Здоровіші та щасливіші більше довіряють іншим. Визначення факторів формування соціальної довіри в Україні

Дослідження визнають ключову роль суспільної довіри на особистому та загальному рівнях. Суспільна довіра сприяє економічному зростанню, підвищує якість демократії та інституційну стабільність у країні. Слугуючи фундаментом для співпраці, довіра уможливлює соціальну інтеграцію та сприяє суспільній згуртованості. Зважаючи на важливість суспільної довіри, не дивно, що багато досліджень намагаються визначити чинники та механізми її формування. Попри значні суперечки навколо цього питання, вчені загалом сходяться на думці, що процес виникнення довіри нерідко є специфічним для кожної окремої країни явищем. Фактори, які мають вирішальне значення для однієї країни, можуть виявитися незначущими в контексті іншої.

Це дослідження зосереджується на Україні та має подвійну мету. З одного боку, воно намагається визначити повний набір мікро- та макрофакторів, що сприяють становленню довіри в українському суспільстві. Основна увага приділена вивченню впливу різноманітних динамічних контекстуальних факторів на рівень довіри серед місцевого населення. З іншого боку, воно намагається розширити традиційний аналіз, відокремлюючи довоєнний період від періоду війни та дослідивши зміни характеру формування соціальної довіри зумовлені поточним конфліктом.

Дані та метод

Українське суспільство можна охарактеризувати як суспільство з доволі високою довірою – близько 30% респондентів зазначили, що можуть довіряти іншим. Ба більше, рівень довіри зростає: частка людей, які довіряють іншим, виросла з 25% у 2011 році до 31% у 2020 році. Щоб визначити фактори соціальної довіри в Україні, я застосовую логістичну регресію до даних двох останніх хвиль (2011 і 2020 рр.) «Світового опитування про цінності» (World Values Survey, WVS). Аналіз проходить у два етапи. Спочатку я дивлюся на зведені дані за 2011 та 2020 роки, а потім окремо за кожен рік. Як показали багато досліджень, зведення може призводити до втрати чутливості та збільшення хибнопозитивних висновків, які можуть значною мірою змінити інтерпретацію результатів (Zar, 1999). У випадку України така різниця означає наявність широких відмінностей між двома підвибірками, найімовірніше, через початок війни в 2014 році. Я припускаю, що війна стала переломним моментом у способі формування суспільної довіри, істотно змінивши те, як диспозиційні та контекстуальні фактори впливають на рівень довіри в Україні.

Залежною змінною є суспільна довіра, яка набуває значення 1, якщо респонденти вважають, що «більшості людей можна довіряти», та значення 0, якщо на їхню думку «потрібно бути обережним у спілкуванні з людьми».

Ключовими незалежними змінними є операціоналізація політичного контексту та цінностей, що включає оцінку респондентом стану демократії в Україні за 10-бальною шкалою від 0 «зовсім не демократична» до 1 «цілком демократична»; етнічна група, до якої респондент відчуває приналежність; мова, якою розмовляє вдома, та ступінь гордості за Україну. Крім того, я відношу сюди ліберальні цінності, що визначаються ступенем підтримки респондентами нерівності доходів (від 1 «доходи мають бути більш рівними» до 10 «ми потребуємо більшої різниці в доходах як стимулу»), конкуренції (від 1 «конкуренція – це добре» до 10 «конкуренція шкідлива»), покладання на себе (від 1 «люди мають брати на себе більше відповідальності» до 10 «потрібно підвищити відповідальність уряду») та важливість демократії (від 1 «для суспільства демократія зовсім не важлива» до 10 «демократія абсолютно важлива»). Ці чотири змінні перемасштабовуються за десятибальною шкалою від 0 до 1.

Я також перевіряю кілька особистісних ознак, як-от релігійність (оцінюється на основі частоти відвідувань церкви); належність до певної релігійної конфесії або атеїстів; оцінка власного здоров’я як добре чи погане; відчуття щастя чи навпаки; відчуття безпеки чи її відсутності в місці проживання; задоволеність своїм доходом (за 10-бальною шкалою); проживання в конкретному регіоні України; факт народження в Україні чи іншій країні та вік респондента. Таблиця A1 у Додатку підсумовує описову статистику для ключових змінних, використаних в аналізі. Таблиця A3 наводить кореляційну матрицю ключових змінних, які демонструють відсутність сильної кореляції між будь-яким із вибраних факторів та виключають проблему мультиколінеарності.

Я перевіряю такі гіпотези:

1. Суспільна довіра пов’язана з оцінкою якості демократії в Україні
2. Люди, які ідентифікують себе як українці або мають сильне почуття національної гордості, з більшою імовірністю довірятимуть іншим
3. Вибір мови, якою респондент  розмовляє вдома, може вплинути на рівень довіри
4. Конфлікт, що триває на сході України, міг підвищити суспільну довіру через об’єднання населення проти зовнішньої агресії
5. Люди з більш ліберальними цінностями з більшою імовірністю довірятимуть іншим

Емпіричні результати

Модель 1 (див. рисунок 1 і таблицю A2 в Додатку) наводить цінку на основі загальної вибірки, яка дозволяє припустити, що диспозиційні чинники суттєво впливають на рівень соціальної довіри в Україні.

Соціальна довіра зростає разом із релігійністю, проте серед атеїстів вона також висока. Тверді релігійні переконання створюють етос довіри в Україні, який узгоджується з висновками, отриманими для європейських та неєвропейських суспільств (Branas-Garza et al., 2006; Van Oorschot and Arts, 2005). Вважається, що атеїсти мають сильніші почуття емпатії та співчуття до інших, ніж релігійні особи, особливо якщо їхні релігії є ієрархічними або мають практику відпущення гріхів. Релігійні люди вибирають більш просоціальну поведінку лише тоді, коли вони мають вищий рівень релігійності та водночас ґрунтують свою просоціальність менше на емоціях та більше на інших чинниках, як-от доктрина, приналежність до громади або почуття морального обов’язку (Saslow et al., 2013). На рисунку 1 і в таблиці A2 показано, що православні й певною мірою католики менше довіряють іншим, ніж атеїсти. Обидві релігійні конфесії вірять, що церква може відпустити гріхи. Практика відпущення звільняє підданих Папи від індивідуальної відповідальності за їхні найгірші вчинки, що може змусити людей обережніше довіряти своїм співвітчизникам (Uslaner, 2002).

Згідно з наявними дослідженнями, стан здоров’я респондента негативно впливає на ймовірність довіряти людям (Van Oorschot and Arts, 2005). Відсутність належної державної підтримки у випадку хвороби чи інвалідності може пояснити сильний негативний вплив змінної здоров’я на показники довіри у випадку України. Szreter (2002) пояснює, що якщо уряд гарантує збереження життя та здоров’я людини, коли та відчуває труднощі, така людина почувається не покинутою, а інтегрованою. У результаті гострота переживання нею невдачі значно знижується. Це створює підґрунтя для високої оцінки влади та впливає насамперед на довіру особи до державних інституцій. У свою чергу висока повага до держави та її діяльності формує суттєві культурні, символічні, психологічні та практичні передумови для того, щоб громадяни поважали та довіряли один одному (Szreter, 2002).

Загалом вищий рівень довіри очікувано пов’язаний з більшим відчуттям щастя людиною, що узгоджується з результатами досліджень, які показують, що рівень задоволеності життям чи щастя позитивно пов’язаний з довірою (Bai et al., 2019).

Дивно, але ті, хто ідентифікує себе як українці, довіряють менше, ніж ті, хто ідентифікує себе як росіяни (приналежність до іншої етнічної групи незначуща). Водночас почуття гордості за Україну породжує більшу особисту довіру незалежно від етнічної приналежності респондентів. Мова, якою розмовляють вдома, не впливає на довіру до інших. Ці результати узгоджуються з Onuch and Hale (2018). Останні стверджують, що у випадку України необхідно розрізняти мовну ідентичність (етнолінгвістична ідентичність, мовна прив’язаність та індивідуальні мовні уподобання) та національність, оскільки існує велика відмінність у тому, як ці чинники впливають на різні політичні, економічні та соціальні установки людей. Таблиця A2 показує, що мова, якою респондент розмовляє вдома, не впливає на суспільну довіру, тоді як нація, з якою людина себе ідентифікує, може впливати на рівень довіри. Логічно, що довіра потребує зв’язків між людьми, проте ці зв’язки в Україні не формуються мовою. Натомість відчуття приналежності до української нації зазвичай є важливішим для відчуття зв’язку з іншими. Ба більше, російська агресія сприяла подальшому відокремленню використовуваної мови від національної ідентичності. Багато російськомовних почали чітко ідентифікувати себе з українським народом, не відмовляючись від звичної для себе мови та не додаючи українську до активної частини свого комунікативного репертуару (Aliyev, 2019).

Люди, які вважають Україну демократичнішою, очікувано мають більше довіри до інших. Вважається, що демократія збільшує чесність і справедливість та сприяє формуванню суспільної довіри (Rothstein and Stolle, 2010). Крім того, демократичні системи можуть інституціалізувати недовіру, надаючи громадянам багато можливостей відчути себе інтегрованими та впливовими (Warren, 1999). Натомість важливість демократії як форми правління впливає на довіру незначно. Втім, високий рівень довіри характерний для людей, які дотримуються більш ліберальних цінностей. Ті, хто виступає проти конкуренції та за значну нерівність у доходах, зазвичай менше довіряють іншим.

Почуття незахищеності знижує довіру в суспільстві, що можна пояснити низькою довірою українців до поліції та судів спричиненою низькою якістю їхніх послуг. Крім того, люди, які тривожаться через війну, що триває в Україні, значно менше довіряють іншим, оскільки конфлікти можуть посилювати особисту незахищеність та небезпеку втрат. Водночас бачимо, що суспільна довіра виросла після початку війни (2020 р. порівняно з 2011 р.). Етнічні війни можуть сприяти більшій довірі в суспільстві завдяки державному дискурсу про колективну загрозу, що об’єднує населення проти спільного агресора (Rohner et al., 2013). Дещо дивним є те, що східні регіони України мають вищий рівень довіри, ніж Київ, західний, південний чи центральний регіони.

Великі зміни, що відбулися в країні за аналізований період, спричиняють необхідність аналізу моделей суспільної довіри за кожен рік окремо (див. Рисунок 2, Модель 2 і Модель 3 в Таблиці A2). Зіставлення хвиль опитувань свідчить про збільшення впливу релігійності та релігії на рівень довіри в 2020 році. Аналогічно негативні наслідки поганого здоров’я були більш істотними в 2020 році, ніж у 2011. Мовний розподіл не пов’язаний з довірою в жодному з вибраних періодів, тоді як етнічний розподіл почав знижувати довіру в 2020 році. Національна гордість була необхідною для зміцнення довіри в 2011 році, але останнім часом не пов’язана з довірою. Фактична якість демократії була більш позитивним фактором довіри в 2011 році, ніж у 2020 році. Натомість суспільна довіра стала більш чутливою до важливості демократії для українців. 

З часом зменшився вплив конкуренції на показники довіри; водночас на перший план вийшли фактори самодостатності та нерівності доходів. Нижчий рівень довіри характерний для осіб, які легітимізують нерівність доходів та вважають, що держава, а не громадяни, повинна брати на себе більше відповідальності. Негативний вплив почуття небезпеки виріс у 2020 році порівняно з 2011 роком, тоді як вплив очікування війни знизився. Тривога через війну негативно впливала на суспільну довіру в 2011 році, але виявилася незначущою в 2020 році.

Також цікавим є зменшення регіональних відмінностей у суспільній довірі. У 2011 році Схід значно відрізнявся від інших регіонів, але ці відмінності не виявилися у вибірці 2020 року, що свідчить про те, що різниця між регіонами стерлася. Війна нейтралізувала регіональні відмінності, об’єднавши бачення, прагнення та очікування людей. Крім того, зростання патріотизму, а також внутрішня міграція, викликана війною, останнім часом сприяли згладжуванню регіональних відмінностей у показниках довіри.

Загалом моделі формування суспільної довіри зазнали глибоких змін в Україні після російської агресії, яка  вплинула не лише на економічну та політичну системи країни, а й на суспільство. З одного боку, війна поклала кінець впливу звичних чинників довіри, як-от демократія та національна гордість. Натомість війна, що триває, висунула на перший план питання безпеки та ліберально-демократичних цінностей, зробивши їх вирішальними факторами в процесі зміцнення довіри. До того ж, війна продемонструвала неспроможність влади впоратися з конфліктом і байдужість світу до України. Все це разом змусило українців звернутися до Бога та підвищило роль релігійних факторів у процесах формування суспільної довіри.

Висновок та обговорення

Мій аналіз пропонує захоплююче бачення механізмів формування суспільної довіри в Україні, яке може стати в пригоді під час вироблення політики країни принаймні в двох основних напрямках.

По-перше, виявилося, що суспільна довіра в Україні значною мірою визначається політикою. Розбудова демократії може зміцнити суспільні зв’язки. Довіра людей до інших може зростати не лише тому, що  країна стає багатшою, а й тому, що вона досягає значного прогресу в побудові демократичної держави, де кожен може мати право голосу та впливати на події. 

По-друге, попри значний несприятливий вплив на національну економіку та суспільство, конфлікт на сході України підвищив рівень суспільної довіри, об’єднавши населення проти спільного агресора. Крім того, війна спричинила зміну факторів формування суспільної довіри – зміцнила вплив багатьох диспозиційних чинників, які раніше класифікувалися як неважливі, та посилила роль політичних та економічних світоглядних змінних. Зокрема, політикам слід звертатися до питань етнічної ідентичності та ліберальних цінностей як можливих інструментів зміцнення зв’язків між людьми в українському суспільстві.

Посилання

Додаток