Україна не сходить із заголовків ЗМІ з часів Революціїї Гідності 2014 року, й можна зрозуміти, якщо публіка втомилася від постійних новин про Україну.
На жаль, сьогодні причина уваги до неї набагато серйозніша. Не для України. Для вільного світу. Оскільки те, що може статися в Україні, визначить майбутнє глобальних безпеки та порядку. Почнемо з фактів і поставимо кілька базових питань, щоб зрозуміти, що на кону.
По-перше, після набуття незалежності у 1991 році Україна успадкувала третій за величиною арсенал ядерної зброї. Україна позбулася своїх ядерних ракет у 1994 році в обмін на гарантії безпеки від США, Великобританії та Росії. Україна – єдина країна, яка здійснила подібне роззброєння. Її приклад називали епохальною віхою в непоширенні ядерної зброї.
Зараз Росія (одна з країн-гарантів!) лякає вторгненням в Україну. Як може будь-яка країна (Південна Корея? Японія? Тайвань? Естонія?) вірити, що її захищають міжнародні договори, якщо суверенітет України настільки брутально порушено? Як можна переконати якусь країну (Іран?) не розвивати ядерну зброю, якщо велика країна може спокійно «забути» про свою обіцянку не використовувати силу? Якщо Україна впаде, як може світ НЕ стати набагато більш небезпечним місцем?
По-друге, Європа пройшла крізь дві світові війни у ХХ столітті. Рух «ніколи знову» вилився у декілька міжнародних угод із ключовим принципом: кордони у Європі визначені та ніхто не може змінити їх силою. Проте Росія вже анексувала Крим та контролює частину Донбасу.
Росія погрожує не лише знову змінити кордони, але й потенційно знищити Україну як незалежну державу. Якщо таку велику країну як Україна – за населенням та площею близьку до Каліфорнії – можна стерти з мапи, як можна очікувати, що кровопролиття у Європі не повториться? Як можна не очікувати нову гонку озброєнь?
По-третє, минуле століття закінчилося визначним тріумфом демократії. Розпад СРСР у 1991 став початком розквіту багатьох європейських країн. Здавалося, світ став набагато вільнішим та безпечнішим. Ці важкі здобутки зараз під загрозою, а привабливість демократії, здається, зникає. Наприклад, багато колишніх радянських республік скочуються в авторитаризм, якщо не диктатуру.
На противагу цим похмурим тенденціям Україна залишається вільною країною. Попри всі свої проблеми, Україна дає надію своїм менш вільним сусідам, що демократія може спрацювати та покращити життя мільйонів людей. Якщо Україна впаде, яким уроком це буде для росіян та білорусів? Що демократія не спрацює у цій частині світу? Чи посиляться тоді авторитарні тенденції?
Четверте, Україна – не перша жертва путінського режиму. Росія вторглася до Грузії у 2008 році. Апетит Путіна лише зростає. Інші авторитарні режими спостерігають. Якщо не буде опору, тоді агресія стане прийнятним засобом вирішення суперечок. Якщо Росія зможе «повернути» собі Україну, що ще можна буде «повернути» без згоди? Зрозуміло, що світ виснажений кризою COVID-19 та безліччю інших проблем, і тому здається, що знайти «компроміс» із Путіним – хороша ідея, якщо це попередить війну.
Але чого вартий мир за будь-яку ціну? Сумнозвісна Мюнхенська угода між Німеччиною, Великобританією, Францією та Італією у 1938 році, що дозволила Гітлеру окупувати Чехословаччину, мала на меті збереження миру. Проте вона закінчилася жахливо. Якщо Німеччина відчуває колективну провину (Kollektivschuld) за Другу Світову війну, як вона може підтримувати Північний потік-2, який знижує вартість війни для Росії?
По-п’яте, Україна робила значні зусилля для зменшення культурного поділу та підтримки етнічної інклюзії та толерантності всередині своїх кордонів та поза ними, Україна не переслідує своїх громадян, які надають перевагу спілкуванню російською. Україна не здійснює кібератаки на інфраструктуру інших країн. Україна не відрізає постачання газу, щоб підважити економіку сусідніх країн. Навпаки – Україна поділилася цим цінним ресурсом з Молдовою, коли Росія погрожувала перекрити Молдові постачання газу.
Світ може дивувати присутність російських військ на українському кордоні, проте українці живуть у стані постійних погроз та залякування останні вісім років, майже щодня втрачаючи життя своїх захисників. Єдина загроза для Росії від України – це те, що остання зможе подолати радянську спадщину та показати росіянам, що для успіху країни цар не потрібен.
Нарешті, Україна – велика країна. Сейсмічні хвилі від катастрофи в Україні будуть відчутні у багатьох частинах світу. Якщо криза з сирійськими біженцями поставила Євросоюз на межу виживання, що станеться, якщо біженців буде вдесятеро більше? Атомні електростанції виробляють 60% електроенергії в Україні. Хто контролюватиме ядерні матеріали та технології у зоні бойових дій? Кому потрібний хаос у центрі Європи?
Я сподіваюся, що здоровий глузд та раціональність переважать. Однак мир не можна сприймати як даність. Я постійно думаю, що сьогоднішня Україна схожа на Західний Берлін під час холодної війни. Це місто не було важливим для протистояння СРСР в економічному чи військовому сенсі, однак воно було символом, живим доказом того, що вільний світ хоче битися за свободу.
Фраза Джона Кеннеді “Ich bin ein Berliner” стала ключовим зобов’язанням протистояти будь-якій агресії та, імовірно, врятувала місто. Україна – це також символ. Свобода проти пригнічення. Мир проти війни. Добробут проти животіння. Навіть якщо когось не цікавить Україна як така, зараз вона є наріжним каменем долі. Навряд чи ставка може бути вищою. Час вільному світу об’єднатися заради підтримки України.
Статтю вперше було опубліковано в blogs.berkeley.edu
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
