Зцілюючи душу… Забезпечення потреб ментального здоров’я для ветеранів військової служби в Україні

Більшість досліджень стосовно ветеранів військової служби, які проводилися переважно в США та Великій Британії, не є актуальними для російсько-української війни, яка є екзистенційним конфліктом та боротьбою за національну ідентичність. На відміну від ветеранів США і Великої Британії, українські ветерани повертаються до спустошеної країни, яка все ще перебуває у розпалі екзистенційної боротьби за власне виживання, та до домівки, де рідні й близькі рівною мірою травмовані війною.

Понад мільйон чоловіків та жінок працездатного віку є ветеранами військової служби, і ця значна кількість унеможливлює будь-яке спеціальне забезпечення для них, особливо враховуючи величезний тягар пов’язаних із травмою війни психічних проблем у населення в цілому (Всесвітній економічний форум, 2022). Що ж можна зробити, щоб полегшити їхні страждання, коли країна зрештою матиме можливість відбудуватися? Фізичну інфраструктуру відновити легко, а от понівечені душі – набагато складніше.

Профілактичні заходи слід починати з військовослужбовців: як виявили американці під час Другої світової війни (див. Jones et al. (2010), Killgore et al. (2008)), за винятком осіб із чіткою історією психічних захворювань, скринінг новобранців з метою ідентифікувати осіб, які, ймовірно, зламаються, недієвий. Однак було доведено, що зменшення рівня вживання алкоголю учасниками бойових дій або відмова від нього є ефективними для зменшення кількості нервових зривів під час служби. Командирів необхідно навчати розпізнавати проблеми психічного здоров’я у комбатантів. Оскільки, незважаючи на будь-які медичні рекомендації, зрештою їм вирішувати, чи солдат є «хворим» та потребує лікування (а у разі необхідності, й евакуації з поля бою), чи «боягузом», який заслуговує на покарання.

Коли я відвідував курси для майбутніх командирів британської армії, я витратив три дні на те, щоб навчитися дисциплінувати та карати солдатів, однак нічого не дізнався про їхнє психічне здоров’я. Така підготовка не займає багато часу, і її легко можна було би включити до наявних курсів, призначених для старших офіцерів, які вперше готуються зайняти командну посаду. Вони мають усвідомити, що задіяння солдатів із психічними розладами на полі бою (чиї дії можуть виявитися гіршими за бездіяльність) може не лише знизити загальну бойову ефективність підрозділу, а й породити адміністративний, медичний та, нерідко, юридичний тягар, який відволікає командира від виконання конкретного завдання.

Психічні розлади та самогубства з більшою імовірністю трапляються у молодих неодружених військовослужбовців чоловічої статі, які до того ж найменше звертаються за допомогою (Crawford et al., 2009). Стигма та небажання чоловіків визнавати наявність проблем із ментальним здоров’ям досі є поширеною перешкодою для лікування. Конвертація страждань та гніву в алкоголь, наркотики, домашнє та сексуальне насильство є звичним явищем після повернення з бойових операцій, як і так звана «ризикова» поведінка (нерозважливе водіння, азартні ігри, бійки, безладні статеві зв’язки тощо). Усе це, звичайно, підживлюється надмірним вживанням алкоголю (Thomson et al., 2011).

Певні ознаки серйозної й надзвичайної ситуації з психічним здоров’ям у ветеранів війни в Україні вже помітні. Дослідження Української фундації громадського здоров’я за 2020 рік показало, що психологічної підтримки потребували 57% ветеранів. У 2021 році заступниця міністра у справах ветеранів Інна Драганчук повідомила, що з 2014 року 700 українських ветеранів покінчили життя самогубством, та визнала, що відслідковувати колишніх військовослужбовців було складно, а кількість самогубств. . . «може бути вельми заниженою». Психологічний вплив війни виходить далеко за межі її безпосередніх учасників. Так, багато ветеранів США та Великої Британії, включно зі старшими ветеранами попередніх війн, зазнали загострення симптомів, спостерігаючи за висвітленням бойових дій в Україні у ЗМІ.

Після закінчення війни психологічна допомога постраждалим ветеранам, імовірно, буде досить обмеженою, враховуючи їхню велику кількість. Отже, потрібна координація роботи з надання психологічної підтримки (особливо неурядовими та гуманітарними організаціями), щоб уникнути дублювання зусиль, а також сприяти рівному доступу до такої підтримки відповідно до потреб (хоча координація цих зусиль може бути певним викликом для органів влади). Таких ресурсів замало, тож їх слід використовувати розумно та ефективно. Наприклад, місцеві групи самодопомоги для ветеранів і їхніх сімей, за умови координації та нагляду з боку фахівців із психічного здоров’я, є більш ефективним використанням ресурсів, аніж спроби забезпечити індивідуальну терапію для небагатьох. Практична підтримка  (їжа, тепло, укриття, безпека та захист) є необхідною умовою ефективності будь-якої психологічної підтримки.

Фахівці з психічного здоров’я відіграють важливу координаційну та наглядову роль, консультують щодо політичних аспектів, навчають та готові працювати з найскладнішими випадками. На національному рівні зусилля зі зменшення стигми та полегшення процесу звернення за допомогою слід просувати за допомогою ЗМІ, щоб охопити якомога більше людей. Підвищення обізнаності та сприяння відкритості й обговоренню проблем психічного здоров’я забезпечують половину успіху та спонукають ветеранів звертатися по допомогу. Хоча медична освіта є очевидною платформою для цього, використання драматичних та художніх творів для вирішення реальних ситуацій, а також залучення лідерів громадської думки, які розповідатимуть про власні проблеми психічного здоров’я, водночас «легітимізуючи» страждання інших, є потенційно потужними інструментами впливу на поведінку багатьох людей. Політики (включно з президентом) та ключові лідери громадської думки в країні мають продемонструвати лідерство в цьому питанні. Вони є рольовими моделями, які можуть зробити чимало для зменшення стигматизації й заохочення відкритого обговорення проблем ментального здоров’я. Виробників кіно- та телевізійних програм слід спонукати висвітлювати проблеми ментального здоров’я, з якими стикаються ветерани, які повертаються, у фільмах, телефільмах і серіалах. Допомагати ветеранській спільноті можуть усі, а не лише лікарі та психологи.

Військовослужбовці та військовослужбовиці набагато більше страждають від стресу та перенапруження, аніж від бомб та куль. Розуміння цього може зробити будь-яке лікування чи психотерапевтичне втручання набагато ефективнішими. В Україні є багато зруйнованих будівель, які потрібно відновити, але відновити понівечені душі великої частини ветеранської спільноти буде завданням незмірно складнішим. Тож цивільні, політики та професіонали різного профілю мають намагатися зрозуміти проблеми, з якими стикаються ті, хто ризикував власним життям, захищаючи та оберігаючи спосіб життя своїх співвітчизників.

Література

1. Thomson J et al. (2011) Effects of combat deployment on risky and self-destructive behaviour among active duty military personnel. J. Psychiatric research. Oct, 45(10): 1321-1231. doi: 10.1016/j.psychires.2011.04.003. Epub 2011 May 6.
2. Chen, A. & Melwani M. (2022). Battle against the Mind: The mental health of Ukraine’s soldiers. BMJ: British Medical Journal (online), 378, o1921.
3. Crawford, M. J., Sharpe, D., Rutter, D., & Weaver, T. (2009). Prevention of suicidal behaviour among army personnel: A qualitative study. Journal of the Royal Army Medical Corps, 155(3), 203–207.
4. Jones, N., Fear, N. T., Jones, M., Wessely, S., & Greenberg, N. (2010). Long-term military work outcomes in soldiers who become mental health casualties when deployed on operations. Psychiatry, 73(4), 352–364. doi.org/10.1521/ psyc.2010.73.4.352
5. Killgore, W. D., Cotting, D. I., Thomas, J. L., Cox, A. L., McGurk, D., Vo, A. H., Castro, C. A., & Hoge, C. W. (2008). Post-combat invincibility: Violent combat experiences are associated with increased risk-taking propensity following deployment. Journal of Psychiatric Research, 42(13), 1112–1121.
6. Richard Gabriel (1987). No more Heroes. Madness and psychiatry in war.