спонукає деякі банки (особливо ті, які займаються ризиковою кредитною діяльністю) використовувати стратегії “хижацького ціноутворення” – встановлювати нестійкі високі процентні ставки за депозитами задля залучення більшої кількості клієнтів.

Нажаль, така агресивна політика ціноутворення може призвести до банкрутства банків і, таким чином, вплинути на решту банківської системи через зниження довіри вкладників до банківської системи. Тому ми вважаємо, що існує чітка необхідність у вдосконаленні “правил гри” шляхом посилення регулювання кредитних організацій для усунення дестабілізуючого “хижацького ціноутворення”. Одним із варіантів може стати штрафування банків, які встановлюють набагато вищі (ніж середньоринкові) ставки за депозитами. Наприклад, Національний банк може встановити максимальну ставку за депозитами, і жодні депозити не можуть прийматися за вищими ставками. Як альтернатива, банки, що пропонують ставки, які є суттєво вищими за середньоринкові, мають сплачувати більші внески до Фонду гарантування вкладів, або депозитні гарантії не будуть розповсюджуватися на депозити, взяті за вищими, ніж середньоринкові, ставками.

Зробити нижчою ставку дисконтного вікна або ставку міжбанківського кредитування: Це стандартний інструмент, який використовують центральні банки. Знижуючи короткострокові ставки, вони скорочують вартість кредитних засобів для банків, насичують банки ліквідністю і тим самим підвищують стимули для кредитування. Наприклад, Комітет з операцій на відкритому ринку Федеральної резервної системи США регулярно знижує процентні ставки більше ніж на 5% під час рецесії, щоб стимулювати кредитування. В українському контексті існує важлива проблема із цим підходом у його чистій формі: банки можуть використовувати ці дешеві фінансові засоби для інвестування у проекти за межами країни або для інвестування у проекти із високими короткостроковими прибутками з обмеженим впливом на реальну економіку в Україні (наприклад, банки можуть купувати іноземну валюту або іноземні активи). Тому цей політичний інструмент необхідно поєднати з іншими інструментами, щоб зробити його більш ефективним.

Підвищити гарантії на страхування вкладів: Банки можуть виступати проти кредитування під час рецесій, тому що вони можуть зіштовхнутися із “набігом на банк”, коли вкладники поспішають вивести свої гроші з банку. В результаті, банки повинні зберігати велику ліквідність, щоб подолати потенційні сплески у виводі грошей. Утримання такої великої кількості ліквідності є контрпродуктивним, тому що замість того, щоб використовуватися для кредитування реального сектору економіки, гроші перебувають у банківських сховищах. Тим не менш, “набіги” менш вірогідні у тих випадках, коли внески застраховані, а максимальний розмір страхування є великим. Можно регулювати межу страхування під час рецесій, щоб зменшити вірогідність “набігів на банк”, і таким чином дозволити банкам перетворити деяку ліквідність на більше кредитування. Наприклад, під час Великої рецесії в США Федеральна корпорація страхування депозитів (FDIC) тимчасово підвищила максимальну суму страхування зі $100,000 до $250,000. Хоча підвищення суми страхування може скоротити резерви українського аналогу FDIC (як це майже сталося у США), просте вирішення цієї проблеми – дозволити страховому агентству запозичити кошти у Державної казначейскої служби, а потім повернути ці кошти, коли ситуація нормалізується, що є тим самим рішенням, яке використала FDIC під час Великої рецесії у США. Беручи до уваги цунамі несплачених кредитів у США, це рішення дозволило FDIC підвищити премії за страхування під час фінансової кризи і тим самим скоротити ризик “набігів на банк” і зменшити вартість коштів. В українському контексті, можливо, центральний банк, а не Міністерство фінансів може надати ресурси для покриття тимчасової нестачі ліквідності у фонді гарантування вкладів. Щоб мінімізувати проблеми морального ризику, центральний банк і фонд гарантування вкладів можуть координувати свої зусилля і, наприклад, стягувати більш високі премії з банків, які не проходять стрес-тести та не відповідають іншим критеріям якості.

Прив’язати фінансування до нового кредитування: Банкам необхідна ліквідність під час рецесій і ця ліквідність часто надається центральним банком. Хоча центральні банки зазвичай не встановлюють умови для таких коштів, вони можуть вимагати від банків використовувати деякі позичені кошти для нових кредитів. У цьому й є сенс програми “фінансування для кредитування”, яка була створена Банком Англії. Ця програма була сприйнята як доволі ефективна для відновлення кредитування та сприяння оновленню ринку житла у Великій Британії, тому що вона скоротила вартість коштів (банк отримує гроші від центрального банку за відносно скоромною, близькою до безризикової процентної ставки) і підвищила вигоди від кредитування (кредитування не лише приносить відсотки, але також забезпечує ліквідність на ринку житла). В українському контексті фінансування для кредитування може бути націлене не на житло, а на надання позик для реалізації важливих інфраструктурних проектів (термінал для імпорту скрапленого природнього газу, реконструкція Сходу, доріг тощо) та/або сприяння розвитку малого та середнього бізнесу.

Субсидувати процентні ставки: Уряди багатьох країн пропонують програми субсидування процентних виплат за видами економічної активності (агробізнес, імпорт, високотехнологічне виробництво), які вважаються важливими в їхніх країнах. Наприклад, якщо банк за позикоє стягує 10% на рік, уряд може сплачувати 3% на рік, щоб витрати на найближчий період для позичальника становили 7%. Також ці та схожі субсидійні програми часто використовуються для антициклічних цілей. Наприкад, Закон про безпеку сільського господарства та сільскі інвестиції 2002 року передбачав антициклічну цінову підтримку агробізнесу США у відповідь на рецесію 2001 року. Студентські позики, субсидовані урядом США, дозволяють відстрочувати виплати за кредитом до трьох років у тому випадку, якщо позичальник є безробітним. В українському контексті субсидовані, умовні позики можуть бути спрямовані на агробізнес (продовольчу безпеку), військове спорядження та техніку та інші життєво важливі сектори економіки. Звичайно, існують також і недоліки використання цього інструменту, зокрема, потенційні порушення ринкової рівноваги та ризик неправильного використання коштів. Отже, ми рекомендуємо використовувати цю схему особливо обережно – визначити правила настільки чітко, наскільки це є можливим, обмежити розмір цієї схеми, і можливо навіть зробити її тимчасовою (тобто, до тих пір, поки не створені передумови для сталого ринку кредитування).

Використовувати механізми посилення кредитів, такі як спільне підписання та розподіл ризиків: По-перше, чудове розуміння мікрофінансування у країнах, що розвиваються, полягає в тому, що колективна відповідальність (так зване солідарне кредитування) відфільтровує погані проекти та поганих позичальників без залучення банків. Говорячи простою мовою, якщо якийсь житель села бере кредит у банку і не виплачує його, тоді відповідальність за сплачення цього кредиту лягає на село. Тому село ретельно стежить за тим, хто бере гроші, а тому значно зменшує ризик дефолту/контрагенту. У розвинутих країнах ця ідея втілюється через спільних підписантів. Якщо позичальник не виконує своїх боргових зобов’язань, тоді відповідальність за це несе співвласник позики. Очевидно, що важливою є якість співвласника (це має бути надійна особа чи фірма), але принаймні для малого та середнього бізнесу порівняно легко знайти спільного підписанта. По-друге, уряд може взяти на себе більший ризик від нового кредитування, щоб зменшити навантаження на банки у тому випадку, якщо з кредитами виникнуть проблеми. Тобто, якщо позика не виконується, уряд бере на себе частину збитків. Така політика має свої плюси та мінуси. Головний мінус полягає в тому, що нею можуть зловживати. Отже, дуже важливо упевнитися, що банки особисто беруть у цьому участь, щоб не втратити кошти. Наприклад, банк виплачує перші 10% збитків, а уряд виплачує другі 10% збитків. Це схоже на від’ємну безумовну франшизу у стандартному страхуванні. Головний плюс полягає в тому, що уряду не треба нічого сплачувати авансом, а лише тільки у випадку виникнення поганого сценарію (це можна розглядати як позабалансове зобов’язання). Оскільки уряд України зараз має дефіцит ресурсів, а у майбутньому їх може бути більше, то наразі ця політика може бути “дешевою” для уряду. Певним чином програма викупу проблемних активів (TARP) у США виявилася надзвичайно вигідною, оскільки уряд “викуповував” проблемні активи та “продавав” їх з великою націнкою, коли економіка покращилася. Однак недоліком цієї схеми може стати те, що, зважаючи на суверенний рейтинг, кредитори можуть не захотіти прийняти схему розподілу ризиків із державою.

Стимулювати вирішення проблемних кредитів: Новому кредитуванню заважає велика кількість проблемних кредитів на банківських балансах (рейтингові агентства оцінюють середній коефіцієнт прострочених кредитів на рівні 30-40% на кінець 2013 року). Прострочені кредити завдають шкоди банківській системі багатьма способами. Досвід Японії та інших країн демонструє, що ці позики можуть “придушити” нове кредитування та направити ресурси на проекти, які завдають збитків. Уряд може допомогти вивести погані позики з банківських балансів. В українському контексті головною перешкодою для вирішення питання проблемних кредитів наразі є невирішені питання оподаткування. Цю проблему негайно повинна вирішити влада.

Сприяти управлінню ліквідністю для банків шляхом покращення політики рефінансування Національного банку, що дозволяє здійснювати операції з валютними свопами між банками і розвиває внутрішні ринки грошей та облігацій: Ризик високої ліквідності є однією з причин високої банківської маржі в Україні, яка в свою чергу збільшує процентні ставки за кредитами. На наш погляд, існує декілька заходів, які можна негайно здійснити для вирішення цієї проблеми. По-перше, забезпечити банкам безумовний доступ до засобів рефінансування НБУ, якщо вони мають придатне (високоякісне) забезпечення. По-друге, поки операції з валютними свопами між банками де-юре дозволені, де-факто банки не можуть використовувати їх через комісію Пенсійного фонду за купівлю валюти. Щоб вирішити проблему, комісію треба скасувати або змінити таким чином, щоб дозволити операції з валютними свопами. Нарешті, влада має зробити кроки, щоб підвищити ліквідність і створити орієнтири процентних ставок на внутрішніх ринках грошей та облігацій.

Використовувати іноземних “батьків”: Наразі іноземні (не російські) банки складають майже 15% банківської системи. Ці іноземні банки є великими по відношенню до розмірів кредитного ринку України, і їхня участь в Україні може бути доволі обмеженою. У граничному вираженні, вони можуть піти на більший ризик, а уряд може надати стимули. Наприклад, уряд може попросити про нове введення грошей в економіку від зарубіжних “батьків” і дозволити їм скористатися амортизацією й домовитися про 100 відсоткову пролонгацію для фінансування дочірнього підприємства. Версія Віденської Ініціативи може допомогти переконати іноземних “батьків” підвищити, а не скоротити свою участь в Україні.

Рекапіталізація банків: Захоплююча властивість банків полягає в тому, що долар у банківському капіталі приносить більше прибутку, ніж долар у кредитах, і мультиплікатор може бути більшим. Ось чому грошові засоби TARP у США використовувалися для надання капіталу в банки, а не для купівлі проблемних кредитів. Враховуючи зростаючий державний борг, уряд може бути обмежений тим, скільки капіталу він може внести, але такі вливання можуть мати мультиплікаційний ефект, що виправдовує рекапіталізацію банківської системи.

Висновок

Очевидно, як зазначалося у вступі, усунення ключових факторів ризику, таких як військовий ризик, макроекономічний ризик, ризик правового примусу може стати найбільшим джерелом кредитного буму в Україні. Однак, навіть якщо ці ризики не будуть повністю усунені, існують варіанти, щоб кредитування продовжувало поступати в економіку. Загальна тема запропонованих інструментів полягає в тому, щоб збільшити об’єми капіталу та ліквідності в банках, пов’язати їх з кредитуванням реального сектору, брати на себе більше ризиків і забезпечувати антициклічне страхування, генерувати та використовувати більше інформації, розробляти міжнародні джерела грошових засобів та експертних знань.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний