Жорстка правда про ймовірні наслідки нападу Росії на Україну

Одній із нас уже доводилося спостерігати, як її родина та друзі тікають із Донбасу й залишають усе після першого «визволення» росіянами в 2014 році. Питання було лише в тому, коли Путін повернеться, щоб закінчити те, що розпочав. У січні 2022 року правильним запитанням було таке: «Хто такий Путін і які його цілі?» Він безжальний диктатор, який не зупиниться ні перед чим, аби відновити могутність та велич Росії в світі.

Захоплення України – лише перший крок на шляху досягнення грандіозних амбіцій Путіна. На думку Путіна, розпад СРСР був великою трагедією для Росії. Він ні перед чим не зупиниться, щоб заволодіти Україною як сходинкою до відновлення влади Росії над країнами колишнього радянського блоку. Путін роками говорив нам це, та ми просто не слухали. Для нього захоплення України означало б розбудову власної спадщини в якості великого російського лідера, подібного до Сталіна. Він не відступить. Приниження через невзяття України було би неприйнятним.

Щойно ви зрозумієте ендшпіль Путіна, яке правильне запитання наразі потрібно поставити? Ми, група українсько-американських економістів, вважаємо, що вельми важливо запитати, чим має закінчитися ця кривава війна. Оскільки ніхто не знає майбутнього, ми можемо окреслити можливі сценарії та розглянути ймовірність їхньої реалізації. Без цього кроку неможливо розробити план дій, які могли би вирішити цю трагедію.

Почнемо з двох найбільш бажаних (але малоймовірних) сценаріїв. Згідно з першим, нинішні санкції «спрацюють» та зупинять війну. Як показує історичний досвід, санкції не втримували диктаторів від поганої поведінки. У нинішньому контексті санкції ґрунтуються на двох неправильних припущеннях. Перше полягає в тому, що економічні санкції зашкодять російським олігархам. Багато хто гадає, що олігархи засмутяться через втрату своїх яхт та змусять Путіна зупинитися. Настав час визнати, що російські олігархи є лише маріонетками. Путін контролює все разом зі своїми друзями з КДБ і державною поліцією. Друге невірне припущення полягає в тому, що звичайні росіяни тиснутимуть на Путіна, щоб той припинив війну, якщо їх позбавлять McDonald’s. Більшість російського населення підтримує війну завдяки десятиліттям дезінформації та пропаганди: вони думають, що рятують співвітчизників-українців від «нацистів». При цьому російське населення виявляє високу толерантність до економічного болю на службі патріотичному «більшому благу». Дійсно, популярність Путіна підскочила після вторгнення Росії в Україну, як і після попередньої агресії проти України 2014 року.

Другий малоймовірний сценарій має на увазі втрату влади Путіним: ані санкції, ані божественне втручання, ймовірно, не призведуть до зміни режиму та заміни Путіна лідером, що не прагне війни.

Більш вірогідний сценарій полягає в тому, що Україна та Росія будуть вести війну на виснаження, доки одна зі сторін не вичерпає власну військову міць, економіку чи воююче населення. Сподіваємося, що потужний потік зброї та інших ресурсів із Заходу зможе допомогти Україні протриматися довше від Росії. На перший погляд, це схоже на сценарій, на який роблять ставку західні країни: затягнути війну, зробити Росію слабкішою, нехай українці платять. Проте, навіть якщо Україна врешті переможе, ціною такої стратегії є людські життя. А людські втрати від тривалої війни на виснаження були би величезними. Ба більше, якщо в Росії не станеться радикальних змін, сталий мир є малоймовірним, оскільки може постати нова хвиля російського реваншизму. 

За відсутності прямої військової допомоги на місцях з боку цивілізованого світу, похмура реальність полягає в тому, що Росія може захопити Україну. Незважаючи на значну хоробрість і рішучість українців, боротьба є неймовірно нерівною: 40 мільйонів українців проти 140 мільйонів росіян із промитими мізками плюс необмежена кількість солдатів, яких або наймають (як-от сирійців), або змушують воювати проти української армії (наприклад, окупований Донбас). Росія приховала мільярди доларів поза зоною досяжності Заходу, які вона використовуватиме для фінансування війни протягом багатьох місяців. Багаті природні ресурси Росії фінансуватимуть війну ще багато років. Путін бомбить українські міста на порох (як-от Сирію в минулому і Маріуполь в Україні зараз). Щоб перемогти, у разі необхідності він використає хімічну або ядерну зброю. Ті, хто досі сумнівається, що Путін скористається цією смертельною зброєю, пам’ятайте, що йому не важливі людські життя, а лише досягнення власних цілей. Він зробить усе можливе задля досягнення першого кроку своїх більших цілей – відновлення влади Росії в колишньому радянському блоці.

В окупованих районах росіяни саджатимуть або вбиватимуть проукраїнських, продемократичних чи проєвропейських активістів і журналістів. Таке відбувалося в Росії та Білорусі раніше, те саме відбувалося на окупованих територіях України з 2014 року, і вже почало відбуватися на території України, віднедавна окупованої росіянами. Десятки мільйонів українців стануть біженцями. Путін запровадить воєнний стан та розмістить потужне військове угрупування вздовж кордону з країнами-членами НАТО. Український опір було би придушено, а російська державна поліція керувала би захопленими територіями так само, як Росією. Маріонетковий уряд швидко підпише низку домовленостей про взаємну безпеку з Росією, можливо, з проханням офіційно приєднатися до Російської Федерації або іншим чином де-факто стати військовим стартовим майданчиком для Росії, подібно до Білорусі. Путін продовжив би погрожувати, що «надання допомоги терористам у межах Російської Федерації є відкритим оголошенням війни Російській Федерації». Україна опинилася б в економічних руїнах, як і Донбас, що контролюється росіянами з 2014 року, який було відкинуто до рівня економічного розвитку 1990-х років, коли яйця були розкішшю.

Путін хоче перетворити Україну на стартовий майданчик, щоб тероризувати інших колишніх радянських сусідів десятиліттями. Після війни економіка Росії переорієнтується на торгівлю з автократичними країнами (як-от Китай) та країнами, що розвиваються (як-от Індія). Тільки-но економіка Путіна знову пристосується до нової структури світу, він продовжить реалізувати свої більші плани. Це може зайняти п’ять чи десять років – стільки йому знадобилося від анексії Криму в 2014 році до нинішньої війни. Однак не помиляймося: він дійде й туди. І тоді НАТО буде так само зв’язане, як і зараз. Якщо ми «віддамо» Путіну Україну — найбільшу країну в Європі з населенням 42 мільйони людей — через його погрожування ядерною зброєю, неясно, чи не будуть подібним чином принесені в жертву менші Латвія чи Литва, щоб уникнути ядерної війни в майбутньому.

Останні два сценарії не є хорошими для України, демократії, глобального довгострокового економічного розвитку та глобальної безпеки. На щастя, вони не є визначеними долею. Нам не потрібно повторювати помилки Другої світової війни, дозволивши Гітлеру захопити Польщу й давши йому можливість стати сильнішим ворогом. Як і Гітлер, Путін не зупиниться на Україні. Цивілізований світ має вирішувати: перемогти Путіна зараз чи зіткнутися з набагато сильнішим російським агресором у майбутньому.