Зброя для українців: крізь тривалу дискусію до виваженого рішення
Beta

Зброя для українців: крізь тривалу дискусію до виваженого рішення

6 Червня 2022
FacebookTwitterTelegram
4937

У  переддень повномасштабного вторгнення на територію України російських окупаційних військ, 23 лютого 2022 року, Верховна Рада України підтримала у першому читанні проєкт Закону «Про право на цивільну вогнепальну зброю». Законопроєкт викликав хвилю критики, оскільки в ньому не передбачений дозвіл громадянам на носіння та користування короткоствольною вогнепальною зброєю.

В принципі, до другого читання законопроєкт може набути важливих змін, заради яких, власне, його і створювали. Разом із тим, ухвалення закону у тому вигляді, в якому його очікує громадськість (цивільні отримають дозвіл на застосування зброї для самозахисту) створить ризики, до яких суспільство в цілому та кримінальне судочинство зокрема можуть виявитися не готовими.

Історія дискусії

Варто чи ні українцям володіти короткоствольною зброєю (пістолет, револьвер), у суспільстві обговорюють десятиліттями. Всі розуміють, що закон, який регулює використання зброї, потрібен державі. Дискусія про те, кому, яку і за яких умов зброю можна дозволяти, набрала обертів після 2014 року, коли росія розпочала свою загарбницьку війну проти України та, відповідно, у країні виросла кількість нелегальної зброї. Парламентарі неодноразово реєстрували проєкти відповідних законів, але до цього часу жоден із них не ухвалений.

Не повертаючись у далеке минуле, пригадаємо два останні періоди, коли питання законодавчого врегулювання володіння зброєю виносилося на-гора. У січні 2021 року у парламенті зареєстрували одразу два законопроєкти щодо обігу зброї: № 4335 «Про обіг цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів до неї», який пропонував дозволити придбання та зберігання зброї, а також альтернативний до нього (№ 4335-1) — крім придбання та зберігання дозволяв носіння зброї. В березні 2021 року Рада розглянула та відхилила обидва. Зокрема, за проєкт 4335 у першому читанні проголосували 88 нардепів, за альтернативний дали 74 голоси з необхідного мінімуму 226. Через брак голосів жоден законопроєкт не потрапив на доопрацювання.

Тим часом, у лютому 2021 року, Центр безпекових досліджень «СЕНСС» опублікував промовисті результати дослідження «Незаконний обіг і використання зброї в Україні у 2020». Дослідники проаналізували 1591 подію, пов’язану з незаконним обігом та використанням зброї. У 93% випадків дослідники змогли ідентифікувати зброю та/або її кількість за повідомленнями з відкритих джерел. У звіті вони наголошують, що незаконну зброю переважно виявляють під час розслідувань злочинів. Найчастіше незареєстровану зброю використовують під час конфліктів на дорогах, а також у родинах чи між сусідами. За 2020 рік від незаконної зброї найбільше постраждали родичі, сусіди чи знайомі. Дослідники Центру наголошують, що «чорний ринок» зброї продовжує поповнюватись, кількість злочинів зі зброєю не зменшується, небезпека для населення стає все очевиднішою, а контрабанда зброї через західний кордон все поширенішою.

Влітку 2021 року у ВР з’явилася чергова пара законопроєктів: № 5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю» (його називають провладним) та альтернативний йому № 5708-1 «Про право на самозахист та володіння цивільною вогнепальною зброєю». Як перший, так і другий пропонують встановити правовий режим власності на цивільну вогнепальну зброю, прописують права та обов’язки фізичних і юридичних осіб на виробництво, набуття, володіння, відчуження, носіння, транспортування, ремонт та застосування цивільної вогнепальної зброї. Однак проєкт № 5708, який 23 лютого прийнятий за основу, передбачає право власності лише на спортивну короткоствольну зброю для спортсменів зі званнями не нижче майстра спорту України з видів спорту, де передбачене застосування зброї. При цьому носити таку зброю забороняється, її потрібно зберігати у тирі або на стрільбищі.

Альтернативний законопроєкт, який депутати відхилили, передбачав дозвіл на користування і носіння короткоствольної вогнепальної зброї громадянами, яким виповнилося 25 років — за умови відсутності медичних протипоказань, судимості та після проходження спеціальних навчальних курсів.

«Я був серед авторів більш ліберального альтернативного законопроєкту, створеного з ініціативи Української асоціації власників зброї. Тому голосував за нього. Зараз буду голосувати за правки, які зменшують монополію поліції на систему видачі дозволів на володіння зброєю та легалізують її використання для самозахисту. Для України з росією під боком дуже корисно, щоб суспільство було озброєне і готове захищати себе та рідних»,розповідає «Воксу» народний депутат України Ярослав Юрчишин.

Українська асоціація власників зброї назвала помилкою підтримку законопроєкту № 5708. У своїй заяві УАВЗ зазначила: альтернативний проєкт — результат багатьох років роботи зброярської спільноти, галузевих експертів та учасників ринку — проігнорований через «страшилку» від парламентської монобільшості про те, що якщо не пройде основний, не пройде жоден із законопроєктів.

Закон — потрібний, але не будь-який закон

Юрист громадської організації «Регіональний центр прав людини» Микола Кіккас зазначає, що питання доступу до зброї потребує особливого правового регулювання. Адже, з одного боку, зброя може слугувати ефективним засобом захисту базових прав людини, зокрема, права на життя, приватну власність, недоторканність житла. З іншого боку, зброя несе потенційну небезпеку для її власників та інших осіб, а тому її використання має бути чітко регламентоване.

«Не можна стверджувати, що наразі володіння зброєю для цивільного населення України заборонене, — розповідає Микола Кіккас. — Уже багато років існує дозвільна система МВС, в межах якої зброєю володіють та користуються мисливці, спортсмени, громадяни, що придбавають зброю з метою самозахисту. Все це відбувається на підставі Інструкції, затвердженої Наказом МВС №622 від 21.08.1998. Окрім того, уже в умовах збройної агресії МВС був розроблений за затверджений Порядок видачі зброї цивільним особам, що беруть участь у відсічі російській збройній агресії. Цей порядок стосується виключно тимчасової видачі зброї (на період воєнного стану) та використання її з чітко визначеною метою — опір агресору».

Зважаючи на це, законопроект «Про право на цивільну вогнепальну зброю», який наразі перебуває на розгляді у Верховній Раді, вдосконалює (істотно вдосконалює!) правовий механізм обігу зброї, а не започатковує його.

Микола Кіккас розцінює потенційне ухвалення закону як позитивний крок, оскільки питання доступу до зброї важливе і не має регулюватися всього лише підзаконним актом — Наказом МВС. 

«Такий стан речей породив багаторічну дискусію серед юридичної спільноти щодо застосування статті 263 Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за “носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу”. Правники сперечались і сперечаються, як тлумачити поняття “передбачений законом дозвіл”, коли закону про обіг зброї у буквальному значенні немає, а є лише підзаконний акт. Гадаю, ухвалення профільного закону усуне цю неоднозначність»,зауважує юрист.

Водночас Микола Кіккас підкреслює, що Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України дало низку істотних зауважень до законопроєкту. На думку правника, слушно зазначено, що у законопроекті поряд із терміном «цивільна вогнепальна зброя» застосовуються терміни «вогнепальна цивільна зброя» (п. 3 ст. 2 проекту), «вогнепальна зброя» (ст. ст. 1, 8, 15, 21, 26, 28, 29, 33 проекту), «цивільна зброя» (ст. ст. 1, 2, 27 проекту), «зброя» (ст. ст. 1, 9, 19 25 проекту), а також похідні від них поняття, що створює можливість неоднакового тлумачення приписів законопроекту, а також утруднює їх розуміння і застосування на практиці.

Правник наголошує на потребі гармонізувати законопроєкт із профільним міжнародним документом — Протоколом проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, який доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, затверджену Резолюцією 55/255 Генеральної Асамблеї від 31.05.2001.

Крім того, Микола Кіккас звертає увагу на те, що ухвалення нового закону може створити додаткове навантаження на бюджет держави. «Розробка, впровадження та забезпечення Єдиного реєстру зброї, передбаченого законопроектом, з великою вірогідністю спричинить додаткові видатки. Тому слід адекватно уявляти, що бюджет країни може “потягнути” в умовах воєнного стану, а що — ні». 

Громадська думка

У лютому 2022 року в Україні вже відкрито говорили про можливе повномасштабне вторгнення росії. 16-21 лютого дослідницька агенція Info Sapiens провела опитування громадян, яке показало, що тривога щодо війни підвищила бажання українців володіти зброєю. 74% опитаних вважали, що Верховна Рада має ухвалити закон про зброю (на 13% більше порівняно з 2021 роком), а 67% українців вважали себе достатньо відповідальними, щоб після навчання та складання іспитів мати у власності короткоствольну зброю для самозахисту (на 2% більше, ніж було у 2021 році). Цікаво, що результати свого дослідження Info Sapiens опублікувала у переддень вторгнення та водночас у день, коли проєкт Закону «Про право на цивільну вогнепальну зброю» пройшов перше читання у парламенті.

23 травня 2022 року Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила результати одинадцятого загальнонаціонального опитування «Особиста свобода, безпека та питання зброї». Головний висновок — під час війни кількість громадян, які підтримують надання цивільному населенню права на володіння вогнепальною зброєю, зросла вдвічі. Ініціативу легалізації зброї підтримують 58% учасників опитування, не підтримують — 39%. Таким чином вперше за історію дослідження цього питання кількість прихильників ідеї перевищила кількість противників (у 2018-2021 підтримували таку ідею близько чверті, не підтримували – більше 70%), — зазначає «Рейтинг».

Серед результатів цього ж дослідження показовими є такі.

  • Респонденти, які мають родичів, які сьогодні захищають країну на війні, більш лояльні до ідеї надання громадянам права на володіння зброєю, ніж решта. 
  • 61% вважають, що масове озброєння громадян України вогнепальною зброєю сприятиме зміцненню обороноздатності країни. 36% — протилежної думки. Більше цю тезу підтримують молодь, чоловіки та ті, хто хоче мати зброю. 
  • 45% вважають, що створення юридичних умов для вільної купівлі вогнепальної зброї збільшить особисті свободи громадян, 40% — навпаки вважають, що свободи будуть обмежені за таких умов. Останніх більше серед мешканців сходу, жінок та противників створення умов для вільної купівлі вогнепальної зброї. 
  • Водночас 58% побоюються, що вільна купівля вогнепальної зброї призведе до збільшення злочинності. Протилежної думки — 35%. Останніх більше серед мешканців центру, чоловіків та тих, хто хоче стати власниками вогнепальної зброї. 
  • Близько 80% респондентів не відчували необхідності володіти вогнепальною зброєю до початку повномасштабного вторгнення росії. Натомість сьогодні 44% хотіли б бути власниками вогнепальної зброї і боєприпасів до неї. Отже, сьогодні третина з тих, хто не хотів мати зброю до війни, змінили думку на протилежну, а майже половина з них хочуть, аби зброю мали члени родини.

До початку повномасштабного вторгнення більшість українців не підтримували вільне володіння зброєю. Про це свідчать опитування, які проводилися в різний час. Наприклад, за опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи», у 2014-2015 роках близько 80% громадян не підтримували лібералізацію обігу зброї, і лише 11% підтримували. Схожі результати дають опитування групи «Рейтинг». Втім, сьогодні прагнення мати зброю зі зрозумілих причин виросло.

Чи підтримуєте ви ідею про надання громадянам України законодавчого права на приватне володіння вогнепальною зброєю? (у травні 2022 питання було сформульоване як «Чи підтримуєте ви надання громадянам України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами?»)

Джерело: опитування Соціологічної групи «Рейтинг» (2021; 2022)

Опитування в «Дії»: офіційне, але не соціологічне

25 травня 2022 року у застосунку «Дія» влада запустила опитування стосовно того, який варіант володіння зброєю українці вважають більш доречним. Міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, зокрема, наголошував, що опитування — спільна ідея Президента, уряду та парламенту. А міністр оборони Олексій Рєзніков привертав увагу громадськості до опитування, висловлюючи своє однозначне «за» зброю: «В країні і до цього в обігу перебували мільйони одиниць зброї. У тому числі – незадекларованої. Вважаю, що Україні потрібна не тільки лібералізація, але й легалізація обігу зброї. Впорядкування. Формування культури безпечного і відповідального ставлення до зброї».

Громадянам був запропонований вибір із трьох варіантів відповідей:

  1. пістолети можуть мати всі громадяни, які відповідають вимогам закону, проте носити зброю заборонено, зберігати можна буде тільки вдома, використовувати в тирах та на стрільбищах;
  2. пістолети можуть мати всі громадяни, які відповідають вимогам закону, та можуть вільно носити із собою в громадських місцях;
  3. пістолети категорично не повинні бути в обігу серед цивільного населення.

У мережі одразу виникло запитання — щоб що? Чого влада хоче досягнути проведенням такого опитування? Оскільки чітких офіційних відповідей не було надано, висувалися різні припущення. Хтось казав, що МВС навмисне поставило маніпулятивні запитання, аби «забалакати питання» і відкласти його у довгу шухляду, хтось поставився до опитування з усією серйозністю, сприймаючи його за справжній суттєвий крок до ухвалення рішення.

Українська асоціація власників зброї поставилася до опитування в «Дії» скептично. Мовляв, спочатку ВР України голосує не за той законопроєкт, а потім раптом вирішують поцікавитися думкою громадян. Голова Асоціації Гергій Учайкін написав: «В мене “Дії” нема і заради цієї затєї я її встановлювати не буду, бо все одно розумію невідворотність кінцевого результату».

Керівник із розвитку електронних послуг Міністерства цифрової трансформації України Мстислав Банік пояснює: опитування в «Дії» є офіційним, але аж ніяк не претендує на те, щоб бути соціологічним. «Усі органи, які можуть до нас звертатися, знають, що це опитування серед користувачів “Дії”, а не соціологічне опитування тощо. Кінцева мета  — провести швидко та без затрат опитування серед користувачів. Бо соціологічні опитування зазвичай дуже дорогі та проводяться досить повільно. А тут є можливість охопити велику кількість людей. Що далі буде з результатами опитування — з цим питанням краще звертатися до органів, які його ініціювали, у цьому випадку — МВС. Тому що ми по завершенню опитування просто сформуємо результати та передамо їм»,розповідає Мстислав Банік*.

В опитуванні в «Дії» взяли участь 1 млн 726 тис. 452 громадянина України. Більше половини опитаних — 58,75% — обрали можливість володіння і носіння пістолетів для особистого захисту, а 22% висловилися проти володіння ними.

Партнер Юридичної компанії «Фірма» та голова громадської організації «Європейська правозахисна група» Кирило Пасенюк каже, що зрозуміти, навіщо представники влади зачіпають актуальну тему саме зараз, у розпал війни, можна. «Навіть маніпулятивність обраного часу для такого питання можна виправдати праведним реформатським наміром, — розпочати пожвавлену суспільну дискусію на тему “Як ви ставитеся до володіння українцями зброєю?”. Проте, чи був це “хайп”, чи етап певної державної інформаційної кампанії, покаже час і те, що вони будуть робити з незручними і, можливо, несподіваними для себе результатами (до речі, результати громадського опитування не є такими, що юридично зобов’язують владу щось зробити)», зазначає Кирило Пасенюк.

Нардеп Юрчишин припускає: «Скоріш за все, очікувалося, що суспільство не готове до лібералізації ринку зброї. Це хотіли довести опитуванням як одним із аргументів. При цьому власне проведення опитування — це добре — людей треба долучати напряму до вирішення дискусійних питань», — підкреслює парламентар.

Під час подкасту «Право на поплаву» соціологи розкритикували опитування в «Дії» та висунули окремі гіпотези, для чого все це було. «Команда Зеленського з 2019 року має звичку використовувати будь-які опитування як пробні кулі, закидаючи якусь думку у суспільство і дивлячись, як люди на це реагують, який дискурс піднімається. Тому я не здивована, що такі речі (як опитування) будуть з’являтися, щоб влада могла досліджувати, як настрої змінюються», зауважила дослідниця та керівниця в Обсерваторії поведінкових змін ЮНІСЕФ Вікторія Алієва. Соціологиня висловила думку про те, що опитування в «Дії» більше схоже на піар-акцію, інформаційний привід, аніж на намагання справді щось дослідити.

Право на зброю vs право на самооборону

Яку б вагу не мало опитування в «Дії» , заголовки новин уже відклалися у суспільній свідомості: українці хочуть мати можливість володіти вогнепальною зброєю. «У разі наміру влади прислухатися до громадської думки доведеться, як мінімум, змінювати “поліцейський” законопроєкт №5708. Але справжня проблема полягає не в цьому, а в тому, що за запитанням про короткоствольну зброю не дуже старанно приховується проблемна тема права на самозахист. Оскільки, на відміну від мисливської зброї, пістолет створений виключно для зручного носіння та самозахисту», наголошує Кирило Пасенюк.

Юрист застерігає: «Якщо ми подивимось на практику справ, де в кожній окремій справі визначається, чи був такий захист в межах необхідної оборони, — можемо виявити “лотерею від українських судів”: норми працюють вибірково та не для всіх. Практика була аналогічною за радянських часів і залишається майже незмінною й сьогодні: якщо внаслідок самозахисту нападнику були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або настала смерть, людина, яка захищалася, ризикує потрапити у “правове задзеркалля”, тобто перетворитися з потерпілого на обвинуваченного, а нападник, відповідно, — на потерпілого».

Маємо чимало прикладів того, як працює це «правове задзеркалля». Серед них дуже показовими є справи Сергія Стерненка та Андрія Пекельного (хоча йдеться про застосування холодної, а не вогнепальної зброї — ножів). На громадського активіста Стерненка у 2018 році напали двоє. «Захищаючись, громадський активіст лівою рукою прикривався від ударів, а правою — завдавав удари ножем», — повідомляла СБУ. У результаті один із нападників помер. Ця справа вийшла за межі кримінальної та перейшла у політичну площину. Суспільство підтримує позицію Сергія Стерненка, бо виглядає так, що залежно від фіналу справи стане зрозуміло, чи діє в державі принцип самозахисту. 25 травня 2022 року Сергій Стерненко написав у телеграмі про призначене на 17 червня чергове судове засідання.

Справу Андрія Пекельного — ветерана АТО з Тернопільщини — закрили у листопаді 2021 року. Конфлікт між Андрієм та його однолітками з сусіднього села виник на дискотеці у травні 2021 року. Щоб не провокувати подальшу сутичку, колишній атовець пішов додому та замкнувся всередині. Однак шестеро нетверезих молодиків прийшли до нього у двір і почали вибивати двері. Захищаючись, господар будинку смертельно поранив одного з нападників. Андрію Пекельному одразу повідомили про підозру в «умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони». Пізніше справу перекваліфікували в убивство в ході перевищення меж необхідної оборони. На підтримку чоловіка виступила 80-та окрема десантно-штурмова бригада Збройних сил, у якій він служив, чинний на той час міністр внутрішніх справ та громадськість. Врешті слідство встановило, що Пекельний діяв правомірно. «Право на захист від протиправних посягань є природним правом людини, захищеним Конституцією і Кримінальним кодексом. Свої права потрібно захищати», — написав адвокат атовця Андрій Федур.

Кирило Пасенюк наголошує, що проблема «обвинувального ухилу» є традиційною для української досудової та судової практики. При цьому за понад 30 років незалежності не відбулося зрушень задля захисту права, гарантованого ч.5 ст.55 Конституції України. «Йдеться про тренінги для слідчого та суддівського корпусу, школярів та широкої громадськості, формування практики Верховного Суду та інфраструктури задля просування “культури поводження зі зброєю”. Цей процес має бути нашою особистою боротьбою за наше нереалізоване, несформоване конституційне право, в якій ми не можемо просто застосувати західний досвід».

Правник пригадує схожі дискусії щодо того, яку зброю обмежувати та чи допоможе це перешкодити розповсюдженню масових убивств, які відбуваються, наприклад, у США та Канаді. Щоправда, там ідеться про обмеження цивільного обігу штурмових гвинтівок (автоматичних/напівавтоматичних карабінів, завданням яких є вбивство якомога більшої кількості людей). «Є й ще одна суттєва відмінність: їхнє право на самозахист є безумовним та фундаментальним, реалізованим на практиці та розвиненим у деталях. По суті, їхня боротьба вже йде у зворотному напрямку — держава в інтересах суспільства намагається дещо обмежити могутнє збройове лобі. Ми ж натомість, дискутуючи про короткоствольну зброю, насправді вирішуємо, чи відбудеться наше право на самозахист як таке», — підкреслює Пасенюк.

На переконання іншого юриста, Миколи Кіккаса, Україні не варто рівнятися на досвід країн зі столітніми історіями широкого обігу зброї, як-от США (більше 200 років), Німеччина (більше 100 років), Ізраїль (понад 70 років), Італія (понад 80 років). «Є країни з меншим досвідом, наприклад, Естонія, Швейцарія, Фінляндія. Оскільки полегшення доступу до зброї очевидно є стресом для суспільства, Україні, на мою думку, слід у першу чергу звернути увагу на досвід другої групи країн, які добре пам’ятають свої “дитячі хвороби” в цій царині».

Україна понад вісім років живе у війні, але дотепер залишається єдиною державою Європи, в якій відсутній спеціальний закон, який регулює доступ цивільного населення до вогнепальної зброї. Наразі, під час війни, ми, можливо, як ніколи раніше, близькі до ухвалення такого закону. Проте не потрібно поспішати. Важливо вивчити досвід інших держав, зокрема, Естонії, Швейцарії та Фінляндії, співвіднести його з українським контекстом та врахувати корисні уроки. Обов’язково треба привести майбутнє законодавство, що регулюватиме доступ цивільного населення до зброї, у відповідність до міжнародного Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї. Та, звісно, маємо продовжити реформувати судову систему. Адже суд у тому стані, в якому є зараз, неспроможний приймати нові виклики.

* Справді, незважаючи на велику кількість учасників, опитування в «Дії» не може вважатися репрезентативним, тобто таким, що коректно презентує думку українців. Насамперед тому, що під час такого опитування не дотримано методики формування вибірки, яку зазвичай використовують соціологічні компанії.Також зазначимо, що телефонні опитування та опитування за допомогою онлайн-додатків, які пропонують деякі компанії, можна зробити достатньо швидко (за кілька днів), і за доволі помірну плату — особливо зважаючи на важливість та чутливість питання — прим.ред.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний