Революція, окупація Криму, війна на Донбасі, сотні тисяч переселенців… Ці події та явища сучасної України поставили перед ЗМІ складний іспит: поділити країну і суспільство на чорне та біле, скотитися до ксенофобії і розпалювання ворожнечі чи спробувати сприйняти і доносити до аудиторії складну реальність об’єктивно і неупереджено. На жаль, далеко не всі ЗМІ склали цей іспит, але є і хороша новина – медіа почали одужувати.
Рендал Манро, американський вчений і популяризатор науки, деякий час тому пропонував запустити автоматичний сервіс, який би заміняв в новинах слово «мігранти» на «люди». «Люди в пошуках роботи», «люди рятуються від війни», «люди просять притулку» – тоді б аудиторія ЗМІ дещо інакше сприймала хвилю біженців у Європі. Можливо, якби медіа вдалось уникнути навішування ярликів і залякування аудиторії апокаліптичними фотографіями захоплення європейських міст сирійськими біженцями, не відбулося б хвилі радикалізації суспільних настроїв в масшатабах континенту.
Сьогодні в Європі йде активне обговорення ролі медіа у неочікуваному для багатьох рості популярності праворадикальних ідей та ксенофобії, яка в свою чергу призводить до кризи самої ідеї європейського співтовариства.
Не варто применшувати ролі ЗМІ в кризових ситуаціях і для України.
Яку роль зіграли медіа в український найновітніший історії?
Дві України західних ЗМІ
Ще на початку березня 2014 року, Рорі Фіннін, директор Програми Українських Студій в Кембриджському університеті назвав міф про розділену Україну найнебезпечнішою ідеєю Європи. У своїй статті доктор Фіннін звинувачує у розповсюдженні цього міфу, який врешті зіграв (і продовжує грати) фатальну роль для України, журналістів.
Візьміть будь-яке медіа повідомлення про Україну за останні двадцять років і скоріш за все ви знайдете приблизно такий опис країни:
Україна, розміром десь з Францію, розділена на проєвропейський захід та проросійський схід» – писав він ще два роки тому.
Ми зустрілись із паном Фінніном 9 травня 2014 року, саме в той день, коли Путін вперше приїхав до нещодавно анексованого Криму. Війна ще не почалась. Говорили про те як небезпечно продовжувати розділяти Україну у новинах і як бажання медіа розробити простий бренд країни, який можна вмістити в одне речення чи навіть у діагноз «біполярний розлад», врешті призводить до важких геополітичних наслідків.
Потім була війна, і в західних медіа з’явився бренд «проросійські повстанці». Ми тоді дивувались – як можна через кілька місяців після смертей на майдані ставити в один ряд протестувальників і озброєних найманців, терористів? Чому в західних медіа не розмежували повстанців з дерев’яними щитами і озброєних бойовиків? Але для того, щоб зрівняти усіх повстанців готувався ґрунт два десятиліття: Україна, важкий біполярний розлад, протестував захід, тепер протестує схід.
Не варто розцінювати цю ситуацію як змову ЗМІ. Медіа – це бізнес і часто корумпований, але частіше такі прикрі непорозуміння, які з рештою допомагають безкарно вбивати людей, народжуються з прагнення ЗМІ до спрощення аби донести до аудиторії ключові повідомлення. До речі, в Україні також не всі і не одразу почали додавати до очільників ДНР чи ЛНР потрібні визначення – самопроголошений, так званий тощо.
Українська журналістика
Паралельно із європейською кризою пов’язаною з великою кількістю біженців, розвивався свій сценарій подолання нетерпимості до людей в біді і в Україні. Жертви на Майдані, Крим, збройний конфлікт і тисячі смертей на війні не могли не запустити процес пошуку винних серед своїх. Ідея про українців на сході, котрі «самі винні», а отже заслуговують на життя під обстрілами або смерть стала популярна не лише у буденних розмовах, але й в ЗМІ.
Раніше згаданий міф про розділену Україну місцеві ЗМІ підкріплювали (і досі підкріплюють) дуже завзято. Ситуація з вимушеними переселенцями зі сходу демонструє те, як легко навіть за умов війни з реальними жертвами серед цивільних, розділяти українців на «ми» і «вони». Різниця в тому, що західні ЗМІ до 2014 проводили лінію розділу по Дніпру (це логічно і просто), а українські ЗМІ розмежовують українців за динамічною лінією фронту. В Краматорську – ще ми, а далі вже неодмінно вони: ті, які кричали «Путин, помоги».
Українські ЗМІ охоче передруковували міські легенди за класичною схемою ксенофобії – чужинці несуть у наш дім зло. Так, Українська Правда (Київ) шостого жовтня 2014 року з посиланням на слова київської міліції без адекватних статистичних даних, а лише з цитатами випадкових перехожих друкує матеріал з заголовком «Через біженців кількість грабежів у Києві зросла на 20%». Чому загальне зубожіння не може стати причиною росту злочинності? Як ЗМІ може цитувати сили самооборони, які говорять, що 90% злочинів вчиняють переселенці зі сходу? Де, власне, фактчекінг?
Подібні маніпулятивні заголовки не скидаються на випадкові прорахунки редакцій, а демонструють загальну ідею нетерпимості, яку медіа несуть до своєї аудиторії:
Україна рятує тих, хто її ненавидить: біженці-сепаратисти (fakty.ictv.ua, 25 вересня 2014)
Через дорогу оренду житла у Львові біженці не вважають львів’ян справжніми патріотами, – дослідження (iPress, 29 вересня 2014)
Дослідження на які посилаються медіа не є дослідженнями по суті, а скоріше опитуваннями випадкових перехожих. При цьому, у заголовок виноситься найманіпулятивніше судження.
Проте останнім часом українським ЗМІ вдалось зменшити потік негативу щодо внутрішніх переселенців і долучитись до побудови діалогу і руйнуванню стереотипів щодо людей, які тікають від війни. За іронією, ті ж самі ЗМІ кількома місяцями раніше долучились і до укріплення цих стереотипів, зміцнивши їх фундамент так, що руйнувати його тепер надскладно.
Якщо подивитись на 500 повідомлень у червні 2015 і порівняти їх з 500 повідомленнями за червень 2016 року можна побачити, що, якщо в 2015 ЗМІ часто писали про загрози, які начебто йдуть від внутрішніх переселенців, то в 2016 медіа переважно повідомляють про соцвиплати, спроби діалогу, державну підтримку внутрішньо переміщених осіб. Проте навіть з огляду на те, що динаміка тональності ЗМІ є позитивною, медіа досі маніпулюють заголовками.
Зовсім недавнє повідомлення про випадок зі спробою продати немовля у регіональному виданні Tyachiv News виходить під назвою:
Переселенці з Донбасу продають власних дітей (Tyachiv News, 21 червня 2016)
Протести під мінсоцполітики формулюються наступним чином:
Переселенці з Донбасу атакують Мінсоцполітики (Depo.ua, 14 червня 2016)
Аналізуючи динаміку уваги ЗМІ до проблем переселенців, останні два роки кількість повідомлень не спадає. Так, якщо порівняти перше півріччя 2015 з 2016, кількість повідомлень ЗМІ про проблеми переселенців у 2016 році більша.
Загалом від грудня до червня 2015 українські ЗМІ згадували про внутрішньо переміщених осіб 23883 рази. За той же період 2016 року згадок було майже на п’ять тисяч більше – 28699 повідомлень.
Наукові дослідження останніх десятиліть свідчать про те, що медіа це вже давно не про інформування, а про трансляцію та формування системи цінностей, тому суспільна дискусія щодо ролі ЗМІ у небезпечному розділенні на «вони» і «ми» є надважливою. Йдеться, не про примирення з терористами, а про уникнення ярликів «вони» – біженці, чужинці.
Слідом за пропозицією Рендала Манро називати мігрантів людьми, я б запропонувала переселенців, донецьких, східняків називати українцями. Тоді б заголовки виглядали інакше:
Через українців кількість грабежів у Києві зросла на 20%
Неважливо звідки вони – з-за Дніпра, чи з-за лінії фронту, вони всеодно лишаються українцями.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
