Як влада змінює підходи до соціальної підтримки ветеранів

Для того, щоб побудувати ефективну систему їх підтримки, треба активно працювати вже зараз. Адже повага, пошана і подяка ветеранам за внесок у боротьбу за незалежність країни має втілюватись саме у тому, наскільки ефективною буде система соціальної підтримки.

Міністерство ветеранів формує політику у цій сфері, Мінсополітики надає частину соціальних послуг і виплат. Але ми разом є партнерами місцевих громад і громадських організацій у побудові такої системи.

В основі філософії змін – людина, захисник чи захисниця зі своїми потребами, проблемами, болями і переживаннями. Адже після повернення з фронту комусь буде потрібне житло, а хтось матиме житло, але потребуватиме роботи. Хтось отримав поранення, можливо, отримав інвалідність, і потребуватиме допомоги у фізичній і психологічній реабілітиціі, в прилаштуванні житла до нових умов. Комусь потрібне перенавчання, а комусь – допомога у відновленні взаєморозуміння в родині. І всім потрібна психосоціальна підтримка.

Тому підтримка має бути, по-перше, індивідуальною, і будуватись за результатами оцінки потреб конкретного ветерана. Адже ветерани абсолютно різного віку (20-, 30-, 50-річні і тд) матимуть і принципово різні потреби. Для когось важливе отримання власної освіти, а для когось – освіта дітей. Також вона має бути крос-секторальною, тобто скоординованою між різними органами, і мати напрацьовані протоколи.

По-друге, підтримка має починатись одразу в момент демобілізаціі. З дзвінка ветерану з боку кейс-менеджера, соціального працівника, помічника ветерана, чи ветеранського ментора. Не важливо, якою буде формальна назва такоі позиціі. Важливий – принцип: має бути людина, яка буде знати потреби ветерана і його родини, допомагати в оформленні документів, консультувати з вирішення тих чи інших проблем. Нарешті, питати «як ти»? І ветеранів, і членів їхніх родин.

По-третє, підтримка має бути спрямована на пошану і на забезпечення якісного життя. А не на формальні пільги, на кшталт права на безкоштовний проїзд. Вони не вирішують проблем, проте принижують гідність наших ветеранів.

Вже зараз уряд напрацьовує низку проєктів, на яких пілотуємо порядок дій державного сектору з підтримки ветеранів. 

Тестуємо стандарти надання низки послуг, аби надати місцевим органам влади відпрацьовані алгоритми підтримки. І спільно з місцевими громадами – навчитись швидко масштабувати ці алгоритми. 

Міністерство у справах ветеранів запускає пілотний проєкт по роботі помічників ветеранів. 

Ми, у Міністерстві соціальноі політики, будуємо систему електронного кейс-менеджменту. 

У співпраці з Мінобороною, вже навчили близько 500 працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП), а також близько 70 фахівців соціальної роботи у системі МВС, які також працюють з ветеранами. Фахівці вчаться виявляти потреби військовослужбовців, ветеранів та їхніх сімей, консультувати, робити мапування послуг, які можуть надаватися в громадах, і за потреби – скеровують до інших фахівців та служб. 

Також спільно з Мінобороною, запускаємо пілот по створенню патронатних служб при військових частинах ЗСУ, в межах якого надаватиметься послуга соціального супроводу військовослужбовцям та членам їх сімейїх сімей. Соціальний працівник сприймає військовослужбовця не як на бойову одиницю, а як людину з сім’єю, в якої також є потреби.

Ще один проєкт, який реалізовується як пілот, це – надання послуги соціальної адаптації. Вона надаватиметься на двох рівнях: 1) програма соціального відновлення під супроводом військових та цивільних психологів, соціальних працівників та соціальних педагогів для збереження і відновлення соціальних зв’язків та сприяння формуванню довірливих стосунків у сім’ї, стабілізації психоемоційного стану, стійкості до бойової психологічної травматизації на етапі відновлення військовослужбовців; 2) після того – послуга безпосередньої адаптації в громаді.

Швидко масштабувати потрібну кількість людей, які можуть працювати з ветеранською спільнотою – теж виклик. Тому розглядаємо залучення соціальних працівників та кейс-менеджерів з частковою зайнятістю.

Ще один флагманський проєкт, який реалізовується спільно з МОЗом та пілотними закладами охорони здоровʼя – створення мультидисциплінарних команд у лікарнях. 

Традиційно військовослужбовці, які отримали поранення чи каліцтво, спочатку перебували в медичному закладі. Після виходу з нього – мали отримувати статус інвалідності. Ще пізніше – починався процес надання протеза, який потрібен. При цьому весь цей час людина не отримувала ні психологічної, ні соціальної підтримки. 

Щоб змінити це, наразі у 17-ти пілотних медичних закладах сформовані мультидисциплінарні команди. У їхньому у складі – не тільки лікарі, але й соціальні працівники, психологи, протезисти, ортезисти. Основна мета – максимально скоротити час, який буде потрібен державі для того, щоб надати військовому/ ветерану всю необхідну підтримку. 

За системи, яка поки що діє, поранена на війні людина отримує невеликі виплати. За системи, яку ми будуємо, ця людина отримає своєчасну реабілітацію, якщо треба, – якісний протез, психологічну допомогу, допомогу в тому, щоб повернутися до ринку праці і якісного незалежного життя через всі можливі інструменти.

Також Мінсоц розробив пілотний проєкт, за яким ми як держава можемо допомогати громадам закуповувати ключові соціальні послуги, в тому числі – чи передусім – для ветеранів. У поточному році плануємо почати експеримент, у наступному – масштабувати. Будемо або закуповувати послуги повністю, або співфінансувати їх спільно з громадою.

Ми активно співпрацюємо з громадським сектором – і в частині експертизи, і в частині реалізації конкретних проєктів. І бачимо громадські організації як надавачів соціальних послуг, у яких і ми, і місцеві громади, будуть закуповувати надання соціальних послуг, зокрема для ветеранів.

Також зараз, спільно з Мінветеранів, готуємо зміни до законодавства, спрямовані на побудову ефективної підтримки ветеранів. Поточне законодавство застаріле і не дає можливості ефективно реагувати на їх потреби. Чинна версія створювалася під потреби учасників Другої світової війни та війни в Афганістані, які на момент ухвалення законодавства вже мали дуже поважний вік. 

Існуюче законодавство абсолютно не відповідає потребам наших нових ветеранів – і, відтак, створює значні ризики розчарування в державі, чого ми просто не маємо права допустити. 

У нас всіх немає права на помилку чи на неефективну роботу. Ми просто зобовʼязані зробити все, щоб нашим ветеранам було комфортно повертатись додому. І відчувати повагу, пошану, гордість, і турботу про них на всіх рівнях.