Життя на відстані: як локдауни допомагають боротися з пандемією

Вірус може поширюватися лише коли люди знаходяться близько один до одного і комунікують. Тримати дистанцію – означає розірвати ланцюг інфікування. Локдаун – екстремальний прояв одного з трьох головних способів боротися з вірусом, які отримали неформальну назву «Три W: Wash hands, Wear mask, Watch distance» – тобто, мий руки, носи маску, дотримуйся дистанції. Локдаун забезпечує виконання третього пункту – штучно обмежує активність людей, щоб збільшити дистанцію між ними. 

На індивідуальному рівні людям не завжди просто обмежити комунікацію з іншими. Багатьом дорослим потрібно ходити на роботу, дітям – до школи чи дитсадків, усім – спілкуватися з рідними та друзями. Тому уряди застосовують політику, ціль якої – збільшити дистанцію між людьми та знизити інтенсивність комунікації. Це породило нове слово в українській мові – локдаун, запозичене з англійської Lockdown (буквально «замкнути»).

Такі заходи допомагають обмежити розповсюдження вірусу. Проте водночас вони обмежують свободи людей і мають високу ціну для суспільства. Так, наприклад, діти гірше вчаться і соціалізуються, що негативно впливає на їхній подальший розвиток; дорослі менше заробляють, що спричиняє втрати для економіки та держбюджету; а всі менше спілкуються та обмежені у задоволенні низки соціальних потреб, що негативно впливає на психологічне здоров’я населення.

З початку пандемії COVID-19 більшість країн світу запроваджували ті чи інші заходи соціального дистанціювання. Наявні сьогодні дані та результати досліджень дозволяють зробити висновки про їхню ефективність. В одних країнах політика локдауну виявилася успішною, в інших – ні. Найбільш успішним країнам вдалося уникнути важкого вибору між високою смертністю внаслідок швидкого поширення вірусу та високими соціоекономічними втратами внаслідок тривалого жорсткого локдауну.

Серед найбільш успішних країн – острівні держави, такі як Нова Зеландія, якій за допомогою локдауну вдалося стримати поширення хвороби на самому початку, після чого зняти обмеження на рух людей всередині країни. Інші острівні країни, такі як Ісландія, Австралія, також змогли уникнути спалахів. Втім є численні приклади успішної політики і серед неострівних країн, в тому числі країн з високою щільністю населення – це Фінляндія, В’єтнам, Південна Корея, Тайланд, Норвегія.

Наразі низка країн знову запроваджують посилені карантинні заходи. Зокрема, країни Європи – Італія, Великобританія, Франція, Нідерланди. Хоча підходи до введення локдауну дещо змінюються на більш змішані та локалізовані, країни обмежують пересування людей, повністю або частково закривають і переводять в онлайн навчальні заклади, обмежують години роботи бізнесу, запроваджують загальний масковий режим.

Чому в одних країнах локдауни ефективніші, ніж в інших? Диявол, як завжди, в деталях.

Уроки успішних країн: відстеження та ізоляція

Дослідження називають такі чинники успіху В’єтнаму – однієї з найбільш успішних країн у боротьбі з пандемією:

• Інвестиції в інфраструктуру охорони здоров’я (наприклад, центри надзвичайних операцій та системи нагляду). В’єтнам засвоїв уроки спалахів SARS та пташиного грипу та інвестував у збільшення спроможності медичної системи протистояти вірусним та інфекційним захворюванням.
• Ранні дії, такі як закриття кордону, масове тестування і жорсткий локдаун на самому початку пандемії, допомогли стримати поширення вірусу перш ніж воно вийшло з-під контролю.
• Ретельне відстеження контактів допомогло втілювати політику локалізації – перейти від стримування вірусу через загальний локдаун до швидкого виявлення та обмеження локальних спалахів.
• Ізоляція потенційних інфікованих, а не лише тих, у яких виявлено симптоми. Це допомогло стримати поширення вірусу від безсимптомних інфікованих осіб та на передсимптомній стадії. 
• Чітка комунікація політики.
• Підхід на рівні всього суспільства дозволив залучити широке коло стейкхолдерів до процесу прийняття рішень та забезпечити активну участь громадян у відповідних заходах.

Інший приклад – Південна Корея. Крім підготовленої системи охорони здоров’я та інших заходів, що впроваджувалися і у В’єтнамі, вона застосувала технологічні рішення для успішної боротьби з поширенням вірусу. Зокрема, для масового тестування населення та відслідковування контактних осіб через смартфони. Факторами успіху стали технологічна розвиненість країни та готовність урядових структур до застосування інновацій. А також те, що законодавчо і культурно Південна Корея має менш жорсткі норми щодо поширення персональних даних, ніж більшість інших розвинених країн.

Характер і своєчасність обмежень

Приклади інших країн, зокрема Нової Зеландії, показали важливість раннього введення адміністративних обмежень. Країни, що ввели обмеження ще до значного поширення вірусу, як правило є більш успішними у подальшому стримуванні хвороби. Втім, приклад України показує, що навіть завчасно введені та жорсткі локдауни можуть не стримати нових хвиль захворювання, якщо за їхній час не було в достатній мірі підготовлено систему тестування, ізоляції контактних осіб та лікування. Більш того, недовіра населення до дій (бездіяльності) та комунікацій влади під час попередніх карантинних обмежень робить нові локдауни значно менш ефективними.

Автори оксфордського дослідження стверджують, що хоча заходи соціального дистанціювання необхідні для зупинки розповсюдження вірусу, те, коли і як вони вводяться, є важливішим, ніж ступінь їхньої жорсткості. Рання підготовка та обсяги ресурсів у сфері охорони здоров’я були достатніми для деяких країн, щоб уникнути «драконівських» заходів. Наприклад, «Німеччина, маючи кращі потужності з тестування та відстеження контактів та більше ресурсів інтенсивної терапії, ніж її сусіди, змогла дозволити собі зберегти економіку трохи відкритішою. Греції, яка діяла швидко і впевнено, схоже, поки що вдалося уникнути найгіршого сценарію».

Також, важливим залишається питання набору обмежень, які діють одночасно і можуть підсилювати дію заходів соціального дистанціювання. Наприклад, загальний масковий режим, що може значно уповільнювати розповсюдження вірусу, система тестування та виявлення контактних осіб, посилені гігієнічні заходи у публічних місцях тощо.

Зрештою, поширення вірусу і його вплив на населення залежать від численних факторів, на які уряди практично не можуть впливати (принаймні, в короткостроковій перспективі), таких як здоров’я та вікова структура населення, мобільність населення, схильність людей дотримуватися правил соціального дистанціювання, спроможність медичних систем тощо. Так, низка досліджень показують, що у країнах з високим рівнем соціального капіталу (кращою здатністю людей формувати соціальні зв’язки з іншими, довіряти іншим) люди більш схильні дотримуватися навіть тих обмежень, які носять рекомендаційний характер. Це, в свою чергу, впливає і на ефективність урядових обмежень у різних країнах.

В Україні уряд наразі планує введення тимчасового жорсткого локдауну у січні 2021. Дослідники Київської школи економіки радять розширити обмеження, які діяли до 30 листопада як «карантин вихідного дня», на всі дні, щоб взяти під контроль поширення коронавірусу. Тобто запровадити загальний локдаун разом з пакетом економічної підтримки для бізнесу та громадян із наступним переходом до моделі адаптивного карантину, яка діє в Україні з травня. А рішення про вихід із карантину ухвалювати для кожної області окремо за показниками захворюваності і не раніше, ніж через місяць після запровадження загального карантину.