Двозначний тригер: що розповідають пошуки в Google та виступи у Верховній Раді про увагу до інфляції в Україні

Чи знаєте ви, яким є зараз офіційний рівень інфляції в Україні? Якщо так — вітаю: мабуть, ви використовуєте цю цифру в роботі або зважаєте на неї, коли вирішуєте, куди вкласти гроші. Якщо ж ні, не хвилюйтеся – ви не самі: ніхто з моїх друзів, і навіть більшість однокурсників з економічної програми, не змогли відразу згадати точне число. Деякі припущення були вражаюче низькими — наприклад, одна людина сказала, що 4 %.

Коли «вмикається» увага до інфляції

Проте інфляція — один із ключових показників в економіці. Вона фігурує майже в кожній моделі, яку ми вивчаємо — від простих діаграм AD–AS до електронних таблиць для оцінки компаній. Підприємства орієнтуються на неї, коли встановлюють зарплати, ціни чи формують інвестиційні плани; домогосподарства зважають на неї, коли обирають між гривневим депозитом і заощадженнями в доларах, беруть іпотеку чи просять підвищення зарплати. Державні бюджети, пенсії та соціальні виплати індексуються з урахуванням інфляції, а більшість сучасних центральних банків вважають цінову стабільність своїм головним мандатом, що лежить в основі всіх рішень щодо облікової ставки. У США аналітики Oxford Economics у своєму дослідженні президентської кампанії 2024 року дійшли висновку, що зосередженість виборців на інфляції відіграла важливу роль у поверненні Дональда Трампа до Білого дому.

То чому ж, якщо сьогодні дізнатися актуальний рівень інфляції можна за кілька секунд (імовірно, чимало з вас одразу після мого запитання загуглили й майже миттєво побачили цифру), більшість людей усе одно її не перевіряє?

Економісти називають цю звичку раціональною неувагою — тобто ідеєю про те, що люди мають обмежену місткість оперативної пам’яті й стежать за певним показником лише тоді, коли очікувана вигода перевищує зусилля, необхідні для його відстеження. Крістофер Сімс, лауреат Нобелівської премії з економіки, формалізував цю концепцію ще два десятиліття тому, розглядаючи увагу як обмежений ресурс, який люди розподіляють так само, як гроші чи час. Цю логіку легко побачити у повсякденному житті: ми відкриваємо застосунок погоди лише тоді, коли плануємо виходити з дому, порівнюємо ціни на пальне, коли бак майже порожній, і звертаємо увагу на курс валют перед відпусткою. Ця інформація доступна постійно і безкоштовно, але ми звертаємося до неї лише в той момент, коли вона має значення.

Те саме відбувається й з інфляцією: коли зростання цін тримається на рівні 1–3 % на рік (тобто лише кілька десятих відсоткового пункту щомісяця), зміни надто незначні, щоби привертати увагу. Щотижневі покупки можуть коштувати трохи дорожче, але цю різницю більшість людей майже не помічає. Останні емпіричні дослідження це підтверджують. У США рівень уваги до інфляції — за даними пошукових запитів у Google, дописів у соцмережах (зокрема X/Twitter) та згадок у пресі — залишається стабільним доки річна інфляція не перевищує 3–4 %. Однак, як показує рисунок 1, щойно інфляція виходить за ці межі, увага починає зростати — з кожним додатковим відсотковим пунктом простежується чітка статистично значуща висхідна тенденція (Korenok та ін., 2023). Аналогічне дослідження для єврозони (Buelens, 2024) засвідчує, що національні пороги реакції зазвичай лежать у межах 2–4 %, і після їх перевищення частота онлайн-пошуків та згадок у медіа також стабільно зростає. Економісти називають цей переломний момент порогом уваги до інфляції — точкою, коли стежити за цінами нарешті здається вартим зусиль.

Український двозначний тригер

Український випадок інший. Значні відрізки нашого нещодавнього минулого були настільки інформаційно насиченими, що новини про ціни майже ніколи не виходили на перший план. Згадаймо 2014–2016 роки — бойові дії на Донбасі, щоденні зведення про обстріли, стрімке падіння гривні, затримки із зарплатами й черги до банкоматів. Рівень інфляції тоді перевищив 50 %, але кількість запитів у Google зі словом «інфляція» майже не змінилася. Щоб краще вловити власне інфляційний сигнал, я відкинув ці кризові роки й застосував порогову модель до спокійнішого періоду — 2017–2022 років (рисунок 2). Я проаналізував щомісячний індекс Google Trends (цей індекс відображає відносну популярність пошукового запиту в часі, масштабовану від 0 до 100 залежно від частки цього запиту серед усіх пошуків у певному регіоні та періоді) для запитів про інфляцію та  офіційні дані про ІСЦ за допомогою регресійної моделі з одним порогом, яка дозволяє змінювати нахил залежно від того, коли «вмикається» увага. Перелом стався на рівні 9,9 %: за однозначних значень інфляції інтерес до неї зростає повільно, але щойно ІСЦ стає двозначним, кількість пошуків різко зростає — а потім знову згасає навіть якщо ціни й надалі рухаються вгору.

Свіжі дані за січень 2024 – травень 2025 року повторюють той самий сценарій (рисунок 3): цікавість зростає до позначки в 10 %, досягає піку трохи за її межами — і вирівнюється навіть коли інфляція піднімається до середини двозначного діапазону. В українських умовах поріг уваги до інфляції припадає саме на перше двозначне значення. Щойно цей спалах минає, інформаційний простір знову захоплюють інші теми.

Щоб перехресно перевірити дані з Google, я звернувся до джерела, яке поки що рідко використовується в економічних дослідженнях: бази ParlaMint-UA, що фіксує кожне слово, сказане у Верховній Раді. Я відібрав два відносно спокійні періоди (рисунок 4): роки відновлення 2002–2007 та довоєнне вікно 2017–2022 — і застосував до них той самий пороговий тест.

Результат відтворює загальну публічну динаміку. Згадки про «інфляцію» у виступах майже не з’являються в місяці з однозначними значеннями ІСЦ, підскакують із наближенням до двозначного значення — і потім поступово знижуються, хоча ціни продовжують рости. Це згасання менш різке, ніж у пошуках Google: народні депутати трохи довше утримують тему в публічному просторі, але точка зламу майже збігається.

На нижньому кінці шкали інфляції з’являється ще один цікавий нюанс. Дані фіксують кілька короткочасних сплесків згадок у виступах, коли ІСЦ був помітно нижчим за цільовий рівень. Це було в червні – листопаді 2002 року та травні – вересні 2020 року. Імовірно, народні депутати використовують такі періоди або щоб відзначити «цінову стабільність», або щоб публічно підтримати ідею здешевлення кредитування (для підтвердження цього потрібен глибший змістовий аналіз). Важливо інше: ці поодинокі сплески лежать поза загальним патерном — у більшості спостережень парламентська увага, як і увага громадськості, сягає піку на першому двозначному значенні, а далі поступово згасає.

Чому увага так швидко згасає?

Чому інтерес до інфляції злітає так різко і так само стрімко зникає? Спочатку настає ментальний злам: 9% все ще звучить буденно, 10% — як проблема. Логіка медіа підкріплює цей злам: текст на кшталт «Інфляція сягнула двозначного рівня» пишеться сам собою, а от наступні повідомлення про 12 % чи 13 % вже видаються вчорашніми новинами. Водночас стрічку заповнюють інші важливі новини: зведення з фронту, коливання курсу гривні, нові випадки COVID-19, дебати про індексацію пенсій. За такої кількості сигналів, що конкурують за увагу, люди сприймають перші двозначні цифри як швидку перевірку статусу — «гаразд, ціни пішли вгору» — і перемикаються на інші речі. Уникнення стресу теж відіграє свою роль: відстежувати кожен додатковий відсоток — це щомісяця знову переживати тиск на гаманець, тож багато хто просто  відводить погляд. А іноді причина ще простіша — багато українців дивляться на курс долара до гривні як на орієнтир: якщо курс стабілізується після початкового стрибка, вони вважають, що й ціни теж заспокояться, і втрачають подальший інтерес. І насамкінець — трохи довіри: Нацбанк уже не раз стримував інфляцію, тож після початкового шоку більшість вірить, що й цього разу впорається. Поєднання різкого психологічного маркера, безперервного потоку новин, простих валютних орієнтирів та бажання уникати зайвого стресу допомагає пояснити, чому цікавість досягає піку на рівні 10 %, а потім зникає — навіть попри те, що вартість життя продовжує зростати.

Чому це важливо:

Очікування

Інфляцію спричиняють не лише поточні витрати — на її динаміку впливають і уявлення людей про те, якими будуть ціни завтра. Коли власники магазинів очікують подальшого зростання, вони збільшують націнку; працівники, які бояться, що їхні гривні знеціняться, просять вищу зарплату. Багато українців у таких ситуаціях поспішають обміняти гривні на долари або євро, що послаблює обмінний курс, робить імпорт дорожчим і ще більше розганяє ціни. Усі ці дії зрештою знову впливають на те саме число, яке й викликало занепокоєння, — на рівень інфляції. Економісти називають це каналом очікувань, і він настільки потужний, що центральні банки щомісяця його відстежують, моделюють і намагаються спрямовувати.

Увага — це перемикач, який вмикає або вимикає канал очікувань. Коли майже ніхто не стежить за даними, очікування зазвичай коливаються десь поблизу довгострокового середнього рівня, який здається «нормальним». Але щойно гучний заголовок шокує людей і змушує їх придивитися, очікування змінюються — часто в бік останнього опублікованого показника. Інакше кажучи, сплеск зацікавлення може підвищити інфляційні очікування, а ті, своєю чергою, можуть підштовхнути й саму інфляцію ще вище.

Цей механізм добре видно в опитуваннях домогосподарств (рисунок 5). З січня 2024 по березень 2025 року інфляція перетнула межу в 10 %, і заявлені очікування виросли приблизно на три відсоткові пункти — стрибок, що майже точно віддзеркалює сплеск уваги. Та вже за кілька місяців, попри те що фактична інфляція продовжувала зростати, очікування поступово повернулися до попередніх рівнів — разом зі згасанням суспільного інтересу. Цей епізод — невелике, але промовисте нагадування: що більше поглядів прикуто до релізу ІСЦ, то вищий ризик того, що очікування — а згодом і ціни — підуть за ним угору.

У ширшій перспективі рисунок 6 показує, що коли інфляція нижча за 10 %, домогосподарства зазвичай очікують її на вищому рівні, ніж вона є насправді; а коли інфляція перевищує 10 %, очікування, навпаки, стають нижчими за фактичне значення. Це свідчить про те, що 10 % — це або певна природна довгострокова референтна межа, або рівень, який привертає найбільше уваги (а вища увага до інфляції означає, що очікування стають ближчими до поточного показника, оскільки під час опитування люди краще обізнані з реальним рівнем цін.)

Вікно для політичного реагування

Для Національного банку України висновок очевидний: оскільки увага громадськості спалахує лише на короткий час, комунікація має бути влучною саме тоді, коли інтерес іще високий. На практиці це означає говорити заздалегідь — щойно інфляція наближається до 8 % — і робити це коротко, без професійного жаргону, пояснюючи, що саме штовхає ціни вгору і як реагуватиме НБУ. Крім того, варто скористатися коротким піком уваги, що настає після заголовка «Інфляція сягнула 10 %», щоб зафіксувати очікування: окреслити просту траєкторію повернення до однозначних значень і підкріпити слова конкретними, прозорими діями. Коли заголовки перемикаються на інші теми, докладні технічні записки цікавлять здебільшого аналітиків, тож основну роботу слід робити саме у вузькому часовому вікні — поки більшість українців ще стежать за цифрою. Якщо цей момент використати правильно, наступний інфляційний сплеск виглядатиме не як паніка, а як проблема, яку вже взято під контроль.

Подальші дослідження

Для економістів та урядовців висновок теж зрозумілий: людський вимір даних має значення. Те, коли люди вперше помічають певний показник, як вони його тлумачать і як швидко втрачають інтерес, може бути не менш важливим, ніж власне значення показника. Мапування цих патернів через пошукові тренди Google, архіви медіа чи коментарі в соцмережах дає змогу передбачати зрушення в очікуваннях, влучно обирати момент для меседжів і перетворювати тривогу на впевненість, коли з’являється новий шок.

Список літератури

1. Bracha, A., and Tang, J. 2024. “Inflation Levels and (In)Attention.” The Review of Economic Studies. doi.org/10.1093/restud/rdae063.
2. Buelens, C. 2024. “Googling ‘Inflation’: What Does Internet Search Behaviour Reveal about Household (In)Attention to Inflation and Monetary Policy?” SSRN Scholarly Paper 4751664. doi.org/10.2139/ssrn.4751664.
3. Korenok, O., D. Munro, and J. Chen. 2023. “Inflation and Attention Thresholds.”
4. The Review of Economics and Statistics. doi.org/10.1162/rest_a_01402.
5. Sims, C. A. 2003. “Implications of Rational Inattention.” Journal of Monetary Economics 50 (3): 665–690. doi.org/10.1016/S0304-3932(03)00029-1.