Партійний мінімум з економіки. Підсумки

За день до проведення парламентських виборів Forbes завершує свій проект «Партійний мінімум з економіки». Ми отримали відповіді − різного ступеня компетентності й деталізованості − від ключових політичних сил. Примітно, що провладні партії − «Народний фронт» і Блок Петра Порошенка − відповідей не надали.

Детальніше з проектом можна ознайомитися тут. Аналіз відповідей інших політичних сил: «Батьківщина», Опозиційний блок, «Свобода»,«Самопоміч», «Народний фронт», Блок Петра Порошенка.

У рамках узагальнених висновків можна констатувати глибокі економічні знання, набуті очевидно з досвідом, у представників політичних старожилів, і часом відверте дилетантство від політиків «нової хвилі», яке вони, втім, компенсують ентузіазмом і незаплямованим іміджем.

Підвести підсумки проекту та проаналізувати економічні погляди майбутніх депутатів 8-го скликання Forbes попросив співзасновників проекту VoxUkraine, фігурантів рейтингу Top Economic Thinkers Юрія Городниченка і Тимофія Милованова. Нижче − їх висновки про економічну доктрину представників нової Верховної Ради.

1. Допомагати виробникам, а не споживачам. Більшість партій вірять в економіку «пропозиції», тобто у створення умов для її зростання за допомогою стимулювання виробництва та зниження податкових бар’єрів, а не споживання. Як це працює, можна побачити на прикладі кривої Лаффера. Якщо податки буде знижено, населення і бізнес отримають  більше можливостей займатися активною економічною діяльністю. Якщо відштовхуватися від аналізу податкових реформ в РФ та їх продуктивності (стаття «Міфи та реальність прямих податкових реформ: Оцінка ухилень від сплати податків і зростання продуктивності в Росії» одного з авторів цього матеріалу), то можна констатувати, що стимулювання виробництва дає слабкі результати в короткостроковому періоді. Політичні сили не повинні ігнорувати попит − необхідно стимулювати економіку, в тому числі й за допомогою стимулювання споживання.

2. Детінізація за рахунок зниження податків. Більшість українських партій, що балотуються до парламенту, вірять у пряму залежність виходу бізнесу з тіні від зниження податкового навантаження, тобто в те, що економічні суб’єкти почнуть показувати свої реальні доходи у відповідь на податкову реформу. Податкова реформа, на думку політиків, дасть більший ефект, ніж стимулювання виробництва. Але не факт, що ефект від детінізації бізнесу зможе повною мірою відшкодувати втрати від скорочення ставок податків.

3. Протекціонізм замість вільної конкуренції. Українські в партії в своїх відповідях масово роблять акцент на протекціонізмі. Вони стверджують про необхідність підтримувати національного виробника, дотувати вугільну індустрію, надавати пільги та іншу підтримку різним галузям. Такі дії дуже сумнівні з точки зору ефективності. В кінцевому рахунку, успіх України багато в чому залежить від того, наскільки швидко і глибоко економіка країни зможе інтегруватися в світову економіку і перетравити Угоду про Асоціацію з ЄС.

4. Політики хочуть самі визначати пріоритети. З тим же завзяттям політичні сили визначають пріоритетні галузі та законодавчі преференції для них, і вважають, що так можна залучити інвестиції. Однак такі зусилля суперечать ідеї про те, що в сучасному, надзвичайно конкурентному і швидкому глобальному світі ринки, споживачі та приватні інвестори своїми діями набагато ефективніше визначають перспективні галузі економіки. Розстановка політиками або чиновниками пріоритетів між галузями призводить до економічних диспропорцій, знижує ефективність. У підсумку це стимулює погоню за рентами, лобізм і корупцію.

5. Регульований валютний курс. Багато партій вважають за необхідне регулювати валютний курс. Однак така політика практично нереальна в короткостроковій перспективі й неефективна в довгостроковій. Сьогодні в НБУ недостатньо ресурсів, щоб ефективно регулювати курс. А структура зовнішньої торгівлі України призводить до того, що приплив валюти прямо залежить від цін на сировину на світових ринках, і Нацбанку необхідно дозволяти валютному курсу «враховувати» зовнішні зміни кон’юнктури.

6. Емісія як панацея. Цікаво, що більшість партій приймають те, що НБУ проводить емісію гривні. З урахуванням ситуації, що склалася, стимулювання інфляції допомагає переживати шоковий стан економіки − реальні зарплати падають, зате рівень зайнятості залишається відносно високим. У той час як інфляція є абсолютним злом для економіки в довгостроковій перспективі, така політика в поточній ситуації може мати хоча й болісні, але все ж ефективні короткострокові результати.

7. Псевдоринок землі. Ставлення до впровадження ринку землі в українських політиків суперечливе. Багато партій пропонують різні замінники вільного ринку, і такий підхід є вкрай невиваженим. Ключова конкурентна перевага України − її земельні ресурси. Щоб використовувати цю перевагу, Україні необхідно залучати інвестиції в аграрний сектор. Однак неможливо залучати в нього дійсно значні інвестиції, поки земля не є ліквідним товаром, який можна використовувати в якості застави.

8. Залишити «спрощенку». Українські політики в один голос збираються зберігати спрощену систему оподаткування для підприємців і дрібного бізнесу. Основна перевага цього податку − простота. Основна його проблема − він створює величезні диспропорції та викривлення в податковій системі (бізнес використовує переваги суміщення двох податкових систем, наприклад, коли співробітник реєструється й отримує зарплату в якості оплати роботи ФОП). Ефективним вирішенням могло б стати спрощення податкової системи в цілому і позбавлення від єдиного податку окремо для дрібного бізнесу.

9. Націоналізація стратегічних об’єктів. Деякі партії вважають, що інфраструктурні та природні монополії повинні бути націоналізовані. Однак дуже важко побачити в цьому раціональне зерно. Приватна власність, прозорість і розумне регулювання є набагато ефективнішими для економіки. Деякі політичні сили пропонують обмежувати ціни і нав’язувати норму прибутку для бізнесу. Такий тип регулювання занадто дилетантський і не підходить для таких компаній. Регулювання прибутковості бізнесу вбиває стимули для модернізації та розвитку.

10. Батіг і пряник проти корупції. Спроби багатьох партій запропонувати рецепти боротьби з корупцією також більше акцентовані на наслідках проблеми − пропозиції, а не на її причинах − попиті. Політики підтримують закони, які забезпечують прозорість держзакупівель і доходів чиновників, а також підвищення повноважень прокуратори в контролі роботи держслужбовців. Також дивно, що ніхто не говорить про розвиток незалежних неурядових контролюючих організацій, забезпеченні прав незалежних ЗМІ, а також про захист прав активістів та інформаторів. В Україні дуже слабка влада, і більшість змін відбувається завдяки зусиллям «громадянського суспільства». Іншими словами, якщо не буде активного, інституалізованого контролю з боку суспільства, малоймовірно, що система сама себе реформує і переможе корупцію.

11. Усунення наслідків замість причин. Багато партій у своїх відповідях описують, як та чи інша проблема має вирішуватися в ідеалі: відсутність корупції, модернізація підприємств, прозорість та інше. Але корупція, зношена інфраструктура, тіньова економіка − це лише наслідки і симптоми систематичних економічних дисбалансів. Вирішення цих дисбалансів зі зрозумілою економічною позицією і є першочерговим завданням для будь-якої української влади.

Висновок

Більшість політичних сил підтримують втручання в умови ведення бізнесу, фактично прагнучи самостійно вирішувати, які сектори повинні розвиватися й отримувати державну підтримку, а які − ні. З іншого боку, більшість останніх змін в українському суспільстві та економіці були спровоковані фактично не державою, а самим бізнесом і населенням. Очевидно, що для багатьох партій філософія державного будівництва вимагає докорінного перегляду. На жаль, здатність влади змінитися залишається все такою ж слабкою через неефективність системи, особисті інтереси ключових гравців і зовнішні фактори.