Чому важливо, щоб партійні фінанси були прозорими?

В теорії політичні партії — це організовані групи людей, які об’єднуються навколо спільних ідей, цінностей чи програм, щоб впливати на закони й державну політику. Основне завдання політичної партії — представляти інтереси своїх виборців і пропонувати шляхи вирішення суспільних проблем. 

Однак теорія не завжди відповідає практиці, і Україна — яскравий приклад цього. У нас партії часто не мають певної ідеології та сформовані «під лідера», просуваючи інтереси вузького кола осіб (деякі партії були і є залежними від зовнішніх впливових гравців, інколи навіть проросійських). 

Зрозуміло, що для того, щоб виграти вибори чи хоча б подолати виборчий бар’єр, партії потрібні кошти на рекламу та просування. Наприклад, у 2019-му році партії витратили на виборчі кампанії понад 900 млн грн, а в 2024 році на діяльність партій із державного бюджету виділили 840 млн грн, які можуть бути витрачені для адміністративних потреб (заробітні плати, гонорари, оренда офісів, банківські послуги та податки). Крім того, дозволено витрачати ці кошти на рекламу, а з початком повномасштабного вторгнення ці кошти можна спрямувати на допомогу армії. 

До прикладу, за три місяці 2024 року партія «Слуга народу» витратила на діяльність своїх осередків 131 млн гривень, 83 млн грн із яких надійшли за рахунок державного фінансування. Значно менше витратили «Батьківщина» (22 млн гривень) та «Європейська Солідарність» (16 млн гривень), також переважно за рахунок бюджету. На медійні послуги «Слуги народу» спрямували значні кошти: «Український газетний синдикат» отримав 10 млн гривень за друк газет, а «Діджитал систем» — 5 млн гривень за піар-послуги за три місяці. «Батьківщина» ж витратила понад 5,5 млн грн державного фінансування на юридичні послуги та правову допомогу. 

Звідки партії беруть кошти? По-перше, це членські внески. Втім, це джерело невелике, адже кількість членів у партіях доволі мала (за опитуваннями, у 2021 році членами партій були близько 5% українців). Друге джерело фінансування — внески донорів чи спонсорів. Як правило, це підприємства або окремі особи, які підтримують певну політичну силу з ідеологічних або практичних міркувань (тобто сподіваються отримати щось за свою підтримку). Серед «звичайних» українців таких осіб теж небагато — опитування 2024 року показало, що лише 3% наших співгромадян робили внески до виборчих фондів партій чи кандидатів. 

Нарешті, третє джерело — державний бюджет. З 2016 року бюджетне фінансування могли отримувати всі партії, які набрали на виборах хоча б 2% голосів (цей закон був частиною «безвізового» пакету, і його метою було зниження політичної корупції), а з жовтня 2019 року кошти державного бюджету можуть отримувати лише ті партії, які потрапили до парламенту, тобто набрали щонайменше 5% голосів. 

Водночас були запроваджені норми щодо прозорості партійних фінансів (партії мають подавати до Національного агентства із запобігання корупції звіти про отримання та використання коштів), а також обмеження щодо джерел фінансування. Ці обмеження необхідні, щоб окремі особи (наприклад, олігархи) не могли «приватизувати» партії, тобто диктувати їм свої умови в обмін на фінансування, а також щоб уникнути конфліктів інтересів. 

Закон «Про політичні партії» визначає, що робити добровільні внески на рахунки політичних партій не можуть (1) органи державної влади та місцевого самоврядування (ОМС); (2) державні та комунальні підприємства, установи та організації; (3) організації, у яких не менше 10% статутного капіталу чи акцій прямо або опосередковано належать державі, ОМС чи іноземцям; (4) незареєстровані ГО, благодійні чи релігійні організації; (5) особи, визнані олігархами за відповідним законом. 

Якщо партії не подають звітів чи подають звіти з порушеннями, їх можуть позбавити фінансування. Одним із порушень є подача недостовірних даних про особу, яка робила внески на партію, коли, наприклад, доходи цих осіб не відповідають їхньому внеску або коли вони взагалі не знали про те, що від їхнього імені зроблені пожертви. За законом, коли особа перераховує кошти на рахунок партії, банк повністю ідентифікує її, в тому числі вказує податковий номер у документі, сформованому за результатом транзакції. Крім такої інформації, НАЗК перевіряє і використання партією коштів на визначені законом цілі.

Інструмент контролю партійних фінансів

У травні 2021-го року НАЗК запустило Єдиний державний реєстр звітності партій — «POLITDATA». До цього реєстру політичні партії вносять інформацію про надходження та використання коштів, а будь-хто з виборців може перевірити їхні доходи та видатки (звісно, найчастіше цим користуються журналісти-розслідувачі та профільні ГО).

Втім, Кабінет Міністрів України закрив реєстр у 2020 році через пандемію Covid-19 для «забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби» (тоді це зробила лише Україна). Після початку повномасштабного вторгнення парламент продовжив для партій можливість не звітувати. Реєстр знову відкрили лише у жовтні 2023 року, після наполягання громадськості та міжнародних партнерів України.

Перерва у звітуванні призвела до того, що ми навряд чи дізнаємося, як були використані майже 2 млрд грн, які парламентські партії отримали у 2020-2022 роках, хто та як фінансував партії на місцевих виборах 2020 року та звідки з’явилися «власні кошти партій», які у Києві, наприклад, становили 90% фінансування виборчих фондів партій і кандидатів.

З жовтня 2023 року громадськість знову має можливість відслідковувати, хто і як фінансує партії. Станом на 26 лютого 2024 року на порталі НАЗК було зареєстровано лише 167 із 368 політичних партій, що існують в Україні (усі партії, які офіційно не завершили свою діяльність, повинні подавати звіти. В законі немає покарання за неподання декларацій, тому НАЗК просто відзначає їх як такі, що не подали звіт. Ліквідувати партію може суд). 

Нещодавно НАЗК перевірило 1236 звітів політичних  партій за 2020-2024 роки та виявило 466 звітів із порушеннями.  Порушеннями були внески від фіктивних осіб, співпраця з сумнівними суб’єктами, що здійснювали фінансові операції лише «на папері», приховування реальних розмірів внесків та витрат. За результатами аналізу НАЗК спрямувало до правоохоронних органів 9 повідомлень про кримінальні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку фінансування партій. Повідомлення стосувалися партій «Слуга народу», «Батьківщина», «Європейська солідарність», «ОПЗЖ», «Блок Кернеса – Успішний Харків!» і «Платформа Громад».

Наприклад, ОПЗЖ (тепер ПЗЖМ) у 2020-2022 роках отримала понад 3 млн грн від п’яти фізичних осіб, доходи яких не відповідають таким пожертвам. Отже, ці кошти були отримані від інших осіб, що є кримінальним злочином. У 2021 році НАЗК своїм рішенням припинило фінансування партій «Слуга народу» і «Голос», а після виправлення порушень відновило його. У жовтні 2024 року партію «Голос» знову позбавили державного фінансування — цього разу за рішенням суду й до кінця каденції чинного парламенту (сума неточностей у її звітах становить майже 5 млн грн). 

На основі даних Politdata громадськість проведа десятки розслідувань, завдяки яким стали відомі факти порушення законів посадовими особами партій.  Наприклад, у 2019-му році працівниця супермаркету «пожертвувала» партії «Батьківщина» 700 тисяч гривень, а її племінниця 250 тисяч гривень, не знаючи про це. Практично всі партії, зокрема й новостворена «Слуга народу» або отримували кошти від пов’язаних осіб, або витрачали їх на пов’язаних осіб, і обсяг таких транзакцій становив десятки мільйонів гривень.  

Реєстр Politdata став важливим інструментом забезпечення прозорості та підзвітності фінансування політичних партій. Проте він може бути використаний і для недобросовісної конкуренції та блокування діяльності певних політичних сил. Наприклад, партії можуть робити внески на рахунки конкурентів через підставних осіб, щоб НАЗК знайшло ці порушення. Отже, партії мають стимули пильно слідкувати за тим, звідки до них надходить фінансування.

Висновок

Фінансування політичних партій за рахунок державних коштів є ключовим інструментом забезпечення прозорості й стабільності політичної системи. Така практика поширена у багатьох демократичних країнах, адже дозволяє мінімізувати залежність партій від приватного капіталу, що знижує корупційні ризики. Крім того, “зворотною стороною” державного фінансування є прозорість партійних фінансів (в Україні реалізована за допомогою порталу POLITDATA), що має забезпечувати підзвітність політичних сил. 

Закон «Про політичні партії», ухвалений у 2015 році, запровадив безпрецедентну на той час прозорість партійних фінансів. Доступ громадськості до даних дозволяє виявляти порушення й інформувати виборців про доброчесність політичних сил. Цей механізм спонукає партії працювати в інтересах суспільства та сприяє розвитку демократії. Однак зловживання у цій сфері залишаються, тому необхідно постійно стежити за партійним фінансуванням та карати порушників.